+5 Київ
Ця історія – типово українська. Навіть у такій делікатній темі, як Голокост в Україні і трагедія Бабиного Яру, деякі люди примудрилися знайти привід для срачу.
Який вигляд має типово українська історія? Хтось придумує якусь тему, у цьому випадку – це міжнародна група бізнесменів із єврейським корінням, яка готова вкласти понад $100 млн у меморіал і музей у Бабиному Яру. Коли тема набуває якоїсь грошової величини, то з'являються місцеві аборигени, які починають штовхати "альтернативу".
Оскільки альтернатива ніколи не має своїх грошей, то пропонують узяти їх із бездонного державного бюджету, а щоб якось це виправдати, то темі надають концептуально-патріотичного забарвлення, щоб переконати громадськість у тому, що Україна здатна реалізувати самостійно такий проєкт. У підсумку ті, хто просуває таку тему, рубають бюджетне бабло, а у фіналі з'являється чергова грандіозно убога конструкція на зразок реконструйованого Майдану з теплицями або свічка Голодомору біля Лаври.
Далі дива не стається, люди ділять бабло, убога економіка і далі залишається убогою, про тему всі забувають, а потім з'являється інша тема. А над усім цим висить срач. І в цьому срачі завжди фігурує рука Путіна або ще якась страшна рука, прикриваючись якою можна залазити в бюджет під патріотичними "гаслами". Тому я вважаю, що нічого з держбюджету Україна в меморіал у Бабиному Яру виділяти не має.
Якщо є там якісь інвестори, нехай серед них є ще і Фрідман, до якого вся українська еліта мчала на джазовий фестиваль у Львові, то нехай він це робить. Якщо після презентації проєкту там будуть якісь неправильні і шкідливі наративи звучати, то нехай держава впливає на інвесторів і коригує ці наративи з огляду на національні інтереси.
Усе. І такий принцип має працювати в усіх сферах.
Опубліковано з особистого дозволу автора
Джерело: Yuriy Romanenko / Facebook
