Ректор Київської консерваторії Тимошенко: Я прийшов на руїни. На стінах і стелях був грибок! Температура в аудиторіях опускалася до 7 ºС: студенти грали в рукавичках G

До мене приходили люди, на іконах присягалися, розповідали, як хочуть працювати... Бог їм суддя

Фото надав Максим Тимошенко

– Максиме, ви майже два роки на посаді ректора Національної музичної академії імені Чайковського. Вашому призначенню передувала тривала боротьба. Чому так сталося?

– У попереднього ректора спливав контракт, із Міністерства культури звернулися до мене і запросили обійняти пост виконувача обов'язків.

Я перший ректор, який закінчив школу Лисенка, навчався у диригентів Елеонори Виноградової, Володимира Муська. Я завжди був у курсі справ консерваторії, оскільки мій батько, Олег Тимошенко, був її ректором. 2005 року він пішов із посади. А за кілька років після початку роботи іншого ректора сказав мені: "Синку, треба все зробити, щоб змінити ситуацію".

– А що саме йому не подобалося?

– Тут змінилося ставлення до людей, клімат у колективі. Було багато нарікань, колективних листів зі скаргами. За мого батька цей клімат був творчим, за нього консерваторія стала національною. Батько дуже добре ставився до людей, передав це й мені. Він з усіма вітався: від прибиральниць до професорів, цілував руки.

– І біля входу в консерваторію висить присвячена йому меморіальна дошка.

– Так, з усіх ректорів консерваторії – тільки йому. Мій батько найдовше обіймав цю посаду – 22 роки. Він віддав консерваторії понад 50 років. Створив відому хорову школу. Євген Савчук, Юлія Пучко, Павло Ковалик, Людмила Шумська, Інеса Шилова, Віктор Петриченко. Його учні самі стали академіками, героями України. Він хвилювався за музичну академію, любив її навіть більше, ніж своїх дітей. Вона була для нього сенсом життя. Я в консерваторії вирішив продовжити справу батька. Сам я працював проректором у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Пройшов там шлях від студента до проректора. Мене 2017 року обрали як першого українця в раду директорів міжнародного Зеленого Хреста, я навчався у США, маю три вищі освіти, зокрема економічну. Я виріс в атмосфері академічної музики. У нас удома бували Стефан Турчак, Євгенія Мірошниченко, Мстислав Ростропович, який у 70-ті роки викладав у консерваторії, проводив відкриті уроки, диригував студентським оркестром в оперній студії і навіть виступав на 60-річчі Київської консерваторії.

– І все ж, чому ваш шлях до посади ректора виявився таким непростим?

– Були випадки суто людської зради. До мене приходили люди, на іконах присягалися, розповідали, як хочуть працювати... Бог їм суддя. Я виграв усі суди, а також чесно переміг на виборах ректора академії. Мене підтримали студенти, викладачі та працівники академії. Мене підтримували Мирослав Скорик, Юрій Рибчинський, Андрій Гаврилов, Анатолій Кочерга, Євген Савчук.

Оперна студія Київської консерваторії – плід кохання Хрущова до співачки Чавдар

Фото надав Максим Тимошенко

– Із якими складнощами ви зіткнулися, утвердившись на посаді ректора?

– Куди я прийшов? Я прийшов на руїни, до яких довели люди, за 14 років знищили тут усе. На стінах і стелях був грибок! Без здригання дивитися на це було неможливо. В оперній студії зі стелі капала вода. Підставляли тазики, коли проводили вистави і концерти. Водночас туди ж запрошували міжнародні делегації. І це зал із такою історією! У консерваторії працювала народна артистка СРСР Єлизавета Чавдар. Вона була дамою серця Микити Хрущова. Він прилітав на військовому винищувачі на аеродром "Чайка" практично щовечора з Москви і з нею вечеряв у Києві. І готовий був виконати всі її бажання. Вона, працюючи завкафедри, стикалася з тим, що студентам не було де виступати. Їм не завжди давали оперний театр, а своєї сцени не було. І Хрущов подарував Чавдар зал – такий плід кохання. Ця історія передається з покоління в покоління. Зараз в оперній студії практично щовечора проводять концерти, а до мого приходу була розруха. Температура в аудиторіях опускалася до 7 ºС: студенти грали в рукавичках. Мені вдалося виправити ситуацію, протягом неповних двох років уже багато в чому навів лад. Вважаю, що ректор має бути менеджером, мати й економічну освіту. Ми зробили дах, у якому було понад 90 дірок! Його не ремонтували протягом 62 років! Зробили заміну вікон, ремонт багатьох аудиторій без державного фінансування. І зараз туди не вкладено жодної копійки державних грошей. Усе зробили наші китайські партнери та українські меценати.

