Події

Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Німці бояться із села в село за п'ять кілометрів перейти. Молодці наші партизани!

18 червня 2017, 13.30 Этот материал также можно прочитать на русском

На знімку фотографа Вершигори група партизанів Сумського партизанського з'єднання у підбитій німецькій поліцейській машині. 1943 рік. Фото: archives.gov.ua

"ГОРДОН" продовжує серію публікацій зі щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на початок війни було 28 років. Сьогодні ми публікуємо запис від 19 червня 1943 року.

19 червня 1943 р., субота

Час іде повільно в днях, а разом минає дуже швидко. Уже три з половиною місяці. І новини в мене є, і немає їх. Третього числа, у тримісячну дату, зустріла на вулиці слідчого з поліції, у якого була у квітні в пошуках своїх. Він сам зупинив мене на вулиці.

— Справу закінчено, — сказав він. — І хоча ніхто з родини не винен, але німці вважають: якщо хто-небудь один винен, то треба ізолювати від інших.

— Дуже серйозна справа, — сказав він (це я і без нього знаю). — Ні шукати, ні пробувати дізнаватися що-небудь. Це марно. І тричі повторив: "Не рекомендую!" І так безглуздо ми влаштовані, що хоча готова до цього давно, усе одно знов, наче обухом по голові. Годі чекати. І всі мої пошуки безглузді. Тільки відчай.

Третього дня публікували повідомлення про те, скільки взято укріплених сіл, бункерів та озброєння. Називають це "боротьбою з тиловими бандами".

Села горять. А німці бояться із села в село за п'ять кілометрів перейти. Молодці наші партизани! Тільки вони зараз – єдине джерело нашого оптимізму. Адже ми, хоч і знаємо, що все одно наші переможуть, а самі дожити не сподіваємося. Скільки разів уже чекали – і все марно. Тільки щоразу, коли чекають наших, обережність забудуть – і кінець. Гинуть так, як мої загинули.

А ми чекаємо. І, як завжди, нічого не знаємо.

Попередній запис у щоденнику від2 червня. Наступний запис – 8 липня.

Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів опубліковано у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїкиза надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітникові Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.