+2 Київ
Зараз у Вищому антикорупційному суді розглядають справу "Роттердам плюс", у межах якої об'єднано обвинувальні акти у двох кримінальних провадженнях. Під час судових засідань адвокати обвинувачених подали клопотання про закриття обох кримінальних проваджень, посилаючись, зокрема, на завершення строків досудового розслідування після повідомлення про підозру, наявність нескасованої постанови про закриття кримінального провадження й інші обставини, проте суд залишив ці доводи без оцінки й відмовив у закритті обох кримінальних проваджень.
"Особливістю цього розгляду стало те, що сторони активно обговорювали завершення строків досудового розслідування, наводячи різні підходи до їхнього обчислення й посилаючись на позиції Верховного Суду. Проте суд так і не встановив, чи були строки досудового розслідування в цих провадженнях дійсно пропущені. Замість того, щоб дати юридичну оцінку цьому питанню, суд обмежився висновком, що п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України не підлягає застосуванню у справі "Роттердам плюс". Саме це й стало підставою для відмови в закритті кримінальних проваджень №209 і №276", – зазначає видання.
Автори додають, що обґрунтованість і законність формули "Роттердам плюс" підтвердили адміністративні суди всіх інстанцій, однак суд це залишив поза увагою.
"Справа "Роттердам плюс" привертає увагу не лише через юридичну складність, а й через її суспільний резонанс. Від підходу суду до процесуальних питань залежить не лише її результат, а й загальна довіра до судової системи і принципу верховенства права. Фактично суд самоусунувся від вирішення ключового питання, що мало визначити подальшу долю кримінального провадження, уникаючи детального аналізу аргументів сторін", – пише ua.news.
Одним із таких нововведень, за інформацією видання, стало встановлення судом у справі "Роттердам плюс" строків для подання клопотань про повернення обвинувального акта й заперечень на них на стадії підготовчого судового засідання, чого не передбачає Кримінальний процесуальний кодекс.
"Процесуальний закон не передбачає подібних обмежень для сторін судового провадження, а тим більше не наділяє суд правом регулювати цей процес на власний розсуд. Установлення таких строків не є проявом правової дисципліни, а радше створює штучні перешкоди, що обмежують права сторони захисту й порушують баланс процесу", – підкреслили автори.
Вони додали, що коли справа стосується обвинувачення, "процесуальні правила стають гнучкими: строки змінюються, умови переглядаються, а позиція прокуратури отримує перевагу й пріоритет".