– Із ними був якийсь бартер?

 – Ми робимо спільний проєкт – відкриваємо нову академію в місті Хеншуй, під Пекіном – виш називатиметься Міжнародна академія мистецтв і музики імені Петра Ілліча Чайковського. Це проєкт світового масштабу. Академію створюють за підтримки Китайської Народної Республіки, а також відомого мецената, друга і партнера бізнесмена Джека Ма (Alibaba Group) – пана Чжао Юнцяна. Академія займе 18 гектарів території. За основу архітектурного проєкту беруть нашу будівлю Київської консерваторії. Так ми інвестуємо в Китай мізки і нашу методику освіти. У травні вже здобули ліцензію.

Фото надав Максим Тимошенко

– А дипломи будуть які: китайські чи українські?

 – Подвійні: Київської музичної академії та міжнародної.

– Але у викладачів з'явиться велика спокуса переїхати назовсім. Чи не станеться так, що нікого не залишиться в київській консерваторії?

– У Міжнародній академії буде конкурс для викладачів. І важливий момент: нам дали ліцензію бакалавра для Міжнародної академії, а магістри приїздитимуть вчитися сюди, в Україну. Ми, навпаки, залучимо людей. Тут багато хто хоче працювати. Це можуть бути викладачі з різних міст, різних вишів України. Перші студенти з Китаю вже вступили туди. Хеншуйський університет дав нам корпус. Це наш партнер – сьомий у китайському рейтингу виш. У ньому навчається 40 тис. студентів. А на закладання основного корпусу Міжнародної академії я запросив президента України Володимира Зеленського.

– Коли плануєте відкриття?

 – Буде зрозуміліше після закінчення пандемії.

Спільний проєкт із Китаєм я вважаю великим досягненням: ми веземо не ліс, не корисні копалини, ми показуємо всьому світу мізки

Максим Тимошенко і Джек Ма. Фото надав Максим Тимошенко

– Якою є ваша протидія коронавірусу в академії зараз?

 – Завдяки китайським партнерам ми отримали всі необхідні засоби захисту. Відстежуємо ситуацію. Цілковито дотримуємося всіх рекомендацій Кабінету Міністрів, проводимо дезінфекцію, вимірюємо температуру, дотримуємося маскового режиму.

– А як вокальні факультети працюють? У масках же складно співати.

 – Займатися індивідуально співаки можуть. Але є обмеження. Ми виконуємо розпорядження МОЗ, Міносвіти і Мінкультури. Оркестр і хор працюють з обмеженнями.

– Пандемія гостро відбилася на співпраці з Китаєм?

 – Так. І ми підтримали Китай. Із покійним композитором, Героєм України Мирославом Скориком створили твір для Китаю, щоб підтримати країну під час пандемії. Скорик сказав, що вражений, як протягом двох тижнів у Китаї, зіткнувшись з інфекцією, будують лікарні. Він заявив, що готовий написати твір. Це стала пісня "Я з тобою" у виконанні нашої випускниці, народної артистки України Лілії Гревцової, у супроводі оркестру Українського радіо. Диригував наш викладач, народний артист України Володимир Шейко. Відео набрало 3 млн переглядів на китайському аналозі YouTube. Це сенсація: уперше стільки переглядів має твір класичного українського композитора. І це перший у світі твір іноземного композитора, присвячений китайському народу і медикам.

