Ілларіонов: Гордон жорстко повертає нас на грішну землю, змушуючи замислитися над тим, що треба зробити для захисту від захоплення влади бандитами в погонах і без 

Перший текст про нещодавні інтерв'ю Дмитра Гордона було розміщено тут для того, щоб дати шанс зацікавленим жителям Росії, позбавленим кремлівською цензурою можливості ознайомитися з позицією Генпрокуратури України. Другий текст став нагадуванням про безцінний за важливістю фундамент вільного суспільства – принцип свободи слова взагалі і журналістського слова зокрема. Текст нижче присвячено тому, що нового, на мій погляд, ми дізналися завдяки цій історії – як із самих інтерв'ю, так і з їх суспільного обговорення.

Де кампанії засудження журналістів, які ставлять запитання Путіну, від дій якого загинуло людей у тисячі разів більше, ніж від дій Гіркіна?

Про свободу слова

У попередньому тексті я поставив кілька запитань. Під час їх обговорення в цьому блозі, в авторському Facebook, а також в інших місцях на них надійшли красномовні відповіді.

Я запитував:

1. Чи може журналіст (або будь-яка інша людина) брати інтерв'ю в того, у кого він хоче його взяти?
2. Чи є Гіркін і Поклонська більшими ворогами людства, ніж Путін, Сі, Мугабе, Ассад, Мадуро?
3. Чому в терористів, винуватих у загибелі сотень тисяч і мільйонів людей, можна брати інтерв'ю, а в терористів, винуватих у загибелі десятків і сотень людей, не можна?
4. Де кампанії засудження журналістів, які ставлять запитання Путіну, від дій та бездіяльності якого загинуло людей у тисячі разів більше, ніж від дій Гіркіна?
5. На підставі чого ви наполягаєте, що українські (російські) журналісти гірші, негідніші, безправніші за британських чи американських журналістів?
6. Чому звичайні громадяни країни мають працювати на спецслужби? А спецслужби не мають працювати на нас, звичайних громадян?

Жодної змістовної відповіді на ці запитання не надійшло. На жодне.

Зрештою, я просив: назвіть, будь ласка, прізвище, ім'я, по батькові будь-якого іншого журналіста – українського, російського, британського, американського, якого завгодно, хто зробив хоча б дещицю з того, що зробив Дмитро Гордон у справі збереження живої пам'яті про радянських дисидентів і правозахисників, про людей, які створювали і створюють вільне суспільство на пострадянському просторі, у справі викриття масштабів проникнення радянських і російських спецслужб у радянське, російське, українське суспільства.

Гробове мовчання було відповіддю мені. Не було названо жодного імені.

Зверніть увагу: це не моя відповідь. Це відповідь численної і доволі різноманітної, різнобічної, постійно не згодної одне з одним з усіх питань читацької спільноти. Не тільки в цьому блозі, але й у всіх інших місцях, де обговорювали цей текст.

Немає жодного іншого журналіста – не лише в Україні, не тільки в Росії, на всій планеті, кого вимогливий колективний розум читачів і коментаторів, які зазвичай мають по 10 взаємозаперечних думок щодо будь-якої теми, не запропонував би за цим критерієм порівняти із Дмитром Гордоном.

Рідкісний, просто рідкісний випадок абсолютного, тотального консенсусу в сьогоднішньому світі.

Отже, перший блок знань, які ми здобули, полягає в тому, що:– об'єктивних заперечень проти принципу свободи слова загалом, журналістського слова зокрема, так і не запропонували;– жодного іншого журналіста, кого можна було б порівняти із Дмитром Гордоном у цій частині, не назвали.

Потік образ, брехні, паплюження, прокльонів на адресу Гордона та його інтерв'ю виявився практично безпрецедентним

Ще трохи про Гордона та його критиків

Однак, і це теж абсолютно беззаперечний факт, потік критики, образ, брехні, лайки, шельмування, прокльонів на адресу Дмитра Гордона та його інтерв'ю виявився практично безпрецедентним.

Виникає природне запитання: чому? Звідки ця ненависть і до Гордона, і до тих інтерв'ю, які він зробив?

Причому ненависть іноді виявляється настільки сліпучою і всепоглинальною, що один "патріотичний український" журналіст демонстративно не зміг вичавити із себе ім'я "Гордон", зате легко жонглював словами "Поклонська", "Гіркін", "Путін".

Було б смішно, якби не було так сумно...

Не скажу, що прочитав, побачив і почув усі негативні відгуки про ці інтерв'ю Гордона і про нього самого, але ознайомився дійсно з багатьма. Знаєте, що об'єднує їх усі? У них немає не тільки нічого цікавого, у них немає жодної нової інформації.

