+1 Київ
"Коли почалася перша хвиля московсько-української війни, мій старший син, якому тоді було 18 років, прийшов додому й сказав: "Мамо, ми завжди з вами говорили про те, що в житті найважливіше – це Бог та Україна. Ну, ось зараз такий час, що Україна потребує мене. І я хочу йти добровольцем". Звичайно, свої емоції вам передати я, напевно, не зможу. Досі як згадую, навертаються сльози на очі. Але я проковтнула свої материнські страхи, переживання, відчуття. Сказати йому: "Сину, не йди" – я б не змогла. Мені не дозволило б моє сумління", – поділилася співрозмовниця.
Вона зазначила, що прагнула прищеплювати дітям певні цінності, і син вчинив відповідно до них.
"Він тоді пішов добровольцем до батальйону особливого призначення "Січ". Певний час їх тренували, вчили, а потім відправили в зону бойових дій у Донецькій області. Я в цей час активно включилася до волонтерської роботи, допомагала, їздила до його підрозділу. А потім я почула вибухи поруч і зрозуміла, що це можна подолати, до цього навіть можна звикнути... І тоді прийняла рішення. Уже знайома була з нашим легендарним командиром Олегом Куциним. Зателефонувала йому й запитала, чи можу бути корисною в його добровольчому підрозділі, який тільки почав створюватися, – добровольчому підрозділі "Карпатська Січ". Він охоче мене прийняв", – зазначила Чашка.
Вона розповіла, що взяла на два місяці відпустку та поїхала до Донецької області, у Курахове. Командир одразу призначив її заступницею, оскільки вона мала організаторські здібності та управлінський досвід.
"На той момент я була депутатом обласної ради та керівником апарату обласної адміністрації. Я вирішила, що це все не має значення насправді. Має значення тільки те, що відбувається на лінії фронту. І я прийняла рішення, що якийсь час там проведу, але повернулася через два роки вже офіцером Збройних сил України. На початку травня 2015 року стала на військовий облік, підписала контракт. Командир сказав, що, щоб бути справжнім військовим та виконувати важливі функції, потрібно мати офіцерські знання та офіцерське звання, і мене делегував на навчання. Так я отримала первинне офіцерське звання. І як заступник командира вже потім зведеної штурмової роти 93-ї механізованої бригади служила майже до кінця 2016 року", – розповіла Чашка.
Після демобілізації вона знову зайнялася громадською та політичною діяльністю. Але після 24 лютого знову пішла воювати.
"Я як громадянин, як націоналістка і як офіцер запасу, звичайно, не могла не піти знову. Точніше, юридично я могла не йти, тому що посада, на якій я працювала, і багато інших нюансів юридично могли дати мені можливість не служити, але я ніколи не змогла б не зробити знову все, що я зараз роблю", – заявила заступниця командира.
Вона зазначила, що не вважає себе "ніякою героїнею".
"Я звичайна, така, як мільйони наших інших жінок. Не тільки у Збройних силах України їх багато служить, а й волонтери, які ліплять вареники, шукають кошти, купують дрони, машини та працюють, не покладаючи рук, і ті, які просто віддають частину своїх зароблених коштів на допомогу. Це весь наш український народ такий героїчний, і я тільки одна з них. Троє дітей у мене вже дорослі, самостійні. Молодшому 15 років. Те, що діти підросли, також дозволяє більше робити те, до чого душа зараз прагне. Тобто віддавати ще більше себе своїй нації, своїй державі", – наголосила Чашка.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
