Режисер Боднарчук: На концерт Кіркорова я потрапив "зайцем" і ні за що б не повірив, що сам буду ставити йому шоу 

Олег Боднарчук – "людина лаштунків". Він ставив номери на шоу перевтілень "Як дві каплі", був режисером проекту "ШоумаЅтгоуон" і російської премії "МУЗ-ТВ". Алла Пугачова запросила його працювати над "Різдвяних зустрічах". Зараз Боднарчук – продюсер співака ALEKSEEV. Засиджуватися на одному місці не любить: ні успішний дебют як постановника шоу America's got talent (у Лос-Анджелесі), ні вдале продюсування ювілейного шоу "Голос країни" не змусило його продовжувати роботу в цих проектах. Логічною кульмінацією його досягнень стало призначення на посаду креативного продюсера "Євробачення", але тут уже припинили співпрацю з ним організатори. Чому це сталося, через що не запросили на "Євробачення" Міллу Йовович і як можна було не допустити скандалу з пранкером, що оголився під час виступу Джамали, Боднарчук розповів в ексклюзивному інтерв'ю "Бульвару Гордона".

Не залишилося жодної книги мого профілю в бібліотеці Вернадського, якої я б не вивчив і не переосмислив

– Олеже, ви із сім'ї робітників, звідки виникла ідея стати режисером?

– Ви мене поставили в глухий кут своїм запитанням, я і сам не знаю, звідки виникла така тяга, адже все було проти. Я з провінційного містечка Городок Хмельницької області. Це було своєрідне маленьке суспільство, де все має бути як у всіх, і це життя "як у всіх" нівелює індивідуальність, знищує особистість. Творчій людині важко вижити в таких обставинах. Мені пощастило, що моя мама має протестний характер, і мені ця якість передалася.

А творчістю я почав займатися ще в школі. Брав участь у КВК як капітан команди, мене почали помічати, хвалити. Я вирішив продовжувати в цьому напрямі, хоча відчував у собі великі здібності до юриспруденції, навіть брав участь у всіляких олімпіадах із права. Моя викладачка посилено готувала мене до вступу на юридичний факультет. А я в 11 класі прийшов і "потішив", що вступатиму на режисерський!

– Сім'я не відмовляла вас від цього вибору?

– Мама відразу сказала, що везе мене в Київ для вступу в Інститут культури лише для того, щоб у майбутньому не було закидів, що вони з батьком не дали мені шансу. Батьки особливо не вірили в мій успіх. І ось якимось дивом мене за додатковими списками взяли на бюджет. Ми щасливі повертаємося назад у Городок, мама вже всьому поїзду розповідає, що ми зробили. Але вдома нам передзвонюють і кажуть, що ні, когось уже взяли на моє місце. Мама розплакалася просто в трубку, тоді їй напівжартома запропонували привезти пилосос. Ось завдяки цьому технічному пристосуванню я і вступив.

– І як вам, тоді ще хлопчику з провінції, удалося досягти висот?

– Я пам'ятаю переламний момент, коли вже після закінчення інституту працював у дитячій школі мистецтв на Троєщині. Приїжджаю на поїзді в місто, і тут телефонує колега з пропозицією терміново написати сценарій для одного з проектів Михайла Поплавського (ректор Національного університету культури і мистецтв. – “Бульвар Гордона“). Я відразу зрозумів, що це мій довгоочікуваний шанс! Зрозумійте, вирватися з оточення, де ніщо нікому не світить кудись туди вище, – це тоді було неймовірно складно. І ось я вийшов із поїзда, мене зустрічають батьки, а я, навіть не заїжджаючи додому, рушаю назад у Київ. Михайлу Поплавському сподобалася моя робота, і він запропонував посаду викладача. В університеті один педагог сказав мені, що якщо до 30 нічого не домігся, значить, нічого й не вийде більше. Я так близько сприйняв ці слова до серця, що почав відлік і казав собі: "Ну ось, мені 25 років, і я тільки викладаю, мені 26 і я все ще викладаю..." і так до 29 років. І саме в цьому віці стався прорив! Я став одним із постановників "Фабрики зірок 3", де головним режисером була Олена Коляденко. Я багато чому навчився у неї за час спільної роботи. І відтоді мої номери стали показувати по телебаченню, а тоді це був єдиний спосіб заявити про себе.

