"Я залишилася у місті, щоб годувати людей". Жителька Ірпеня розповіла свою історію музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

За словами Нідзельської, вона розуміла, на що зважується, відмовившись від останньої можливості евакуюватися "зеленим" коридором. Своє рішення жінка ухвалила після того, як, роздаючи хліб у перші дні війни, побачила, що діти його спершу поцілували, а потім відразу ж з'їли.

"Я залишилася в місті, щоб годувати людей. Я не змогла виїхати. Я знала, на що йду", – зазначила Нідзельська.

Разом із колегами жінка залишилася жити в магазині, спала на палетах із картоном та ковдрами, а милися холодною мінеральною водою. Нідзельська зазначає, що її діти та онуки були у безпеці в гарних умовах і це її заспокоювало.

"День починався з того, що ми йшли до пекарні. Пекли хліб. Мангал посеред магазину розпалили, гріли воду, готували їжу. Хлібу ми дали назву "Ірпінський батон". Якщо пекли мало, то давали людям по половинці. Ще менше – по три кусочки. Було сало, робили мінібутерброди", – згадує жінка.

Якось шестирічний хлопчик попросив у неї солодощів, і вона, знайшовши їх у магазині, передала йому їх разом з іграшкою.

"Коли роздавали їжу, люди приходили сумні. Ми їм казали: "Доброго ранку! Слава Україні!", а вони: "Героям Слава!". Я питала: "Де ваша посмішка?", щоб хоч трохи їх підбадьорити", – ділиться спогадами жінка.

Нідзельська наголошує, що не вважає себе героїнею, і зазначає, що вдячна керівництву магазину за те, що жителі окупованого Ірпеня не голодували, отримуючи продукти зі складу у магазині.