+2 Київ
Чого Путін тільки не зробить, щоб принизити Україну
Учора ввечері, поки мої індійські колеги опрацьовували знятий за день матеріал (Савік Шустер понад рік знімає фільм про історію Індії. – "ГОРДОН"), крізь перешкоди місцевого, розваленого повінню інтернету я стежив за тим, що відбувалося у Верховній Раді України.
Як аналізувати захоплення українських кораблів у Керченській протоці 25 листопада 2018 року, його вплив на політичне майбутнє України і передбачити подальші дії Кремля?
15 листопада в Сінгапурі на саміті Асоціації держав Південно-Східної Азії на запитання журналіста зовсім не кремлівського телеканала "Дождь" про обмін військовополонених "усіх на всіх" президент РФ Володимир Путін, звичайно, заговорив про небажання з боку української влади що-небудь робити. Але раптом зрозумів, що це не його тема, оскільки він в Україні офіційно не воює, і несподівано заговорив про Азовське море:
"У чинної сьогодні київської влади немає бажання обмінювати незаконно утримуваних осіб. Це ми бачили, до речі, і по затриманнях у межах захоплення в Азовському морі. Узяли, моряків затримали – адже це незаконне затримання. Навіть за чинними нашими угодами ловити рибу можна де завгодно. Не можна тільки заходити в територіальні води. От і все. Вони ж діють, ці угоди, ніхто ж їх не скасовував.
Узяли, людей затримали й утримували їх цілий рік (кримське судно "Норд". – авт.) чи скільки там. Капітана цього судна, по-моєму, досі там тримають. Це абсолютно незаконні дії. Водночас, коли наші прикордонники затримали відповідне судно, [у Києва] бажання навіть не було щодо цього розмовляти. Ніби їх не існує".
Може, захоплення кораблів 25 листопада було помстою, може, зараз Путін запропонує обміняти російського капітана на всіх українських моряків, зокрема тих, хто працює на СБУ, і тих, хто зізнався на камеру, що свідомо пішов на провокацію, і подивиться, що з ними станеться в Україні, а може, умовить їх попросити політичного притулку? Чого він тільки не зробить, щоб принизити Україну.
276 голосів нардепів за воєнний стан у ситуації "бути чи не бути" – це взагалі нічого
Але все це – квіточки. Через кілька днів після вбивства на Майдані Сергія Нігояна, коли я сказав, що буде війна і Путін захопить Крим, мої колеги вважали мене параноїком.
Ви можете вважати мене навіть злісним параноїком, тому що я переконаний: одного Криму Путіну мало. І про це я написав у своїй книзі "Свобода слова проти страху і приниження". Йому потрібна Києво-Печерська лавра. Він ніколи не погодиться увійти в історію як цар, який утратив лідерство в православному світі.
Як і коли він це зробить, сказати важко, оскільки 2024 рік – це зовсім не кінець його влади. Але він спробує це зробити руками українців. І в цьому контексті я сприймаю компромісне рішення частини керівної еліти ввести воєнний стан у 10 областях на 30 днів. 276 голосів "за" у ситуації "бути чи не бути" – це взагалі нічого.
26 листопада 2018 року Верховна Рада підтримала указ президента України Петра Порошенка про введення воєнного стану в 10 областях України у зв'язку із захопленням українських кораблів у Чорному морі. Документ встановлює воєнний режим на 30 діб у Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Харківській, Сумській та Чернігівській областях. Інфографіка: Gordonua.com
Початковий план президента України Петра Порошенка був зовсім іншим: 60 днів воєнного стану по всій країні. Але звинувачення з усіх боків у передвиборчій грі змусили його піти на компроміс. Я був готовий повірити президенту України: армія Путіна в стані повної бойової готовності, вишикувана вздовж кордону, готова до вторгнення. Тоді до чого тут компроміс?
Уявіть собі Вінстона Черчилля, який іде на компроміс і перед нацистською загрозою вводить частково воєнний стан. Але я зараз не буду розбиратися у відмінності між державним діячем, який живе на зарплату платників податків, і політиком-олігархом. Зауважте, між іншим, слова "ми не віримо воєнному стану президента-олігарха" звучать рефреном у виступах майже всіх добровольців, які першими пішли на фронт у 2014-му на захист країни.
Уведення воєнного стану в 10 областях, на мій погляд, повністю розколює Україну
Однак я трохи про інше: введення воєнного стану в 10 областях, на мій погляд, повністю розколює країну. У моїй книзі я склав карти емоцій всієї України, кожної її галузі, усіх її поколінь, та ще й жінок і чоловіків за 2015–2016 роки. У мене вийшов поділ країни на три групи областей: емоційно стабільні, області, які перебувають у граничному емоційному стані, та емоційно нестабільні.
Я дійшов абстрактного висновку, який збираюся найближчим часом довести або спростувати: щоб суспільство можна було вважати емоційно стабільним, 76% громадян мають жити з надією на завтрашній день. Один із чотирьох буде жити в страху перед завтрашнім днем у приниженні, тому що так влаштований наш несправедливий світ.
Що ж сталося після рішення керівної еліти 26 листопада про введення воєнного стану? Із 10 областей шість емоційно нестабільні (і всі вздовж кордону з Росією), три – у граничному емоційному стані, і тільки одна – стабільна.
Прочитайте уважно, це не просто цифри, це те, як живуть українці:
- у Чернігівській області 27% покоління 18–29 років живуть у приниженні, а 20% – у страху. 24% найактивніших людей від 30 до 44 років також живуть у стані страху за завтрашній день;
- у Сумській області спостерігають найвищий рівень приниження у країні серед чоловіків – 28%;
- у Харківській області 44% представників покоління 30–44 років живуть або у страху, або у приниженні;
- у Луганській області така сама картина, тільки вона посилюється емоційним станом жінок: майже половина з них, 44%, живуть у страху і приниженні;
- у Донецькій області 38% зрілого покоління, 45–59 років, живуть у приниженні, а 10% – у страху. У частково окупованій Донецькій області страху взагалі менше, ніж навіть у Київській;
- у Запорізькій області кожен четвертий представник покоління 18–29 років живе у страху, а кожен четвертий з покоління 30–44 роки – у приниженні. При тому, кожна четверта жінка постійно відчуває страх, а кожен четвертий чоловік – приниження;
- у Херсонській області найвищий рівень приниження серед жінок у країні – 27%;
- у Миколаївській області кожен третій (33%) молодий чоловік 18–29 років живе в страху, майже так само, як в Одеській області, яка, однак, під час мого дослідження була в зоні емоційної стабільності, з мого погляду, завдяки "ефекту Саакашвілі";
- у Вінницькій області найбільше побоювання викликає покоління 30–44 років: надія жива всього у 51%, отже, кожен другий живе або у страху, або в приниженні.
Усе ж мені доведеться закінчити військову академію, щоб зрозуміти, чому у Вінницькій області було введено воєнний стан.
Таке рішення українських політиків, які, з одного боку, розв'язували електоральні питання, з іншого – не дали президенту і верховному головнокомандувачу узурпувати владу, сприятиме зміцненню емоційної стабільності в країні? Боюся, що ні.
Швидше, ми побачимо зростання внутрішньої міграції та збільшення еміграції з країни. Вдумайтеся: згідно з офіційними даними ЄС, у 2017 році одна Польща видала громадянам України приблизно 700 тис. посвідок на проживання. Ось це – основна перемога Путіна.
Карта України із зазначенням емоційного стану жителів областей, де буде введено воєнний стан. Фото надав Савік Шустер