– Ви були викладачем Університету культури і мистецтв. Серед студентів ходять легенди, що ви перечитали всі профільні книги в бібліотеці Вернадського...

– Мені соромно було приходити на лекції до студентів, не маючи практичного досвіду. І щоб хоч якось відповідати званню педагога, я вирішив розповідати про те, що робили інші. Тому, дійсно, не залишилося жодної книги мого профілю в бібліотеці Вернадського, якої я б не вивчив і не переосмислив. Ще за часів мого студентства я відвідував усі концерти в Палаці мистецтв "Україна". Через відсутність грошей вигадував різноманітні способи, як потрапити туди безкоштовно. Я знав напам'ять усіх неуважних або просто добрих контролерш. Наприклад, підійшов до тієї, яка зазвичай добра, а у неї сьогодні поганий настрій – пройти не вдалося. Тоді підійшов до тієї, яка часто неуважно дивиться на квиток... І ось так із простроченими квитками я потрапляв на концерти. Навіть сідав у перший ряд, який через високі ціни часто залишався порожнім. А потім і друзів став водити у такий спосіб. Але я це робив, тому що у мене був страшний голод до професії – я хотів побачити все! До речі, "зайцем" я вперше потрапив на концерт Філіпа Кіркорова. У той момент ні за що б не повірив, що через кілька років і сам буду ставити йому шоу.

– Сумніви в обраному шляху коли-небудь були?

– Я просто вірив і робив усе, що від мене залежить. Навіть зараз багато молодих людей, закінчивши університет, не знають, із чого починати. Хоча шоу-індустрія стала відкритішою, виробники зацікавлені в молоді, тому що це ентузіазм, свіжість поглядів, та й платити можна менше. А тоді це був закритий елітарний клуб виробників популярних телешоу, куди практично неможливо було потрапити.

– Як ви не боялися йти з успішних проектів?

– А хіба це невиправдано? Я, знаєте, такий налагоджувач виробництва і не люблю паразитувати на тому, що спокійно і без мене працюватиме. Наприклад, є команда, яка залишилася на "Голосі країни" після мене. Так, я зміг підняти вдвічі частку телеперегляду цього проекту. Але мені весь час хочеться створювати щось нове, пробувати себе, бути першопрохідцем, ризикувати, брати відповідальність і перемагати. Я міг би ще працювати три сезони на "Голосі країни", але протягом цього часу я вже встиг набагато більше: артист ALEKSEEV, його 15 музичних премій за рік і великий тур Україною, премія M1 Music Awards, гумористичне шоу "Вар'яти" із Сергієм Притулою, великий концерт-бенефіс Руслана Квінти... У найближчих планах реалізація нових видовищних проектів.

Твої успіхи за кордоном в Україні сприймають як ордени на грудях

– Як ви ставитеся до квот на збільшення відсотка української мови на телебаченні?

– Це призведе до того, що люди підуть в інтернет. Так сталося з радіо. Мої знайомі вже мають флешки в машинах із закачаною музикою, тому що слухати радіо стало дуже важко. Адже, зрозумійте, ніхто не проти української мови і якісної української музики. Я обожнюю дубльовані фільми в кінотеатрах українською мовою. Але внаслідок того, що квоти заповнюють часто другорядним продуктом через брак якісного в потрібній кількості, радіоринок падає. Так само впаде і рейтинг телебачення. Адже прогресивна молодь віддасть перевагу інтернету. Там є право вибору і свобода розпоряджатися своїм часом. Є гарне українське слово "заохочувати", от я за це і проти нав'язування та заборон. Хочете розвивати українську культуру? Надайте краще артистам пільги на концертні майданчики і зробіть для них податки менші. Заборона – це безграмотна політика.