Коли я дивлюся (читаю) інтерв'ю, зроблені Дмитром Гордоном, я завжди дізнаюся щось нове, чого раніше не знав, не чув, не здогадувався. Причому не так від самого Гордона, як від його співрозмовників. Те, що вони говорять, мені може подобатися, може не подобатися. Щось мене відштовхує, від чогось мене просто верне. Але там завжди є щось нове. У Гордона є особливий психологічний ключик, користуючись яким він "відкриває" співрозмовника, викликає в нього прихильність до себе, дає тому змогу говорити те, що той раніше мало кому говорив, а часто не казав нікому. Зокрема і своїм близьким людям. У жодного іншого інтерв'юера такого фантастичного результату немає. І це, безумовно, особлива риса Дмитра Гордона. Тому мені його цікаво й корисно дивитися.

Під час роботи над проєктом "Чому і як вони придумали Путіна?" довелося працювати з десятками інтерв'ю, зроблених Гордоном. І потім порівнювати їх з іншими матеріалами, намагаючись знайти аналоги в інших місцях, інших виступах тих самих авторів, у їхніх коментарях, мемуарах, інтерв'ю з іншими журналістами. У більшості випадків аналогів більше ніде немає. Здобута Дмитром інформація – унікальна. Без неї розуміння сучасної історії Росії і значного шматка історії СРСР було б щонайменше неповним, а інколи й просто неправильним.

Що нам пропонують критики Гордона?

Ознайомившись із сотнями негативних коментарів, маю зізнатися: не дізнався нічого нового. Абсолютно нічого. Усе те саме, що повторюють протягом багатьох років: "пірамідки, бульварний, підлабузницьки усміхався, кобзон, гегечкорі, агент СБУ, агент ФСБ, антиукраїнська пропаганда, спецоперація, консерва, розкрився". Так, і ще безмежне використання обсценної лексики. Російської обсценної лексики, виголошуваної українськими "професійними патріотами", які розмовляють в інших випадках виключно українською мовою. Куди в цей момент зникає їхній "патріотизм"?

Отже, другий блок знань, які ми здобули: – Дмитро Гордон пропонує нову інформацію, із якою можна не погоджуватися, яку іноді хочеться заперечувати, яка часто буває неприємною і відразливою; але він практично завжди пропонує нове знання; – у критиків Гордона в їхніх примітивних атаках на нього нової інформації немає. Зовсім.

Минуло всього шість років, і Поклонська, яка повірила ідеології "русского мира", із жахом розуміє, що Україна незрівнянно краща

Що нового є в інтерв'ю Гордона з Поклонською та Гіркіним?

Деякі коментатори заявили, що ні Поклонська, ні Гіркін у своїх інтерв'ю Гордону нічого нового не повідомили. Не знаю. Зі свого боку, не можу це ні підтвердити, ні спростувати. Оскільки із цими персонажами знайомий погано.

Поклонську раніше, здається, ніколи не слухав і не читав.

У Гіркіна читав і дивився його коментарі стосовно МН17. Кілька разів намагався подивитися його виступи щодо інших питань. Не зміг. Через жахливу вузькість уявлень та убозтво мовлення. Нецікаво. Тягуча сіро-зелена туга.

Тому якщо для когось з'ясується, що написане нижче вже давно відомо, то прошу в читачів пробачення. Пишу лише про те, що дізнався сам, про що вперше під таким кутом замислився. (Про те, що нового дізналися українські спецслужби і правоохоронці, природно, не пишу – у них є свої цілі, свої вимоги, свої критерії).

Отже, що нового, на мою думку, сказала Поклонська?

Для мене найцікавішим (і найкориснішим) в інтерв'ю Поклонської виявився навіть не факт її призначення "прокуроркою Криму" офіцером російського ГРУ Олегом Белавенцевим (наскільки розумію, це не було публічною інформацією до цього інтерв'ю), а, так би мовити, пластичність її власної ідентичності та її подальша еволюція. Причому щонайменше двох сторін цієї ідентичності.

Перша сторона стосується її основної професії – роботи в органах української прокуратури. Той, хто дивився інтерв'ю, не міг не звернути уваги на те, як часто, емоційно, можна сказати, ніжно вона відгукувалася про цю частину її життя, наскільки вона вдячна своїм колегам по прокуратурі, як їй подобалася раніше і як подобається зараз робота прокурора. Інакше кажучи, перед нами, здається, зовсім звичайний приклад прокурорського працівника.

Але ніжне ставлення Поклонської поширюється не тільки на колег по прокуратурі. "Мої бандити", – лагідно каже вона і м'яко усміхається водночас. "Якби я народилася в інший час, напевно, стала б бандиткою" (цитую по пам'яті), – відверто повідомляє вона. Бандитське минуле Аксьонова (яке не могло бути для неї невідомим) не є для неї перешкодою, щоб запропонувати йому свої послуги. Водночас, як повідомляє її біографічна довідка, професію прокурора вона вибрала на пам'ять про дядька, який загинув від рук бандитів.