Зараз пандемію в Китаї перемогли. Це найбезпечніше місце у світі. А наш спільний проєкт я вважаю великим досягненням: ми веземо не ліс, не корисні копалини, ми показуємо всьому світу мізки. Нашу музичну освіту вважають у світі найкращою! Коли я ще був виконувачем обов'язків ректора, зазначив, що в нас найбільше китайських студентів. До слова, саме завдяки іноземним студентам ми можемо платити викладачам за мірками України гідну зарплату. За світовими мірками це, звісно, нічого...

Ми вручили Пласідо Домінго звання почесного професора музичної академії. У нього були сльози на очах

Тимошенко і Пласідо Домінго. Фото надав Максим Тимошенко

– А які суми отримують викладачі консерваторії в Україні? Які в Китаї?

 – В Україні тисяч 15 грн, у Китаї – $3–$5 тис.

Хоча консерваторія – обличчя столиці, країни. За кордоном багато хто знає саме нас – Київську консерваторію імені Чайковського. У світі найбільш виконувані композитори – Моцарт і Чайковський. Що п'ять хвилин у світі лунає музика Чайковського! Спільно з видавництвом ARTHUSS ми видали книгу "Чайковський: Україна на карті життя та творчості", яка повертає цього композитора Україні. Він часто бував тут, приїздив до своєї сестри в Кам'янку, написав тут велике "Лебедине озеро", "Мазепу" і понад 30 творів. Багато в чому за основу він брав українську народну музику. Походить Чайковський із давнього козацького роду Чайок, двоє його дідів навчалися в Києво-Могилянській академії. Мало хто знає, що Чайковському пропонували стати директором музичного училища, перейменування якого в консерваторію він і ініціював. По суті, Чайковський міг стати першим ректором консерваторії. Він дуже любив Україну. Про Кам'янку Чайковський писав, що знаходив там те відчуття миру і спокою в душі, яке даремно шукав у Петербурзі та Москві. Це ментально перевертає історію і повертає Чайковського Україні. Я в цій книзі в передмові пишу: "Під час дії жорстких імператорських законів, які забороняли поширення української культури, – сумнозвісних Валуєвського циркуляра і Емського указу, – Петро Чайковський пише вокальну музику на слова опального Тараса Шевченка". Це видатні Чайковський і Шевченко! І у світі люди мають знати якомога більше про зв'язки Чайковського з Україною.

І до виборів ректора така пильна увага була, тому що тут, у консерваторії, дійсно велика історія, працювали великі люди. І я хочу цю тенденцію продовжувати. Минулого року студенти звернулися до мене із проханням запросити великого Пласідо Домінго. І я це зробив. Він поспілкувався зі студентами, ми вручили йому звання почесного професора академії імені Чайковського. У нього були сльози на очах. Він сказав: "Для мене велика честь стати професором академії, яку заснував геній музики Петро Ілліч Чайковський".

– Домінго давав майстер-класи?

– Він був на репетиції хорового відділення Савчука Євгена Герасимовича. Вони заспівали для Домінго "Многая літа". Той зробив кілька зауважень. Це був своєрідний майстер-клас.

– А як Домінго проявлятиме себе в академії як професор?

– Ми з ним контактуємо. Завжди будемо раді бачити його в Академії. Але наші плани поки що порушує коронавірус. У нас був і італійський співак Вітторіо Гріголо. Це наймолодший тенор "Ла Скали". І він давав у київській консерваторії дев'ятигодинний майстер-клас. Гріголо – співак номер один в Італії. Співає як арії, так і композиції Queen.

– А як ви ставитеся до того, що артисти академічної школи йдуть в попмузику?

– Я людина демократична, європейських поглядів, яким був і мій батько. Вважаю, якщо виконавець з академічною освітою співає на естраді професійно, чому ні? Наша випускниця Джамала співала на День Незалежності на Майдані, їй диригував мій друг і радник Кирило Карабиць. Вона виконувала чудові арії. Тут є школа, традиції. У консерваторії дають базову музичну освіту. А в кожного в житті є свій шлях.

