Зигарь: Я не бачив дитячих трупів, але бачив величезну кількість дитячих капців, які було розкидано повсюдно. Це один із найсильніших образів у моїй пам'яті 

Зигарь розповів, що працював військовим кореспондентом і побував у місцях усіх великих конфліктів початку 2000-х.

"Напевно, андижанська історія [справила найбільше враження]. Оскільки вона маловідома... Я вже сказав, що це було, напевно, найстрашніше, хоча важко міряти, що було страшнішим: які трупи були найбільш лячними. Просто це загалом. Так вийшло, що я був одним із небагатьох журналістів, хто опинився на місці. Тому що майже всіх журналістів, які працювали в місті в момент повстання, яке сталося 13 травня 2005 року, вивезли з міста. Спочатку цьому передувало багато років чиновницької, бюрократичної тиранії, коли місцеві чиновники хапали будь-яких бізнесменів і саджали їх надовго, щоб відібрати бізнес. У підсумку до 2005-го система призвела до того, що у в'язниці опинилося приблизно все працездатне чоловіче населення міста. І ось тут під впливом вітрів кольорових революцій, передусім під впливом революції, яка сталася в Киргизстані, у прикордонному районі з Киргизстаном, в Андижані спалахнуло таке ось повстання", – почав він.

Журналіст зазначив, що учасники протесту звільнили ув'язнених із місцевого СІЗО і в'язниці й Андижан "один день був в руках повсталого місцевого населення".

"А потім вивезли журналістів, ввели туди внутрішні війська – і вони відкрили вогонь просто по всіх, хто в цей момент мітингував на головній площі... Я не був у момент розстрілу, але зміг приїхати в місто до ранку, до закінчення [розстрілу], до того моменту, коли трупи ще лежали. За моїми оцінками, їх було приблизно 1,5 тис. Це не тільки мої оцінки – це та цифра, на якій сходяться люди, які були в місті, правозахисники", – продовжив Зигарь.

Він зазначив, що бачив не всі тіла загиблих, оскільки їх уже почали прибирати.

"Один із головних образів, який застиг у моїй пам'яті, який я часто згадую... Там усю ніч був дощ, і якраз розстрілювали в дощ. Люди тікали хто куди, хто куди міг. А ви уявляєте собі південне місто, дуже жарко, люди ходять у гумових капцях... І звичайно, коли в дощ люди безладно тікають, вони, як правило, ці капці гублять... Місто було всипане рівним шаром капців, серед яких було дуже багато дитячих. Я не бачив дитячих трупів, тому що їх, очевидно, прибрали першими, але я бачив величезну кількість дитячих капців, які було розкидано повсюдно. І, напевно, це один із найсильніших образів у моїй пам'яті", – додав журналіст.

Зигарь: Страх перед поліцією і силовиками – найсильніше почуття, яке відчувають люди в Росії. Читайте повний текст інтерв'ю

У 2005 році в Андижані урядові війська розстріляли протестувальників, за офіційними даними, загинуло 187 осіб, за інформацією правозахисників – приблизно 1 тис., повідомляло "Радио Озодлик".