Музей "Голоси Мирних" зібрав історії очевидців удару по марiупольському пологовому будинку 9 березня 2022 року 

Музей оприлюднив розповідь Анастасії, яка пережила удар по пологовому будинку. На початку березня 2022 року вона була на восьмому місяці вагітності. Вона розповіла, як 8 березня хлопці вітали всіх породіль квітами й ніхто не уявляв трагедії наступного дня.

"Було дуже гучно, стояв дим, почалися крики, люди стогнали. З поверхів спускалися вагітні, діти, і всі були у крові. Я тоді розуміла, що якщо буду сильно хвилюватися й дам собі хоч найменшу слабину, серце моєї дитини може не витримати. Тоді я молилася лише про одне: щоб мені вистачило духу зберегти спокій і нормальний стан вагітності", – пригадала Анастасія.

Подивитися історію Анастасії можна на сайті музею.

До колекції музею увійшли свідчення Ганни, котра керувала центром соціальної допомоги, який був неподалік пологового будинку. З початку обстрілу вона переховувалася в бомбосховищі, а коли вийшла на вулицю, ледь не зомліла, бо побачила, що район був схожим на пекло.

"Ми були безпосередніми свідками всього цього страшного випадку. Коли все це перестало трястися, ми відчинили двері на вулицю. Це було схоже на атомну війну. У мене прямо мурахи по шкірі, бо згадувати це дуже страшно. Усі дерева повалені, усі газони, уся земля лежала величезним шаром на асфальті. І коли ми заглянули за кут нашого приміщення, там знаходився пологовий будинок, і, відповідно, утворилася воронка, мабуть, як дев'ятиповерховий або п'ятиповерховий будинок усередині", – розповіла Ганна.

Її історія тут.

Ірина працювала в Маріупольському ліцеї. Вона розповіла, що 9 березня 2022 року на власні очі бачила літак, який летів скидати бомбу на пологовий будинок.

"Ми її бачили, ми відчули цю хвилю. Від цього в ліцеї всі вікна й двері вилетіли. Тоді були сильні обстріли: що п'ять хвилин прилітав літак і скидав 8–12 бомб. Згодом ми вирішили виїжджати, бо залишатися було страшно", – згадала Ірина.

Її історію можна почути на порталі музею.

За повідомленням Фонду, зараз усі ці жінки були змушені покинути Маріуполь, але не втрачають надії повернутися.