ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Назаров: Михалков і Табаков скоро перевзуються в повітрі та будуть роздавати інтерв'ю, як люблять Україну та що Путін – ворог

Чому російська творча еліта негативно висловлюється на адресу України, чи мають право українські артисти гастролювати в Росії, а російські – в Україні, чому Володимир Путін має високу підтримку російських громадян і чи виграє він чергові президентські вибори, розповів в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" народний артист Росії, композитор Володимир Назаров. А також чому він переїхав жити до України та що дізнався, звернувшись до лікарні "Феофанія". Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Володимир Назаров: Далі працювати в Росії я не міг
Володимир Назаров: Далі працювати в Росії я не міг
Фото: Ростислав Гордон / Gordon.ua
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
Демократію Росія розтринькала

– Володимире Васильовичу, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Ви з Новомосковська Дніпропетровської області. За чутками, навіть із запорізьких козаків...

– Абсолютно точно.

– Ви почуваєтеся козаком?

– Якщо згадати мою біографію, що я завжди пер на рожен і ніколи нічого не боявся, то, напевно, так (сміється).

– Революція гідності, яка сталася наприкінці 2013-го – на початку 2014 року, не нагадала вам події 1991 року в Москві, коли був путч ДКНС і, урешті-решт, усе це провалилося. Три дні та три ночі біля Білого дому перебували сотні тисяч людей – ейфорія щастя, відчуття, що ось зараз нарешті заживемо як люди, що все тільки починається. У вас не виникає ніяких аналогій?

– Аналогія є, і дуже стійка, особливо після Майдану. Тоді я не міг дібрати назви всьому, що сталося, і коли я почув вислів "Революція гідності", то подумав, що це, напевно, теж була революція гідності, тільки, на щастя, не така кривава. Тому що...

– ...загинуло три людини...

– ...так. Звичайно, будь-яка смерть – це трагедія, і ті молоді хлопці, я вважаю, загинули не марно. Але найсумніше не це, а те, що потім ми так добре та затишно заснули і проспали весь подальший розвиток Росії. Ми вважали, що демократія перемогла, тепер усе піде само собою, і ми її профукали. Мій друг Слава Ростропович стояв поруч зі мною всі ці три дні та був, я б сказав, обличчям цієї революції. Я думаю, що якби йому хто-небудь сказав, що починаючи з 2000 року будуть такі результати, то він би там, мабуть, застрелився, їй богу...

– ...із того автомата, який тримав у руках...

– ...так. До речі, як віолончель (сміється).

– Ростропович був цікавою людиною, так?

– Приголомшливою! Знаєте, це був такий згусток енергії, оптимізму й абсолютно чумної витривалості. Я багато разів спостерігав, як він працює. Ростропович примудрявся зробити два–три перельоти на день, йому друзі надавали приватний літак, і дати три концерти в різних країнах, розумієте? А вік уже був досить поважний.

– І був великою дитиною, правда?

– Абсолютно (усміхається).

– Ви написали багато прекрасних пісень. Напевно, найвідоміші – "Ах, карнавал" і "Танец маленьких утят", а також музику для фільмів і мультфільмів, стали народним артистом Росії. І, живучи в Російській Федерації, раптом почали різко висловлюватися проти чинного режиму та її агресії щодо України. Вам, людині, обласканій владою, яка має всі мислимі та немислимі звання, не страшно було це робити?

– Страшно.

– Чому ви це робили?

(Зітхає). Ви знаєте, є такий артистичний вислів: "Не можу мовчати". От і я так само. Після загибелі співголови нашої партії ПАРНАС Бориса Нємцова мовчання було б не нейтральною позицією, а зрадою, тому я почав висловлюватися. Мама казала мені в дитинстві: "Тримай язик за зубами"...

– ...попереджала...

– ...так, але я її не послухав (сміється). Звичайно, "відповідь" прилетіла відразу: наш театр – Державний музичний театр національного мистецтва – один із найбільших у Росії, було розгромлено...

– ...що значить розгромлено?

– Розгромлено повністю. По-перше, виконавцем цієї справи був Мединський. До речі, за походженням...

– ...українець...

– ...так, так би мовити, із наших країв (сміється)...

– ...із Черкас, по-моєму...

