"Введення максимальної націнки [на бензин А-92, А-95 і дизпальне] сприяє збільшенню тіньової частки ринку. Зменшиться дохід, і частина компаній скоротить витрати на внутрішні системи контролю. Отже, впаде якість реалізованого пального через людський чинник. Ті компанії, у яких і так немає систем контролю, будуть оптимізовувати витрати і знижувати якість пального. Ще частина компаній піде в тінь, як це роблять інші. Станом на сьогодні майже чверть ринку в тіні. Обмеження надбавки – це тиск на легальну частину ринку в той час, як нелегали і далі успішно працюють", – сказав Рябцев.
Він зазначив, що ефективнішим заходом міг стати контроль якості і безпеки пального з боку держави.
"Треба не обмежувати націнку, а вводити систему контролю якості та безпеки нафтопродуктів. У цьому випадку це найкращий інструмент. І ще необхідне створення єдиної системи моніторингу ринку нафтопродуктів. Зараз Мінекономрозвитку замахнулося на те, щоб визначати середню ціну, а як вони збираються це робити? Визирати з вікна на найближчу бензоколонку? Адже в них навіть немає цінової інспекції", – пояснив співрозмовник.
Він підкреслив, що з постанови не зрозуміло, як розраховували максимальну величину націнки.
"Складно зрозуміти, що саме Мінекономрозвитку має на увазі під націнками. Ні в пояснювальній записці, ні в самому тексті постанови немає роз'яснення. Звідки взялися ці обмеження 5 грн для бензину і 7 грн для дизпального? Чому така сума? І ще, що за марки пального мають на увазі? В Україні від початку 1990-х років немає марок А-92, А-95. Якщо ми відкриємо Податковий кодекс, побачимо там КВЕД (класифікація видів економічної діяльності. – "ГОРДОН"). Тоді пальне потрібно було назвати за цими кодами. Якщо відкрити технічний регламент щодо характеристик пального, то там, наприклад, є бензин автомобільний А-95-Євро4-Е7. Ось так і має бути в документі. Тому ухвалене урядом рішення навіть на непрофесіоналізм не тягне, а тільки на дилетантство", – резюмував Рябцев.