+12 Київ
Журналіста Аркадія Бабченка, убитого в Києві 29 травня, хотіли розстріляти українські десантники на горі Карачун в Донецькій області у 2014 році, написав у Facebook волонтер Юрій Касьянов.
За його словами, вони познайомилися з Бабченком у травні 2014 року в харківському аеропорту. "Тоді ще літали літаки з Москви, і мене друзі-волонтери попросили зустріти Бабченка і відвезти його на війну", – написав Касьянов.
Він розповів, що 23 травня 2014 року летів на вертольоті разом із українським генералом Сергієм Кульчицьким на Карачун, однак Бабченко не потрапив на борт через перевантаження. "Вийшов другий пілот і сказав, що більше ніхто нікуди не полетить. "Сергію Петровичу, – розпачливо вигукнув я. – Тут російський журналіст, наш, йому треба на Карачун!" Кульчицький виглянув у проріз дверей, подивився на нас суворо, як на дітей-бешкетників, сказав, що питна вода на Карачуні важливіша, полетів, і загинув..." – написав Касьянов.
Волонтер продовжив, що вони з Бабченком згодом усе-таки дісталися до Карачуна.
"До Карачуна ми таки дісталися. Після того, як у засідку потрапив конвой десантників, які доправляли, зокрема, воду на оточену гору, ми – волонтери... вирішили відшукати воду на Карачуні... Зі мною, окрім хлопців-бурильників були [теперішній спікер МВС України] Артем Шевченко і Аркадій Бабченко... Ми встигли розпочати роботу з буріння, облазити всі закутки, пофоткатися, як раптом сталася безглузда штука – десантура звинуватила журналістів у шпигунстві... Коли мене під охороною автоматників привели у штаб, Бабченко і Шевченко були жорстоко побиті. "Твої люди?" – запитав командир, показуючи на чоловіків, які сиділи на підлозі в одних трусах із мішками на голові. "Журналісти", – відповів я. "Шпигуни", – резюмував він. "Ми тебе розстріляємо", – примовляв покійний [волонтер Андрій Галущенко] Ендрю. Він чомусь теж вирішив, що я – російський шпигун. В обложеній фортеці так буває. Дзвінки в Київ, високому начальству, не допомагали. Київ радив триматися, пропонував налагодити контакти з військовими і закликав до спокою. І мені вже майже вдалося домовитися, коли Бабченка повели на розстріл", – розповів Касьянов.
За його словами, "Аркаші зав'язали очі й поставили на коліна".
"Він плакав, цокотів зубами від холоду і від жаху того, що відбувається, і просив його не вбивати. Я стояв поруч і незворушно курив сигарету. Я знав, що це – перевірка. Що якщо я заступлюсь – мене теж зв'яжуть, поб'ють, і я вже нічим не зможу допомогти... Пролунала автоматна черга. Аркаша впав долілиць, у рідку дощову грязюку. Після чого його, виючого від відчайдушного страху, волоком перетягли в розташування івано-франківського "Беркуту" і засунули в каналізаційний колодязь, що аж кишів щурами. Треба віддати належне "беркутам" – вони навідріз відмовилися приймати такого ув'язненого в настільки безвихідному становищі – Аркаші розв'язали руки, дали теплий одяг, і мені вже майже вдалося домовитися з командиром, що хлопців відпустять... Але ініціатива на місцях – та, яка карається, – закінчилася тим, що Бабченка й Шевченка вивезли за межі Карачуна і кинули в сірій зоні", – продовжив Касьянов. За його словами, тоді журналістам допомогли волонтери і забрали їх у безпечне місце.
"Потім я ще кілька днів заздрив їм, синім від синців. Поки на Карачуні не з'явилася вода – спасибі харківським бурильникам. Тільки тоді мене виправдали і відпустили... З Аркашею ми зустрічалися кілька разів, коли він приїжджав. Я його кликав із собою на фронт. Але мудрий Аркадій відповідав: "Вистачить! В одну і ту саму воронку, буває, і снаряд падає". А коли він приїхав назавжди – ми так і не зустрілися..." – додав Касьянов.
Волонтер Ілля Лисенко написав у Facebook, що познайомився з Бабченком у червні 2014 року.
"Я познайомився з ним у червні 2014 року, коли поламаного, закривавленого, побитого затягав у свій реанімобіль уночі під обложеним Карачуном... Він уважав, що винен мені після Карачуна, і всіма своїми мізерними можливостями підтримував мої ініціативи... Як військовий журналіст він пережив багато воєн. Його ламали, катували, виводили на розстріл на всіх війнах, включно і з українською війною", – заявив волонтер.
Він додав, що Бабченко, "будучи громадянином Росії, ненавидів її брехню, рабство і цинізм – боровся своїм гострим словом і завжди підтримував визвольну справу".
Після подій на Карачуні, 4 червня 2014 року, Бабченко написав у Facebook: "Без звіздюлєй – як без пряників. Щоб Аркаша поїхав на війну і не був там відгамселений за шпигунську діяльність – не бути такому. Треба визнати, це були найкращі п...здюлі за все моє життя. Сильніше мене ще ніколи не гамселили. Ніс, чи що, зламали, собаки руді". Але надалі він практично не коментував того, що сталося. В інтерв'ю головному редактору видання "ГОРДОН" Олесі Бацман у 2017 році журналіст сказав: "Плутанини там не було... Я не готовий зараз про це говорити... Війна. Загалом, звичайна річ для війни. Я сам був солдатом і все це розумію".
29 травня в російського журналіста Бабченка, який працював у Києві, стріляли у під'їзді його будинку. Він помер у машині "швидкої".
За кілька годин до своєї загибелі журналіст написав у Facebook, що 29 травня для нього – другий день народження, оскільки цього дня його не взяв у вертоліт через перевантаження генерал Кульчицький.
Голова київської поліції Андрій Крищенко повідомив, що правоохоронці розглядають професійну діяльність Бабченка як основну версію вбивства.
За фактом злочину поліція Києва відкрила кримінальне провадження.
