Бочеллі: Співакові потрібні інтелект, воля, жертовність, завзятість G

Італійський співак, тенор Андреа Бочеллі 23 вересня приїде з концертом до Києва. Свою кар'єру він розпочав у 1990-ті роки, а музикою захопився ще в юності. Із дитинства в Бочеллі були проблеми із зором, а у 12-річному віці він осліп. У репертуарі виконавця є як оперні твори, так і естрадні пісні – в українській столиці він презентує велику програму, що складається з композицій різних жанрів. "Бульвару Гордона" Бочеллі розповів про свою сім'ю, біографічний фільм і погляди на мистецтво.

Переживаючи батьківство знову, я зміг менше хвилюватися, бути твердішим, уважнішим і насолоджуватися чарівністю життя

Фото: Universal 

– Андреа, ви родом із Тоскани. Північна Італія подарувала світу багатьох талановитих виконавців – у чому секрет?

– Насправді кожен регіон Італії дав світові своїх видатних виконавців... Якщо говорити про Тоскану, мені згадуються видатні артисти минулого, які залишили свій слід в історії: від Маріо Дель Монако до Етторе Бастіаніні, від Гальяно Массіні до Маріо Філіппескі. У чому секрет? Я не знаю... Можливо, допомогло те, що Італія, як батьківщина опери, – це земля, тісно пов'язана зі співом, усе в ній кличе до прекрасного: мистецтво, природа та навіть кухня! Протягом багатьох століть це створює ідеальні умови для творчих людей – музикантів, поетів і художників.

– У вас троє дітей. Молодша донька з'явилася на світ у 2012 році. Її народження вплинуло на вашу творчість?

– Знову стати батьком через 15 років після народження моєї другої дитини було великою радістю, а також стимулом до того, щоб не зупинятися у професійному розвитку. Переживаючи батьківство знову, я зміг менше хвилюватися, бути твердішим, уважнішим і насолоджуватися чарівністю життя. Для моєї дружини Вероніки та для мене, моїх старших дітей, Амоса та Маттео, бабусь і дідусів, дядьків і кузенів Вірджинія – наша принцеса, сонце, яке вже п'ять років освітлює всю сім'ю Бочеллі.

Вино, як і гарна музика, – одне з найбільших задоволень у житті

Фото: Universal 

– Одне з ваших захоплень – верхова їзда. Що ви відчуваєте, перебуваючи в сідлі?

– Кінь – інструмент свободи, ідеальний компаньйон для прямого та справжнього контакту з природою, її красою, особливо – недоторканою. Із дитинства кінь – мій велосипед, мій мотоцикл. Я люблю їздити лісом, пляжами та селом у Тоскані: це пристрасть, яка зі мною назавжди.

– Сім'я Бочеллі понад століття виробляє вино. Яка ваша роль у сімейному бізнесі?

– Вино, як і гарна музика, – одне з найбільших задоволень у житті, за умови, звичайно, що ним не зловживають і що це здорове вино, яке з любов'ю принесли від виноградної лози до столу. Я родом із селянської родини, і мій батько любив землю, мав виноградник і виробляв вина. Ми з братом продовжуємо цю традицію. Хоч я і не активний член компанії "Вина Бочеллі", я – її пристрасний шанувальник. Кожне вино має свій власний характер, свою історію та пов'язане з багатьма спогадами. Вино – це машина часу, воно може повернути мене в роки моєї юності, нагадати про близьких, які пішли, про батька.

Професія співака близька до професії спортсмена, тому, як і спортсмену, співаку варто жити нормальним життям, за можливості – без ексцесів

Фото: Universal

– У вересні вийде фільм, знятий за вашою автобіографією. Ви задоволені цією роботою?

– Фільм лише змонтували, тож занадто рано підбивати підсумки. Однак я повністю впевнений у якості результату – я дуже поважаю режисера Майкла Редфорда, автора такого шедевру, як "Листоноша", й акторів Тобі Себастьяна й Антоніо Бандераса.

Приблизно наприкінці 1990-х я відчув необхідність упорядкувати свої спогади та проаналізувати своє життя, із дитинства до початку моєї міжнародної кар'єри. Тоді я написав "Музику тиші" – книгу, за якою знято фільм. Звичайно, мова кіно передбачає певні спрощення та вольності. Але, як і книга, фільм містить послання, яке мені дуже дороге та яке майбутній глядач може відкрити для себе. Мене заінтригував світ кіно, який раніше мені був зовсім невідомий: спочатку – завдяки спільній роботі над сценарієм, потім – на майданчику, коли мене попросили зіграти епізодичну роль.

– Слово "тиша" часто фігурує у вашій творчості. Що ви знаходите в тиші?

– Я вважаю, що мовчання – майже розкіш і цінний компонент нашого життя. Із тишею в мене тісні стосунки, тому що тільки мовчки можна почути іншу людину, тому що мовчання – завжди найкращий інструмент для рефлексії.

– Які, на вашу думку, основні правила життя співака?

– Насамперед інструмент співака – голос – має бути приємний слухачеві, і для цього, я вважаю, артист має дотримуватися кількох правил. Професія співака близька до професії спортсмена, тому, як і спортсмену, співакові варто жити нормальним життям, за можливості – без ексцесів. Співакові потрібні також інтелект, воля, жертовність, завзятість... І, нарешті, щоб співати добре, я думаю, треба мати і пристрасть до життя: треба любити життя, щоб співати не тільки ноти, але й відображати себе в пісні для слухача.

– Що має робити класична музика, щоб не загубитися серед інших напрямів, стати ближчою для молодого покоління?

– Ми живемо в перехідний період, коли безперервно й у швидкому темпі розвиваються нові технології, нові форми комунікації. Усі вони дають змогу розвиватися, а тому й культурна сфера стикається із змінами, іноді – радикальними та новими викликами. Що стосується класичної музики, тут я оптимістичний: я знаходжу шанувальників серед нового покоління. Історія показує, що незважаючи на жодну кризу, хороша музика ніколи не помре.

Дякуємо компанії Universal за організацію інтерв'ю та надання фото.