"Я гнив повністю". Морпіх Діанов розповів про будні на "Азовсталі" й у полоні в окупантів

Як зазначають журналісти, Діанов на війні з 2015 року. До Маріуполя та полону він був гранатометником у приазовських степах, потім, поранений, потрапив на завод Ілліча та "Азовмаш", а вже звідти вдалося виїхати на "Азовсталь". Він каже, що найбільше не любив авіаударів по заводу.

"Очікується масовий авіаудар" – і все, ти стаєш між якимись суперперекриттями. А масовий авіаудар – це не летить винищувач або штурмовик і кинув там бомбу, це летить ескадрилья бомбардувальників і – бум-бум-бум. Ця вся штука труситься, через вентиляцію входить пилюка і ми всі в масках були, дихати було неможливо", – розповідає про будні в "Азовсталі".

Після Маріуполя Діанов потрапив у полон до бойовиків і перебував у селищі Оленівка. Своє перебування там він порівнює з концтабором.

"Незрозумілу кашу, чи то пшонка, чи то ячка... Незрозуміло. Ось отакого кольору (показує на парапет кольору бетону. – "ГОРДОН")", – так Діанов описує їжу, якою його годували в полоні.

За його словами, до обміну з Оленівки його вивозили лише раз, щоб зняти апарат зовнішньої фіксації.

"Мені апарат знімали плоскогубцями, без наркозу. "Ти ж морпіх, давай, терпи!" Один тримав за плече, а другий знімав мені апарат. Терпів, де я мав дітися. Його треба було знімати. Кістка була цим апаратом пошкоджена капітально, я гнив повністю", – розповідає він.

Зараз у руці бракує 4 см кістки. Ортез для своєї пошкодженої кінцівки морпіх зробив сам і не дозволяє лікарям щось змінити.

Військовий упевнений, що йому обов'язково відновлять руку і він знову гратиме на музичних інструментах. У мирному житті він був музикантом, у Тернополі мав свій гурт і найбільше любив грати на бас-гітарі.

Також він мріє про риболовлю і про те, як працюватиме, відкриє свою майстерню з металу, а ще зустрінеться зі своїм кумиром по "металевій справі" – YouTube-блогером Дядьком Максимом. Що дивує Діанова після повернення з полону – це те, що він став дуже відомим. Тож зараз є нова мрія.

"Я хочу просто пройтися Києвом, щоб мене ніхто не чіпав, зайти в магазин і купити не сильно потрібну мені річ. Я збирав давно гроші, щоб купити собі якусь дрібничку, побавитися нею дві години може і поставити на поличку, бо я її купив", – розповідає Михайло.