Мама Аміни Окуєвої: Зараз мене цікавить тільки доля Адама, який залишився беззахисним 

Увечері 30 жовтня 2017 року за 10 кілометрів від Києва, на залізничному переїзді у селищі Глеваха, невідомі розстріляли автомобіль, у якому перебували українські добровольці, ветерани АТО Аміна Окуєва та її чоловік Адам Осмаєв. Від поранень у голову Аміна загинула на місці, Адама госпіталізували з пораненням у ногу.

Це був не перший замах на пару. П'ять місяців тому, 1 червня, на Подолі у Києві чоловік, який відрекомендувався Олексієм Вернером, журналістом французької газети Le Monde, вистрілив у Осмаєва. Пізніше з'ясували, що "журналіст" – Артур Денісултанов-Курмакаєв, кілер чеченського походження із Санкт-Петербурга на прізвисько Дінго. За даними поліції, Вернер домовився з парою про інтерв'ю. Після розмови попросив Адама пересісти на заднє сидіння до дружини, нібито хотів уручити їм подарунок від редакції і сфотографувати; дістав з подарункової коробки пістолет "Глок" і вистрілив у груди Осмаєва. Окуєва відкрила вогонь у відповідь із нагородного пістолета Макарова і важко поранила кілера. Зараз він під вартою, але відмовляється давати свідчення.

36-річний Адам Осмаєв – уродженець Чечні. "Новая газета" називала його членом "впливової родини гірських чеченців". Дядько Осмаєва Амін у 90-х був главою Верховної ради Чечні. Аміна Окуєва народилася в Одесі в 1983 році, пізніше жила в Москві і Грозному, у 2003-му повернулася до України. У 2014-му подружжя вирушило добровольцями на Донбас, служили в полку міліції особливого призначення "Київ". У лютому 2015-го, після загибелі командира Іси Мунаєва, Осмаєв очолив Міжнародний миротворчий батальйон імені Джохара Дудаєва. Зараз батальйон у бойових діях на сході України участі не бере.

Аміну Окуєву поховали 1 листопада у Дніпрі за мусульманським звичаєм. Публічного прощання не було, час і місце близькі тримали в таємниці, побоюючись імовірних терактів. Із мамою Аміни, одеською журналісткою Іриною Камінською, редакція "ГОРДОН" зв'язалася через кілька днів після трагедії.

Я зателефонувала доньці напередодні загибелі і сказала: "Коли людина щаслива – вона беззахисна, тому що втрачає пильність"

– Аміна була вашою єдиною дитиною?

– Так, єдиною. Я мала щастя бути її мамою. Мамою, яку дуже любили. А щастя бути любленою означає повну самовіддачу, повну турботу про тебе. Це означає ніколи не лягти спати і зателефонувати навіть із фронту: чи все добре, чи вдома ти, чи захищена і не голодна? Дочка могла телефонувати по 10 разів на день, запитувати, говорити... Ви не уявляєте, як мені боляче.

– Коли востаннє спілкувалися з дочкою?

– Ми дуже багато листувалися. Це було дуже особисте спілкування зі своїми слівцями, висловами, думками, образами. Як далі жити, коли цього більше не буде, не знаю.

Я завжди розуміла, що Аміна – незвичайна людина. І якщо ти хочеш бути поруч із такою людиною, маєш сама стати такою.

Усе, що робила для мене Аміна, я зараз намагаюся зробити для Адама, тому що йому дуже важко. Він не сумнівався, що рано чи пізно це мало статися, але мріяв піти разом із Аміною. Найстрашніше для Адама – залишитися самому, залишитися без Аміни, і чекати, коли зустрінеться з нею знову.

– Про що дочка говорила чи писала вам перед загибеллю?

– Я беру телефон, бачу там "Аміна" і серце вискакує... Вона писала якісь слова любові. Це завжди був її основний посил. Вона була дуже щасливою останнім часом поряд з Адамом. Я зателефонувала доньці напередодні загибелі і сказала: "Коли людина щаслива – вона беззахисна, тому що втрачає пильність". Я попросила її бути дуже обережною й уважною.

– Мені здалося, що після замаху в червні цього року Аміні було дуже тривожно й неспокійно.

– Аміні було тривожно завжди, тому що будь-який воїн постійно перебуває в напрузі. До того ж Аміна виконувала роль охоронця й захисника для Адама. І взяла на себе цю роль абсолютно свідомо. Спроби Адама якось віддалити її, щоб вона менше перебувала в зоні ризику, ні до чого не привели. Вона лише ближче і ближче стояла до нього.

