0 Київ
Це світ радикальної невизначеності. Швидкість та масштаби змін виняткові. Події, які, як ми думали, ніколи не відбудуться, відбуваються одна за одною
Ми мусимо мати справу з новими "фронтами дипломатії", які стали назвою цієї зустрічі. Нові рубежі дипломатії – це велике коло питань. Ви розповісте, як пожвавити багатосторонність під час силової політики. Ви будете говорити про європейську безпеку з огляду на війну в Україні, але не тільки – наближаються й інші безпекові кризи. Ми поговоримо про енергетичну та кліматичну кризу і про те, що має зробити Європейський союз. Обидва питання взаємопов'язані.
Ми стикаємося з однією з найбільших енергетичних криз із часів першого нафтового шоку у 1970-х роках. На той час я був студентом Французького інституту нафти в Парижі. Це був 1972 рік, і мені сказали, що нафти вистачить лише на 20 років. Зараз 2022 рік, і в нас усе ще багато нафти, але за дуже високою ціною. Отже, енергія та клімат – і те, й інше разом, – будуть великою проблемою.
Ми поговоримо про дезінформацію, іноземне втручання у наші політичні процеси, цифрову революцію, [програму ЄС] Global Gateway, гендерні стосунки та різноманітність. Це дуже гарна програма. Я не збираюся говорити про все. Це було б неможливо, до того ж я не фахівець майже в жодному із цих питань.
Я хочу структурувати своє послання щодо двох питань. По-перше, питання "що". По-друге, питання "як".
Питання "що": що відбувається? Що буде? Що нам робити?
І питання "як": як ми працюємо? Як ми можемо досягти більшого та кращих результатів?
Це не той випадок, коли ми надсилаємо вам усім квіти, говорячи, що ви прекрасні, дуже добре працюєте, і ми дуже щасливі, ми одна велика сім'я і таке інше. Це момент, щоб поговорити, що ми робимо чи не робимо досить добре. Я не завжди задоволений тим, як працюють мої делегації, і хочу надіслати чіткі меседжі про те, як я хотів би, щоб ви покращали.
Як я вже сказав, я не фахівець практично щодо жодного з питань, але маю широке політичне розуміння. Із яким світом ми стикаємося? Що це за світ?
Це світ радикальної невизначеності. Швидкість та масштаби змін виняткові. Ми не маємо намагатися це заперечувати. Ми не маємо намагатися протистояти цьому. Це було б марно. Ми маємо прийняти його й адаптуватися, приділивши пріоритетну увагу гнучкості та стійкості.
Невизначеність – це правило. Події, які, як ми думали, ніколи не відбудуться, відбуваються одна за одною. Із такими темпами "чорні лебеді" (важкопрогнозовані, рідкісні події. – "ГОРДОН") стануть більшістю – одна за одною будуть відбуватися речі, які мали дуже низьку ймовірність, щоб відбутися.
Дозвольте мені спробувати підсумувати, що з нами відбувається. Можливо, я помиляюся, але хочу обговорити це з вами. Я думаю, що ми, європейці, стикаємося із ситуацією, в якій страждаємо від наслідків процесу, який триває багато років, коли ми відокремлювали джерела нашого процвітання від джерел нашої безпеки.
Наше процвітання ґрунтується на дешевій енергії з Росії. Російський газ – дешевий і, як ми думали, доступний, безпечний та стабільний. Доведено, що це не так. Доступ до великого китайського ринку для експорту та імпорту, технологічних трансфертів, інвестицій, дешевих товарів. Я думаю, що китайські робітники з низькою зарплатою зробили набагато більше для стримування інфляції [в ЄС], аніж усі центробанки разом узяті.
Отже, наше процвітання було засноване на Китаї та Росії. Очевидно, що сьогодні ми маємо знайти нові способи одержання енергії всередині Європейського союзу, наскільки це можливо, тому що ми не маємо міняти одну залежність на іншу. Найкраща енергія – це та, яку ви виробляєте вдома. Це спричинить сильну реструктуризацію нашої економіки. Люди не знають про це, але те, що Росія та Китай більше не можуть бути тими, ким вони були для нашого економічного розвитку, потребуватиме реструктуризації нашої економіки.
