Фукс: Якщо ми зосередимося на політиці, то меморіал у Бабиному Яру навряд коли-небудь побудують G

– Чому за стільки років після трагедії не було побудовано меморіального комплексу?

– Щороку різні політики та чиновники приїжджали в урочище "Бабин Яр". Вони покладали квіти, виголошували промови перед камерами та їхали, щоб повернутися знову через рік. І чомусь нікого не турбував стан парку, де не було навіть елементарних зручностей, не було нормального освітлення, періодично вандали руйнували то один, то інший постамент. Ми обговорили ситуацію з мером Києва Віталієм Кличком, і його реакції не довелося довго чекати. Територію заповідника дуже швидко довели до ладу, облаштували тисячі квадратних метрів нових доріжок, газонів із трав'яним покриттям і системами поливу, освітлення, лавки й урни.

– Виходить, місто підтримало ідею?

– Нас підтримує не лише міська, а й державна влада. Мер Києва й Адміністрація Президента приділяють величезну увагу цьому проекту. Я вдячний їм за допомогу, адже такі масштабні проекти в жодній країні світу неможливо реалізувати без підтримки місцевої та державної влади. Створення Меморіального центру пам'яті жертв Голокосту "Бабин Яр" – важливий міжнародний соціальний проект не тільки для іміджу Києва, але і для всієї України, рівня Яд ва-Шем у Єрусалимі та Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні.

– Ви особисто ведете переговори з главою Адміністрації Президента та мером Києва?

Віталій Кличко та Павло Фукс входять до оргкомітету з будівництва меморіалу. Фото: прес-служба Павла Фукса

– У ЗМІ пишуть, що створювати фонд вам допомагали консультанти компанії Ernst & Young. Це правда?

– Так. Усі попередні спроби створити меморіальний комплекс обмежувалися лише заявами та закладанням першого каменя. Ми ж створили юридичну особу – фонд розвитку проекту. Навіть більше, створювали його за допомогою консультантів усесвітньо відомої компанії Ernst & Young, яка перемогла у тендері. Узагалі ідеологія цього проекту така, що ми відкриті для всіх міжнародних партнерів. Завдяки нашій роботі з'явилася структура, до якої ввійшли і благодійний фонд, і громадська організація, що важливо для залучення коштів.

Наразі ми готуємо проект одного з меморіальних комплексів у світі, що запам'ятовуються найбільше. Зазначу, є нюанси з територією заповідника "Бабин Яр". Деякі організації виступили проти того, щоб забудовували місця поховання. Тому нині ми розглядаємо різні варіанти, ведемо переговори, дослідження та почнемо діяти тоді, коли інтереси всіх сторін буде враховано саме для того, щоб уникнути конфліктів. Ми у змозі домовлятися одне з одним, особливо враховуючи важливість цього проекту.

– Чи є у вас взаєморозуміння з єврейськими організаціями України про те, який вигляд і назву матиме меморіал?

– Ми співпрацюємо з усіма єврейськими організаціями. Передусім це Всеукраїнський єврейський конгрес, до якого входить понад 120 різних об'єднань і фондів. Потужна підтримка виходить від самого президента конгресу Вадима Рабіновича, він надає велику допомогу в переговорах та організаційному процесі. І якщо з назвою більш-менш зрозуміло, робоча версія – це Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр", то щодо питань розміщення комплексу є безліч суперечливих моментів, і ми в пошуках компромісу щодо місця розташування. Ми повинні врахувати побажання всіх сторін, це трудомісткий процес.

Спочатку ми хотіли побудувати локальний тематичний музей. Але згодом приєдналися відомі та впливові меценати. Ідея стала розвиватися, поступово переросла в масштабний міжнародний проект меморіального комплексу. Загалом, багато років через різні перетягування ковдри проект меморіалу так і не зрушував із місця. Однак сьогодні ми об'єднали максимум людей навколо цього проекту, і досить успішно. Усі вони – із різними поглядами, різних національностей, і нас об'єднує спільна мета – створити меморіал. Це перший центр пам'яті Голокосту на території колишнього Радянського Союзу. До його структури ввійдуть освітні програми, дослідницький центр і музей. Я вірю, що в нас вийде.

– Низка істориків підписала в березні цього року лист-звернення, у якому зазначено, що музей Голокосту та музей Бабиного Яру повинні бути окремими інституціями. Як ви це прокоментуєте?