– ...так. Нас звинуватили в усіх мислимих і немислимих гріхах, як це завжди й буває. Зокрема, що ми з Касьяновим проводили там якісь політичні сходки. Але, незважаючи на те, що Михайло Михайлович Касьянов, будучи прем'єр-міністром, справді допоміг мені у створенні цього театру, він жодного разу не звернувся до мене з проханням провести там якісь політичні збори. Він розумів, що я із вдячності не зможу йому відмовити, а потім у мене будуть неприємності. Тобто ми там займалися тільки мистецтвом. Усе решта – звинувачення в якійсь політичній діяльності – це була чиста брехня.

– Ви ж дружили з Касьяновим, так?

– Так, я його знаю зі студентських часів...

– ...так?

– Так. Він на моїх очах виріс у великого політичного діяча та став прем'єр-міністром, піднімаючись сходинка за сходинкою, до речі, на відміну від деяких товаришів, які навіть у своїй конторі не зробили...

– ...кар'єри...

– ...так, а потім, знаєте, їх, як водолазів, раз – і винесло нагору. Напевно, тому в нашого лідера кесонна хвороба. А Михайло Михайлович ішов поступово: він був начальником управління, заступником міністра, міністром, віце-прем'єром, прем'єром. А потім став опозиціонером. І весь цей час він залишався моїм другом: і коли був прем'єр-міністром, і коли на нього почалися гоніння. Нашу партію труїли, про те, що сталося з Нємцовим, знають усі. Міші зараз дуже важко, тому що він лідер, і на нього сиплються всі удари, погрози та провокації. Ну, це теж усім відомо.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви були в добрих стосунках із Нємцовим?

– Прекрасних. Нємцов – уже легенда. Це була людина абсолютно приголомшливої енергетики, чарівності, веселості та безстрашності. Про нього можна розповідати цілодобово. Я його обожнював, як і всі ми.

Те, що Табаков говорить про українців, – лицемірство. Я його давно знаю та не вірю, що він не розуміє того, що відбувається

– У мене в Москві дуже багато друзів, видатних діячів російської та світової культури: письменників, артистів, художників, спортсменів, режисерів тощо. І більшість із них, на жаль, "захворіла" на ненависть до України. Що трапилося з російською культурною елітою? Що з нею сталося?

– Ви знаєте, як свого часу сказав Булгаков: "...звичайні люди... загалом, нагадують колишніх... квартирне питання лише зіпсувало їх...". Так ось, мені здається, людей мистецтва теж "зіпсувало квартирне питання". Сите життя, небажання з ним розлучатися, страх утратити те, що в них є. І багато хто абсолютно не вірить у те, що каже...

– ...не вірить?

– Ні. Це абсолютне лицемірство та брехня. Що ще гірше насправді! Знаєте, коли виступає якийсь товариш на кшталт Жириновського, я дивлюся як режисер...

– ...він геній...

– ...і не можу повірити! Він настільки натуральний у запропонованих обставинах, як собака! Розумієте? (Сміється). У тому, що він говорить, неможливо сумніватися! А цих я знаю – вони брешуть! Брешуть і лицемірять. А потім, поза ефіром, без сторонніх вух, кажуть мені, що в них за плечима театр, замовлення, ще щось, і взагалі, потрібно годувати сім'ю. Але курвитися-то навіщо? Ну ви ж свій некролог псуєте. Я не знаю, діти, правнуки, онуки, шанувальники будуть потім згадувати не те, що ти створив якісь чудові образи в мистецтві, а зраду. Те, як ти за 30 срібняків зрадив свою справу, професію і, я вважаю, батьківщину теж. Бо те, що відбувається нині, – це зрада щодо Росії. Не тільки щодо України – тут вони, знаєте, якось себе виправдовують: "Ну як же?! Ми ж захищаємо українців від фашистів!". Я кажу: "Хлопці, а з головою як, нормально?". Вони: "А що у вас там у Києві відбувається?!". Я скидаю посилання на веб-камери, пропоную подивитися – в інтернеті можна роздивитися кожну вулицю. Не дивляться. Тому що...

– ... дивляться телевізор...

– ...телевізор дивляться (усміхається).

– Я, ви знаєте, намагаюся знайти якесь виправдання багатьом із них...

– ...я теж...

– ...починаю думати: "Ну добре, Марк Анатолійович Захаров – літня людина, і театр усе-таки на ньому тримається. Йому йдуть гроші, блага, держава йому ордени чіпляє. І донька в нього працює. Ми розуміємо, що якби не він, вона б ніколи не грала в театрі. Ну гаразд, Олег Павлович Табаков, – кажу я. – Ну дружина, діти, гроші". Там величезні суми крутяться, як я розумію...

– ...звичайно...

– ...до речі, ви написали відкритого листа Олегу Табакову, так? Щодо його антиукраїнської позиції...

– Так, я виступив із відеозверненням до нього. Я хотів це зробити на засіданні Ради з Громадського телебачення...

– ...ви були членом Ради?

– Так. Навіть більше, ви будете сміятися, але членів Ради формує указ президента!

– Тобто вас призначив Путін?

– Так. І я хотів виступити на Раді, але потім подумав, що буде так, як на "Первом канале": мій мікрофон вимкнуть, а решту ввімкнуть, стануть кричати та просто не дадуть мені сказати. І тоді я вибрав форму відеозвернення та записав листа до Олега Павловича. До того ж я, звичайно, поважав і поважаю його як актора, він, безсумнівно, майстер...

– ...і який організатор...

– ...так. Але того, що він зробив, я стерпіти не зміг. Як і працювати під його керівництвом, адже виходить, що я теж "людина третього сорту" чи якого там іще (сміється)...

– ...так, він назвав українців "людьми третього сорту"...

– ...так. А якщо точніше, він сказав "...у всі часи найкращі представники інтелекту, літератури – вони порівняно з росіянами були десь на другий чи третій позиції. Ну може, Тарас Григорович якось виділявся в кращий бік, і то – з політичних причин". І ще Ожешко приплів, яка взагалі з Польщі...

– ...так, полька...

– ...із його боку це було, звичайно, теж лицемірством. Адже я давно його знаю та не вірю, що він не розуміє того, що відбувається.

– Розуміє?

– Розуміє.

Михалков кинувся до ніг Касьянова та сказав: "Дайте грошей на кіно!"

– Боже мій, ну гаразд, ти підписав цього злощасного листа на підтримку анексії Криму – сиди тихо. Хоча я знаю, що покійна вже Олена Василівна Образцова взагалі не ставила свого підпису, її ознайомили з тим, що вона вже підписалася...

– ...так, деякі потрапили...

– ...деякі потрапили в жорна. Але навіщо ти починаєш ще й висловлюватися, ще й так жахливо й огидно, на адресу людей, які тобі нічого не зробили, і країни, до якої ти приїжджав заробляти гроші? Адже багато російських естрадних зірок щороку вивозило з України півмільйона, мільйон доларів і навіть більше...

– ...звичайно...

– ...жахливо...

– Насправді – це трагедія, до того ж як українських артистів і людей мистецтва, так і російських. Тому що культурні зв'язки, які в нас були, взаємозбагачували. Не можна було сказати, що росіяни навчили українців. Вибачте, а скільки нас, українців, було в Москві?! Скільки ми поставили вистав?..

– ...а грузини, вірмени, прибалти?..

– ...так. Як можна було сказати, що Росія ось така геніальна, а всі решта – молодші брати, сестри, племінники та я не знаю, хто ще? Ми ж працювали на спільну світову культуру й уважали, що цей загальносвітовий культурний простір неможливо розірвати. А виявляється, можливо.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Микита Сергійович Михалков – теж, безумовно, суперталановита людина, що створила прекрасні образи в кіно як актор і блискучі фільми як режисер, так само найпідлішим чином учинив щодо України. До речі, це правда, що він свого часу перед вашим другом Касьяновим, коли той був прем'єр-міністром Росії, стояв на колінах?

– Чиста правда. Але це було зроблено по-мистецьки. Дивіться, він був першим відвідувачем нещодавно призначеного прем'єр-міністра Михайла Касьянова. І секретарка доповіла йому, що у приймальні чекає Михалков – перший відвідувач! І той влітає в кабінет, по-грузинськи кидається на коліна, їде паркетом до ніг Михайла Михайловича...

– ...красиво...

– ...і каже: "Дайте грошей на кіно!" (Сміється)...

