0 Київ
Список кандидатів у президенти остаточно визначиться в листопаді, але вже зараз зрозуміло, наскільки незвичайна виборча кампанія буде в Україні. Відсутні не лише фаворити, але й просто лідери. Усі опитування визначають симпатії не до тих, хто веде й може країну повести, а до тих, хто на цьому безриб'ї виглядає не найубогішим раком. Хоча зустрічаються й щирі, безоглядні прихильники. Вони немов свідки Єгови на вечірці з приводу Гелловіна: безглузді й одночасно випромінюють почуття переваги.
Окрім віри, протиставити силі випадку практично нічого. Рейтингові розриви незначні, учасники не з тих, хто наважиться здивувати. Ресурсно істотно може посилитися лише чинний президент, якщо буде дана команда працювати за беззаконням, але велике питання, наскільки беззастережно така команда буде виконана, враховуючи високі шанси, що президент може скоро опинитися поза справами. Резонів підставлятися небагато. Та й завзяття в таких випадках нерідко обертається зворотним результатом.
У змаганні відтінків сірого на яскравість отримує перевагу той, хто взагалі повз проходив і вплутався, тільки щоб це жалюгідне дійство потролити, викрити, висміяти. Технічних кандидатів і котів у мішку не бракуватиме, але справжнім королем на цьому бенкеті вбогих може виявитися Володимир Зеленський. Якщо, звичайно, йому допоможе Ігор Коломойський чи хтось іще. Якщо професійний конвеєр із виробництва гегів як слід заправити фінансово й забезпечити медійно, дилетанти з інших штабів, які натужно намагаються продавати свій сумний товар, опиняться в незавидному становищі.
Керівник "Кварталу 95" чудово усвідомлює свою перевагу. За його словами, єдиний, із ким можна говорити про політику, – це Вакарчук, "а з усіма іншими прошу мене не змішувати й не бруднити мене в їхніх іменах і справах, я живу з ними в різних світах!". Приналежність до світу політичного віднедавна – незмивний гріх в Україні, нехай грішники одне одного мутузять, він не з ними, він проти них.
Оскільки вибори проходять без кандидата надії, зате в надлишку представлена безнадія декількох сортів, персоналізована позиція "проти всіх" має величезний потенціал. Її краса, окрім усього іншого, полягає у відсутності необхідності якось уточнювати деталі: заклик "ось цих – у д..пу!" – цілком чіткий, емоційно заряджений і резонує з народними сподіваннями. Причому Зеленський саме той кандидат, який слово "д..па" говоритиме публіці, не кривлячись: не вперше, голосові відтінки й жести відточені.
Звичайно, він майстер роботи з аудиторією. Політики вилазять на світ божий лише до виборів, та й то у стерильних умовах, артист же орієнтований на зворотний зв'язок щодня, уже дуже багато років поспіль, і по-кавеенівськи налаштований на швидку й зухвалу реакцію. Причому таку, що гарантовано зірве оплески. За комунікаційними якостями з ним змагатися нікому, українські політики нудні й монологічні. Неглибокий? Так ніхто від сценічного сатирика глибини й не очікує, важливо, щоб гарно припечатав. І в загальній бійці всіх з усіма, на яку перетворюються президентські перегони, його трюки будуть природнішими й смішнішими, ніж у інших. Він же блазень, а чого інші дурня клеять?
Всенародна популярність, до якої в кандидатському списку піднялися одиниці, виплекана роками тотальної присутності на екранах, у тому числі в міжміських маршрутках, куди не ступала нога державних діячів вище районного рівня. Це дозволяє Володимиру Зеленському створити ефект очікування, коли його нові дотепи розлітатимуться у ЗМІ, соцмережах і підсаджених на "Сватів" масах із вірусною швидкістю, немов твіти Трампа. "Як він їх!". Це за неодмінної умови, звичайно, якщо кандидат-трикстер раптом не зіпсує все прикрою серйозністю й надуванням щік.
До речі, Майкл Вольф у своїй скандальній книзі про перші сто днів президентства Дональда Трампа пише, що перемога на президентських виборах була несподіванкою для кандидата й більшості членів його виборчого штабу: спочатку планувалося використовувати кампанію, щоб допомогти мільярдеру яскравіше засвітитися й на цій хвилі відкрити свій телеканал. Байдуже ставлення до результату раптом виявилося рецептом перемоги. Чи може подібне статися в Україні, на прикладі коміка з "Кварталу"? За нинішнього стану "істеблішменту" та опозиції, які змагаються в імпотенції, може статися що завгодно.
Для Ігоря Валерійовича складно уявити більш смішну гру, він любить жорстоко посміятися, а його образа на те, як із ним вчинили в Україні, робить женевського в'язня незвично щедрим у таких авантюрах. Тож анекдотична епопея про Вовочку має шанси втілитися найдивнішим чином. У певному сенсі, це було б закономірним фіналом української політики: на Банкову знову в'їде блазень, цього разу відвертий.
Джерело: "Слово і Діло"
Опубліковано з особистого дозволу автора
