+11 Київ
"У мене – тепер уже доводиться вимовляти слово "була" – була приголомшлива родина. Ми були дуже близькими з батьками: моя дочка – з бабусею і дідусем, я – з батьками", – поділилася Гін.
За словами журналістки, коли російські винищувачі на початку березня почали завдавати ударів по Харкову, вона наважилася поїхати, щоб евакуювати доньку. Але батьки Гін залишилися.
"Як і багато-багато людей похилого віку, мої теж категорично відмовилися їхати. Ні – і все. Ну не змогла я вмовити. Я все застосувала, але не змогла. І так я провела три місяці у Дніпрі. Це моя евакуація. Мамі – 80, татові – 80. Водночас тато у мене без ноги, на інвалідному візку. Це [виїжджати з Харкова] було, звісно, дуже важко", – згадує Гін.
Журналістка пояснила, що обрала Дніпро (200 км від Харкова), бо їй треба було бути близько до батьків.
"Я зупинилася в Дніпрі на шпагаті: я не можу їхати до дитини, не можу від'їхати далеко від батьків. І я зависла в Дніпрі в думках, що вивезу батьків хоча б сюди. Але чергова ракета у дворі батьків... Був потужний вибух. Їм скло вибило. І в мами стався інсульт", – розповіла вона.
Назад із Дніпра, згадує Гін, вона повернулася за дві години разом зі своїми тваринами.
"Я їхала сама. До Харкова більше, мабуть, нікому не треба було. Я всю дорогу їхала одна – не зустріла жодної машини. Я рятувала маму майже два місяці, хоч мені всі лікарі казали: "Без варіантів". Але я упиралася… На жаль, мої спроби врятувати її не мали успіху. Мами не стало 22 серпня. Це було дуже тяжко", – поділилася журналістка.
Гін розповіла, що мати померла в неї на руках.
"Це було так, як треба, по-людськи. Я знаю десятки прикладів, коли близького не було поруч, і він потім усе життя картався, що не встиг попрощатися або, можливо, не все зробив. Цього почуття провини в мені не залишилося. Вона пішла в мене на руках, і я цьому дуже рада. Ми попрощалися, обійнялися", – поділилася вона.
Гін розповіла, що 23 серпня, у день Харкова, і 24-го, у День Незалежності, місто було перекрито, і вона не могла потрапити до батька (він був у сусідньому корпусі з тим, де пішла із життя її мама, в кардіології) – не пускали, а в нього схопило серце.
"Я не казала батькові кілька днів. Це також було дуже важким рішенням. Зрозуміло, що я мала йому сказати. Я не могла знайти слів. Я приходила до нього в лікарню. Мені здається, він щось відчував у момент, коли її не стало", – каже журналістка.
Про смерть дружини батько Гін дізнався в день похорону.
"Зрештою він вимагав у день, коли ми маму збиралися ховати... Цього дня тато мені вранці мало не до істерики: "Забери мене додому". Я говорю: "Тату, тобі треба підлікуватися. Ще трохи. У тебе проблеми із серцем". – "Я хочу додому". І я, знаєш, уже не витримала – у мене сльози градом, і я кажу: "Тату, я не можу тебе сьогодні забрати. Ми сьогодні маму ховаємо". Отак я йому повідомила. І з цього моменту тато почав іти", – згадує Гін.
Вона додала, що її батьки прожили 65 років разом, жодного разу не розлучаючись.
"Жодного разу. У відпустку разом. Вони не розлучалися на жодну хвилину, мені здається. І це було таке кохання божевільне, кінематографічне. Мені здається, у нас, сучасних молодих людей, я такого не зустрічала", – сказала журналістка.
"Тато пішов за 44 дні. Без діагнозу, без смертельних хвороб, із підлікованим серцем, із нормальним тиском. Він просто не захотів без неї жити. Я думала, так не буває… Людина має вмирати від якихось хвороб, із якоїсь причини. А тато просто пішов. До того ж був у гарному настрої: "Анька прийшла! Привіт. Що там мама робить?” Я кажу: "Тату, мами немає". – "Мама є". Він не повірив у це, він пішов за нею", – розповіла Гін.
За її словами, тато "просто пішов. Заснув – і не прокинувся”.
"Я вважаю, що війна забрала в мене батьків. Мені здається, статистика смертей – не від уламків, не від вибухів, не прямих жертв цих обстрілів, а наших людей похилого віку, які пішли від інфарктів, інсультів, – буде жахливою", – вважає Гін.
Гін: Із підвалу виходить моя дитина, яка за п'ять днів схудла на 10 кг, – у цей момент я розумію: "Я її вивозитиму". Читайте повну версію інтерв'ю
