У Києві відбувся вечір пам'яті видатного поета і радянського дисидента Івана Світличного 

20 вересня виповниться 89 років із дня народження великого українського поета, літературного критика, перекладача і радянського політичного в'язня Івана Світличного. Напередодні цієї дати в київському Будинку актора відбувся вечір пам'яті, під час якого лунали уривки з творів поета і музика українських класичних композиторів, повідомив кореспондент видання "ГОРДОН".

Ініціатором заходу став голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман. Він розповів, що вважає себе не тільки другом Світличного, але і його учнем.

"Світличний – мій табірний учитель і друг. Саме в зоні ми з ним познайомилися. Він був дійсно визначною людиною. Інтелігент у першому поколінні, справжній європейський інтелектуал. У зоні перекладав французьких поетів, багато писав і був нашим духовним наставником", – підкреслив Глузман.

Він зазначив, що Світличний був для багатьох моральним авторитетом, і сьогодні особливо важливо популяризувати його творчу спадщину.

Це була школа під платанами. Мудрий учитель і спраглі знань учні. Від знань конспірації до знань поетики. І знання, як усе це поєднати. В одній голові, в одному дні, в одній хвилині... Сидимо в бараці, тихо обговорюємо деталі виносу інформації, що цекав на нас завтра, і тут же, без паузи проникливі слова Вчителя: "Обов'язково подивіться свіжий номер "Іноземної літератури". Там чудовий роман Фолкнера "Шум і лють". Я впевнений, ви зрозумієте й оціните його. Знайдіть час...".

А потім був останній етап. У засилання. Іван готувався заздалегідь, болісно перебирав раз за разом накопичені журнали і книги. Центнери журналів і книг. Розумів, що з таким вантажем у СРСР на етап не йдуть. Зрештою, повідомив нам: "Усе, залишив мінімум. Найважливіше. Усіх вітчизняних графоманів залишаю тут. Нехай "посидять" замість мене..."

Як і завжди, Івана забрали раптово. Прийшло троє, сказали: "Світличний, збирайте речі і йдіть на вахту". Етап! Іван пішов із ними в каптьорку, щоб забрати свій відфільтрований мінімум... Це були картонні ящики, дерев'яні валізи. Десятки. Розгублені наглядачі викликали в зону коня з возом. Завантажилися. Ми, німі свідки, стояли віддалік. І, незважаючи на гостре відчуття болю через те, що Іван нас покидає, не могли не посміхатися: таких етапів, із конем, зона не знала!

Зі спогадів Семена Глузмана

Також під час літературно-музичного вечора своїми спогадами поділився з гостями двоюрідний брат Світличного, фізик Сергій Твердохліб. Львівська художниця Іванка Демид презентувала триптих "Великомученики ХХ століття", присвячений людям, які постраждали від репресій у СРСР. Національний камерний ансамбль "Київські солісти" виконав музику українських класиків XIX і XX століть – Максима Березовського, Євгена Станковича, Валентина Сильвестрова. Актриса Галина Стефанова прочитала поему Світличного "Курбас".

Лакримоза

Маестро! Молю, Маестро! Благаю: не треба, рідний! Кому — в Космічні оркестри! — Такий дисонанс потрібний! Маестро! Потерпіть трохи... Не квапте, Маестро, час: Правда самої епохи Реабілітує Вас. Всім, хто як Ви,— лакузи Будуть іще — захланні — Ладанами кадити, Виспівають осанни, Вам, хто краї північні Вгноїли, Вам, Маестро, Вшкварять пеани Космічні Випробувані оркестри. Вам монумент поставлять Бронзовий, імпозантний І пом’януть, прославлять, Висвятять, що й казати! Вам, хто в сніги-морози Дохли, мов сонні мухи, Зронять солоні сльози Юди, тюхи-матюхи. Скажуть: хіба ми знали? Скажуть: тепер ви мудрі! Скажуть: нам наказали! Нас же пошили в дурні! Будуть волосся дерти, Голову — попелом (чом не..?), Щастя (на жаль, посмертне) Збудить в них заздрість чорну. Ті, хто тоді горою Вистояв за Пілатів, Вибившись у Герої, Нас, не лауреатів. Вставлять — самі! — в кіоти, В святці, в канон, в реєстри. Правда, це буде потім. Але... терпіть, Маестро! Все буде добре. Вчасно Реабілітують трупи. Вам же майбутнє щастя, Вибачте, не до дупи?

Іван Світличний

Іван Світличний – український поет, мовознавець, літературознавець, літературний критик і перекладач. Був активним учасником руху шістдесятників. Його двічі обвинувачували за антирадянську агітацію і пропаганду. У 1973 році його засудили до 12 років позбавлення волі, зокрема до семи років концтаборів суворого режиму. В ув'язненні він переніс інсульт і став інвалідом. Через тяжку хворобу Світличного звільнили достроково в 1983 році. Він повернувся до Києва, де прожив до своєї смерті в 1992 році.