– ...пане...

– ...так. Але зрозуміло, що це була домашня заготовка. Я думаю, що Микита Сергійович так робив перед кожним прем'єром (сміється). Тому не можна сказати, що він у прямому сенсі стояв на колінах, він просто артист навіть у цьому, розумієте?

– Дав йому Михайло Михайлович грошей на кіно?

– Думаю, що ні (сміється).

– Ви сказали, що в приватних бесідах відомі режисери й актори все-таки кажуть, що люблять Україну, але так склалися обставини...

– ...так...

– ...скажіть, а коли все зміниться (а це станеться), вони будуть говорити те, що зараз пояснюють у приватних бесідах, але вже відкрито, що їх увели в оману, на очах полуда?

– Я абсолютно впевнений, що ті люди, яких ми називали, перевзуються в повітрі, і ми ще не встигнемо нічого сказати (сміється), а вони вже будуть роздавати інтерв'ю про те, як люблять Україну, що, звичайно, їх увели в оману...

– ...Путін – ворог...

– ...так, Путін – ворог, адміністрація – сволоти. Тобто точно так само, як вони лицемірять нині, вони будуть лицемірити в майбутньому, сто відсотків!..

– ...професіонали...

– Біда тільки в тому, що існує інтернет...

– ...так, раніше цього не було...

– ...і все, що вони сказали, говорять і будуть говорити, – зафіксовано. І цього не вирубаєш ні сокирою, нічим.

– Ви знаєте, я спостерігаю, знову-таки в середовищі своїх російських друзів непересічних людей, просто якесь обдурення й одурманювання моторошною телевізійною пропагандою. Тобто я сумніваюся, щоб вони мені ось так брехали повністю серйозно...

– ...є щирі...

– ...обдурені геть! Тобто так, "фашисти" ходять вулицями Києва, б'ють усіх, хто говорить по-російськи...

– ...і нас із вами...

– ...періодично, так ...

– ...періодично (сміється)...

– ...цю маячню неможливо повторювати. Скажіть, будь ласка, чому вас не одурманила російська пропаганда? Ви що, з іншого тіста зроблені?

– Думаю, так. І не тільки я, але й моя сім'я: дружина Лідія, син Артем. Почнімо з того, що ми ніколи не голосували за Путіна. Повертаючись до Михайла Михайловича, коли Путін вступив на посаду президента, Касьянов із віце-прем'єра став прем'єр-міністром...

– ...так, перший термін Путіна він був прем'єром ...

– ...і він, і його дружина були страшенно здивовані, що ми не проголосували за Путіна. Вона навіть сказала мені: "Як?! Ти що, здурів? Міша ж стане прем'єр-міністром!". Я відповів, що Міша і так ним стане, а я голосувати за цю гебешну сволоту не буду! Потім минуло багато років, і Касьянов у мене запитав: "А як ти це проінтуїтив?". Та нічого я не інтуїтив, просто я вважаю, що ті люди, які працюють у спецслужбах, у принципі не мають і близько підходити до державного управління, саме до державного. Нехай вони розробляють свою вузьку нішу.

– А чому не мають?

– Мізки набакир. Вони по-іншому бачать. Особливо кадрові, які пройшли всю цю школу, головним чином радянську. Я кажу не про молодих хлопців, які нині працюють на демократію і в нашій, і в інших країнах. А от у тих, радянських, у них інші мізки. Були й порядні люди, я таких зустрічав, які рятували нас від якихось ненавмисних, а часом і навмисних проколів. Я ж був виїзний, їздив усією земною кулею. І скільки наших хлопців доводилося захищати від якихось там...

– ...спокус...

– ...абсолютно безглуздих наїздів гебешників. Тому я вважаю, що ці товариші повинні займатися своїми прямими обов'язками. Як і артистам не варто йти на державну службу, тому що в них теж мізки набакир, але в інший бік (сміється).

У питанні заборони російських фільмів і артистів потрібен індивідуальний підхід

– Сьогодні в Україні заборонено багато російських фільмів і серіалів. Скажіть, будь ласка, це правильно, на ваш погляд?

– Ви знаєте, у принципі, напевно, правильно, ураховуючи, що в України немає таких коштів на контрпропаганду, які є в Росії. Тобто там пенсіонери не можуть дотягнути від пенсії до пенсії, але в пропаганду вгрохують величезні гроші. В України таких можливостей немає, тому українське керівництво обрало такий спосіб захисту. Напевно, можна було б працювати тонше. Але що б я порадив нашій владі: індивідуально, точково розглядати кожен випадок. Щоб не рубати чохом, розумієте, за принципом "ліс рубають – тріски летять".


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Серіал "Ліквідація", який я, наприклад, дуже люблю, заборонили через те, що там в одній із головних ролей знімався Михайло Пореченков, який стріляв по наших солдатах на Донбасі, ви пам'ятаєте...

– ...так, я пам'ятаю...

– ...цю ідіотську історію, просто огидну і за своєю суттю, і за наповненням. Чи варто було забороняти весь серіал "Ліквідація", який так люблять мільйони людей?

– Я вважаю, що не варто було. Про це й мова, що треба підходити індивідуально, точково. Це тонка сфера, і тут механізм іноді працює зворотно та завдає шкоди Україні. Як дії якого-небудь дурня-чиновника, який не дасть собі клопоту розібратися, а списком – бабах, і всіх під одну гребінку.

– Сьогодні до України не пускають багатьох російських естрадних артистів, які чи то співали в окупованому Криму, чи то підписували якісь антиукраїнські листи. Скажіть, будь ласка, ось їх теж треба не пускати? Чи знову-таки підходити індивідуально?

– Дивіться, Україна ухвалила закон, де чітко прописано всі дії, пов'язані з окупацією Криму. І на підставі цього закону відвідування півострова є злочином. Саме відвідування. Закон починає спрацьовувати, коли ти незаконно перетинаєш кордон суверенної держави. Іноді, звичайно, під цю гребінку здійснюються якісь помилки. Я думаю, що в цьому разі можна було б підходити індивідуально. Але, найімовірніше, на це не вистачає ні сил, ні часу, ні кадрів. Тому відбуваються такі помилки, які, звичайно, болісно сприймають ті люди, які незаслужено потрапляють під ці санкції. Адже вони на боці України, на боці нашої країни, іноді вони ризикують життям за її свободу. І до таких людей має бути індивідуальний підхід.

– Сьогодні, коли понад 10 тисяч українців убито з вини Росії, із вини агресора, коли все це принесло стільки горя, ціла низка українських артистів, зокрема естрадних виконавців, успішно гастролює Російською Федерацією, виступаючи, зокрема, на концертах на честь російської армії, МВС, ФСБ, прикордонних військ тощо. Я дуже різко висловлювався на цю тему. У відповідь на це мені сказали: "Ти кажеш, що артисти погано вчиняють, що співають у Росії? А кілька мільйонів українців, зокрема із Західної України, їдуть туди гастарбайтерами – нічого?". І я прикусив язик, тому що доказ – убивчий. Що ви про це думаєте?

– Ви знаєте, дуже складно пояснити людям, що вони повинні відмовитися від грошей. Коли їх багато та хочеться, щоб стало ще більше, то ти можеш згадати, що ти українець, скільки людей загинуло на сході України, і зробити якісь висновки. Але коли мова йде про людей, які в Росії заробляють копійки, а вони саме стільки заробляють, то я б підійшов до цього питання дещо по-іншому. Хоч я й не державний діяч, а артист, але, напевно, можна було б ухвалити якусь програму допомоги цим людям і спробувати надати їм можливість для працевлаштування в інших країнах. Тобто не просто: ти туди не їдь, бо... Можна та потрібно закликати людину відмовитися від цих грошей, коли вона заробляє, я не знаю, $500 на місяць, жили рве...

– ...і надсилає сюди гроші...

– ...так. Але робити це варто делікатно, не рубати з плеча і, перш за все, надати якусь альтернативу, щоб вона сказала: "Так, справді, я ж можу прогодувати свою сім'ю і в Україні"...

– ...удома...

– ...так. Або, наприклад, поїхавши в дружню Польщу чи якусь іншу країну. І уряд повинен працювати в цьому напрямі.

Путін хитрий, але дурень

– Скажіть, Путін вам цікавий узагалі? Що ви про нього думаєте?

– Ви знаєте, я думаю, що він хитрий, але дурень.

– Так? Дурень?

– Так.

– Увесь світ думає інакше...

(Знизує плечима). Я думаю, що до 2008 року ми бачили іншого Путіна, і багатьом він імпонував. Мені він не подобався ніколи, але багато в кого він викликав симпатію. Була можливість працювати, заробляти, вести бізнес у Росії  те, що називають...

– ... золоті докризові роки...

– ...так, гладкі роки. Була висока ціна на...

– ...газ, нафту...

– ...як там кажуть: "Урятуй мене, "Углеводородица!" (Сміється). І я не розумію, що з ним сталося. Може, це стан здоров'я чи ще щось, але він тепер зовсім інший.

– А в його рейтинг – 86% – ви вірите?

– Ні, не вірю.

– Не вірите?

– Ні.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Ви так негарно говорите про Путіна – недобре ніби. Він вам у Кремлі звання вручав, тиснув руку, щось говорив. Він казав вам що-небудь, коли тиснув руку?

– Так, говорив, що він стежить за мною, за моєю творчістю...

– ...стежить...

– ...так, мені сподобалося слово "стежить". Це був 2004 рік. Вручення звання мені було затьмарене тим, що незабаром він відправив у відставку Михайла Михайловича Касьянова. І скажу вам чесно, я не вважаю, що це він дав мені звання народного артиста. Це зробив народ. Я все життя, із 1975 року, працював для народу та заради народу. Заради моїх глядачів, яких я дуже люблю та які люблять мене. Це лише якийсь умовний знак мого безумовного внеску в мистецтво. От і все.

– А що буде з Путіним, на ваш погляд?

– По-моєму, нічого доброго. Напевно, я романтик, але, чесно кажучи, сподіваюся, що все-таки якщо не "Углеводородица", то Богородиця напоумить його, і він жахнеться діянням рук своїх. Тому що я не вірю, що зараз його хтось там зніме чи якась опозиція зробить так, що його не оберуть 18-му році. Оберуть...

– ...тим паче, що лідера опозиції-то немає...

– Загалом, так. Навіть більше, навіть якщо вибори пройдуть без фальсифікацій...

– ...усе одно оберуть...

– ...так. Ну не 86% його підтримує, але все одно великий відсоток...

– ...плоть від плоті народу, правда?

– Так. Я думаю, що він був потрібен Росії, саме такий лідер, який став рупором усього прихованого в російському народі. Путін озвучив те, що в них було...

– ...абсолютно. У 2018 році в Росії має відбутися чемпіонат світу з футболу. Ви заявили про те, що Російську Федерацію потрібно позбавити права на його проведення. Я теж давно про це говорю, це було б правильно та логічно...

– ...я абсолютно в цьому переконаний...

– ...як думаєте, позбавлять чи ні?

– Думаю, ні.

– Так?

– Я думаю, що адміністрація Трампа взяла курс на таке собі вмиротворення Володимира Володимировича Путіна. На те, що він усе-таки сам схаменеться та почне відкручувати назад...

– ...глибоке розуміння російської душі, так?

– Так, але я думаю, вони погано її знають. Нікуди він не відкрутить та пертиме як баран на нові ворота. Я не кажу, що Путін дурень у плані того, що він якийсь ненормальний. Ні-ні, у нього достатньо мізків для того, щоб провертати всі свої справи, що він і робить. І ви правильно сказали, що він плоть від плоті. Путін відповідає сподіванням народу...

– ...гарне слово "сподівання", із 70-х років...

– ...ось він абсолютно відповідає цим сподіванням сьогоднішнього російського народу.

– Минулого року ви сказали в інтерв'ю: "Думаю, Росії настала хана". То настала вже чи ні?

– Я думаю, що в тому вигляді, у якому ми спостерігаємо цю державу, настала. І все питання лише в часі.

– А чим усе закінчиться в Росії?

– Схоже, що все закінчиться кривавим розпадом нашої країни, цього разу – Росії. І це не буде така ось безболісна революція троянд чи гідності, як це було в 1991 році. Тоді Господь Бог послав нам незвичайний, фантастичний, чарівний подарунок...

– ...позбавлення...

