+6 Київ
"Я прийшов у жовтні 1993 року. Уже тоді віцепрем'єр [Валерій] Шмаров приїхав з Америки, де вони домовилися. Я тільки був виконавцем", – зазначив Радецький, відповідаючи на запитання про його думку щодо відмови України від ядерної зброї.
Генерал, щоб пояснити, як він почувався тоді, розповів про випадок під час неанонсованого візиту на той момент президента США Білла Клінтона в Україну 1994 року.
"Клінтон заїхав дорогою до Москви. Клінтон, [Борис] Єльцин, [Борис] Кравчук, я. [Юхим] Звягільський тоді був в.о. прем'єра, [Анатолій] Зленко – міністром закордонних справ. Коли там піднімали келихи, я не випив. Бо зрозумів: ми підписали, що ми ніхто і звуть нас "ніщо без ядерної зброї". Коли ми летіли в літаку, я попросив Леоніда Макаровича... Він налив мені грановану склянку горілки, я випив – анітрішки не сп'янів! Ви уявляєте, яка нервова напруга була, яка образа, який жаль і як я це переживав?" – описав ситуацію Радецький.
Він розповів, що пропонував не знищувати шахтопускові установки – залишити ракети, але не з ядерним, а зі звичайним боєприпасом.
"Південмаш" здатний був у ті часи, коли [Леонід] Кучма його очолював. І ми вели з Леонідом Даниловичем і генеральним конструктором розмови про звичайний посилений боєприпас. І за тією домовленістю, що не більше ніж 500 км дальності від кордону. І я казав: "Зробімо цей "марусин поясок" зі звичайних ракет – і в нас буде захист. Бригаду стримування, бригаду ракетного захисту". Це я доповідав і Іванові Плющу, і Кравчуку як верховному головнокомандувачу", – додав генерал.
Проте, продовжив він, питання полягало "в іншому" – великому тиску, який на Україну чинили США і Росія, домагаючись відмови від ядерної зброї. Але гірше було те, що Україна не мала доступу і фахівців для обслуговування цього арсеналу, пояснив Радецький.
"Був страшний тиск на Кравчука. Був страшний тиск із боку Америки й Росії. Тому що практично – якщо взяти весь компонент ракети стратегічного призначення, то найновіші системи, які "Сатана" мали назву, – усі вони були на території України й були націлені на США. Чому й відбувалася ця розмова. Це перший аспект. І американці тиснули навіть більше, ніж росіяни. Вони хотіли, щоб швидко прибрали, щоб була безпека. Я їх чудово розумію. Але найстрашніше – в іншому. Сиджу в кабінеті вже як міністр. Телефонує мені мій однокашник з Узина. [...] Він мені доповідає: "Товаришу міністре, у мене на базі зберігання бомби гріються". Я кажу: "А чому вони гріються?" – "За два-три роки підходить термін обслуговування. Якщо ми не вживемо зараз заходів, може статися вибух". [...] Негайно дали команду підготувати доправлення. Але найстрашніше – те, що в нас не було доступу. У нас не було фахівців і доступу. Було 12-разове дотримання таємності кодів цих. І всі ці коди були в Москві. У нас нічого не було!" – розповів він.
За словами Радецького, так у РФ пасажирським потягом доправили три бомби.
"Ми доправили туди перші три штуки, які почали грітися... За всього бажання, розмови, демагогії, які постійно... Говорити, що якби нам сьогодні ядерну зброю, на нас Росія б не напала... Якби попу наган, піп був би хуліган. Так і тут. Треба мати доступ. Немає доступу, немає кодів таємних. У мене таке передчуття, що хтось передбачав, що буде розпад Радянського Союзу, і все зосереджували там. Адже вони до цього вивезли тактичну ядерну зброю, а потім уже почали вирішувати зі стратегічними ядерними силами. Друге питання. Для того, щоб їх утримувати, знаєте, які гроші потрібні? Це щонайменше 40% бюджету. Щонайменше! Ми не потягнули б цього", – додав ексміністр.
