0 Київ
Я становлю небезпеку для колишньої владної верхівки, починаючи від Грицака, закінчуючи всіма іншими
– Зазвичай люди вашої професії уникають журналістів, а тут ви самі захотіли дати інтерв'ю. Чому?
– Я реально сьогодні становлю небезпеку для тепер уже колишньої владної верхівки, починаючи від ексголови СБУ Василя Грицака, закінчуючи всіма іншими. Хочу донести до громадськості те, що коїлося у службі, і чому я добровільно пішов із посади заступника голови СБУ.
– Але ви пробули на цій посаді лише 20 днів і звільнилися чотири роки тому, у серпні 2015 року. Чому весь цей час мовчали?
– Ухваливши рішення відмовитися від посади заступника голови СБУ, я сам себе поставив у межі: жодних коментарів ЗМІ до повноцінного вступу на посаду нового президента. Чому до цього мовчав? Чітко розумів: є верховний головнокомандувач, не справа військовослужбовця й офіцера його критикувати, особливо в умовах війни.
– Таж війна не закінчилася, чому зараз вирішили вийти в публічне поле?
– Я й у своєму рапорті зазначив: якщо не можеш змінити – зобов'язаний піти, щоб не брати участі в сумнівних процесах. І все, пішов із посади за власним бажанням. Під час війни неприпустимо покривати корупцію тим, хто уповноважений із нею боротися.
– Що ви мали на увазі під "сумнівними процесами" і "покриванням корупції"?
– Моїм основним напрямом у роботі був контррозвідувальний захист економіки держави. Це практично весь сегмент економіки, який є у країні і який перебуває під чітким контролем спецслужби: починаючи від будівництва й закінчуючи нафтою, газом, електроенергетикою.
19 липня 2015 року мене призначили заступником голови СБУ. Напередодні призначення на посаду я потрапив на співбесіду до тодішнього президента України Петра Порошенка. Глава держави поставив мені кілька запитань, я коротко відповів.
3 липня 2015 року, Київ. Президент України Петро Порошенко відрекомендував керівному складу СБУ новопризначеного голову Служби Василя Грицака. Фото: Служба безпеки України / Facebook
– Підозрюю, ви не просто "потрапили" на співбесіду до Адміністрації Порошенка, а хтось рекомендував вашу кандидатуру на посаду голови СБУ. Хто?
– Спочатку мене запросив до себе Грицак, сказав, що мою кандидатуру розглядають. Потім він кілька разів поставив запитання, яке мене дуже здивувало: "Будеш членом моєї команди? Можу на тебе розраховувати? Ти мене не підведеш?"
– Чому вас здивували ці цілком логічні запитання?
– Команду можна добирати в бізнесі, а якщо це військове формування, запитання "Ти моя людина чи ні?" взагалі не має стояти. "Служить бы рад, прислуживаться тошно". Я складав присягу українському народу, а не Василеві Сергійовичу Грицаку.
– Що ви йому відповіли?
– Мило усміхнувся, сказав, що може на мене розраховувати під час виконання завдань, які не виходять за межі законодавства.
Від самого початку президент розглядав мою кандидатуру на посаду першого заступника голови СБУ, начальника головного управління "К". Але перед тим, як потрапити на співбесіду до Порошенка, Грицак мене попросив: "Дуже прошу тебе, стань просто заступником. У мене на посаду першого зама є своя людина". Я погодився.
Для мене це питання було непринциповим, набагато важливіше було розібратися у процесах усередині СБУ, які відбувалися в постмайданівський період, тому що зсередини бачив: конкретних змін у Службі немає, усе завіса й пил.
Із 250 грн за техогляд авто 150 клали в кишеню співробітники ДАІ. У Тернопільській області незаконний дохід від техогляду налічував до 30–40 млн грн щорічно
– Який вигляд мала співбесіда в Порошенка?
– Мене запросили в Адміністрацію пізно вночі, приблизно о пів на третю, здається.
– Вам не здалося, м'яко кажучи, нетактовним викликати людину на співбесіду посеред ночі?
– Ну, Петро Олексійович працював ночами. Він – головнокомандувач, я – військовослужбовець, тож... Перед тим, як піднятися на четвертий поверх, попросили нас здати годинники, мобільні телефони тощо. На зустрічі було кілька кандидатів на посаду заступника голови СБУ – генерал-майор Віктор Трепак, генерал-полковник Віталій Маліков, один із кандидатів у департамент із боротьби з кіберзлочинністю, я і Грицак.
