+2 Київ
1 квітня заведено розігрувати друзів або просто жартувати з них. У зв'язку із цим 1 квітня проводять різноманітні гумористичні заходи й фестивалі.
Традиція Дня сміху сягає корінням звичаїв проводів зими й пов'язана з культурою Стародавнього Риму. У квітні в римлян було свято, присвячене богу сміху Ризусу. У грецькій традиції йому відповідав бог Гелос. До давньої традиції Дня сміху входили постановчі ігри-вистави, а також пишні бенкети з безперервними жартами.
Це квітневе свято після падіння Римської імперії поширилося різними країнами Європи, а поступово – по всьому світу. День сміху не святкували як народне гуляння, але традиція жартувати зберігалася. Наприклад, фламандські джерела згадують, як 1539 року дворянин розіграв своїх слуг, давши їм жартівливі доручення 1 квітня.
У Західній Європі в середні віки Новий рік святкували наприкінці зими й на початку весни. Кульмінацією святкування був день 1 квітня. Він був уособленням радості, що природа знову відроджується. 9 серпня 1564 року король Франції Карл IX Руссільйонським едиктом встановив початок року на 1 січня. Щоб прискорити перехід на нову традицію святкування початку року, людей, які й далі святкували Новий рік 1 квітня, почали називати "квітневими дурнями".
День сміху в англомовних країнах досі називають Днем дурнів. Традиція жартувати зберігається повсюдно, але має деякі особливості. В Англії вважають поганою прикметою жартувати в другій половині дня, тому що можна втратити удачу. У Шотландії святкують і 1-ше, і 2 квітня. 1 квітня називають Днем зозулі, а 2 квітня – Днем хвоста. Кажуть, що цього дня жарти можуть бути на тему зони "нижче за пояс, але з боку спини".
У Німеччині 1 квітня робили вихідний, оскільки вважали, що День сміху не сприяє серйозним справам. Заведено давати одне одному кумедні доручення, які складно чи неможливо виконати.
В Україну це свято прийшло ще у XVIII сторіччі. Столицею першоквітневих жартів у ХХ сторіччі стала Одеса. Там із 1973 року щороку проводять фестиваль гумору – Гуморину.