– Збираєтеся збільшувати кількість україномовних пісень у репертуарі ALEKSEEV?

– Мова для гарної пісні не важлива. Але, розумієте, якби ми орієнтувалися тільки на український ринок, то я просто не знаю, як би вижили. Продюсер Джамали Ігор Тарнапольський нещодавно критично висловився про український шоу-бізнес як про справу, на якій можна заробляти гроші. Але ж Джа зараз – співачка номер один. Якщо навіть він говорить про елементарне виживання, то що говорити про артистів-початківців?

– Я була на концерті ALEKSEEV у Жовтневому палаці, зал був переповненим...

– А ви ж бачили, що було на сцені? Live-шоу з оркестром, масштабне світлове оформлення. Це коштує дорожче, ніж зібрані суми від продажу квитків. А містами України нам узагалі доводиться їздити мінімальним складом.

– Ви в одному з інтерв'ю сказали, що вас швидше визнали за кордоном, ніж у рідній країні?

– Так, був проект на "Новому каналі", який провалився. І звинуватили мене, хоча до цього пройшли дві суперуспішні "Фабрики зірок" з моєю участю. Мене звідти "попросили". І в цей момент, у 2011 році, мені надійшла пропозиція з Росії. Я поїхав туди і реалізував дуже багато грандіозних проектів, повернувся в Україну практично легендою. Потім була Америка і робота в телешоу Amerіса's got talent. Твої успіхи за кордоном в Україні сприймають як ордени на грудях.

Громадян України важко зробити багатими, для цього потрібно працювати. Простіше зіграти на темі патріотизму

– І як ви зважилися від усього цього відмовитися, навіщо повернулися?

– Коли приїхав до Лос-Анджелеса, я одразу відчув себе там гостем, адже мене нічого не пов'язувало ні із землею, ні з цими людьми. Навіть у Росії, коли я робив "Танці з зірками" у 2012 році, мене викликав керівник каналу і пропонував подарувати квартиру в Москві, щоб я залишився там працювати, але я повернувся в Україну. Розумієте, для мене важливо реалізуватися насамперед у себе на Батьківщині. Я точно знаю, що якщо мою роботу визнають тут, то в мені з'явиться зацікавленість скрізь. У нашій країні дуже висока конкуренція серед творчих людей. Я вважаю, що взагалі наша національна ідея в тому, що Україна – справжня світлиця талантів. Тут потрібно школи будувати для обдарованих дітей, яких у нас більше, ніж будь-де, і розвивати центр світового креативу! От Onuka виступила на "Євробаченні" і стала дуже затребуваною в Європі. Щоб діамант засяяв, на нього треба спрямувати багато променів світла.

– Ви можете пояснити, чому творчі люди у складній політичній ситуації іноді не можуть просто промовчати і кажуть провокаційні речі, як, наприклад, Іван Дорн, Ксенія Собчак чи Лоліта?

– Я не вірю жодним джерелам, вони подають інформацію під певним кутом зору. Знаєте, творча людина, якщо вона не чийсь проект, то вона ж особистість, індивідуальність. Вона усвідомлює, у якому середовищі існує, як це оточення впливає на неї, і їй хочеться самій мати вплив. Як артисти особистості себе показали, і от хочуть заявити про себе як про громадян. Наприклад, Мадонна не боїться нікого й нічого, критикує президентів, підтримує сексуальні меншини і шикарно це все використовує у просуванні творчої кар'єри. Дорн сам визнає, що всі ці речі з гучного інтерв'ю з Юрієм Дудем він уже давно говорив. Просто цього разу хтось вирішив цю тему просунути й поспекулювати на ній.