Я зайшла в будинок, який Адам і Аміна знімали під Києвом. Побачила її речі і зрозуміла: це речі жебрачки. І не тому, що не було грошей, а тому, що їй це не було потрібно

– У вас немає образи на Адама, що він наразив вашу дочку на такий ризик?

– Ніколи в житті! Ні, ні і ні, що ви?! Це був її свідомий вибір. Вони насамперед були товаришами і друзями, а вже потім чоловіком і дружиною. У них були спільні переконання, уявлення і цілі в житті.

Адам відчуває свою провину, що не вберіг Аміни. Але ми як люди, що вірять, прекрасно розуміємо: кожному відпущено свій термін. Якщо Всевишній зберіг Адаму життя, значить, так треба було. Й Адам сам це чудово розуміє, просто йому дуже важко без Аміни... Він мені сказав, що кожна секунда поруч з Аміною була для нього щастям. І для мене кожна секунда життя з дочкою була щастям. Ось така вона людина.

Є люди, які приходять у цей світ із певною місією і поводяться відповідно до цієї високої мети – гідно. Я нещодавно зайшла в будинок, який Адам і Аміна знімали під Києвом. У них не було свого будинку, квартири – не було нічого свого над головою. Я побачила її речі і зрозуміла: це речі жебрачки. І не тому, що не було грошей, – Адам останнє б віддав, аби купити Аміні все найкраще, – а тому, що їй за визначенням це не було потрібно.

Аміна завжди була аскетом, розуміла, як багато навколо непотрібної суєти. У неї була мета, і вона присвятила їй усе життя, а тепер і смерть. Всевишній наділяє таких людей внутрішнім вогнем, харизмою, величезною енергією, умінням надихати оточення. Такі люди стають героями і легендою. Аміна відповідала цьому.

Напевно, людям поряд з Аміною було важко: сама непримиренний борець із дуже твердими переконаннями, ідеаліст і романтик – вона вимагала цього від інших. І в неї було на це право. Вона відсікала всіх, хто пристосовувався, жив у брехні й обмані. Таких поруч з Аміною за визначенням не було і бути не могло. Але тим, хто залишався з нею, було нелегко, тому що вона жила за своїм кодексом і зі своїми ідеями. І жертвувала заради цього всім, зокрема життям. Підходити до Аміни з погляду "ну ось, не вберегли" – абсолютно безглуздо. Вона виконувала свою місію: уберегти й захистити інших.

– Вам було важко прийняти вибір дочки?

– Єдине, що мама і тато можуть зробити для своєї дитини, – не ламати її під свої уявлення, а допомогти їй у покликанні, яке вона обрала. І повністю прийняти цей вибір. Батьки ніколи не зможуть уберегти дитину від падіння, помилок, ґуль на лобі. Але можуть дати їй максимальну кількість навичок і умінь, досвіду і знань, щоб іти по життю самій. А далі... Як ми нікому не винні, окрім Всевишнього, так і нам ніхто не винен.

Повірте, це не виховання. Ще не відомо, хто кого більше виховував і хто кому більше давав: я Аміні чи вона мені. Дочка була людиною, яку послав Всевишній. Це не гучні слова, а моє абсолютне переконання. Аміна була не просто ідеалістом – вона вміла втілювати свої ідеї в життя і надихати ними оточення. Вона дуже прагнула, щоб усі довкола були щасливими.

"Ольгінські тролі" вкидають величезну кількість бруду. Навіщо? Щоб ніхто не говорив, як маленька тендітна жінка зупинила кілера і стала героєм

– Ми говоримо всього 15 хвилин, але телефонний зв'язок уже кілька разів обривався. У вас немає відчуття, що вас прослуховують?

– Напевно прослуховують, це не вчора почалося. Ну нехай слухають, їм "приємно" буде почути про гарних людей.

– Коли вперше закралася підозра, що на дроті висить хтось третій?

– У 2011–2012 роках, коли закрутилася історія навколо Адама. Не відкидаю, що і зараз наші телефони прослуховує так звана дружня країна по сусідству.

Довідка "ГОРДОН". У лютому 2012 року, за часів президентства Віктора Януковича, правоохоронці затримали в Одесі Адама Осмаєва і громадянина Казахстану Іллю П'янзіна після вибуху в одній із квартир. Їм висунули підозри у незаконному поводженні зі зброєю та вибуховими речовинами, пізніше у СБУ заявили, що з грудня 2011-го до лютого 2012 року затримані готували замах на Володимира Путіна, який тоді був прем'єр-міністром РФ і кандидатом у президенти.

