+1 Київ
Я фактично горілки майже не пив до 21 року. Ну, пив, але вона не подобалася мені
– Найсмішніший ваш день?
– Мабуть, у дитинстві. Коли я перший раз опинився у воді й мені довелося плисти і рятувати поруч із собою дівчинку, яка впала у воду.
– Коли і на кого ви матюкалися найстрашніше?
– О господи! Цього я не пам'ятаю. У нас навіть у родині було таке, що мама казала: "Господи, найстрашніша лайка, яку я чула, це "осточортів".
– Вчинок, за який вам досі соромно.
– О господи. Дуже важко згадати. Але є. У дитинстві, я ще в школу не ходив, мені було приблизно п'ять років, ми приїхали до моєї сестри. Вона жила в будинку офіцерського складу, її чоловік служив у військовій частині. І там була кухня на три родини. Я зайшов на кухню, а там були пиріжки, які приготував хтось, мабуть, із сімей сусідів. Я взяв один, відкусив, і в цей момент мама заглянула на кухню. Я цей погляд запам'ятав на все життя. До речі, вона не лаялася, нічого. Просто подивилася, я поклав цей пиріжок. Але ніколи більше в мене в думках не було зробити таке, щоб мені було соромно в маминих очах.
– Вчинок, яким ви пишаєтеся найбільше.
– Напевно, це те, що мені вдалося-таки у величезній боротьбі середини 90-х пробити закон про розвідувальні органи. Тому що була монополія Служби безпеки України, і СБУ категорично виступала проти створення незалежної стратегічної військової розвідки, керівництво служби вважало, що досить Служби безпеки, у якої є служба зовнішньої розвідки, а військові нехай будуть із біноклем на дереві, і військового компонента досить.
Коли я з величезним трудом, це були роки в боротьбі, особливо з головою служби Деркачем (Леонід Деркач був головою СБУ з 1996-го до 2001 року. – "ГОРДОН"), у ті часи вдалося пробити цей закон, і радість була неймовірна, тому що в державі ми створили потенційну багатоканальну систему подання інформації наверх.
– Коли востаннє і з ким ви напивалися "вдризг"?
– Я цього вже майже не пам'ятаю. "Удризг" я ніколи не напивався, так, щоб утратити свідомість. Узагалі військова служба 30 із лишком років...
– Тренування!
– Безумовно. І навіть бувало, що три доби без сну, і досить було... ну військова частина... особливо коли був лейтенантом, пам'ятаю, як мені полковник, командир бригади після навчань, де мій підрозділ гарно виступив, як вищу нагороду налив із фляжки спирту в залізну чашечку таку військову. А я фактично горілки майже не пив до 21 року. Ну, пив, але вона не подобалася мені. І я пам'ятаю той смак, обпечене горло і таке інше. Але, повірте мені, досить було просто на 10–15 хвилин заплющити очі, перепочити і відразу вставав і йшов.
Я не пам'ятаю випадку, коли б я втратив контроль над собою, але знову ж таки: військова людина звична до того, але головне, щоб вона знала і відчувала, де та межа, за якою вона не зможе виконати свій обов'язок захисника.
– Як вас у дитинстві мама називала?
– Ігор, Ігорьок.
– Як ви звертаєтеся до дружини?
– Юля. Інколи – Юленька.
– А вона лагідно як вас називає?
– Вона називає Ігор, але в телефоні я подивився, що написано Ігорьок.
– Ваша улюблена книга.
– Дуже багато. Les Trois Mousquetaires d Alexandre Dumas. І це не одна книга, це п'ять книг, цілий цикл. Гемінґвей – For Whom the Bell Tolls. Дуже багато книг.
– Скільки мов ви знаєте?
– Три: німецьку, англійську та французьку.
– ...українська і російська.
– Ну, безумовно, українська рідна, російську знаю і три європейські мови основні.
– Разом п'ять?
– Ну, можна сказати і так.
Буде краще, коли ми збудуємо в Україні життя й усі росіяни захочуть перелізти через кордон, навіть якщо там буде стіна
– Ваш улюблений фільм?
– У мене дуже багато улюблених. З останніх – це Le Bureau des Légendes, французький серіал про роботу французької розвідки. До речі, "Шукачі пригод", французький фільм, мені дуже подобався у свої часи. Дуже подобаються ще "Вони захищали Батьківщину", "Гарячий сніг" і "Хроніка пікіруючого бомбардувальника".
– Яким президентом ви будете, якщо одним словом?
– Відповідальним.
– Якщо ви опинитеся в одній кімнаті з Путіним і у вас у кишені буде лежати пістолет, що ви зробите?
– Найдурніше у світі – вважати, що одним пострілом можна щось вирішити. Пістолет у мене і раніше лежав, коли я зустрічався з президентами, я військова людина. Але не пострілом вирішується. Набагато буде краще, коли ми збудуємо в Україні життя й усі росіяни захочуть перелізти через кордон, навіть якщо там буде стіна.
– І будуть заздрити.
– Як колись упала Берлінська стіна. І вони всі будуть мріяти про український паспорт. Це буде для мене найвища нагорода.
– Я вам дякую за це розгорнуте бліц-інтерв'ю.
– Дякую вам. Дякую.
Записала Тетяна РАЙДА
