0 Київ
За словами Нідзельської, вона розуміла, на що зважується, відмовившись від останньої можливості евакуюватися "зеленим" коридором. Своє рішення жінка ухвалила після того, як, роздаючи хліб у перші дні війни, побачила, що діти його спершу поцілували, а потім відразу ж з'їли.
"Я залишилася в місті, щоб годувати людей. Я не змогла виїхати. Я знала, на що йду", – зазначила Нідзельська.
Разом із колегами жінка залишилася жити в магазині, спала на палетах із картоном та ковдрами, а милися холодною мінеральною водою. Нідзельська зазначає, що її діти та онуки були у безпеці в гарних умовах і це її заспокоювало.
"День починався з того, що ми йшли до пекарні. Пекли хліб. Мангал посеред магазину розпалили, гріли воду, готували їжу. Хлібу ми дали назву "Ірпінський батон". Якщо пекли мало, то давали людям по половинці. Ще менше – по три кусочки. Було сало, робили мінібутерброди", – згадує жінка.
Якось шестирічний хлопчик попросив у неї солодощів, і вона, знайшовши їх у магазині, передала йому їх разом з іграшкою.
"Коли роздавали їжу, люди приходили сумні. Ми їм казали: "Доброго ранку! Слава Україні!", а вони: "Героям Слава!". Я питала: "Де ваша посмішка?", щоб хоч трохи їх підбадьорити", – ділиться спогадами жінка.
Нідзельська наголошує, що не вважає себе героїнею, і зазначає, що вдячна керівництву магазину за те, що жителі окупованого Ірпеня не голодували, отримуючи продукти зі складу у магазині.