– Один із ваших викладачів, Володимир Гришко, також експериментує з репертуаром у бік естради. І він, до речі, теж давав великі гастролі в Китаї. Чому в цій країні такий підвищений інтерес до українських виконавців?

– Китайці дуже уважні та працьовиті. І ми помічаємо, що щороку студенти з Китаю дедалі сильніші. Вони знають, що в нас дуже сильні викладачі, вивчають нашу мову. І в академії в Китаї будуть теж вчитимуть українську. А загалом, китайці вивчають нашу історію. І їх приваблює Україна й у цьому аспекті. У нас школа вокалу та диригентів найвідоміша у світі, кожен другий студент – лауреат міжнародних конкурсів. У нас великий зал має ім'я героя України Василя Сліпака, який загинув в АТО на сході України. А путівку в життя йому дав мій батько. Він почув його на KyivMusicFest. Тричі Сліпак не міг вступити до Львівської консерваторії. Батько сказав: "Я вважаю дуже талановитим цього юнака, я його беру в Київську консерваторію". І після слів мого батька Василя вже взяли до Львівської консерваторії. Це теж наша історія.

Фото надав Максим Тимошенко

– Із вашим приходом в музичну академію викладацький склад дуже змінився?

– Ні. Але я запросив таких видатних людей, як Анатолій Кочерга, Володимир Шейко. Моїм радником є Кирило Карабиць. Я за те, щоб традиції продовжувалися.

– Держава вкладається хоч якось у консерваторію?

– Уперше за багаторічну історію держава купила рояль. Він стоїть у класі, у якому працював Богодар Которович. Я використовую всі можливості, зокрема особисті зв'язки, для того, щоб консерваторія розвивалася. Нам зараз обіцяє держава зробити ремонт фасаду. Його використають на святкуванні 30-річчя незалежності України наступного року.

– Чи складно бути ректором?

 – Ні. Коли ви на своєму місці. Я спортом займаюся: великий теніс, плавання цілий рік. Тому в мене гарна фізична форма. І гарна команда. Це не робота, а спосіб життя. Якщо ще врахувати, скільки мені за це платять...

– Можемо сказати, скільки?

 – Соромно говорити. За українськими мірками, може, нормально. Але я знаю, скільки отримують керівники вишів такого рівня в інших країнах.

– Про якого порядку суми йдеться?

– Керівники такого вишу, як наш, отримують $20 тис. і більше на місяць.

– А у нас, скажімо, утричі більше, ніж викладачі? Чи вчетверо?

 – Ні.

– Удвічі?

 – Ну, десь так. Але якщо мене так оцінюють... Ректор вишу – це відповідальність від гуртожитку до всіх керівників структурних підрозділів. А скільки інвестицій від меценатів до консерваторії принесла моя команда! Це мільйони доларів!

Тимошенко з донькою Софією. Фото надав Максим Тимошенко

– Розкажіть про вашу сім'ю. У вас є дружина Роксолана, восьмирічна донька Софія.

– Роксолана – колишня дружина.

– А зараз ви вдруге одружені?

– Ні. Я наймолодший ректор зараз, і неодружений. Із дружиною колишньою добре спілкуємося. Вона з червоним дипломом закінчила Київський національний університет кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.

– Навколо вас багато студенток. Чи відчуваєте підвищену увагу з їхнього боку?

– У нас багато гарних жінок. Я всіх дуже поважаю. В академії переважно жінки. І ті самі дівчата мене й вибирали ректором. (Сміється). Я із симпатією ставлюся до них. І дійсно, є якісь пориви щодо мене. Але я за здорові стосунки в колективі. Для мене це дуже важливо. У мене є свої принципи.

– Як споконвіку було. У Києві меценати завжди допомагали у справах культури: Терещенко, Ханенко...

– Так, і Мішель Терещенко – мій друг. Він зараз у наглядовій раді консерваторії. Як і Юрій Рибчинський, Роман Балаян, Мирослав Вантух.

– Яку музику ви слухаєте?

