-2 Київ
Введення воєнного стану більше схоже на політичне рішення, а не на ефективну військову реакцію держави
– Як ви розцінюєте захоплення росіянами українських військових кораблів у Чорному морі 25 листопада 2018 року?
– Ми зазнали чергової збройної агресії з боку Росії, тепер уже на морі. Захоплення українських катерів і полон українських моряків ще раз підтвердили: ми перебуваємо у стані реальної війни. На жаль, військово-політичне керівництво країни досі цього не усвідомило і далі робить вигляд, що факту реальної війни немає.
– Але всі ці роки військові експерти, зокрема ви, наполягали на введенні воєнного стану. Учора президент Порошенко подав указ до парламенту, а Верховна Рада проголосувала за введення воєнного стану в 10 областях України. У чому проблема?
– Воєнний стан треба було вводити ще 2014 року, з початком анексії Криму і війни на Донбасі. Вводити треба було там, де тривають бойові дії плюс прилеглі території.
– Краще пізно, ніж ніколи.
– Зараз уведення воєнного стану більше схоже на політичне рішення, а не на ефективну військову реакцію держави. Чому воєнний стан не ввели 2014-го? Чому не задіяли закону "Про оборону України", коли нас атакували на нашій території великими наземними силами? Під час анексії Криму, Іловайська... Чому застосували тоді лише закон про антитерористичну операцію? Що дає введення цього стану зараз для зміцнення економічної, військової, дипломатичної та інформаційної потужності України як держави?
Зате зараз, напередодні президентських виборів, коли дуже напружена соціально-економічна ситуація всередині країни, із втратою керованості на прикладі перекриття кордону "євробляхерами" це видаватиметься спробою атаки на демократію всередині країни.
26 листопада 2018 року, Київ, Верховна Рада. Виступ Петра Порошенка перед голосування у парламенті за указ президента України про введення на 30 днів воєнного стану в 10 областях України. Проект постанови підтримало 276 народних депутатів. Фото: president.gov.ua
Зверніть увагу на аргументацію влади про необхідність запровадження воєнного стану саме зараз. Адже ці доводи реально дають змогу обмежити права громадян і, теоретично, відтермінувати вибори. Боюся, що у багатьох друзів України, навіть на Заході, з'явиться думка, що чинне військово-політичне керівництво України намагається використати інцидент у Чорному морі, який був абсолютно передбачуваним, для своїх внутрішньополітичних інтересів.
– В Адміністрації Президента не дурні сидять, думаю, вони прораховували ймовірні звинувачення у спробі відтермінувати вибори на тлі низьких рейтингів влади та її основного кандидата.
– На жаль, не можу погодитися з вашою думкою, ніби там сидять компетентні люди. Якби поруч із головнокомандувачем дійсно були розумні і компетентні люди, вони б порадили прислухатися до фахівців, перш ніж уводити воєнний стан.
Головна риса справжнього політика – стратегічне бачення, прогнозування наслідків будь-яких державних рішень та добір професійних кадрів у всіх напрямах державної діяльності: економічному, військовому, дипломатичному та інформаційному. Не бачу поки у нас нагорі таких фахівців, які могли б давати компетентні поради, визначати стратегію і прогнозувати наслідки державних рішень.
Наприклад, не розумію, чому професійного українського адмірала Ігоря Кабаненка досі не запросили до роботи в керівництві ВМФ України? Чому справжній досвідчений професіонал генерал армії Віталій Радецький, який блискуче знає театр воєнних дій і реальні ділові риси вищого командного складу, досі не є головним військовим радником президента? Скажуть – вік? Та ж американський міністр оборони теж повний генерал приблизно такого самого віку... Не розумію, як на п'ятому році війни в нас у військових радниках люди, які не мають ні відповідної освіти, ні професійного досвіду?
