+2 Київ
"Найстрашнішою для мене була звістка про загибель нашого командира Олега Куцина. Це було щось таке, чого не могло статися в нашому розумінні. Ми передбачали дуже різні ситуації, ми дуже багато з ними спілкувалися, ми передбачали і припускали дуже різне, але ніхто ніколи з нашого підрозділу не міг уявити, що таке може статися. І це було найстрашніше, що емоційно було найважче пережити. І напевно, те, чого я досі не пережила", – зізналася Чашка.
За її словами, ця втрата ще більше об'єднала і розлютила бійців батальйону.
"Це був той момент, коли здавалося, що все обвалилося, обвалився всесвіт, що все довкола потемніло і ти навіть не знаєш, куди йти, що робити. І ті моменти, коли прощалися з ним, я подумки ставила йому запитання: "А як же тепер?" Але наші хлопці і дівчата настільки мужні, настільки сильні, настільки відважні і високі духом, що ніхто й думки навіть не припустив, ніякої паніки... Навпаки: більше згуртувалися, стиснулися в кулак, об'єдналися та ще більше набрали люті знищити москалів, знищити ворогів, які пруть на нашу землю і завдають таких втрат", – розповіла заступниця командира.
Вона поділилася, що не стримувала сліз і це допомогло їй пережити втрату.
"Тільки так це було можливо для мене пережити. Усі кажуть, що ми сильні, але сильні до певної межі. Є якісь речі, які неможливо просто так проковтнути, але я постійно собі говорила, що ми будемо тримати стрій. І найбільше, що ми можемо зробити для нього, – це здобути абсолютно тотальну перемогу. Це була його мрія, це була мрія його життя. І ми зобов'язані все зробити для того, щоб вона збулася", – зауважила Чашка.
Заступниця командира батальйону ЗСУ, мати трьох дітей Чашка: Найстрашніше в Ірпені відбувалося на вулицях. Це не вкладається у свідомості психічно здорової людини взагалі. Повний текст інтерв'ю
Бацман поцікавилася, чи багато смертей бачила співрозмовниця.
"На жаль, дуже багато. Зараз у 100–1000 разів серйозніше і складніше, ніж те, що було у 2015–2016 роках. На жаль, втрат набагато більше. Як я особисто на це реагую? Ну, 2015-го, коли вперше мені довелося забирати з позицій двох наших загиблих хлопців, я думала про те, що я абсолютно спокійно із цим справляюся. Але протягом кількох днів я не могла зрозуміти, чому наш командир Олег Іванович мене кілька разів питав: "Може, тобі треба поїхати у відпустку? Може, тебе відпустити додому?" – "Та ні, поки немає потреби. Я трохи пізніше поїду". Потім ще раз і ще раз запитав… Уже потім я зрозуміла, що справді просто перестала говорити, спілкуватись. Я тільки відповідала, коли в мене щось запитують. Я навіть цього не помітила. Такою була реакція моєї психіки. Тому навіть коли ми думаємо, що ми справляємося з цими емоціями, ми насправді не завжди справляємося, а просто в собі придушуємо", – розповіла Чашка.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
