Локшина на вуха – 2: що таке пильний виборець і як ним стати G

Отже, на чому будують свою кампанію фаворити президентських перегонів? Який вигляд вони хочуть мати в ваших очах? Що нарадили їм їхні політтехнологи?

Юрія Бойка від Опоблоку ще не висунули, але в тому, що це станеться, сумнівів немає. Особливою харизмою Юрій Анатолійович не вирізнявся ніколи – але це і не важливо. В очах свого електорату досить мати вигляд небагатослівної людини діла, нестарого ще червоного директора без темного минулого і з більш-менш пристойними манерами. Загалом, апгрейднутим варіантом Януковича. "Не словом, а ділом", "Донбас порожняк не жене", "Дамо відсіч озвірілим нацикам-демагогам" – ось це все.

Тому й слова Юрій Бойко стане ронити ніби знехотя, і падати в простір вони будуть наче чавунні ядра. Причому в кожному слові – досвід (а його чимало, от хоч авторів розслідування про "вишки Бойка" запитайте), воля, значимість. Про таких політиків їхній виборець каже: "Відразу видно – серйозна людина".

Анатолія Гриценка, як і Юрія Бойка, у народних масах уважають людиною серйозною і злегка блідою. Але потенціал у лідера "Громадянської позиції" значно ширший: і посміхатися скупо, але де треба, вміє, і з військовим бекґраундом усе гаразд, вагомо й авторитетно говорить на будь-яку тему у прямому телеефірі. У тривожний воєнний час на таких політиків – особливий попит. Як і на освічених диктаторів. В інтерв'ю Анатолій Степанович вільно говорить про безкомпромісну боротьбу з корупцією, саджання, єдині правила гри для олігархів. Загалом, Гліб Жеглов і генерал де Голль в одному флаконі. Що потрібно від виборця? Та всього нічого – сказати: "Розумний мужик, крутий, він із цими злодюгами розбереться, за нього буду голосувати!" І проголосувати.

Одного бракує кандидату Гриценку – яскравої і впізнаваної команди, яка для політика – як гранкування для алмазу. Але й тут можна вивернути тему на краще: мовляв, принципова я людина – і тому не хочу мати нічого спільного із цими прогнилими олігархічними підспівувачами! І чимало виборців повірить. Власне, уже вірить – досить подивитися на дані соціологів.

Ну, а що ж Юлія Тимошенко? Тут ми стаємо свідками масштабного експерименту – спроби покрити максимум електорального простору і пошкребти по всіх засіках. Захисниця пенсіонерів, леді-державник, повелителька сирників, фея миру, королева бігової доріжки, чисто просунута тітка – багатолика Юлія Володимирівна намагається бути всюди. Притому – не вступаючи в контакт із журналістами не обумовлених заздалегідь форматів і відповідаючи на критику через сайт або вустами численних соратників.

З одного боку, такий підхід зрозумілий: саме завдяки цій тактиці та ще вмілій експлуатації комунальних страхів пенсіонерів Юлія Володимирівна наростила свій рейтинг до нинішніх лідерських позицій. Здавалося б, у постмайданівські часи звести ризики "токсичного" спілкування з пресою і суспільством практично до нуля неможливо. Але ж вдалося! То навіщо ж відмовлятися від формули, що сприяє успіху?

Що ж, ми розібрали наявних поки "кандидатів у кандидати". А тепер повернімося до цитати політтехнолога, яку я навів у першій частині цієї колонки. Пам'ятаєте? "Насправді вибори, – сказав він, – це промивання мозку для того, щоб ти протягом трьох місяців забув, що було до цього. Але якщо ти зіставиш факти того, що було, із тим, про що говорять, і подумаєш про те, що буде хоча б у середньостроковій перспективі, – тоді пазл складеться".

Про те, як виборцю промивають мізки, ми вже поговорили. Перейдімо ж від діагнозу до курсу лікування. Для цього необхідно – має рацію технолог! – зіставити факти і подумати про те, що буде хоча б у середньостроковій перспективі.

Що для цього потрібно зробити? По-перше, напружити пам'ять (а де треба, скористатися допомогою Google). Більшість кандидатів іде на вибори не вперше – більшість із них уже обирали депутатами різних рад. Вивчіть, що вони обіцяли попереднього разу (разів) і як виконали? Чому? Не змогли? Чи не дуже й хотіли?

Погугліть, почитайте висловлювання кандидатів різних років, зіставте ті слова з нинішніми деклараціями цих високоморальних людей. Подивіться, до яких скандалів вони були причетні, на яких телеканалах часто з'являються (або взагалі не з'являються). Це допоможе розібратися в їхніх медійних зв'язках. А кому в нас належать телеканали? Правильно – олігархам, або точніше – босам фінансово-промислових угруповань.

Ще один надважливий маркер – команда. Один президент, навіть у всеозброєнні своїх повноважень, – безпорадний. Його президентський курс у життя втілює команда. Хто входить до її складу? Видно в добиранні соратників тенденцію? Чи не засвітилися вони в одіозних історіях і командах?

Окрема тема для вивчення – партія кандидата. Коли вона з'явилася на світ і скільки членів нараховує? У чому полягає її ідеологія? Стабільно працює чи пожвавлюється лише напередодні виборів? І звідки у цієї партії гроші на офіси та рекламу?

І ще порада: уважно стежте за тим, наскільки той чи інший кандидат відкритий для нестандартних запитань, неприємних думок, жорсткої критики. Як на неї реагує. Якщо політик уникає гострої полеміки – отже, щось із ним (із нею) не так. Щось нечисто. І якщо він недоговорює зараз – уявляєте, що буде, якщо він стане президентом?

Не лінуйтеся гуглити, читати, запам'ятовувати, дивитися і бачити, слухати і чути головне. Можна, звичайно, закинути цю справу: у житті стільки клопотів, занять і розваг! Тільки не варто потім "скігліті": мовляв, начебто обрали нових, а все залишається, як і раніше! Як за "папєрєдніків".