– ...позбавлення від комуністичного ярма. Усе вийшло якось спокійно, без крові. Але таких подарунків Бог двічі не дає, розумієте? Я дуже цього боюся. У мене в Росії живуть діти, онуки, і я, звичайно ж, усією душею переживаю за все, що відбувається з цією країною.

Ейфорія після Майдану повинна зникнути та поступитися місцем праці та відповідальності за кожну обіцянку

– У 2016 році ви переїхали жити до України. Чому?

– Та ось не зміг більше. Просто не зміг.

– Утома матеріалу, так?

– Уже так. Для початку, як я сказав, наш театр повністю розгромили. Тобто було відібрано будинок, бюджет, розсіяно трупу. Я пішов, кинувши заяву. Але якби навіть я цього не зробив, мене б усе одно пішли. Тому далі працювати в Росії я не міг. Тут, на своїй батьківщині, я потрібен.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Чим ви нині займаєтеся?

– Наразі я ставлю в Дніпровському музично-драматичному театрі імені Шевченка мюзикл "Скрипаль на даху". Уже пройшли застільні репетиції, і з 15 серпня ми приступимо до мізансценічних. Там абсолютно прекрасний колектив, дуже талановиті люди, енергійний, чудовий директор – Оксана Іванівна Петровська. Тобто я був просто зачарований ними та працював із величезним задоволенням. Тим паче, що це моє рідне місто, я там знаю кожну вулицю...

– ...і кожна вулиця знає вас...

– ...(усміхається) так, і кожна вулиця знає мене. Я обожнюю Дніпро та Новомосковськ. Я там виріс, здобув першу освіту. Тобто для мене перебувати там – це ніяка не еміграція, це не те, що називається "почни спочатку". Хлопці, які зі мною працюють, розуміють мене з півслова. Я купаюся в усьому цьому, мені в кайф! От просто в кайф.

– Вам не здається, що Україна занадто повільно реформується, аж дуже неспішно йде до Європи? Після такої революції, смертей, війни хочеться, щоб це було швидко, стрімко. А нас усе-таки тримають якісь гальма...

– Ви знаєте, напевно, нам потрібно ще багато чого вчитися. У мене таке відчуття, що ейфорія після Майдану, відчуття, що все станеться само собою, повинні розсіятися та поступитися місцем праці, відповідальності за кожну обіцянку, кожне слово, за свої родини та навколишнє середовище. Знаєте, ось для початку – не кидайте на землю недопалки. Просто приберіть калюжу перед вашим під'їздом. Не пишіть президенту, а візьміть і разом із сусідами зробіть це. Я не хочу вживати сильних висловів, але багато чого з того, що я бачу, це, передусім, – недбалість самих українців. Насправді моя надія на молодих. Я вважаю, що вони повинні брати цю країну в свої руки та виводити її на європейський шлях розвитку. І не плескати язиком, а працювати! Працювати, працювати та працювати. Жодного іншого рецепту немає. І першочергове завдання для країни – це культура й освіта. Ми не "бананова республіка", а технологічна країна. У нас дуже світлі мізки, особливо серед молодняку в гайтеківських технологіях. Тобто в цьому ми можемо скласти конкуренцію найвидатнішим хлопцям, які сидять у Силіконовій долині...

– ...у тому ж Дніпрі, перепрошую, свого часу функціонував найкращий у світі ракетний завод, який трохи працює і нині...

– Але в Дніпрі ще є одне знакове місце – це "Менора", центр європейської іудейської релігії. Я згадав про це тому, що вони роблять дуже багато гарних речей, до того ж тихо, не для преси, не для понтів – допомагають мистецтву та культурі. Але їх, ясна річ, на все не вистачить.

У "Феофанії" мене не попередили, що в них немає потрібного препарату. Це – вбивство!

– Я вам поставлю дуже особисте запитання: я чув, що ви нещодавно тяжко захворіли. Що сталося?

– Ну, це не недавно. У 2003 році у мене знайшли онкологію. Я прооперувався в Німеччині, потім робив опромінення, а далі все це було в нормальних, так би мовити, параметрах. А з 2013 року, мабуть, через стрес моє здоров'я стало погіршуватися. Напевно, нічого такого дивного тут немає (усміхається).

– Але ви займаєтеся собою?

– Ну як займаюся, я перевіряюсь, вживаю якісь ліки, вакцини.

