Хмара: Не готові вийти на третій Майдан, втомилися?! А я ні! Мені 80 років і я не втомився! G

Знаєте, за що вони насправді взяли Краснова? Мстилися йому за організацію підриву електровеж під час блокади Криму. І потім Грицак, цей дурень, який очолює СБУ, із люттю заявив: мовляв, Краснов планував підірвати Кабінет Міністрів, Верховну Раду та Адміністрацію Президента.

– Вам не здається, що ваше ім'я, авторитет і громадянську позицію хтось спритно використовує у своїх цілях? Не будете ж ви заперечувати, що частина добробатів здійснювала дуже сумнівні з огляду на закон учинки...

– Я не за всіх вступаюсь, а лише за тих, у кому на 100% упевнений. Краснов дуже порядний хлопець і справжній патріот, що перейшов дорогу СБУ, яка діє не без впливу ФСБ. Вони вчепилися в Краснова, знищити його хотіли, буквально! Катували і били в центральному управлінні СБУ.

У радянські часи арештанта намагалися зберегти, щоб інформацію з нього витягти. А тут не потрібна була інформація, потрібно було знищити. Якби на підтримку Краснова не піднялася хвиля – СБУ разом із ФСБ досягли б своєї мети. Наша Служба безпеки планомірно працює проти українських патріотів, а Генеральна військова прокуратури фальсифікує справи і садить бійців добровольчих батальйонів до в'язниць.

– Хочете сказати, що це не спроба навести порядок у силах АТО, а цілеспрямована спроба нейтралізувати найактивніших волонтерів, які зможуть організувати й очолити антивладний протест?

– Абсолютно точно! Порошенко хоче завести в Україні точно таку поліцейську систему, як у Росії. Постійно насаджує думку: мовляв, війна ж, отже, не можна виступати проти президента! І частина патріотичного руху на це клює. Наша верхівка постійно спекулює на темі війни, а громадяни ведуться, тому що не можуть аналізувати і зрозуміти очевидне: президент здає і знищує Україну.

– Перед зустріччю прочитала і прослухала багато ваших інтерв'ю. За всієї поваги, ваші різкі випади на адресу влади й особисто Порошенка часто на межі фолу.

– Ті, хто зараз при владі, діють усупереч принципам, якими ми керувалися в 90–91 роках. Ми зробили все для незалежності України, заклали основи державності. 16 липня 1990 року проголосили Декларацію про державний суверенітет. За рік, 24 серпня 1991 року, закріпили курс в Акті проголошення незалежності України, який підтвердили результатами референдуму 1 грудня.

А нинішні "господа" при владі руйнують державу, знищують Україну своєю жадібністю, брехливістю, цинізмом і непрофесіоналізмом. Ви ж бачите: ситуація не поліпшується, загрози не зменшуються, російська агресія триває вже четвертий рік. А її ж могло й не бути, якби в Кремлі побачили: Україна здатна дати по зубах і чинити жорсткий опір. Згадайте російську авантюру 2003 року!

– Ви про конфлікт навколо острова Тузла, коли РФ почала будувати дамбу в Керченській протоці й уперше відкрито зазіхнула на українську територію?

– Звичайно! Тоді народні депутати, голова уряду Автономної республіки Крим Сергій Куніцин та перший заступник начальника прикордонної служби Михайло Коваль (виконувач обов'язків міністра оборони України з 25 березня до 3 червня 2014 року. – "ГОРДОН") негайно організували оборону на Тузлі.

Ми з Ковалем ходили по цьому мікро-острову удвох, оглядали тимчасово встановлені кульові гнізда – дві бетонні плити, поставлені пірамідкою. Михайло говорив: "Якщо росіяни полізуть, ми вдаримо по них". А за 200 метрів від нас стояв російський військовий корабель і вів спостереження. Українські політики, військові та мешканці Керчі – ми всі були одностайні, зайняли справжню державну націоналістичну позицію. Кремль зрозумів, що Тузлу будуть реально обороняти, і тому відступив.