Зустріч тривала хвилин 20. Порошенко особисто з кожним знайомився, ставив по кілька запитань кандидатам. Запитав, чи є в мене базова економічна освіта, чи знаю я про проблеми в головних галузях – нафта, газ, атомна енергетика. Ще Порошенко попросив мене протягом двох тижнів підготувати розгорнутий документ, у якому викласти глобальні проблеми в економіці з погляду безпеки, на які треба звернути увагу. На цьому зустріч завершилася, наступного дня мене було призначено на посаду заступника голови СБУ, і я розпочав роботу.
– Ви кажете, що вашу кандидатуру Порошенку рекомендував Грицак, а злі язики стверджують, що вас лобіював почесний патріарх Православної церкви України Філарет.
– Блаженніший Філарет завжди допомагав мені, але я б не називав це "лобіюванням". Він розповів Порошенку про мене, дав, так би мовити, характеристику. Думаю, це теж відіграло свою роль, адже в нас із 2005 року принциповим і професійним людям важко потрапити у СБУ, де відбір за принципом особистої відданості керівництву.
– Це правда, що ви хрещеник Філарета?
– Неправда, на превеликий жаль. Але блаженніший – мій духовний наставник, допомагає мені по життю, наставляє і рятує від емоційних, необдуманих вчинків.
Почесний патріарх Православної церкви України Філарет та генерал-майор СБУ Олександр Радецький. Фото з особистого архіву Олександра Радецького
– Патріарх Філарет точно не сприяв вашому дивовижному кар'єрного злету? Адже ви дістали звання генерал-майора СБУ в дуже молодому віці – 34 роки.
– Я вам більше скажу: у березні 2009 року, на День СБУ, я не тільки дістав нове звання, президент Віктор Ющенко нагородив мене Орденом Данила Галицького.
– За які, вибачте, заслуги?
– За вагомий особистий внесок у розбудову України, сумлінне та бездоганне служіння українському народові.
– А якщо без пафосу?
– У 2007–2010 роках я очолював управління СБУ в Тернопільській області. Напередодні нагородження та надання звання ми провели дві серйозні спецоперації. Перша – перекрили корупційну схему в системі МВС із техогляду авто, друга – запобігли незаконному продажу продуктів ядерного перероблення.
– Із цього місця докладніше, будь ласка.
– Перша спецоперація – за системою МРЕВ у Тернопільській області. Тоді в Києві техогляд автомобіля в міліції коштував 130 грн, а в Тернополі, де я працював, – 250 грн. Ми почали розбиратися. Виявилося, при місцевих МРЕВ діяли комерційні структури під виглядом державних. Тобто службові приміщення та обладнання – від МРЕВ, але гроші за техогляд ішли не до держбюджету, а у приватні кишені. Буквально: із 250 грн за огляд авто 150 грн клали в кишеню співробітники ДАІ Міністерства внутрішніх справ України аж на самому верху.
Ми затримали одного з керівників МРЕВ безпосередньо в момент передання грошей у центр, у Київ. До силового протистояння доходило: даішники дороги перекривали, щоб ми не вивезли цю людину. Збитки державі від діяльності одного підставного СТО оцінювали на суму понад 1 млн грн, хоча, за нашими даними, доходи керівництва ДАІ управління МВС Тернопільської області тільки з техогляду налічували до 30–40 млн грн щорічно.
Після цієї спецоперації проти мене почали "чорний піар" у сумнівних ЗМІ. Хоча Тернопільське управління СБУ було одним із найменших у системі, у нас були одні з найкращих показників по країні.
– А друга спецоперація із запобігання продажу радіоактивних відходів?
– У Тернопільській області одна організована злочинна група намагалася продати за кордон контейнер із радіоактивними речовинами. На жаль, на колишньому пострадянському просторі таких небезпечних матеріалів багато.
Люди з ОЗУ знайшли покупця, почали домовлятися, але не знали, що "покупець" – це наші люди із СБУ, які діяли під прикриттям. Ми затримали злочинців. Ними виявилися депутат Тернопільської обласної ради від Партії регіонів та двоє місцевих приватних підприємців, їх засудили до восьми років. Вони планували продати контейнер із майже 4 кг радіоактивної речовини за $10 млн.
Власне, за ці дві операції мене нагородили, а пізніше, у березні 2010-го, коли Янукович прийшов до влади, звільнили.
Довідка, яка звільняє від мобілізації, завжди була прибутковим бізнесом, а під час війни – тим паче
– Ваш батько, другий міністр оборони незалежної України генерал армії Віталій Радецький, – людина легендарна і авторитетна у професійних колах. Прізвище допомагало вам у кар'єрі?
– Так! За принциповість мені неодноразово загрожувала небезпека, аж до фізичного впливу, але саме прізвище батька стримувало корупціонерів серед топчиновників.
Другий міністр оборони незалежної України генерал армії Віталій Радецький. Фото: logos-ukraine.com.ua
– Перш ніж саме на 20 днів стати заступником голови СБУ, ви трохи більше ніж рік очолювали департамент охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки. Скажімо просто: посада прибуткова, тому що саме ви відповідали за допуск до держтаємниці як чиновників і держпідприємств, так і приватних комерційних структур.
– Ви не маєте рації. 30 квітня 2014-го, коли я очолив департамент, це було тихе болото, абсолютно неефективне з погляду безпеки держави. Тодішній голова СБУ Валентин Наливайченко вирішив призначити мене туди тому, що у нього була чітка впевненість – хибна! – що я не буду там махати шашкою. Він хотів ручного керівника департаменту, я таким ніколи не був.
За рік я відродив департамент практично з нуля. У підпорядкуванні в мене було приблизно 500 осіб. Власне, саме за результатами цієї роботи мене й скерували на підвищення – на посаду заступника голови СБУ. Але й ворогів собі за цей час нажив чимало, причому на досить високому рівні.
– До речі, про ворогів. Це правда, що на вас як главу департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ скаржилися Кабміну та МВС за нібито продаж допуску до держтаємниці?
– Неправда. Скаржилася військова контррозвідка, бо коли мій департамент почав перевірку військкоматів, на мене почався серйозний тиск. Ніхто ніколи в житті ще так не тиснув: на мене виходили з Адміністрації Президента, Верховного Суду, Окружного адміністративного суду Києва й особисто від голови цього суду Павла Вовка тощо.
– Погрожували?
– Ні, настійно рекомендували не знімати військкомів із посад. Я навіть не думав, що люди, які відповідають за мобілізаційний резерв, настільки пов'язані із сильними світу цього. Ще більшим здивуванням стало, що на захист непорядних військкомів, яких мали регулярно перевіряти військова контррозвідка, стала саме військова контррозвідка.
– Про що це свідчить?
– Що довідка, яка звільняє від мобілізації, завжди була прибутковим бізнесом, а під час війни – тим паче. Ми ж перевіряли саме київські військкомати щодо дотримання законів про доступ до держтаємниці. А що таке військкомати Києва? Це мобілізаційний резерв, у якому мають бути, зокрема, нащадки сильних світу цього з умовних Печерських пагорбів. Загалом, опір системи був колосальним.
– А скільки, за вашими даними, могла коштувати у 2014–2015 роках довідка, яка звільняє від мобілізації?
– Не знаю, думаю, не менше ніж $5 тис. за один документ або підпис.
У зоні проведення АТО дані про блокпости передавали незахищеними комп'ютерами
– Хто, крім військкомів, був у зоні вашої відповідальності в департаменті?
– Усі, хто намагався стати секретоносієм (дістати доступ до держтаємниці), зобов'язані були пройти спецперевірку в моєму департаменті. І лише за позитивними результатами цієї перевірки конкретній особі видавали дозвіл на ознайомлення із таємними документами.
У зоні нашої перевірки були всі – від чиновників до звичайних громадян, від держпідприємств до приватних структур. Наприклад, якщо ви як журналіст хочете ознайомитися з якимись архівами, що містять таємні матеріали, – повинні звернутися в наш департамент. Або ще приклад: будь-який міністр перед призначенням має отримати в нас допуск до держтаємниці.
– Як безпосередньо відбувається перевірка стосовно допуску до держтаємниці?
– Механізм перевірки всеосяжний, починаючи від перевірки біографії, вивчення оперативних матеріалів. Потім із людиною проводять бесіду у форматі "запитання – відповідь".
– Якщо за підсумками перевірки виявляєте сумнівну людину або організацію, що робите?
– Інформацію передають до оперативних підрозділів, які починають вивчати цю людину.
– Багато за вашою інформацією було виявлено шпигунів та агентів іноземних держав?
– Мені простіше сказати, скільки вищих посадовців було знято за результатами роботи мого департаменту. Наприклад, у Генпрокуратурі шість обласних прокурорів утратили посади після того, як ми виявили грубі порушення. У Міноборони та Генштабі теж чимало голів злетіло.
Ще приклад. Коли ми почали перевіряти Нацгвардію України, як там відбувається документообіг із підрозділами в зоні проведення АТО, виявили абсурдні моменти. Дані про блокпости – а це ПІБ військовослужбовців, номери мобільних телефонів, місцеперебування, комплекс озброєння – передавали незахищеними комп'ютерами, під′єднаними до відкритих локальних інтернет-мереж.
Вигляд мало це приблизно такий: на одному й тому самому комп'ютері співробітник вибирав авто для придбання й одразу незахищеною мережею приймав і надсилав дані про бійців, які перебувають у зоні АТО. По суті, самі себе робили прозорими для спецслужб країни-агресора. Ми жорстко реагували, позбавляли людей допусків. Скажу без зайвої скромності: за рік мого керівництва департамент охорони державної таємниці та ліцензування СБУ перетворився на маленького, але ефективного монстра для непорядних чиновників і підприємств.
– Назвіть ім'я якогось головного чиновника, якого за підсумками вашої перевірки треба було зняти з посади, але не вдалося через опір системи.
– На мою суб'єктивну думку, треба знімати з посади за абсолютний непрофесіоналізм начальника військової контррозвідки департаменту контррозвідки СБУ генерал-майора Левченка.
У СБУ всі знали, що Семочко – людина, яка потребує глибокої перевірки щодо корупції
– На початку інтерв'ю ви заявили, що становите небезпеку для тепер уже колишньої владної верхівки. Що конкретно мали на увазі?
– У липні 2015-го, коли мене призначили на посаду заступника голови СБУ за лінією економіки, передбачали, що я сам буду розв′язувати кадрові питання. У кураторстві в мене були департамент з охорони держтаємниці та величезне Головне управління контррозвідувального захисту економіки держави. Але Грицак підсунув мені свиню в повному розумінні цього слова.
– Тобто?
– Він заднім числом призначив начальником цього підрозділу пана Семочка.
– Того самого Сергія Семочка, який у 2015–2017 роках очолював Головне управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ, у 2017–2018-му – СБУ в Києві та Київській області, а у 2018–2019 роках його було призначено першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки України?
– Саме того.
– У розслідуванні проєкту Bihus.info, яке вийшло восени 2018 року, ішлося, що цивільна дружина Семочка те ще семеро членів його родини отримали російські паспорти після анексії Криму, а сам Семочко в роки керівництва економічною контррозвідкою СБУ виявляв інтерес до тіньових доходів фармацевтичних компаній.
– У мене призначення Семочка у СБУ, та ще й заднім числом, викликало шквал обурення, оскільки ця людина ніколи не працювала в підрозділах контррозвідувального захисту економіки. Окрім того, до призначення начальником головного управління він був заступником начальника управління в Одесі за лінією "К" – контрабанда, корупція.
На момент його призначення я вже чудово знав, хто такий Семочко. У СБУ всі знали, що це людина, яка потребує глибокої перевірки щодо корупції.
– Ви висловили своє обурення Грицаку особисто?
– Не просто висловив, а прямо запитав: "Як це без мене ви призначаєте мого безпосереднього підлеглого?" На що Грицак відповів: мовляв, це було зроблено навмисно, щоб не призначили на цю відповідальну посаду генерал-лейтенанта Василя Пісного – начальника Головного управління з боротьби з корупцією та організованою злочинністю СБУ. Це доволі відома людина, у нього теж специфічна біографія.
– Навіщо до вас приставили Семочка?
– Щоб відрізати мене від управлінських рішень. Семочко став, по суті, "смотрящим" за економічним напрямом у СБУ. Грицак мені тоді сказав, що це призначення – його особисте рішення, і в ультимативній формі поставив мене перед фактом: "Семочко буде працювати".