П'янзіна за запитом Генеральної прокуратури РФ українська влада видала російській стороні. У вересні 2013 року в Москві його засудили до 10 років позбавлення волі. Екстрадувати збиралися й Осмаєва. Аміна Окуєва пізніше згадувала: "Ми встигли подати позов до Європейського суду з прав людини, суд дуже швидко ухвалив рішення, й екстрадицію Адама було припинено".

18 листопада 2014 року Приморський райсуд Одеси визнав Осмаєва винним у незаконному поводженні з вибуховими речовинами, необережному знищенні чужого майна та підробленні документа, засудив до двох років, дев'яти місяців і 14 днів тюремного ув'язнення. Його звільнили в залі суду, оскільки зазначений строк він відбув у СІЗО.

– Після замаху влітку 2017 року в інтернеті з'явилося багато дивних статей про біографію Аміни й Адама. Хто, на вашу думку, стоїть за цією інформаційною кампанією?

– А ви як думаєте? Чули коли-небудь про "фабрику ольгінських тролів"? Коли Росія зазнає серйозної поразки – а невдалий замах на Аміну й Адама став для РФ дуже серйозною поразкою! – одразу підключає інтернет-тролів. "Ольгінські" вкидають в інтернет-простір величезну кількість бруду для так званого чорного піару.

Навіщо? Щоб ніхто не говорив, як маленька тендітна жінка зупинила кілера і стала героєм. Щоб переключити увагу аудиторії на брехню і бруд. На жаль, багато хто на це ведеться, тому що судять по собі: мовляв, якщо для мене гроші понад усе, отже, і для інших гроші понад усе. Такі люди навіть думки не допускають, що можна по-іншому ставитися до світу, адже це означає визнати себе поганою, низькою істотою.

– Дочку по-людськи зачепило, що чимало людей в Україні, зокрема серед добровольців, повірило інформаційним вкиданням?

– Аміна завжди була вищою від цього. Вона читала й одержувала інформацію, як будь-який користувач інтернету і соціальних мереж, до того ж у неї була величезна кількість підписників у Facebook.

Ми з нею обговорювали ці вкидання, але тільки із прагматичного погляду: як цьому протидіяти? Думаю, єдино правильним виходом було не реагувати на бруд, бути вищим від цього. Я їй сказала: "Якщо вони так бісяться, отже, ви з Адамом дістали до печінок, влучили в найболючіше місце. Якщо вони такі роздратовані, знай – ти сильна".

Те, що вони вбили мою дочку, – це від безсилля. Вони розуміли, що не можуть закрити Аміні й Адаму рота. Але вони не розуміли, що є люди, які готові віддати життя за свої переконання і не бояться смерті.

– Кого конкретно ви маєте на увазі, кажучи "вони"?

– Давайте звузимо цей термін. Звузимо, тому що ми чудово розуміємо, хто розв'язав гібридну війну проти України. Неоголошену війну. Розпад імперії – це завжди дуже болючий і страшний процес, це "Титанік", що зазнає краху. Хто конкретно за цим стоїть? Десь – Головне розвідувальне управління РФ, десь – інші російські спецслужби. Тепер завдання української влади розібратися, хто конкретно за цим стоїть.

Було зрозуміло, що Росія рано чи пізно дістанеться до Аміни й Адама. Інше запитання: чому Українська держава не зробила всього, щоб їх захистити?

Думаю, усім було зрозуміло, що Росія рано чи пізно дістанеться до Аміни й Адама. І тут постає інше запитання: чому Українська держава не зробила всього, щоб захистити людей, за якими полюють і які є основними свідками?

– Правда, що в Аміни й Адама протягом останніх місяців не було держохорони?

– Не було. Охорона була перші два місяці після замаху в червні, потім її зняли, тому що дуже дорого. Утім, якби охорона була поруч – полягла б: машина, у якій їхали Аміна й Адам, була неброньованою.

Але річ навіть не в цьому. У багатьох цивілізованих країнах є програма захисту свідків. У мене запитання: чому держава реально їх не захистила? Чому держава настільки слабка, що не зробила елементарного? Це дуже страшно, коли у країні відбуваються теракти, особливо коли в них гинуть близькі. Доти, доки держава не почне захищатися, ми будемо знову й знову опинятися в таких ситуаціях. І захисту у нас немає. Ні в кого.

