"Як дослідниця Голодомору я бачу багато паралелей. Задовго до того, як з'явилися НАТО чи [президент Росії Володимир] Путін, російські правителі придушували спротив радянській владі в українських селах. Анексія Криму, конфлікт на Донбасі, а тепер і тотальна війна, де їжу використовують як зброю, точно вписуються в цю картину", – ідеться у статті.
Історикиня зіставляє, що сьогодні на окупованих територіях, як і під час Голодомору, окупанти крадуть зерно та обладнання у фермерів. Геноцид у виконанні радянської влади, на її думку, нічим не відрізняється від нинішнього.
"Непокірна Україна становила екзистенційну загрозу радянському проєкту. Якби колективізація тут не вдалася, її приклад наслідували б й інші регіони СРСР. Якщо Україна переможе зараз, сусідні країни теж кинуть виклик авторитету Москви, звідси така жорстокість. У розпал Голодомору, у березні 1933 року, партійні керівники радянської України писали [керівнику СРСР Йосипові] Сталіну, що "голод ще не став наукою для українських колгоспників", – пише Маттінглі.
"Багато разів я чула розповідь про те, як моя бабуся з братами й сестрами їли дикий щавель, а зерно, зібране в її селі, залишилося гнити на вокзалі. Востаннє, коли Москва використовувала їжу як зброю, в Україні загинуло 4 млн людей", – продовжує авторка.
На її думку, ситуація має змінитися, бо сьогодні в України є своя держава, професійна армія, громадянське суспільство і – головне – міжнародна підтримка.
"Хай які евфемізми використовує Кремль, правду приховати неможливо, вона завжди виходить назовні, як це було з Голодомором. Сухарі, які в мене завжди є в запасі, нагадують мені про те, що пережила моя бабуся, і про те, що її історія ніколи не має повторитися", – дійшла висновку історикиня.