– Хіба конфлікт зам'яли не тому, що тодішній президент України Кучма терміново переговорив із президентом РФ Путіним?

– Коли російська авантюра навколо Тузли почалася, Кучма летів із візитом до Бразилії. Але поки він переривав поїздку і повертався, ми вже виїхали на Тузлу, а Куніцин, Коваль і група депутатів зайняли принципову позицію, виставили прикордонників, показали зуби.

– Не варто порівнювати ситуацію 2003 року із ситуацією зими–весни 2014-го, коли була повна втрата керованості державою: Янукович утік, почалася анексія Криму і проросійські мітинги на сході, плюс розвалена армія й повний саботаж наказів із Києва з боку місцевих силових і правоохоронних органів.

– Біда в тому, що у 2014-му не було жодного наказу з Києва обороняти Крим і Донбас. Не було!

22 лютого 2014 року ми із трьома народними депутатами першого скликання поїхали до Житомира ховати Якова Зайка – героя Небесної сотні, нашого друга і колегу. Яків помер 18 лютого після атаки "Беркута" на вулиці Інститутській. Помер просто на Майдані, серце не витримало перенапруження і стресу.

Після похорону заїхали в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Моя заслуга перед Україною в тому, що на початку 1990-х я зберіг аеромобільні війська і не дав московській агентурі їх розвалити. Особисто я! Хоча українське Міністерство оборони та Головний штаб (він тоді не Генеральним, а саме Головним називався) були наповнені російськими агентами.

Саме тоді я й познайомився з Михайлом Ковалем, він саме командував 39-ю окремою десантно-штурмовою бригадою в місті Хирів Львівської області. Коваль мені сказав: "Усе, нашої бригади більше не буде, надійшов наказ про розформування". Мене наче перемкнуло!

Це в неділю було, а вже в понеділок уранці я прилетів до Києва й одразу увірвався до кабінету першого міністра оборони незалежної України Костянтина Морозова. Накинувся на нього, як шуліка: "Ти підписував наказ про розформування бригади? Ти що, дурень останній, такі війська знищувати?!".

У нього очі круглі, не розуміє, про що йдеться. Морозов сам би до такого не додумався, він порядний офіцер і патріот, але він льотчик і мало тямив у наземних військах. Питаю його: "Хто порадив тобі це зробити?". "Генерал Живиця, начальник Головного штабу", – відповідає. Цього Живицю разом із генералом Біжаном саме з Москви прислали. Не сумніваюся, вони агентами Росії були.

Знаєте, чому вони вирішили почати розвал аеромобільних військ України саме із 39-ї бригади у Хирові? Тому що після ухвалення Акта про незалежність 24 серпня 1991 року, але ще до референдуму 1 грудня, до Хирова з Москви приїхало двоє генералів Генерального штабу Збройних сил СРСР. Вони вимагали від Коваля здати прапор і печатку: мовляв, бригаду розформовують. А Коваль їм сказав: "Знаєте, куди ви приїхали? У бандерівський край. Я зараз свисну – усі бандерівці збіжаться і повісять вас на вербах". Московські генерали одразу дали драла.

Кремлівська агентура спочатку хотіла знищити хирівську, а потім житомирську бригади – ядро українських аеромобільних військ, здатне на швидке та оперативне реагування. Але я їхній сценарій поламав. Після того як приїхав до Морозова і зчинив галас, він скасував наказ про розформування, а Ковалю надали дострокове звання полковника.

– Чому ви розповіли цю історію саме тоді, коли я нагадала про ситуацію тотального безвладдя і розгубленості зими–весни 2014-го?

– Тому що 22 лютого, після похорону нашого друга, ми зустрілися з командиром житомирської бригади і його заступником. Я відчував, що станеться щось недобре, тому що втеча Януковича і перемога Майдану поламали плани Москви повністю контролювати Україну, а отже, Кремль перейде до прямих провокацій. Яких саме – я не знав, але запитав командира: "Ви готові, якщо настане час "Ч"?". Він відповів: "Так".