Що таке програма захисту свідків? Це величезна агентурна робота із прослуховування, аналізу, виявлення зв'язків. Як мінімум треба було розібратися в товариші кілері, який скоїв замах на Аміну й Адама в червні. Звідки він узявся, із ким і як пов'язаний, від кого дістав замовлення й фінансування?

– У вас є відповідь на це запитання?

– У мене є відповідь. Я дістала її від Антона Геращенка, який сказав: на жаль, в Україні немає закону про захист свідків. Ні, хоча це був рідкісний випадок, коли кілера зупинили на місці і він опинився в руках правосуддя.

Зараз мене цікавить тільки доля Адама, який залишився беззахисним. А його треба захистити! У зв'язку з цим я ставила запитання Антонові Геращенку й дістала відповідь, яка, сподіваюся, зможе переконати мене й реально захистити Адама. Антон сказав, що як депутат Верховної Ради вже розробляє законопроект про захист свідків. І назве його ім'ям Аміни Окуєвої. Мені б дуже хотілося, щоб такий закон в Україні був і передбачив усі страшні моменти, які призвели до загибелі моєї дочки. Сильна держава відрізняється від слабкої тим, що здійснює свою головну функцію – захист людини, її життя і прав.

Дочка прийняла іслам у 16 років. Це був цілком усвідомлений вибір

– Мене дуже здивувало, що ваша дочка прийняла іслам у 17 років.

– Вона прийняла його раніше – у 16 років. Це був цілком усвідомлений вибір.

– І 16-річну красиву дівчину не злякали досить жорсткі обмеження, які накладає іслам на жінок?

– Немає жодних жорстких обмежень, іслам дає величезні можливості для жінок. Є єдине право, яке Всевишній дає людині – право вибору. І цей вибір визначає шлях. Знаєте, чому люди часто кажуть: "У мене не було вибору"? Це самообман, тому що вибір є завжди, і нерідко він передбачає смерть. Для Аміни цей вибір був дуже чітким і точним, вона підкріпила його власною смертю. Це дуже глибоке філософське питання, можна довго про нього говорити, але мені складно в нинішньому стані.

– У відкритих джерелах дуже суперечлива інформація про тата Аміни...

– ...а навіщо вам знати про тата Аміни? Мені це здається звичайною цікавістю. Що вам дасть це знання? Давайте я поставлю вам зустрічне запитання: хто ваш батько? Ви захочете або не захочете відповідати, тому що це сімейні справи, які нітрохи не змінюють уявлення про те, хто така Аміна.

– Чому дочка обрала для себе ім'я Аміна, що в ньому особливого?

– Поговорімо про речі, які стосуються суті моєї дочки, а не про те, яке в неї ім'я, прізвище тощо. Якщо вас цікавлять речі по суті справи – я вам відповім. Якщо вас цікавлять плітки – ви зможете одержати інформацію від "ольгінських тролів". Тоді я вам тут абсолютно непотрібна.

– Після невдалого замаху в червні 2017-го Аміна й Адам залишилися в Україні попри серйозну небезпеку. Чому вони не сховалися на Заході, де досить сильна чеченська діаспора?

– Якщо ставите це запитання – отже, не розумієте головного. Є люди-символи, люди-легенди. Якщо ви думаєте, що можна втекти від долі – глибоко помиляєтеся. Доля знайде людину скрізь. Окрім того, коли починаєш тікати, стаєш слабким, тому що, дбаючи про збереження свого життя, зраджуєш власні ідеали. Думаєте, Аміна з тих, хто тікатиме, демонструючи слабкість? Для неї такі питання апріорі не стояли. Ті, хто знав і розумів Аміну, ніколи б не запитали: "А чому вона не втекла?"

Дуже складно втекти, коли тебе шукають по всьому світу і витрачають на пошуки величезні кошти. Як ви собі уявляєте, усе життя переховуватися й жити в підпіллі? Куди бігти? Ви ж знаєте, які довгі руки тих, хто полював за Аміною й Адамом. Річ навіть не в тому, що ці руки дістануть скрізь. Річ у тім, що Аміна й Адам лякали їх саме своєю безстрашністю. Адже вони звикли, що їх усі бояться. Вони звикли, що можна всіх купити, а якщо не купити – залякати, а кого неможливо залякати – убити.

І раптом з'явилися Аміна й Адам, які відкрито демонстрували: ми не боїмося. Не просто демонстрували, але стали уособленням сили духу, незалежності та свободи. Це найцінніше в людині. Це те, що я намагаюся вам пояснити. У принципі, якби ви зрозуміли це одразу, не ставили б так багато запитань. Я від початку вам сказала: є люди, які обирають для себе право жити так, як уважають за потрібне. І платять за це право власним життям. І таких людей ніхто ніколи не зможе залякати. За визначенням.

