-10 Київ
У підвалі було темно, люди для світла палили олію, було багато кіптяви, розповіла Вдовиченко.
"І сильний головний біль від цього – не було повітря. І це стало однією з причин, чому в мами зупинялося у підвалі серце. Їй було дуже важко все витримати. У неї був важкий емоційний і фізичний стан. До війни в неї була полінейропатія, вона в неї хронічна. І на тлі цього всього вона до неї повернулася й дуже сильно вдарила... Ми намагалися їй якось допомогти, полегшити ситуацію, але медикаментів у нас не було", – сказала дівчина.
Вона пояснила, що в місті знайти ліки було неможливо, а забрати речі із квартири сім'я не встигла.
"Ми з татом лише один раз піднімалися у квартиру. Це сталося під час обстрілу. У той момент нам знову треба було виходити й обходити. Ми чекали, щоб усе затихло, щоб узяти хоча б теплий одяг, їжу, залишки запасів. І знову почався обстріл, і летіли уламки. Тато швидко, різко падає на землю – і мене із собою долонькою ось так. Я, зрозуміло, вдарилася. Він мені нічого не пояснив. У мене паніка, я намагаюся підніматися, не можу зрозуміти, що діється, що він робить тощо. І підводячись, я бачу, як біжить жінка, яку я знала, з якою ми спілкувалися, і в неї влітає шмат гарячого металу..." – розповіла Вдовиченко.
Після цього, за її словами, батько "за барки" закинув її в під'їзд, вони потрапили у свою квартиру й там "безладно у простирадла закидали речі, які тільки траплялися під руку".
"Ми забрали не всю аптечку. Думки розлетілися, хоча ми всю ніч думали, що ми візьмемо, у якій кількості, що нам треба, як запакуємо... Просто все загубилося в той момент. І земля тремтіла. Ми бігаємо квартирою, намагаємося заспокоїтися, – а земля тремтить... І що встигли взяти, те ми й спустили в підвал. Потім ми залишилися без квартири, як і наші сусіди. Тому що був другий приліт у будинок – і нічого не залишилося", – розповіла Вдовиченко.
Вона зазначила, що навколо їхнього будинку були ями величезного діаметру, зокрема просто перед входом у підвал, і незрозуміло, як металеві двері витримали цей удар.
Біженка з Маріуполя Вдовиченко: Перебуваючи в підвалі, усвідомлюючи, що за кілька метрів уже лежать трупи, розуміла, що я такий самий труп. Я хотіла близьким швидкої смерті в молитвах – на той момент зникла вся надію вижити. Читайте повну версію інтерв'ю