Усякі паршиві пашинські брешуть, що у 2014-му в України не було армії. Брехня! Армія була. Ослаблена, але була! Не треба поширювати брехню й ображати наших військових такою брехнею. Армія була, але у виконувача обов'язків президента Турчинова і його камарильї не вистачило мізків і волі захищати країну!

Ви знаєте, що житомирська аеромобільна бригада мала вилетіти до Криму, щойно там з'явилися перші "зелені чоловічки"? Її навіть у повітря тоді підняли, але... надійшов наказ повернутися на базу. Державу можуть будувати і захищати люди, готові проявити волю і піти на ризик, а не нинішні пігмеї, які ні на що, окрім крадіжки, не здатні!

– Розумію і поділяю ваше обурення. Але також чудово пам'ятаю настрій українців узимку 2014-го: ми психологічно не були готові стріляти в росіян, навіть коли вони прийшли зі зброєю на нашу землю.

– Ми можемо лише здогадуватися. От якби наказ був і українські військові у Криму відмовилися б його виконувати – був би привід для таких розмов. Але не було наказу з Києва, не було!

Так само, як не було наказу у квітні 2014 року обороняти будівлю Луганської СБУ, коли її захопили російські ФСБшники. Через це я посварився і перервав усі стосунки з тодішнім міністром оборони України Михайлом Ковалем. Ми з ним на постійному телефонному зв'язку були. Я йому кричав: "Обороняй Луганськ!", а він відповідав: "Немає наказу". Ну так піджени танки і зрівняй із землею будівлю СБУ в Луганську разом із російськими спецпризначенцями і нашими КГБістами! Усе, крапка.

Турчинов не віддав наказу захищати Крим, не віддав наказу захистити Луганську СБУ?! Отже, офіцери в такий історичний момент мають узяти всю відповідальність на себе, а не так, як Мамчур у Криму: на відеокамери маршував з українським прапором, а сам віддав літаки росіянам, та ще й орден здобув за "мужність і героїзм". Дали б московитам одразу по зубах – вони б далі не полізли! Але Турчинов і Порошенко злякалися. Чому? Не знаю, не можу влізти у шкуру пігмеїв, яким наплювати на державу.

– Можливо, були підстави для переляку, коли на тебе нападає величезна ядерна країна, яка майже у 3,5 раза перевершує за чисельністю населення?

– А Маннергейм не злякався і взяв відповідальність на себе, коли в 1939 році на його крихітну Фінляндію напав Радянський Союз.

– Візьмімо найближчий приклад Грузії, на яку у 2008-му напала Росія. Тоді президент Саакашвілі взяв на себе відповідальність, миттєво почав оборонятися і... все одно результат той самий: частину грузинської території окуповано.

– Але Грузії не знищили як державу! Якби Міша повівся як наші керівники, Грузії б давно не було.

– А хіба Україну знищено як державу?

– Внутрішні вороги нищать Україну не менше, ніж Москва. Наша влада стала союзником Кремля, тому що за три з половиною роки ніде у світі Росію офіційно та юридично не визнано агресором. На Заході дедалі частіше говорять про "внутрішній конфлікт" на сході України та про "повстання народу Донбасу".

– Ви, м'яко кажучи, згущуєте фарби. По-перше, Захід усе чудово розуміє. По-друге, минулого тижня Верховна Рада проголосувала законопроект №7163, у якому Російську Федерацію прямо названо країною-агресором.

– Законопроект ухвалено лише в першому читанні. На четвертому році війни! Якби ми зробили це у 2014-му, зовсім по-іншому ставили б питання перед Заходом. Включилися б інші юридичні механізми, зокрема щодо постачання зброї. А для країн із "внутрішнім конфліктом" зброї не дають. Окрім того, Україна жодного разу не звернулася до підписантів Будапештського меморандуму з вимогою виконати свої зобов'язання. Жодного разу! Чому?

