+18 Київ
– Ви дебютували як актор у серіалі "АТП "Перевізники", прем'єра якого відбудеться на ICTV2. Складно було співаку працювати на майданчику разом із професійними акторами?
– Усе відбувалося досить-таки легко. Нічого складного там не було. Команда професійна. Гарне товариство.
– Чим відрізняються зйомки у фільмі від зйомок у кліпах?
– Це різні речі. У кліпі в тебе немає фраз, ти нічого не говориш. У тебе або якісь рухи, або співаєш пісню. Усе загострення – на деталях, тому що в режисера є три хвилини, поки звучить пісня, а ти маєш пережити якийсь сюжет. У кіно – зовсім по-іншому.
– Ви вже бачили змонтований фільм?
– Ні, не бачив. Серіал має 16 серій, наскільки я пам'ятаю. А я в одній чи у двох серіях присутній. Ідея дуже класна, що почали відновлювати виробництво. Можна по-різному ставитися, але ми маємо наповнювати свій простір якісним українськомовним контентом. Якщо в нас не буде цього наповнення, то глядач буде дивитися те, що є. Москалі – вони не дрімають, максимально пхають свою пропаганду, і зрештою ми говоримо: "Ой, наш глядач знову почав дивитися російське".
– Вікторе, цьогоріч гурту ТІК виповнюється 20 років. Чи будете якось це відзначати?
– Не знаю, що відповісти. Якщо відверто, не так хотілося б святкувати 20-річчя колективу. Це немаленька дата, колектив і далі функціонує, хоча сьогодні деякі учасники продовжують служити у Збройних силах. У нас немає можливості в повній мірі збиратися на репетиції. Хлопці служать. У барабанщика нашого загинув пасинок – Василь Ратушний. Є обставини, які впливають на святковий настрій.
Сьогодні в Україні щось глобально планувати – це невдячна річ, усе змінюється дуже швидко. Дай боже, щоб швидше припинилася війна, а там... Гурт ТІК себе позиціонував як найсвятковіший гурт країни, але що зараз святкувати? Напевно, для більшості населення так воно і є, але, з іншої сторони, коли ми приїжджаємо до наших захисників, там, де це можна робити, щоб підтримати трішки їм бойовий і моральний дух, то там інша атмосфера. Там їм цього відверто бракує. І це дає заряд, мотивує, наповнює гарними емоціями. І потім пишуть командири: "Дякуємо, ви підняли бойовий дух нашого підрозділу. І моральний".
– Ваша пісня "Кацапи" вмить стала хітом і зараз звучить звідусюди. Як ви її написали?
– Її блокують дуже сильно. Дуже багато скарг від москалів. Але головне, що її слухають, співають, рингтоном на телефонах звучить. Мені майже кожен день відео присилають десь із передових позицій. Вона заряджає. Можливо, це не те, про що мріялося і що хотілося б, але коли закінчуються аргументи, напевно, треба говорити тим придуркам їхньою мовою: "Просто відчепіться від нас і все. Чому ви в нас вчепилися?" Ми собі жили, як жили, ніхто нікому поганого не бажав, і раптом гопникам здалося, що вони нас мають "визволити".
Рабська нація чомусь вирішила, що вона має вільний народ іти "визволяти". Від чого? Від волі? Щоб надягнути рабські кайдани і щоб усі були такі, як вони? Це абсурдно.
– А ви не плануєте написати щось схоже на цю пісню, тільки про Трампа чи Маска?
– Насправді світ давно потребує трансформації. Змінилися гравці в економічному сенсі, у політичному. Старий світ досить пасивно реагує на все. Їм треба зібратися, виробити спільну заяву. І поки вони виробляють спільну заяву, такі гравці, як Трамп, Маск – вони вже чотири рази змінили свої свідчення. Для більшості цивілізованого світу це щось незвичне, вони не знають, як на те реагувати.
Писати про них пісні – сьогодні можна написати пісню, але завтра вона вже буде неактуальна. Ви ж бачите, як усе змінюється. Учора США були нашим головним союзником, а сьогодні велика частина українського суспільства бачить втілення зла в Америці, хоча не хочуть признавати якісь свої, реально об'єктивні недопрацювання.
Якщо ми самі собі не допоможемо, то і Трамп не допоможе. Ця допомога не може й не могла тривати вічно, нам потрібно все одно знаходити в собі сили й розуміння того, що доводиться жити поруч із таким придуркуватим сусідом. Це треба вже не шукати шляхів примирення й говорити: "Ну, мы раньше как-то жили". Я не хочу "как-то", потрібно нарешті прийняти рішення відірватися від тієї московської цицьки раз і назавжди й жити собі повноцінним життям.
Але ми їм як кістка в горлі, тому що вся історія їхньої недоімперії починається з Київської Русі. Ми в них забираємо фундамент, вони повертаються знову на болота. Замість того аби визнати, що вони є нащадками кочових народів, вони хочуть усе будувати на нашій історії.
– У 2021 році ви говорили, що ось-ось маєте отримати ліцензію пілота. Встигли це зробити?
– Я не встиг відлітати. Здав теорію, пройшов медичну комісію, був допущений до польотів, там потрібно було налітати 45 годин. А потім почалася широкомасштабна війна. Скажімо так, відверто було не до польотів, тим більше вони зараз заборонені. На сьогодні мені, як і кожному свідомому громадянину й громадянці, у першу чергу хочеться, щоб була перемога, щоб перестали гинути люди, щоб перестали падати ракети й Shahed на наші голови. А там уже знову на нас чекає багато важкої й клопіткої роботи.
І знову ж таки, треба буде зробити висновок із цієї війни, бо війна – це не причина, війна – це наслідок. Багато хто цього не розуміє. Я чомусь думав, що після 2014 року люди повинні зрозуміти, яка це може бути загроза, але життя показало зовсім інші речі. І сьогодні, коли обговорюють чергову домовленість із москалями про щось, хочеться пригадати слова німецького канцлера Отто фон Бісмарка, який казав, що угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані.
Вони ніколи не дотримувалися своїх угод. У нас немає варіантів – нам потрібно зміцнювати армію, обороноздатність і бути готовими в будь-який момент дати відсіч. Іншого варіанта в нас немає.
– 24 березня вам виповнюється 45 років. Яке бажання у свій день народження ви загадаєте?
– Я хотів би прокинутися від того, що в Україну нарешті прийшов мир. Я реально дуже цього хочу. І вірю.