 – Я обожнюю Чайковського, Лисенка, можу піти і на попконцерт: гурту The Black Eyed Peas, Стінг. Я люблю професійну музику. І мені пощастило бути на різноманітних заходах. На 20-річчі Зеленого Хреста виступав ведучий піаніст світу Андрій Гаврилов, мене запрошували на благодійний бал принца Альберта II, на якому був Леонардо ДіКапріо. Я сучасна людина, тим паче жив і працював у США, вивчав там мову.

Тимошенко і Жан-Клод Ван Дамм. Фото надав Максим Тимошенко

– Ви товаришуєте з актором Жаном-Клодом Ван Даммом...

– Товаришуємо – голосно сказано. Так, він недавно приїздив до Києва. У мого друга Влада Ряшина знімався в серіалі. Колись Ван Дамм знайомив мене зі своїми батьками.

– Яке враження вони на вас справили?

– Вони з Бельгії, дуже інтелігентні люди. І Ван Дамм дійсно легендарна зірка, рівня яких зараз мало. Він у дуже гарній спортивній формі. Дуже любить свою сім'ю: маму, тата. Є його певний образ на екрані, а в житті він дуже позитивна і гарна людина.

– Але з ним був пов'язаний скандал, коли він дівчину-українку побив. І, кажуть, дуже любить гулянки, випивати...

– Коли ми спілкувалися, він не пиячив. Був із батьками. Я не знаю. Це творчі люди...

– А кого можете назвати друзями з відомих людей?

– Співак Анатолій Кочерга. Це друг мій, мого батька, моєї родини. Вітторіо Гріголо також вважаю своїм другом. Я спілкувався з багатьма відомими людьми. Наприклад, із Михайлом Горбачовим. У нього мама українка, і ми українською спілкувалися. Співали разом "Реве та стогне Дніпр широкий". Це велика історія, великі люди. Я спілкувався і з коронованими особами. Той самий принц Монако – Альберт II.

– Складно спілкуватися з коронованими особами?

– Ні. Це, навпаки, дуже просто. Я організовував дні України в Монако, у межах яких ми відкрили пам'ятник Сержу Лифарю в Монако – скульптора Анатолія Валієва.

Лифар робив перші кроки в Київській консерваторії. Наша музична академія відчиняє будь-які двері у світі.

– Як розслабляєтеся після насичених трудових буднів?

– Я серйозно займаюся великим тенісом, багато читаю, їжджу по музеях, архівах, вивчаю історію. Це теж мої інтереси. І, знаєте, я б хотів зараз навчатися в Київській консерваторії. Послухати Пласідо Домінго, поспілкуватися з ним, з тим самим Ріккардо Муті, світовим світилом, гуру економіки Джеком Ма. Моє хобі – робити те, що у мене виходить, і отримувати задоволення від того, що я можу зробити. Зухвало. Ніхто в це не вірить, але ми йдемо далі і робимо. Перетворення, які є, – це командна робота. Я вірянин. Буваю у храмі. Щодня біля входу в академію я без сорому дивлюся в очі своєму батькові, який дивиться на мене з меморіальної дошки, і це велика для мене відповідальність.

Бути ректором – це щастя. Мені подобається процес досягнення успіху в тому, на що я націлений. Я хочу, щоб мій колектив отримував гідну зарплату. Коли мені ректор Центральної Пекінської консерваторії розповів, що в них двірник отримує $2 тис., мені стало соромно сказати, скільки в нас отримує доцент і професор. Я хочу зробити все, щоб наша держава звернула увагу на культуру. І зберегти ці унікальні кадри, виш і атмосферу. За всієї поваги до всіх фінансових структур, у яких декому платять по мільйону гривень, у світі їх ніхто не знає. А нас знають. Нас поважають, на нас зважають. У журі запрошують наших професорів. Перемагають наші студенти. І це наша гордість. І я хочу відкривати академічне мистецтво для людей. Ми проводимо екскурсії в консерваторію для школярів, студентів інших вишів. Наша історія – наше національне надбання.

Автор Вікторія ВОРОНІНА