$41.37 €43.94
menu closed
menu open
weather +3 Київ
languages

Щоденник окупації херсонця Клочка: Найкраще гасло "Ніколи знову". А в середмісті бачу великий білборд "Можем повторить!" Повторити 20 млн загублених життів? G

Щоденник окупації херсонця Клочка: Найкраще гасло "Ніколи знову". А в середмісті бачу великий білборд "Можем повторить!" Повторити 20 млн загублених життів? Батько Петра Клочка Ігнат (ліворуч) перед штурмом Берліна у квітні 1945 року
Фото із сімейного архіву Клочка
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій зі щоденника Петра Клочка, жителя Херсона, який прожив у російській окупації 260 днів. Записи охоплюють період із 24 лютого, коли розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії в Україну, до 29 листопада 2022 року, коли місто звільнили Збройні сили України й почалося відновлення Херсона. Редакція публікує щоденник у ті дні, коли автор робив нотатки. Сьогодні ми презентуємо читачам запис від 9 травня 2022 року.

9 травня 2022 року, понеділок

День Перемоги в Другій світовій війні. Складні відчуття.

Батько пройшов війну, двічі поранений, дід по материнській лінії загинув. Бабусі та дідусь із батькового боку були в окупації, тітку Марію примусово вивезли в Німеччину. Приводів для радощів мало. Які там марші та бравурні мелодії? Це день скорботи за загиблими, за всі жахіття війни, за мільйони калік.

Найкраще гасло, на мій погляд, – "Ніколи знову". А посеред міста бачу великий білборд – "Можем повторить!" Повторити 20 млн загублених життів? Баби "нарожают"?

Ігнат Клочко (на фото у центрі у третьому ряду) у Берліні у травні 1945 року. Фото із сімейного архіву Петра Клочка Ігнат Клочко (на фото в центрі у третьому ряду) в Берліні у травні 1945 року. Фото із сімейного архіву Петра Клочка

Сепарський місцевий канал веде репортаж із місця подій – вічного вогню в парку Слави. Знову завезена масовка із Криму, мордаті "ветерани", яким по 50+ років. Солдатська каша з польової кухні, по 100 г пійла із пластикового стакана. Гауляйтери із власовськими стрічками – Сальдо, Стремоусов, Журавко та інша нечисть. Промови про дружбу (?) двох народів, що раша тут назавжди, що заживемо, як колись у СРСР. Більше ніж 10 хвилин не витримую.

Вирішив пройтися вулицею. Зустрів колегу, перекинувся кількома реченнями, він мріє виїхати. Нині це можливо через Василівку Запорізької області. Постояв біля безплатного Wi-Fi, накачав новин, написав дітям. Вертаюся додому і, як на гріх, зустрічаю сусіда по квартирі. На ньому власовська стрічка, у руках якийсь вицвілий портрет. Трохи п'яненький. Чіпляє мене. Каже, що поїв каші, випив горілки і брав участь у марші безсмертного полку. Чи був я біля вічного вогню, чи слухав промови керівників області? Ні, відповідаю. "Так ви проти росіян". Ураховуючи, що я з ним звів спілкування до мінімуму, коротко розповідаю про батька-фронтовика і про те, що пом'янемо його сьогодні, бо це день пам'яті. Щось кричить навздогін, але я вже пішов. Ще один день у неволі минув.

Попередній запис у щоденнику 6 травня 2022 року.

Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок