+17 Київ
"Я не умаляю важливості цивільних хірургів, ні. Вони теж лікарі. Але вони не знають військової медицини. Вони не знають, що таке мінно-вибухові, що таке ампутації. Як можна просто, коли на нозі кісточки поламані, її зібрати? Є таке, що можна зібрати, а є таке, що зібрати не можна. І коли я знаю, що хлопцям, яким можна було врятувати кінцівки, просто ампутували ту ногу, не рахуючись... Вони навіть не подивилися на те", – сказала парамедикиня.
Вона вважає, що "має бути військова доктрина, програма під неї підписана".
"Це вже мало б працювати в наших цивільних лікарнях, щоб наші військові лікарі позаходили й у цивільні лікарні. І тоді було б набагато краще з бійцями, ампутантами, з опіковими. Тому що в мене боєць із 28-ї бригади – його із цивільної лікарні, опікового відділення, виписали із гнійними ранами. Він увесь тік. У нього нічого не зажило, але його виписали. [...] Я коли побачила, підняла там усіх на вуха і сказала: "Ну ви зовсім уже із глузду з'їхали? Це що? Це як?" Тобто в нього нічого не зажило, а ви його відпускаєте: "Іди в частину, лікуйся в частині"? Яким чином лікуватися в частині? Пантенолом? Так пантенол для інших опіків", – зазначила Кроха.
На її думку, "те, що має бути окремо від Міністерства оборони, – воно має розділитися, тому що Міністерство оборони отримує кошти і забезпечує Генштаб, тобто відділи військових і медицину".
"То медицина має бути в окремому підрозділі, тому що медицина багато чого потребує: як госпіталі, так і прифронтові госпіталі. Тут дуже багато всього. Мені багато говорять, що "тобі треба мало не міністром оборони бути" й усе інше. Ні, мені такого не потрібно. Просто потрібно, щоб вони дослухалися", – вважає Кроха.
Фронтова парамедикиня Кроха: Керівниця, коли дізналася, що я на фронті, запитала: "Олечко, хто тобі дозволяв?" Я кажу: "Вибачте, Наталіє Євгенівно, я ж не можу у вас питати, де проводити відпустку". Читайте повну версію інтерв'ю