Як саме він "працював" – окрема тема. У нього не було і немає базових економічних знань, він не розбирався в питаннях нафтової та газової галузей, у питаннях атомної енергетики тощо. А в умовах війни та нестабільної ситуації у країні часу на навчання базових речей у мене точно не було.
– Може, Семочко мав розбиратися в інших речах, у яких він точно ас?
– Не знаю, я в цих договірняках участі не брав. Моїм завданням було якомога швидше попрощатися з цим персонажем.
– У підсумку попрощалися з вами.
– У мене із Семочком із першого дня почалася, скажімо м'яко, особиста неприязнь. Коли я зрозумів, що для нього все, що пов'язано із захистом економіки держави, – порожній звук, знову звернувся до керівництва, наполіг на призначенні професіоналів, а не каламутних лояльних людей. Грицак протягом двох тижнів жодного разу не прийняв мене щодо питань кадрових призначень. Я грюкнув дверима і пішов, бо не міг нічого змінити, а брати участь у цих схемах не мав морального права.
Досить одного агента Кремля, але на топпосаді в державі, – і він завдасть шкоди набагато більше, ніж сотні агентів
У рішенні покинути службу головним був не тільки Семочко, а сукупність факторів. Як заступник голови СБУ я хотів розібратися, що відбувалося у відомстві, як тільки Янукович і колишній голова служби Якименко втекли з України. Як і чому зникли оперативні матеріали, хто несе за це відповідальність? Адже досі немає об'єктивного внутрішнього розслідування, що коїлося у СБУ під час та відразу після Майдану. Ні за Наливайченка, ні за Грицака цих службових розслідувань так і не було проведено.
– Чому?
– Для мене це загадка до сьогодні. Думаю, ні в кого не було в цьому зацікавленості.
– Але після перемоги Майдану і втечі Януковича нова влада запевняла суспільство...
– (Різко перериває) ...що нібито всі матеріали у СБУ спалили, а в будівлі залишилися лише порожні кабінети? Це неправда! Усі були на місцях, крім керівників вищої ланки. Навіть більше, вони й сьогодні на місцях.
Коли я порушував питання – і за Наливайченка, і за Грицака – про необхідність внутрішнього розслідування у СБУ, мені відповідали: "Вам що, немає більше чим зайнятися?" Адже треба було об'єктивно розібратися, що все-таки відбувалося у службі під час правління Януковича й після: куди йшли документи, хто мав допуск, чи зливали інформацію, які матеріали втрачено?
– Скільки, за вашими підрахунками, зараз російських агентів у СБУ?
– Специфічне запитання.
– Актуальне.
– Тут не кількісний показник має головну роль. Достатньо одного агента Кремля, але на топпосаді в державі, – і все, він завдасть шкоди набагато більше, ніж десятки й сотні агентів. У СБУ досі на важливих посадах люди, яких призначали ще за Януковича, а вони ж відповідають, зокрема, за всі арсенали та боєприпаси по країні.
– Який висновок ви для себе робите?
– Всебічного об'єктивного розслідування держзради окремих співробітників СБУ не проведено, а сама служба за п'ять років правління Порошенка так і не очистилася.
– Ну Порошенко вже четвертий місяць як не президент, а СБУ вже очолює представник нової команди Іван Баканов. Позитивні зрушення у службі помітні?
– По-перше, незважаючи на те, що я є співробітником СБУ, із 2015 року я де-юре безробітний, без права входу до будь-якого із приміщень служби. Що стосується нового глави відомства... Це має бути свого роду камікадзе. Він має взяти на себе відповідальність і почистити авгієві стайні СБУ, незважаючи на те, що проти нього почнуть не тільки інформаційні атаки, але виникне реальна загроза здоров'ю і життю.
СБУ настільки інкорпорована у світ організованої злочинності, настільки пов'язана з тіньовим бізнесом та корупцією, що сама собою становить загрозу безпеці України. Необхідно терміново її реформувати. Але для цього потрібна політична воля першої особи. У жодного з попередніх глав держави цієї волі не виявилося.
"СБУ настільки інкорпорована у світ оргзлочинності й пов'язана з корупцією, що сама становить загрозу безпеці України". Фото з особистого архіву Олександра Радецького
