З дитинства мріяв про футбол. Бив об стінку м'яч в одну точку, як божевільний. Дубасив його і дивився на всі боки: "Де ж тренер, який має мене побачити?" А його не було.
З першої спроби у футбол мене не прийняли – особливого таланту не розгледіли. Я був маленький на зріст, пігмей такий.
У своїй другій грі за "Динамо", поки Блохін, Безсонов та Дем'яненко радилися, хто ж битиме пенальті, я взяв і пробив самостійно. Я хотів утвердитися в команді. Після цього став штатним пенальтистом.
Якось не могли заснути після важкого матчу – треба було по келиху пива випити, зняти напругу. Раптом – стукіт у двері, а там – Лобановський. Він зробив вигляд, що нічого не помітив, але наступного дня тренування було жорстким – ми всі ригали.
Суркіс пропонував стати спортивним директором київського "Динамо", але я відмовився через атмосферу. Якщо мною командуватимуть – мені це не цікаво.
У футбольному плані я, звісно, відчуваю свою непотрібність на батьківщині, але скаржитися не буду.
0 Київ
