+4 Київ
Маргарита раніше 11 років служила в армії, але 2017-го вийшла на пенсію. Укласти новий контракт їй запропонували влітку 2022 року. Вона погодилася, оскільки, за її словами, протягом п'яти років не змогла знайти нормальну роботу і "не прижилася на цивілці".
За спеціальністю Маргарита зв'язківиця, але її розподілили до медичної роти, у якій, проте, вона опинилася не одразу. За її словами, полковник, якому вона сподобалася, у наказовому порядку призначив її у штаб.
"Коли вийшла вже у штаб на роботу і почала з хлопцями з відділу кадрів ближче спілкуватися, вони мені сказали: "Полкан на тебе накинув оком. Будеш польовою дружиною, напевно". Я запитала, як це, а вони відповіли: "Готувати, прати й улещувати", – каже росіянка.
За місяць Маргариту відрядили разом із полком в Україну, де до неї і далі домагався полковник. За її словами, зрозумівши, що вона не погодиться на роль "польової дружини", полковник наказав створити для неї нестерпні умови, які б змусили її погодитися.
"Коли ми приїхали за нуль і я нарешті потрапила в медроту, її командир сказав мені, що полкан наказав мене жорстко покарати. Місяць я просто жила на вулиці. Коли інші ночували в наметах і будиночках, я спала на землі біля дороги. Разом із польовими мишами. Намагалася якось себе зігріти, звісно. Але коли ти замерз, ти не заснеш ніколи. Могли й голодною залишити. Зламати хотіли загалом, щоб я погодилася з ним спати. Але я витримала, і, коли він зрозумів це, мене одразу ж закинули в артилерію, теж за його наказом. У червону зону, на передок. Може, думав, що я там здохну", – згадує жінка.
У медроті, за словами Маргарити, разом із нею було семеро жінок віком від 23 до 38 років, і кожну намагалися "підкласти під командирів взводів".
"Одну в розвідку, іншу до танкістів, третю в піхоту. Коли ми туди заходили, ніхто, певна річ, не знав, що там відбувається. А коли ми все зрозуміли, назад уже шляху не було. Я на власні очі бачила, як офіцер-взводник підстрелив "свою" дівчину Світлану. Перепили вони там чи ревнощі якісь були, не знаю. А обставили так, ніби це українці зробили. Він собі руку прострелив, ніби її захищав, і тижнів за три десь повернувся назад зі шпиталю", – каже вона.
Маргарита додає, що перед тим, як усе трапилося, командир взводу з позивним Акація, який вистрілив у Світлану, бив її прикладом.
Знущань у російській армії зазнавали не лише жінки, а й чоловіки, каже Маргарита. Зокрема, тих, хто не хотів іти на передову, тримали голими в холодному й сирому підвалі з пацюками. А якщо це не допомагало, то використовували ще жорстокіший спосіб: змушував рити могили й лягати в них.
"Інші хлопці під дулами автоматів землею присипають їх зверху повністю. Навіть голови не залишається зовні. Ну, якийсь час так можна пролежати. Потім взводник або ротний відходить й одразу стріляє по цих ямах чергою. У кого влучив – до побачення, а хто виживав – дурнем уже із цієї ями вилазив. Їм однаково вже було. Їх на передок і відправляли. Хтось не повернувся, а багато дорослих мужиків досі сциться", – каже Маргарита.
Мобілізованих росіян, яких били свої ж, вона доглядала кілька разів. До шпиталю їх доправляли лише у крайньому разі, через загрозу смерті. Інших не вивозили, щоб не "палитися".
Маргарита поскаржилася також і на погане забезпечення російської армії: солдатам затримували зарплати, бракувало як боєприпасів, так і техніки.
"Я спочатку в Нижньому Новгороді була, і там величезне навантаження йшло: БТР, танки, БМП. Перше навантаження три доби тривало. Друге навантаження теж величезне. Ми самі разом із цією технікою їхали поїздом, чекали, поки все завантажать. А коли ми зайшли за нуль, нічого майже не було для війни… Куди все це поділося, продали, чи що?.. Але рота не відкриєш, хоча всі чудово розуміли… Я думаю, що це все продавали українцям, і це не тільки моя думка. Тому і втрати такі страшенні. Та що там казати, якщо на передок без автоматів відправляли", – каже вона.
Наразі Маргарита перебуває на реабілітації. У військовій частині й військкоматі їй порадили не з'являтися, оскільки полковник, який чіплявся до жінки, знову хоче вивезти її "на нуль". Сама Маргарита хоче продовжити службу, але в іншому полку або на прикордонній території.