Засідання РНБО, указ президента, позачергові збори парламенту більше схожі на політичне піар-шоу для внутрішнього вжитку
– Якщо зіткнення в Чорному та Азовському морях були прогнозованими задовго до інциденту 25 листопада, якщо ми не відкидаємо можливості, що це лише привід відтермінувати вибори, чому воєнний стан хочуть запровадити саме зараз, а не ближче до дати виборів?
– Найменше хочеться займатися ворожінням на кавовій гущі та шукати відповіді, чому саме зараз так наполягають на введенні воєнного стану і що насправді стало причиною таких недалекоглядних рішень. Я суджу за результатом, а результат страхітливий, тому що посилює напругу всередині України, дає козир в інформаційній пропаганді противника на Заході і збиває з пантелику наших міжнародних партнерів.
Згадайте численні заяви британського військового експерта Глена Гранта, який давно прогнозував такі події в Чорному та Азовському морях. Не просто прогнозував, а прямо вказував: в України немає стратегії і виразної політики не тільки в Чорноморському регіоні, але й у реформуванні армії і флоту загалом, а це небезпечно.
Наш флот по-справжньому не зміцнювали, мобільні стратегічні резерви Збройних сил, у разі оточення фланговими ударами нашої армії на сході, під питанням... У того самого російського флоту є крилаті ракети, як і у ППС Росії є стратегічні бомбардувальники з крилатими ракетами з дальністю пуску 3,5 км. Невже наш "москітний флот" може серйозно протистояти цьому?
І нинішня ситуація була абсолютно прогнозованою, коли на Азовське море скерували військові катери. Вибачте, але катери, навіть військові, ефективні не на морі, а в річкових флотиліях. Такі катери за двох-трьох балів морської хвилі можуть піти на дно і без атаки з боку противника. І якщо ви скерували ці катери демонстративним походом з Одеси в Маріуполь, отже, мали прорахувати і дії Росії, і реальну загрозу для життя наших хлопців, яких скеровуєте на такі завдання.
І засідання РНБО, і указ президента, і позачергові збори парламенту – усе, що ми спостерігаємо зараз, – для мене як військової людини, на жаль, теж більше схоже на політичне піар-шоу для внутрішнього вжитку. Піар-шоу замість реального вирішення проблем, а саме побудови потужної армії і залучення справжніх професіоналів, а не лояльних до влади людей, до її управління.
– Усе одно не розумію, ви пропонуєте взагалі ніяк не реагувати на захоплення українських кораблів?
– Я пропоную усвідомити нарешті, на п'ятий рік війни, що у держави є лише чотири основні елементи державної сили для реакції на загрози – економічна, військова, політико-дипломатична та інформаційна. Саме ці сили і треба, відповідно до зовнішньої загрози, використовувати у вигідній нам комбінації для відстоювання своїх інтересів і гарантування зовнішньої та внутрішньої безпеки.
Ще пропоную називати речі своїми іменами, зокрема на державному рівні. Із 2014 року проти України розв'язано повноцінну війну. Ми зазнали агресії потужної військової держави (з ядерною зброєю і сильною армією), економічний потенціал якої в багато разів перевищує наш. Тобто у військовому та економічному плані ми набагато слабші ніж супротивник. І поки не піднімемо свого економічного і військового потенціалу на відповідний рівень, чим потрібно і вдень, і вночі займатися, треба використовувати для активної протидії два напрями, де ми можемо і повинні ефективно відповідати агресору. Я кажу про політико-дипломатичний та інформаційний фронти.
І дипломатія, і війна – це мистецтво, яким мають займатися компетентні люди. Ви ж не візьмете людину з вулиці, не надягнете на неї білий халат і не допустите її до хірургічної операції? Так само в управлінні державою, особливо у військовому і дипломатичному корпусах, не може бути людей без відповідної освіти, досвіду і професійної, кадрової біографії за плечима.
До речі, Росія вже на повну залучила четверту силу – інформаційну. Кремль використовує кадри з тараном українських катерів як для внутрішнього, так і для зовнішнього вжитку. Наприклад, усередині Росії Кремль – для підвищення рейтингів влади та чергової хвилі ура-патріотизму – намагається подати "постмайданівську" Україну як слабку, безвладну, неадекватну і некеровану недодержаву.