– Тому, що держави, які підписали Будапештський меморандум, неофіційно дали зрозуміти: ми до прямого військового протистояння з Росією долучатися не будемо.

– Ми нічого не знаємо про неофіційні переговори. Наша влада своїх домашніх завдань досі не виконала і не визнала Росію агресором у юридичній площині. Читайте документи: на міжнародній арені нашу війну трактують як "внутрішній конфлікт". А Україна погоджується!

Уявляєте, якби ми, депутати першого скликання, погодилися із президентом США Джорджем Бушем – старшим?! Він же в 1991 році з трибуни Верховної Ради нам прямо заявляв: мовляв, у жодному разі не виходьте з Радянського Союзу, не проголошуйте незалежності. А ми не послухали! За рік до цього, у 1990-му, над нами знущалася прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, яка приїхала до Києва з офіційним візитом.

– Що означає "знущалася"?

– Ця пані заявила з трибуни Верховної Ради: мовляв, в України права на незалежність є приблизно стільки ж, скільки і в американського штату Каліфорнія. Тобто Тетчер не визнавала нас як державу і міжнародний суб'єкт. Ми в Раді не освистали її тільки тому, що вона жінка.

Захід завжди використовував Україну як розмінну монету у великих іграх. Ми повинні це усвідомити і діяти розумно.

– Можливо, так нам і треба, якщо за 26 років незалежності, після трьох революцій – на граніті, помаранчевої та Євромайдану – ми знову дозволили пробратися у владу злодіям і корупціонерам?

– Це були не революції, а народні повстання. Революція – це повна зміна система влади, а не зміна прізвищ, ретуш та підлаштування старої гнилої "політеліти" під обставини.

– Тоді в чому головна помилка українського громадянського суспільства, яке тричі виходило на Майдан і не добилося реальної зміни системи влади?

– Помилка в тому, що повстання не переросли у справжню революцію. Жоден Майдан так і не зміг створити альтернативну силу, яка готова була взяти всю відповідальність у державі на себе.

Ну як можна було обрати Порошенка, який із 1996 року постійно був при владі й розбагатів за допомогою політичного впливу і шахрайства? Ну невже нікому не було відомо, як Порошенко став секретарем РНБО після обрання Ющенка президентом? Чого ви чекаєте від Порошенка, якщо він заради грошей із дияволом угоду укладе?!

– Я пам'ятаю список кандидатів у президенти у травні 2014-го і досі не розумію, яке більш гідне прізвище пропустила.

– Не будемо про прізвища, це вже в минулому. У нас щойно заводять розмову про вибори, одразу ставлять запитання: кого обрати президентом? А мене більше цікавлять вибори до Ради, тому що без нормального парламенту жоден, навіть найкращий президент нічого доброго Україні не принесе. Треба насамперед воювати за парламент.

Я багатьох нинішніх народних депутатів запитував: "Чому не тиснете на президента?". Відповідають: "Ой, ми в Раді в меншості, нас навіть до приймальні президента не пускають". Ну і що?! Ми в першому скликанні теж у меншості були, а навколо – лише комуністи та зрадники. Але ми все одно тиснули і на Раду, і на президента!

У квітні 1992 року, у неділю, після з'їзду Спілки офіцерів України, я і ще троє народних депутатів прийшли до кабінету президента Кравчука. Чекали його в приймальні з 15.00. Я сказав: будемо до ранку сидіти, поки не зустрінемося. Не сумніваюся, Кравчуку доповідали. Та він і сам знав мою завзятість.

Нарешті о 21.00 Кравчук з'явився. "Леоніде Макаровичу, – кажу, – негайно скликайте РНБО і вирішуйте питання щодо Чорноморського флоту". Він відповідає: мовляв, ну ми ж на середу запланували нараду. Я йому пояснюю, що пізно буде: у нас є інформація, що вже в понеділок Єльцин видасть указ про підпорядкування всього Чорноморського флоту ВМФ СРСР безпосередньо Росії.