– Як ставитеся до заборони на російську соціальну мережу "ВКонтакте"?

– Пам'ятаєте, як у фільмах про Шерлока Холмса? Його ранок починався з люльки й газети, а от мій – із соціальних мереж. І тепер на одну з них стало менше. Мені здається, це просто піар-хід. Адже важко зробити громадян України багатими, для цього потрібно працювати. А зіграти на темі патріотизму – тут же лише розчерк пера потрібен під таким рішенням. Я користувався "ВКонтакте" з робочою метою, у мене там групи, присвячені різним проектам. Особисто я там пропаганди жодної не бачив, а у Facebook і YouTube спостерігаю, але ніхто з цим боротися не збирається. Тому, на мою думку, блокували "ВКонтакте" не для того, щоб убезпечити нас від пропаганди.

Якби росіянка Юлія Самойлова приїхала на "Євробачення", могли б статися вбивства

– Ви говорили, що "Євробачення" для країни – це аналіз крові. Які хвороби було виявлено?

– Пацієнт хворий! Ну як можна керувати країною, якщо навіть "Євробачення" не можна було провести без скандалів. На церемонії відкриття креативний продюсер Сергій Проскурня вирішив не піднімати прапорів на флагштоках, а запускати їх у небо на двох кулях, оскільки в ніч перед церемонією з'ясували, що замість 42 флагштоків є тільки 28, себто 14 не вистачає. От поясніть мені, як можна тільки напередодні вночі це виявити? У підсумку враження було таке, що в небі летять голови Міккі Маусів. І який у цьому був сенс, символізм? У представниці Ісландії через це взагалі можуть бути проблеми на батьківщині, адже в них піднімати національний прапор не на флагштоку заборонено.

– А як сталося, що в підсумку ви покинули посаду креативного продюсера?

– Я не добровільно пішов. Я працював там протягом грудня, січня і лютого, і потім, коли змінилася команда, мені перестали телефонувати, я опинився в підвішеному стані. Тоді я почав сам телефонувати, адже у травні конкурс, а в березні мене навіть не викликають на планерки. Виконавчий продюсер "Євробачення" Павло Грицак узагалі сказав, що у НТКУ немає зі мною угоди. Але ж на сайті ProZorro в публічному доступі викладено мій контракт на приблизно 124 тисячі гривень, підписаний ним самим!

Я ж як професіонал шкодую, що саме в нашій країні на "Євробаченні" не було того, що було в решти, тобто свого ноу-хау рішення у створенні шоу! А таке рішення було придумане – це доповнена реальність у русі. Набір графічних ефектів, які могли побачити телеглядачі. Це могло б бути вперше за всю історію конкурсу, стало б нашою фішкою. Так, це коштує грошей, але можна ж було грамотно визначити акценти. Варто було десь заощадити, але поставити в пріоритет особливість, яка дала б країні змогу запам'ятатися. Я читав деякі хвалебні відгуки про те, як все пройшло. Але люди просто не розуміють, яким наше шоу могло б бути! Шкода, що Україна так і не вписалася у стрім "Євробачення".

– Чи справді голлівудська актриса Мілла Йовович була готова стати ведучою конкурсу?

– Це теж могло стати яскравим акцентом конкурсу! Де було до цього бачено, щоб голлівудська актриса сама виявляла ініціативу? Ви ж розумієте, якщо в людини є бажання взяти участь, із нею можна домовитися. Мені дійсно у Facebook написав із пропозицією її менеджер, але розв′язання цього питання – не моя компетенція. Я одразу перенаправив менеджмент актриси до шоу-продюсера конкурсу Стюарта Барлоу і заступника генпродюсера НТКУ Вікторії Романової, яка на той момент очолювала оргкомітет. Висловивши думку, що дуже важливо не проґавити такий шанс. І от за кілька днів після розмови приходжу до Стюарта й цікавлюся, то про що ж вони домовилися. Він сказав, що йде процес переговорів, але все дуже сумнівно, оскільки її приїзд коштує певних грошей, навіть з огляду на те, що гонорару вона не просила. Але, повірте, на тлі загальних витрат це була б суттєва сума.