Доступ до Китаю стає дедалі важчим. Адаптація буде жорсткою, і це створить політичні проблеми.
З іншого боку, ми делегували нашу безпеку Сполученим Штатам. Хоча співпраця з адміністрацією Джо Байдена чудова, а трансатлантичні відносини ніколи не були такими гарними, як сьогодні (включно з нашою співпрацею зі США та моїм другом [держсекретарем США] Тоні Блінкеном), хто знає, що відбудеться за два роки (2024 року у США) відбудуться президентські вибори. – "ГОРДОН") або навіть у листопаді (за півтора місяця у США відбудуться проміжні вибори в Конгрес. – "ГОРДОН")? Що б сталося, якби замість Байдена це був [Дональд] Трамп чи хтось схожий на нього в Білому домі? Якою була б відповідь Сполучених Штатів на війну в Україні? Якою була б наша відповідь?
Фото: EPA
Ось деякі запитання, які ми маємо поставити собі. І відповідь для мене зрозуміла: ми маємо взяти на себе більшу частину відповідальності за гарантування своєї безпеки. Сполучені Штати дбають про нашу безпеку, Китай та Росія забезпечують основу нашого процвітання – це світ, якого більше немає.
Усередині наших країн відбувається радикальне зрушення, і радикальні праві посилюються. Це вибір народу. Я не збираюся нікого звинувачувати, але ви знаєте, про що я кажу. Радикальні праві розширюють свій вплив у європейській політиці.
Отже, у нас є складний коктейль, внутрішній і зовнішній, а старі рецепти більше не працюють. У нас посилюються проблеми у сфері безпеки, і наша внутрішня згуртованість опинилася під загрозою.
Ми не передбачали, наскільки ефективно Україна чинитиме опір. Ми не вірили, що війна наближається. Я маю визнати, що американці казали нам: "Вони нападуть", – а ми зовсім неохоче в це вірили
Давайте подивимося, що сталося за останні кілька місяців, докладніше.
У минулому відбувалися деякі речі, які, як ми знали, можуть статися, але деякі з них були сюрпризом.
По-перше, Україна. Війна в Україні триває. Ми не передбачали, наскільки ефективно Україна чинитиме опір. Ми не вірили, що війна наближається. Я маю визнати, що американці казали нам: "Вони нападуть", – а ми зовсім неохоче вірили в це. Я дуже добре пам'ятаю, коли Тоні Блінкен зателефонував мені і сказав: "Це відбудеться цими вихідними". І за два дні, о 5.00, [росіяни] почали бомбити Київ. Ми не вірили, що це відбудеться, і не передбачали, що Україна готова чинити опір так затято й успішно, як вони чинять опір. Звісно, завдяки нашій військовій підтримці. Без неї це було б неможливим, але вони теж роблять деякі речі зі свого боку.
Ми також не передбачали можливості Путіна підвищити [ескалацію до] рівня масової мобілізації та відкритих ядерних погроз. Я вважаю, що всі ви читали останню промову Путіна, коли він оголосив про анексію [українських територій]. Кожен громадянин ЄС має прочитати цю промову, і ви зокрема. Ви маєте пояснити світові, що це означає, що означає таке ставлення до Заходу і які реальні причини цієї війни.
По-друге, глибока американсько-китайська конкуренція. Це було сюрпризом. Але ескалація напруженості на Тайвані – її не було на порядку денному. Її спровокувала поїздка однієї людини, яка поставила Тайванську протоку на край, я б сказав не війни, а воєнних ігор (ідеться про поїздку спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі на Тайвань. – "ГОРДОН").
Третє питання – світова продовольча та енергетична кризи. Це було передбачувано. Це було передбачено, але не така важка. Я боюся, що ми тільки на початку кризи, що продовольча криза лише погіршить ситуацію у багатьох частинах світу. Я приїхав із Сомалі, і, звісно, Африканський Ріг є гарним прикладом того, як зміна клімату та війна створюють гуманітарну кризу масштабів Данте, про які ми нічого не знаємо тут, у Європі.