Зібрали екстрене засідання РНБО, ухвалили рішення: увесь військово-морський флот, усі об'єкти й кораблі, які базуються на території Криму, від сьогодні підпорядкований Україні. Крапка. Далі розробили план: якщо штаб ВМФ СРСР у Криму не підкориться, скеровуємо літак зі спецпризначенцями СБУ "Альфа". За те, що сталося потім, Кравчука розстріляти мало!

– Про що мова?

– Кравчук на початку української державності все, вибачте, просрав. Усе! Він, як вірна собака, на Москву дививсь, до туалету не заходив без консультації з Кремлем. А тут, у Києві, грав на публіку, патріотом прикидався.

– Секундочку! За всього вашого негативного ставлення до Кравчука є незаперечні факти. Чий підпис стоїть під Біловезькими угодами?

– Зачекайте! Того, що я вам хочу розповісти, ніхто не знає! А я знаю, тому що безпосередньо був на тому засіданні РНБО й ініціював цю тему. Знаєте, що сталося потім? Ми, трійка депутатів, які заварили цю кашу, уже летіли до Криму і раптом дізналися: указ про підпорядкування Чорноморського флоту СРСР у Криму підмінили! Тепер він зводився до того, що на базі Чорноморського флоту буде створено військово-морські сили Росії й України. Розумієте? Ми готували цей указ, підтвердили на засіданні РНБО, а його підмінили. Думаю, Кравчук до Москви подзвонив.

До чого я це згадав? Не можете до Порошенка достукатися?! (Стукає кулаком по столу). Так сядьте біля входу в Адміністрацію Президента і не йдіть! Не спрацювало? Виводьте людей на вулицю. Ну невже у тримільйонному Києві не знайдеться 50–100 тис. активних громадян?

– Мені здається, громадянське суспільство настільки втомлене і виснежене за три з половиною роки війни, що навряд чи вийде на третій Майдан.

– Не готові вийти на третій Майдан, втомилися?! А я не втомився! Мені 80 років і я не втомився! Але мене трусить, коли дивлюся на безлад, злодійство і зраду у владі! Трусить, коли бачу, як знищують державу, якій я віддав усе життя. Складне життя, безрадісне.

– І з якими вимогами ви б запропонували вийти на третій Майдан?

– Усі варіанти можна опрацювати й обговорити. Єдине, чого не можна – сидіти і мовчати. Тому що якщо ми мовчимо й не обороняємося від зовнішнього і внутрішнього ворога – отже, здаємося.

– З відставкою Путіна війна в Україні закінчиться?

– Ні, поки Росія не розпадеться, завжди буде нашим ворогом. І російський народ теж, тому що Кремль – це тільки верхівка, екстракт 145 мільйонів людей з імперською свідомістю. Треба, аби кожен українець знав, що жодна дружба з Росією і її "братнім народом", яку нам нав'язують, неможлива.

– А з внутрішньоукраїнськими ватниками що робити?

– Якби у нас була критична маса адекватних людей, а не малоросів із комплексом меншовартості, усе було б по-іншому. На жаль, поки чисельність не на нашому боці. Свідома меншість українців бореться, приносить себе в жертву не одне століття. Але ця війна багато чого проявила. Процес еволюції українського громадянського суспільства триває. Якби російська військова агресія почалася в 1990-х, такого опору Україна не змогла б дати.

Ціна свободи й незалежності дуже висока, але в радянські часи нас було ще менше, рахунок буквально на десятки йшов. Десятки! У радянських таборах я своїм побратимам із України та інших республік говорив: "Розумію, тюрма – це дуже важко. Але подумайте, яку місію ви виконуєте, який приклад боротьби демонструєте. Якби нас не було – не було б і України".

– Ви сім років відсиділи в радянських таборах для політичних в'язнів на Уралі. Що б зараз сказали Сенцову, Кольченку та іншим українським політв'язням Кремля?

– Нічого особливого сказати не зможу. Сенцов уже показав себе дуже мужньою людиною і свідомим патріотом. Нехай знає: 20 років він сидіти не буде. Усе зміниться набагато раніше. Важливо, щоб здоров'я витримало, а психологічно Сенцов абсолютно готовий. У в'язниці головне – воля, якщо вона ослабне, організм посиплеться.

– Фізично і психологічно важче було сидіти в 1980-х чи зараз?

– Я в російських в'язницях не сидів, тільки радянських, але, думаю, вони мало відрізняються. Зате встиг відсидіти, уже будучи депутатом, в українській в'язниці. Точніше, у Лук'янівському СІЗО, де провів 1990-й і 1991-й із перервою в дев'ять місяців.

Мені в Лук'янівці добре було, бо міг скільки завгодно читати і писати, ніхто написаного не відбирав. Я передавав свої статті через адвокатів. У радянські часи таке було неможливо, повне табу.

– Із кримінальними авторитетами й тюремними паханами познайомилися?

– У Радянському Союзі політичних в'язнів завжди тримали в окремих в'язницях та ізоляторах, боялися, що ми вплинемо на масових ув'язнених.

– Бачила архівні фото 1991 року, на яких київський ОМОН штурмом брав ваш готельний номер і тягнув вас у СІЗО.

– Це 18 липня 1991 року, у 37-му номері готелю "Україна" (нинішній Premier Palace. – "ГОРДОН"). Ми забарикадувалися разом із соратниками й журналістами українських і західних видань.

– Журналіст Ольга Мусафірова згадувала, як ви звеліли їй швидко намочити рушник і прикласти до обличчя, щоб не втратити свідомість, тому що ОМОН пустив у номер отруйний газ.

– (Сміється). Оля чудовий журналіст і порядна людина. Спецпризначенці пустили отруйний газ, вибили двері й схопили мене. Дорогою залили газ мені до рота і носа. Буквально. Я потім три дні в Лук'янівці відходив, як напівдохла муха був. Що тепер згадувати, давня історія.

Довідка "ГОРДОН". У 1990 році парламент позбавив Стапана Хмару недоторканності за обвинуваченням у побитті полковника міліції Вадима Григор'єва. Інцидент стався 7 листопада, коли на державному рівні святкували День Жовтневої революції. Хмара йшов підземним переходом під Майданом (тоді – площа Жовтневої революції), побачив, як невідомий штовхає ногами розкладачку, на якій лежав безхатько. Хмара втрутився і побився з невідомим, який виявився полковником МВС.

Пізніше з'ясували, що це була провокація із замовленням нардепів-комуністів, яким Хмара заважав у парламенті. Хмару заарештували і на час слідства помістили в СІЗО, де він просидів до квітня 1991 року. Він повернувся до депутатської роботи, відмовлявся з'являтися до суду на знак протесту, через що 18 липня 1991 року київський ОМОН брав штурмом номер у готелі "Україна" (зараз – Premier Palace), у якому політик забарикадувався разом із соратниками і журналістами. Тоді його доправили в суд силою і політик оголосив голодування. Після ДКНС і розпаду СРСР справу було закрито.

– У парламенті перших скликань була корупція, скуповування голосів, кнопкодавство?

– У Верховній Раді першого скликання ми поняття не мали про політичну корупцію. Або щоб хтось віддав свою картку для голосування – і сліду такого не було.

– Коли почалося?

– У другому скликанні, а тотальна деградація почалася із третього і четвертого скликань Ради за президентства Кучми. Корупція і договірняки тоді набрали серйозних обертів.

– Якби восени 2013 року ви знали, чим закінчиться Майдан, вийшли б на протест?

– Не вірю у випадковості. Усі випадковості закономірні. Знаю з історії свого життя. Майдан мав відбутися, і ще відбудеться. А Росія в будь-якому разі напала б на Україну, протести на Майдані тут ні до чого.

– Згодні з виразом "два українці – три гетьмани"? Маю на увазі, що ми відмінно мобілізуємося перед лицем загрози, але щойно вона ослабне – одразу розсварюємося між собою.

– Не робіть із цього трагедії, ця риса властива багатьом націям. Просто у нас дуже складні умови: нас настільки розгромили за останнє сторіччя, що ми навіть організуватися швидко не можемо. Терпимо, терпимо...

Чому патріотичний рух в Україні почався з Галичини? Бо там знали, що таке місцеве самоврядування. Мого діда 25 років обирали сільським старостою. Чверть століття! Тоді держава в життя громади практично не втручалася, тільки початкову школу фінансувала. Треба було лише заплатити податки і все, решта – як громада зуміла організувати роботу.

Я з амбітної сім'ї, ціную своє коріння. Дід захотів побудувати красиву церкву, не дерев'яну, а кам'яну. Вона досі стоїть, хоча її побудували й освятили ще в 1902 році. Неймовірно прекрасна церква і 114 років стоїть! Знаєте, як побудував? У громади були свої ліси і пасовища площею 100 га. Дід увесь ліс порахував, скільки буде дощок, якщо порізати і за скільки їх можна продати. У громаді були польські та єврейські родини. Дід їм сказав: коли продамо ліс, ваш пай повернемо. Але вони відмовилися, усі дружно жили.

До чого я? Україні потрібна самоорганізація знизу, треба сподіватися тільки на свої сили і стежити, щоб ніхто ніколи не принижував людської гідності.

– Якщо поглянути на волонтерські рухи, із горизонтальною організацією у нас виходить. У нас із вибудовуванням політичної вертикалі погано.

– Навчимося. Подивіться, які успішні українці закордоном. Той самий політ американців на місяць був би неможливим без розроблень нашого Юрія Кондратюка. А розроблення Валентина Глушка або мого земляка із Сокальського району Львівської області Ігоря Богачевського! Ми дуже талановита нація, нам би тільки організації навчитися, і Україна стане наймогутнішою державою Європи. Для цього є весь потенціал.

– Стане могутньою державою з Донбасом і Кримом чи без?

– Обов'язково з Донбасом і Кримом! Це наші землі. Я знаю Донбас, там три категорії людей: віддані вольові патріоти, кінчена п'ята колона (їх максимум 3%) і пасивні малороси (таких 75%) – байдужі обивателі, які не знають ні своєї культури, ні своєї історії, ні своєї мови. Так, там специфічна робоча сила (фізична більше, ніж інтелектуальна), плюс багато завезених. Але все виправно.

Подивіться на сусідню Дніпропетровську область, там теж ватників вистачало. Але патріотична меншість мобілізувалася й організувала опір. Плюс Коломойський і Корбан зіграли вирішальну роль. Можна по-різному до них ставитися. Але той самий Корбан у 2014–2015 роках, по суті, став головним організатором нерозповсюдження російської агресії вглиб України.

Чому я на всі суди над Корбаном ходив? Тому що у нього величезні заслуги перед Україною. Так, доводилося не в білих рукавичках працювати, але це війна, це захист держави у важких умовах. А в Донецьку і Луганську таких корбанів і коломойських не виявилося, тому що Ахметов і Єфремов – покидьки і свідомі вороги України.

– Ваш прогноз: будуть дострокові парламентські або президентські вибори?

– Поки владна верхівка робить усе, аби цього не допустити. Але можуть статися непередбачувані події. Усе залежить від першої особи. Та Порошенко не здатний виявити політичну волю і взяти на себе відповідальність у питанні захисту держави. Не вірю у другий строк Порошенка, тому що в українців є здоровий глузд. Так, у нас трохи загальмована реакція, але якщо припече – мало нікому не буде.