– У Бабиному Яру було розстріляно більше ста тисяч жертв різних національностей. Я впевнений, що ми зможемо знайти комплексний підхід, який буде включати в себе пам'ять про всіх жертв трагедії.

– Чи є серед меценатів, які підтримали проект, росіяни? Серед тих, хто у 2016 році підписав декларацію про наміри створити Меморіальний центр "Бабин яр", пов'язаних із Росією – двоє: ви та Михайло Фрідман. Він львів'янин, громадянин Ізраїлю. Але в нього є й російське громадянство, і бізнес тісно пов'язаний із Росією. Чи немає в цьому конфлікту?

– Ми готові співпрацювати з усіма, хто має намір сприяти реалізації проекту. Я зовсім не хочу політизувати цю тему, ми об'єднуємося не навколо політичних поглядів, а навколо пам'яті про трагедію, багатонаціональну та мультикультурну, адже на цьому місці загинули десятки тисяч людей різних національностей і віросповідань. Річ у тому, що якщо ми зосередимося на політиці, то меморіал навряд чи коли-небудь побудують. Ми ж поставили за мету реалізувати проект до 2021 року, і в нас немає часу на ідеологічні спекуляції. Цей проект, навпаки, несе в собі ідею об'єднання розсудливих людей. Ми повинні нагадувати одне одному, що якщо вдаватись у крайнощі, ділити людей за расовою та національною ознакою – трагедій годі уникнути. Походження людини чи її громадянство не мають значення, важливі лише її вчинки.

Пам'ятник "Менора" у Бабиному Яру встановлено 29 вересня 1991 року, у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв. Фото: evreiskiy.kiev.ua

– Навіщо мільйонерам потрібні благодійні проекти?

– Знаєте, усе своє життя я займаюся бізнесом. Мені вдалося створити велику кількість успішних проектів і досягти цілей, які я перед собою ставив. Сьогодні мені 45 років, у мене прекрасна сім'я, діти, яких я дуже люблю. Я досить багато працюю та часто через завантаженість бачуся зі своєю сім'єю менше, ніж хотілося б, і я точно не хочу, щоб це була просто робота заради роботи. Це праця заради моєї сім'ї, дітей, близьких людей, і я вважаю, що якщо Бог дав комусь більше можливостей, то їх треба використовувати на благо людей, а не зациклюватися тільки на собі.

Це все я кажу до того, що життя не зводиться тільки до бізнес-проектів. Є щось більше, заради чого ми всі живемо, наш світ набагато складніше влаштований. Він досить мінливий, і не завжди в кращий бік. Наприклад, багато людей не цінує здоров'я, поки його не втратить, не цінує мирного неба над головою, поки не почнеться війна. І це стосується всіх сфер життя – ми починаємо цінувати лише тоді, коли втрачаємо. Якщо не будемо собі нагадувати про трагедії минулого, то можемо про це забути. У сучасному світі часто забувається трагічне минуле, і тоді воно може повторитися. Це перше. Друге – я говорив про те, що багато працюю, так от, хай як би це прозвучало, але я хотів би після себе залишити щось більше, ніж бізнес-проект.

Саме тому в моєму рідному Харкові ми з молодшим братом побудували храм благовірної цариці Тамари, де працює їдальня, у якій щовихідних харчуються сотні бездомних, саме тому я вважаю, що дуже важливо побудувати найбільший у світі меморіальний комплекс на місці трагедії в Бабиному Яру в Києві. Люди повинні знати, де та як це сталося. Адже тепер, коли ми читаємо чи чуємо, це здається нам далеким. Але ж ці події відбувались у Києві, у нашому місті, якихось 70 років тому, біля метро Дорогожичі. На цих місцях просто знищували десятки тисяч людей за національність, мову, віросповідання та переконання. Якщо ми не будемо постійно нагадувати про цю трагедію собі, нашим дітям, онукам, то вона може повторитися через кілька поколінь. У цьому й полягає важливість подібних соціальних проектів.

– Скільки заплановано витратити коштів на створення меморіалу?