Це ідеальний шторм. По-перше, ціни зростають. По-друге, центральні банки підвищують ставки у відповідь на підвищення відсоткових ставок у США. Усі мають дотримуватися [рішень Федрезерву США], тому що в іншому разі їхня валюта девальвує. Це призведе нас до світової рецесії. Світ, який іде за ФРС, світ, який реалізує ту саму грошово-кредитну політику, що й ФРС, нагадує мені про те, що відбувалося в Європі до введення євро, коли всі мали дотримуватися політики, продиктованої Німеччиною. Якщо ви не робили те саме, капітал витікав. Ви мали робити це, навіть якщо це було неправильно з погляду внутрішньої політики. Те саме відбувається зараз на світовій арені.
Далі ситуація з безпекою. Ідеться не лише про Україну. Є багато інших безпекових проблем у нашому регіоні, і я хочу звернутися до наших колег, які перебувають у Сахелі (регіон Африки, в якому розташовані Мавританія, Малі, Сенегал, Буркіна-Фасо, Нігер, Чад, Нігерія, Камерун. – "ГОРДОН"). Не дивно, що відбувається там, але ступінь, у якому Росія стає основним чинником на африканському театрі, – це сюрприз. Ми мали б, але не уявляли, як швидко відбудеться те, що відбувається від Центральноафриканської Республіки до Малі та Буркіна-Фасо.
Подивімося тепер на мегатренди, які формуватимуть наш світ. На Україну, але не тільки.
Минулого року всі говорили про Афганістан. Афганістан був великою проблемою у серпні – вересні 2021 року. Де зараз Афганістан? Він, звісно, там, де й раніше, але його більше немає на перших шпальтах газет. Ніби Афганістану немає. Є ті самі проблеми, але ніхто не каже про це. Виникає криза, а потім наступна криза стирає попередню. Здається, що її вирішено, але все залишається по-старому. У світі є багато криз-трендів, які рухають цей світ.
Фото: EPA
По-перше, брудна багатополярність. Є американсько-китайська конкуренція. Це найважливіша "структурувальна сила". Світ будується довкола цього суперництва, подобається це чи ні. Дві великі держави – велика і дуже велика – змагаються, і ця конкуренція реструктурує світ. Те саме відбуватиметься за лінією "демократій проти авторитарних режимів". Із нашого боку також багато авторитарних режимів. Ми не можемо сказати: "ми демократії", а ті, хто слідує за нами, також є демократіями. Це неправда.
Між демократичними та авторитарними системами відбувається боротьба. Але авторитаризм, на жаль, дуже розвивається. Це не лише Китай та Росія. Існує авторитарна тенденція. Іноді вони все ще носять демократичний костюм, але вони більше не демократії. Є ті, хто зовсім не є демократією і навіть не намагаються бути схожими на демократію. Отже, ця конкуренція є структуроутворювальною силою.
Світ не є суто біполярним. У нас є кілька гравців та пулів, кожен із яких шукає свій інтерес та цінності. Подивіться на Туреччину, Індію, Бразилію, Південну Африку, Мексику, Індонезію. Це середні держави. Це держави, які вагаються, – вони голосують із тієї чи іншої сторони відповідно до своїх інтересів, а не лише зі своїми теоретичними цінностями. Але вони – гравці й пули. Це створює брудну багатополярність. Ці країни є і не завжди йдуть за нами. Подивіться на нещодавню промову президента Мексики [Андреса Мануеля Лопеса Обрадора].
Друга характеристика – це світ суперництва, де все озброюється. Енергія, інвестиції, інформація, міграційні потоки, дані тощо – це зброя. Існує глобальна боротьба за доступ до деяких стратегічних сфер: кібер-, морського чи космічного простору.
Третя характеристика цього світу – зростання націоналізму, ревізіонізму та політики ідентичності. Путін не хоче відновлювати комунізм. Він знає, що ніхто більше не хоче комунізму. Путін використовує повсякденний, але потужний невичерпний ресурс – радикальний націоналізм та імперіалізм.
До того ж у нас є Глобальний Південь. Ці люди не хочуть, щоб їх змушували ставати на чийсь бік у цій геополітичній конкуренції. Вони відчувають, що глобальна система не працює, і вони не одержують віддачу, не дістають визнання. У них немає ролі, яку вони мають відігравати залежно від їхнього населення та економічної ваги. І коли вони стикаються із численними кризами – фінансовими, продовольчими та енергетичними – зрозуміло, що вони не йдуть за нами, тому що звинувачують нас, заслужено чи ні.
Подивімося, що відбудеться [на конференції ООН зі зміни клімату COP27] у Шарм-ель-Шейху. У Демократичній Республіці Конго заявили, що не мають наміру жертвувати своїм економічним розвитком для боротьби зі змінами клімату.
Ми бачимо, що війна між державами повертається як у фільмах, як під час Другої світової війни з танками та піхотою. Але, крім того, є гібридні війни, є війна дезінформації. Я хочу наголосити на важливості боротьби з дезінформацією.
Це те, що насувається, це те, із чим ми маємо зіткнутися. Тому дозвольте мені повернутися до питання "як".
Я думаю, що ми маємо думати політично. Нам потрібно бути активнішими, реактивнішими. Ми маємо встановити зв'язок між усіма проблемами. Але ми й далі працюємо ізольовано, і кожна національна політика й далі має власну логіку та власний ритм – чи то клімат, чи то торгівля, що завгодно. Нам ще доведеться багато зробити, щоб бути однією державою, тими, хто діє від імені союзу загалом.
Ми намагаємося експортувати нашу модель, але недостатньо думаємо про те, як інші сприйматимуть цей експорт. Так, є "Брюссельський ефект", і ми й далі встановлюємо стандарти, але я вважаю, що все більше і більше [країн у світі] не готові дотримуватися нашої моделі. Із культурних, історичних чи економічних причин цього більше не приймають.
Ми маємо більше слухати решту світу. Нам потрібно більше співчуття. Ми схильні до переоцінювання раціональних аргументів. Ми думаємо, що краще знаємо, що відповідає інтересам інших людей. Ми недооцінюємо роль емоцій і привабливість політики ідентичності, яка зберігається. Дедалі більше ідентичностей хочуть бути визнаними та прийнятими.
Ми імпортуємо багато скрапленого природного газу зі США – до речі, за високою ціною – і замінюємо російський газ американським, норвезьким чи азербайджанським. Але що станеться завтра, якщо США з новим президентом вирішать не бути такими приязними з європейцями?
Я думаю, що ми маємо бути швидшими й ризикованішими. Мені потрібно, щоб ви швидко в режимі реального часу повідомляли, що відбувається у ваших країнах. Я хочу, щоб ви мене інформували, а не преса. Іноді я знав більше про те, що відбувається, читаючи газети, аніж читаючи ваші доповіді. Ваші звіти надходять іноді надто пізно. Іноді я щось читаю і запитую: "Що каже наша делегація?" – "Наразі нічого". Ви маєте бути доступними 24 години. Я не хочу й далі читати в газетах про те, що сталося десь, коли наша делегація нічого не сказала. Ми живемо у кризі, тому ви маєте бути у кризовому режимі. Я маю бути найінформованішим хлопцем у світі. Я – "міністр закордонних справ Європи". Поводьтеся так, ніби ви були б посольством: надішліть телеграму, лист.
Виявіть більше ініціативи. Будьте готові бути сміливими. Ми порушуємо табу, використовуючи Європейський фонд миру для придбання зброї України. Це те, про що на початку говорили: це неможливо, ми ніколи цього не робили. "Ми ніколи цього не робили" – це не рецепт. Можливо, нам доведеться почати робити те, чого ми ніколи не робили. Коли ми вагаємося, ми шкодуємо про це.
Я думаю, наприклад, про обговорення навчальної місії [для українських військових]. Ми обговорювали її до війни протягом кількох місяців. "Чи маємо ми скеровувати навчальну місію в Україну?.." А потім – бум! – настає війна, і люди кажуть: "Ми мали це зробити". Так, ми мали це зробити. І тепер ми робимо це швидко... Ну, швидко за європейськими мірками. Швидко за європейськими мірками означає кілька місяців. Але, на жаль, війна все ще триває, і наша навчальна місія триватиме.