Завданням №1 Кремля був, є і буде розкол Європи
– Чому Москва пішла на ескалацію конфлікту, наражаючись на черговий виток західних санкцій?
– Кремль давно і небезпідставно переконаний, що в нього немає серйозних супротивників у Західній Європі. Завданням №1 Кремля був, є і буде розкол Європи. Почитайте записи розмов Бориса Єльцина з Біллом Клінтоном із 1996-го до 1999-го, які нещодавно Національний архів США розсекретив. У цих розмовах Єльцин прямо говорить Клінтону: "Віддай Європу Росії".
Навіть більше, Росія вже на законодавчому рівні почала процес перегляду можливості превентивного ядерного удару. Кремль відверто залякує Європу, а Європа не хоче воювати з Росією, яка володіє ядерною зброєю.
– Але ж є США, чия риторика і дії навіть за нинішнього лояльного до Кремля президента набагато жорсткіші, ніж у Європі. І санкції набагато ефективніші.
– Кремль чудово розуміє, що президент США Дональд Трамп хоче дружити з Росією навіть усупереч Конгресу. Що стосується санкцій, РФ активно працює над їх зняттям. У тій самій Європі є п'ята колона Москви, навіть цілі країни, які активно виступають за зняття санкцій проти Росії. І у випадку з інцидентом у Чорному морі, не сумнівайтеся, російська п'ята колона в Європі знайде тисячу аргументів виправдати Кремль: мовляв, українські кораблі вчасно не попередили, вчасно не прийшли, вчасно не підкорилися, порушили "наш морський кордон" тощо. Уже зараз деякі італійські і британські газети говорять про "спірний морський простір, де стався інцидент".
Зараз уся інформаційна машина Кремля, весь пропагандистський ресурс буде спрямовано на те, щоб брехнею, маніпуляціями і білим інформаційним шумом нівелювати на Заході інформацію про захоплення українських кораблів у Чорному морі.
Розумно те, що зараз робить Росія? Ні, це повне безумство! Так, тактично влада Кремля всередині країни тимчасово виграла, діставши необхідну для себе картинку для внутрішнього і зовнішнього вжитку: мовляв, ось які ми могутні і які слабкі українці. Але це тимчасова перемога, стратегічно Росія програє. Адже і в Росії немає жодних якісних реформ політичної та економічної систем. Санкції все одно працюють, економічний стан не покращується, корупція у країні не падає, а посилюється, держапарат загниває.
Рано чи пізно холодильник у Росії обов'язково переможе телевізор. Щоправда, нам від цього не має бути легше. Адже нам мало чим є похвалитися в успіху наших реформ у побудові справжньої демократії і потужної соціально орієнтованої економіки. Поки спостерігаємо політичну некомпетентність стратегічного рівня з обох сторін...
– Ви зараз про що конкретно?
– Про те, що Україні треба було не катери скеровувати в Чорне та Азовське моря, міряючись із ВМС Росії силою, а бути проактивною на дипломатичному та інформаційному напрямах. Про те, що нам давно треба було денонсувати Угоду між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року, тому що вона після анексії Криму не відповідає національним інтересам України.
Це був вимушений договір, щоб вийти із ситуації конфронтації навколо острова Тузла. Це був політичний поступ, який стабілізував тоді ситуацію, та й Росію тоді ніхто не розглядав як майбутнього воєнного супротивника. Нам треба негайно виходити із цього договору і йти під міжнародно-правовий захист Конвенції ООН із морського права від 1982 року. У цій конвенції є всі механізми захисту наших інтересів на міжнародному рівні, зокрема:
- забезпечення чіткої регламентації меж та режиму територіального моря (12 морських миль), повітряних просторів над територіальним морем відповідно до положення конвенції;
- встановлення режиму прилеглої зони (24 морські милі), виключної економічної зони і континентального шельфу, правил захисту і збереження морського середовища;
- забезпечення міжнародної процедури врегулювання спорів і механізм правової відповідальності відповідно до положень конвенції. Положення конвенції, обов'язкові для Росії як сторони, що ратифікувала конвенцію;
- можливість заходити в Азовське море військовим кораблям союзних держав, а отже, посилити безпеку й обороноздатність України. Зараз, згідно з договором, якщо військові кораблі західних союзників України захочуть увійти в Азовське море, їм доведеться узгоджувати це з РФ. Конвенція гарантує безперешкодне проходження через протоки військових кораблів третіх держав.