– Продюсер Джамали говорив, що хедлайнером фіналу була готова стати навіть Леді Гага?

– Я про це не знаю, але довіряю йому.

– Уважаєте прийнятним гонорар у розмірі мільйона гривень за виступ Джамали на "Євробаченні"?

– Я не розумію, чому це назвали гонораром. Щоб не підставляти Джамалу, слід грамотно розписати статті витрат, які практично всі пішли на виробництво номерів: графіка, балет, костюми, гонорарна частина режисерів. Іще збентежив цей скандал із червоною доріжкою. Організатори конкурсу стверджували, що вона не має там з'являтися. Багато було суперечок щодо цього, але я впевнений, що тут річ у комунікації між організаторами та менеджментом артистки. Завдяки своєчасним і грамотним переговорам цей момент можна було залагодити і не розголошувати суспільству. Як же могли організатори допустити такий вибух емоцій? Я вважаю, що це була їхня помилка.

– Як ви можете пояснити, що організатори допустили витівку пранкера Віталія Седюка, який під час виступу Джамали вийшов на сцену і зняв штани?

– Це страшний збіг обставин! Адже за всіма критеріями цей конкурс застраховано від таких казусів. Можна було перейти на загальний план, коли побачили, що стороння людина на сцені. І завжди є для підстрахування окремо знятий заздалегідь ефір. А як охорона могла це допустити? Ні, я у принципі не розумію, як це сталося.

– Чого не вистачило для перемоги представникам від України, групі O. Torvald?

– Я не розцінюю їхній результат як програш. Я з цікавістю дивився їхній виступ. Вони були своєрідними, але не потрапляли у формат "Євробачення". Та й узагалі, цей конкурс – свято, як можна його розбирати як спортивне змагання?! Але я б порадив організаторам національного відбору в майбутньому, щоб журі вже не ставило оцінок. Нехай коментує, а глядачі самі вирішать, за кого голосувати. Адже ця складна система оцінювання й зумовила такий результат. Мені ж подобається, що ланцюжок співачок, які представляли нас на конкурсі, було порушено.

– Як ставитеся до заборони Юлії Самойловій представляти Росію на конкурсі?

– Спочатку я був за те, щоб впустити її у країну, адже багатьом робили винятки за цим законом, і вони приїжджали і виступали в Україні. А потім я зрозумів, що разом із нею приїхали б фанати з Росії з національними прапорами, і хто забезпечив би їхню безпеку тут? Хто б відповідав за наших екстремістів? І я подумав, що хтось навіть не з нашої країни міг організувати провокацію, могли б статися навіть убивства...

– Якою ви бачите свою місію у суспільстві?

– Я визначив свою головну мету ще у 2014 році, коли в нашій країні загинуло багато людей. Тоді в мені щось змінилося. Я зрозумів, що маю стати кращим у пам'ять про цих людей. Звичайно, з автоматом на кордоні я стояти не можу, у мене немає такої підготовки, я просто збільшу сумну статистику смертей. Для себе я вирішив, що просто можу говорити правду, не брехати собі, не брехати людям і, якщо я точно знаю, що хтось бреше і в мене є факти, то буду говорити про це. Мене часто запитують, а чи не боюся я критикувати так відкрито? У мене зустрічне запитання: "А тим людям, які були на Майдані чи зараз в АТО, їм хіба не страшно?" Люди не бояться життя віддати, думаючи, що йдуть за правду! Ми з вами обговорювали всі ці казуси "Євробачення", от навіщо? Щоб цього більше не повторилося! Україна – талановита країна, вона й далі буде перемагати і йти вперед.