Фото: EPA
Ми маємо чітко визначити наші цілі та підготуватися. Тут ми більше працюємо над семирічними сценаріями, ніж над річними планами, оголошуємо великі цифри, в які люди іноді більше не вірять. "Ми збираємося підтримати грошима X". Ви плануєте витратити цю суму завтра чи у найближчі сім років? У нас є звичка просто згадувати цифри, уникаючи часу. Будь ласка, будьте готові пояснити, що ми робимо. Ми маємо шукати баланс між тим, що оголошуємо, і тим, що реалізуємо. Іноді деякі оголошення дискредитують нас, якщо за ними немає конкретних дій.
Загалом, я б сказав, що нам потрібен кращий баланс між кризовим та довгостроковим плануванням. Ми живемо в антикризовому управлінні: "що відбувається сьогодні?", "що відбулося вчора?", "що відбувається завтра?" Криза, криза, криза. Зовнішня політика – це не просто керування кризами. Ми маємо намагатися думати у середньостроковій та довгостроковій перспективі. Із пандемією, кліматом, з енергетичною кризою ми маємо трохи подумати, що відбудеться завтра і що відбувалося вчора.
Ми маємо більше думати, як технології змінюють світ, який зв'язок між енергетикою, кліматом та сировиною.
Днями на Празькому саміті президент Франції Еммануель Макрон дуже чітко сказав: ми не можемо замінити одну залежність іншою. Ми втішені, що імпортуємо багато скрапленого природного газу зі Сполучених Штатів – до речі, за високою ціною – і замінюємо російський газ американським, норвезьким чи азербайджанським газом. Але що станеться завтра, якщо Сполучені Штати з новим президентом вирішать не бути такими приязними з європейцями? Чому б і ні? Ви можете собі уявити ситуацію, в якій наша критична залежність від СПГ, який надходить зі Сполучених Штатів, також може опинитися у кризі. Або що завтра у нас немає кобальту, рідкісних матеріалів, які надходять із ДРК, Південної Америки, Афганістану. А вони важливі для нас, як нафта й газ.
У нас немає чіткого розуміння того, що ми створюємо нові залежності між енергетикою, кліматом і технологіями. Але в цьому має бути прозорість.
Останнє слово про спілкування. Спілкування – це наше поле битви. Ми не воюємо зі зброєю на цьому полі бою, дякувати богові, але ми маємо боротися за спілкування. Я здивований тим, що деякі делегації, здається, приділяють цьому недостатньо уваги, не пишуть у Twitter повідомлення, які ми доправляємо із центру. Ви маєте бути мережею, яка повторює, передає, наполягає.
Це битва, в якій ми не виграємо, бо недостатньо боремося. Ми не розуміємо, що це боротьба. Окрім завоювання простору, ви маєте завойовувати уми. Росіяни та китайці дуже просунуті в цьому. Вони індустріалізуються, у них є ферми тролів, які досягають усіх у світі, знову і знову, знову і знову. У нас немає Russia Today чи Sputnik, немає навіть Radio Liberty. Але я думаю, що всі ви маєте зробити набагато більше у спілкуванні. Мені потрібно, щоб ви були набагато більш залучені до цієї битви. Це не другорядне питання.
Коли ми говоримо, що Китай є нашим системним суперником, це означає, що наші системи перебувають у суперництві. І китайці намагаються пояснити світові, що їхня система набагато краща. Можливо, ви не обираєте главу уряду, але у вас є їжа, тепло та соціальні послуги. Багато людей у світі голосують та обирають свій уряд, але їхні матеріальні умови не покращуються. І, зрештою, люди хочуть жити краще.
Ми маємо пояснити, який зв'язок між політичною свободою та кращим життям. У нас, європейців, є цей надзвичайний шанс. Ми живемо в тій частині світу, де політична свобода, економічне процвітання та соціальна згуртованість поєднуються якнайкраще. Але решта світу не така. Наша боротьба полягає в тому, щоб спробувати пояснити, що демократія і свобода – це не те, на що можна обміняти економічне процвітання чи соціальну згуртованість. Ці речі мають іти разом. Інакше наша модель загине у цьому світі.
Спробуймо зрозуміти світ таким, який він є, і донести голос Європи.