Що стане найкращою пам'яттю про дочку? Сильна незалежна Україна, яка вміє захищатися. Уміє не продаватися за 30 срібняків

– Чому ваша донька заповідала поховати себе поруч із командиром Міжнародного миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва Ісою Мунаєвим, загиблим 1 лютого 2015 року під Дебальцевим?

– Коли почалися бойові дії, в України не було армії, вона була повністю розвалена зсередини. Основний удар взяли на себе добровольці. Саме добровольчий рух багато в чому врятував Україну. До цього руху прийшли зокрема ті, хто багато років боровся за Ічкерію. Прийшли, тому що усвідомлювали: шлях до звільнення їхньої країни лежить через звільнення України. Іса Мунаєв хотів допомогти і допомагав Україні, тому що чудово пам'ятав, як українці свого часу підтримали рух за незалежність Ічкерії.

Перше, що зробив Адам, коли його випустили з в'язниці, поїхав на схід України. Там була людина, яка об'єднала чеченських добровольців і стала символом руху, – Іса Мунаєв. Легендарна й абсолютно безстрашна людина, яка віддала життя за свої переконання. Йому пощастило померти як воїн. Й Аміні було дуже важливо померти як воїн. Так і сталося.

– Незадовго до загибелі Аміна готувала серію авторських програм "Герої Кавказу" для кримськотатарського телеканала ATR. Ви бачили пілотний випуск, який вийшов в ефір наступного дня після трагедії?

– На жаль, ще не встигла подивитися, не до того було в ці дні... Аміна сама писала сценарій, сама готувала програму, багато цим займалася. Їй було це дуже цікаво, вона повністю поринула у проект, хотіла зробити випуск про першого президента незалежної Ічкерії Джохара Дудаєва.

Дочка серйозно зайнялася інформаційною боротьбою і розвінчанням міфів про чеченців і Північний Кавказ. А ще дуже предметно взялася за права жінок. Це питання дуже хвилювало. Буквально за кілька днів до загибелі Аміна була у представництві ООН в Україні, проходила конкурс на здобуття посади радника з гендерної політики у сфері прав жінок. Мені здається, ті, хто проводив співбесіду, залишилися в дивовижному стані духу після спілкування з Аміною. Вона насамперед хотіла захистити права жінок у силових відомствах і в армії. Коли її запитали, чи відчуває вона гендерні складнощі, Аміна відповіла: ніколи не відчувала жодних утисків в Україні через свою релігію, але на кожному кроці стикаюся з утиском прав жінок.

От ви кажете, мусульманка... А знаєте, що таке обмеження прав жінок в армії, силових структурах або у владі? Аміна розуміла, що іслам дає величезні можливості для жінок. Але не може бути в державі обмежень за статевою ознакою. Її завжди це дуже спантеличувало, вона завжди з цим боролася. Якщо потрібно було тягати мішки в армії, а її намагалися від цього захистити, вона говорила: "Я буду тягати мішки, як ви тягаєте, тому що я такий самий боєць, як і ви". І вона тягала мішки, тому що якщо ти претендуєш бути на рівних із чоловіками, отже, бери й неси мішок. Так вона і робила.

– Що для вас стало б найкращою пам'яттю про дочку?

– Сильна незалежна Україна, яка вміє захищати себе і своїх громадян. Уміє не продаватися і не купуватися за 30 срібняків. Цивілізована, правова, справедлива держава, де влада гідна народу, а народ – влади. Держава, у якій приємно і не соромно жити. Держава, яка не залежить від примх сусідньої країни.

Моя дочка завжди вірила, що Україна буде такою. Вона просто не встигла це втілити за свого життя. А знаєте, чому вірила? Не тільки тому, що була ідеалістом, а тому, що вміла досягати своєї мети. І готова була заради цього віддати життя. Якщо протягом найближчих 10 років таку державу вдасться побудувати – це буде найкращим пам'ятником Аміні.

Вибачте за пафос, але мені дуже хотілося б, щоб життя моєї єдиної доньки, покладене на вівтар свободи, зіграло важливу роль в об'єднанні людей в Україні. І в розумінні, що саме від їхньої позиції залежить багато, якщо не все. Лежачи на дивані або сидячи у Facebook, дуже складно щось змінити. Треба встати й реально почати робити щось корисне для держави і для людей навколо.