– Наш проект зовсім не звичайний не тільки за концепцією, але й за масштабом. Точну вартість його прораховують. За попередніми підрахунками, вона становитиме до $100 мільйонів. Але, крім грошей, це витрата неймовірної кількості людських ресурсів, це час та узгоджувальні процеси, часом нелегкі переговори, десятки відряджень і зустрічей, які люди, зацікавлені в досягненні результату, оплачують зі своєї кишені. І ніхто не виставляє це напоказ, ми просто йдемо до своєї мети.

– Які гарантії, що фонду вдасться зібрати гроші?

– Наше завдання – зібрати всіх меценатів, зацікавлених у реалізації проекту. Повторю, усе це складний переговорний процес, до якого залучено десятки людей найвищого рівня. До наглядової ради вже увійшли такі відомі меценати, як мер Києва Віталій Кличко, бізнесмен Віктор Пінчук, акціонери "Альфа-Груп" Михайло Фрідман і Герман Хан, співак Святослав Вакарчук та інші. Одній людині годі це потягнути, але я впевнений, що разом нам під силу створити меморіальний комплекс у пам'ять про трагедію.

Зараз наше головне завдання – устигнути завершити роботи до круглої дати у 2021 році, коли виповниться 80 років із часу страшних подій у Бабиному Яру. Також важливо, що наприкінці кожного року проводитимуть фінансовий аудит, результати якого будуть доступні на сайті проекту. Це виключить навіть теоретичні шанси для проявів корупції та допоможе нам залучити міжнародних спонсорів і меценатів. Ми відкриті для журналістів і громадськості.

– Що ви зараз робите для просування проекту?

– Повноцінно здійснити його можливо тільки із залученням міжнародної спільноти. Один із чергових кроків на шляху до мети було зроблено наприкінці червня – у Європарламенті ми провели конференцію, присвячену проекту. На заході були присутні керівництво Європарламенту, євродепутати, посли України в Євросоюзі та США і представники української сторони. У вступній промові на відкритті конференції віце-президент Європарламенту Іоан Пашка заявив, що такі проекти – це фундамент для зростання демократичного суспільства. Інші європарламентарі підкреслювали, що це колосальний внесок у підтримку України в Європі. І, зокрема,  саме тому, що проект має неймовірне значення та важливість, його настільки важко було раніше здійснити.

Для здійснення необхідно докласти неймовірних зусиль, які виходять за межі однієї країни, знайти взаєморозуміння між усіма зацікавленими людьми й організаціями і, власне кажучи, довести справу до завершення.

– Вам надали звання почесного громадянина Харкова. Що ви робили для міста?

– Оскільки я народився та виріс у Харкові, то і проектів більше реалізовано тут. Я допомагаю рідному місту з 2000 року: брав участь у реставрації Харківської обласної філармонії, побудував Храм благовірної цариці Тамари, поставив пам'ятник легендарному засновнику міста козаку Харьку. А звання почесного громадянина – це подяка міської ради за ці й інші проекти. Я там народився та виріс, але доля так склалася, що тривалий час жив у різних містах, і, тільки приїжджаючи до Харкова, можу відчути себе по-справжньому вдома.

– У ЗМІ все частіше згадують ваше прізвище в контексті купівлі одного з українських банків й у зв'язку зі сферою газовидобування. Що це за проекти?

– Тут жодного секрету немає. Я та мої партнери, зацікавлені у придбанні "Промінвестбанку", подали заявку до НБУ. Український банківський сектор – перспективна сфера для вкладення коштів. Навіть більше, я вважаю, що правильна робота банків тільки зміцнить економіку країни.

Те саме можна сказати і про газовидобування. Україна нині йде шляхом енергозаміщення, а в перспективі прагне до повної енергонезалежності. Якщо держава і далі вестиме правильну політику в цьому напрямі, наприклад, знижуватиме рентні платежі за видобування нафти та газу, то ми зможемо замінити імпортний газ завдяки припливу приватних інвестицій. А потенціал газовидобувної галузі України дуже великий, якщо нині на рік видобувають 20 млрд кубометрів газу, то протягом п'яти років цей показник можна збільшити удвічі – до 40 млрд кубометрів. Знову ж таки, за правильного підходу.

– Російське видання "Коммерсантъ" повідомляло, що на "Промінвестбанк" претендує також харківський бізнесмен, ваш земляк Олександр Ярославський. Ви знайомі з Ярославським? Обговорювали з ним "Промінвестбанк"?

– Так, ми з ним добре знайомі, але цієї теми не обговорювали.