Нагорі, схоже, знову надто заклопотані майбутніми виборами, а не державою та її перспективами
Ми на п'ятий рік війни так і не спромоглися залучити всі міжнародні механізми тиску на Росію. Не спромоглися активно діяти в міжнародних судах. Досі не порушили перед чорноморськими державами питання про ймовірне закриття проток для військових кораблів РФ як держави-агресора в Чорному морі. Адже це все дипломатичні майданчики для реального тиску на Кремль і переваги світової громадської думки на користь України. Чи ви думаєте, що це має ініціювати і робити хтось замість нас? Думаєте, на Заході всі щоранку встають із думкою про Україну? Ні, у них своїх проблем повно.
– Що ви пропонуєте робити пересічним українцям із громадянським темпераментом в умовах, коли країною керує та еліта, яка керує, а Захід і далі висловлює "глибоке занепокоєння"?
– Готуватися до виборів. Виявляти громадянську активність та ініціативу, переконувати аполітичних професіоналів, які залишилися в країні, висувати свої кандидатури на президентських і парламентських виборах.
Треба, нарешті, на 28-му році незалежності зрозуміти: із нічого і буде ніщо. Щоб у керівництві держави з'явилися сильні професіонали, цих сильних професіоналів потрібно обирати, а не знову піддаватися політичній рекламі і знову брати кота в мішку або псевдополітиків із красивою популістською риторикою.
Ігор Смешко: Некомпетентність і призвела до того, що відбулося критичне накопичування помилок, піару та імітації, які негативно позначаються на Україні Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
Зрозумійте головне: реакція Росії була прогнозованою. Але була прогнозованою саме для компетентних і професійних людей, які так і не зрозуміли: а що Україна хотіла продемонструвати, коли скеровувала броньовані малі катери проти Чорноморського флоту РФ? Ось саме ця некомпетентність і призвела до того, що майже за п'ять років відбулося критичне накопичення помилок, піару та імітації, які негативно позначаються на Україні.
– Навіть якби країною керували суперпрофесійні, чесні і патріотичні сили, підозрюю, і підписанти Будапештського меморандуму, і провідні західні країни все одно діяли б так, як діяли – декларували б велике занепокоєння і насилу, неохоче вводили слабенькі санкції проти агресора.
– Але це не привід Україні не діяти ефективно, розвиваючи і посилюючи всі чотири складові сильної держави – економіку, військову сферу, політико-дипломатичний напрям та інформаційну боротьбу.
Треба створювати умови для розвитку потужної економіки, ліквідації бідності, розвитку і зміцнення середнього класу як основи демократії, нарощування військової могутності. На жаль, в економіці і військовій могутності ми поки що програємо Росії.
Але є ще два напрями, де можемо ефективно боротися, захищаючи українські інтереси. Я кажу про дипломатичний та інформаційний фронти. Однак і тут Україну, на жаль, обігрують. Наші МЗС і розвідка мають робити все, щоб в інформаційному полі західних країн постійно були присутні адекватні відомості про Україну, про те, що у XXI столітті Росія розв'язала війну в центрі Європи.
Наприклад, на дипломатичному рівні давно пора порушити питання про виключення Росії з Дунайської комісії. Але ж для цього треба хоча б подати заявку. Офіційний Київ досі цього не зробив. Щодо того самого Будапештського меморандуму треба у дзвони бити, вимагати від країн-підписантів виконання своїх зобов'язань. