+1 Київ
"24 лютого був дуже страшний день. Мої діти та чоловік були тут, а я в Києві на роботі. Коли стало відомо, що почалася війна, перше, що я зрозуміла, – що треба їхати додому. Мама казала мені цього не робити, але я поїхала – там моя сім'я", – згадує Олена.
Сім'я проживає на околиці села, біля лісу. Коли Олена доїхала додому, зрозуміла, що виїхати вона не зможе, хоча жінці потрібно було відвідати лікаря. Вона заспокоювала свою сім'ю, але сама розуміла, що ситуація вже напружена: російські війська були поруч, і незабаром вони прийшли в село.
"Я казала, що не пущу їх до хати, що я їх сюди не кликала. Вони ходили, обшуки влаштовували. Частину харчів у мене забрали. Я кричала: "Не дам, у мене діти!" А один каже: "Закрий рота, бо застрелю". Хотіли чоловіка забрати, але я не дозволила, і вони пішли", – розповіла жінка.
Російські військові заходили до них неодноразово, вони були озброєні, приходили з ломом і молотом, привозили техніку. Сім'я змогла виїхати із села лише у квітні, після деокупації. Олена одразу поїхала до лікарні.
"Мене сповістили, що в мене завмерла дитина. Я втратила здорову дитину на строку п'ять місяців. Це сталося в період окупації. Приїхала – мені сказали, що вже все", – поділилася Олена.