– У вас стався якийсь недобрий випадок у лікарні "Феофанія" в Києві, так?

– А, ну це не просто випадок, це обурлива ситуація, я вважаю! Особливо якщо згадати, що таке "Феофанія".

– А що сталося?

– Розумієте, у чому річ, я попросив зробити мені ПЕТ-КТ (позитронно-емісійна комп'ютерна томографія для діагностики онкозахворювань, яку проводять із використанням радіоактивного індикатора."ГОРДОН"). А до цього я проходив таке обстеження в Ізраїлі, і в мене виявили метастази в лімфовузлах. Я прийшов у "Феофанію", вони зробили перевірку та привітали мене з тим, що нічого не знайшли. Тоді я сказав: "Друзі, я зараз залюбки накрив би стіл і випив би з вами шампанського, але ось цвях у черевику в мене все-таки є, мене терзають невиразні сумніви". А ці сумніви – диск із результатами обстеження в Ізраїлі, який я їм дав. Вони його переписали, але не подивилися. І коли вони це зробили, то сказали, що треба довіряти ізраїльським результатам. Я поцікавився: "А чому так? Ви ж щойно сказали, що я здоровий і можу йти пити горілку?". Вони відповіли, що їхній апарат не бачить того, що показує ізраїльський. "Як це?! Стоп, хлопці! Що значить не бачить?!" – запитав я. "Ну ось так, тому що там проводять діагностику на основі галію, а ми – радіаційної глюкози", – пояснили вони. Я кажу: "А апарат у вас нормальний?". "Так, апарат у нас сучасний, але немає необхідного препарату, який використовують як контраст", – пояснили вони. Тоді я запитав: "А чому ви про це мене не попередили?". А тепер уявімо, що до них прийшов не я, а простий фермер, звичайний українець, який не їздив до Ізраїлю. Він заплатив гроші, йому зробили ПЕТ-КТ...

– ...і сказали, що нічого немає...

– ... так, повідомили, що він здоровий! А пацієнт так улаштований, що більше вірить у добре, ніж у погане...

– ...звичайно...

– ...тобто я б сказав: "Спасибі, хлопці!", потиснув усім руки та через два роки помер. Це – убивство, насправді вбивство! Тому що вони зобов'язані попереджати, що в них немає потрібного препарату! Вони повинні бити на сполох, кликати журналістів, скликати прес-конференції та кричати на весь світ, що вони відстій! Ось у цьому ділі – вони відстій. І треба терміново щось вирішувати! Деякі наші олігархи по $200 тис. прогулюють у казино, а це рівно та сума, яка потрібна для виробництва препарату, необхідного для сучасного обстеження людей.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Володимире Васильовичу, я хочу побажати вам здоров'я! Щоб у вас усе було добре...

– ...(усміхається) спасибі!..

– ...і щоб ми не завершували інтерв'ю на мінорній ноті...

– ...ні, закінчімо культурою...

– ...виконайте що-небудь зі своїх найпопулярніших пісень, хоч пару куплетів, щоб ми пораділи та на цій мажорній ноті закінчили інтерв'ю...

– Ви знаєте, напевно, моя най-найпопулярніша мелодія – це "Ах, карнавал", усі її пам'ятають, напевно, так?..

– ...і фільм "Валентин і Валентина"...

– …Ах, карнавал, удивительный мир,

Где перемешан Париж и Памир.

Если ты с нами всю ночь танцевал,

Снова приедешь на наш карнавал.

Це добре, а з Петром Магою ми нещодавно, як ви знаєте, випустили мюзикл "Жив-був пес" в Оперному театрі для дітей і юнацтва, а також написали пісню про Київ. Зараз я заспіваю приспів, щоправда, у мене, як у всіх композиторів, іще той голос:

Київ – місто хороших людей.

Київ – місто святої Софії.

Київ нас пригорнув до грудей,

Древній, освячений Київ.

Київ – місто на двох берегах.

Київ – місто великої мрії.

Київ наш – у серцях і піснях,

Юний, усміхнений Київ.

Ну ось таку пісню ми створили.

– Спасибі, Володимире Васильовичу.

ВІДЕО
Відео: 112 Україна / YouTube

Записала Вікторія Добровольська

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації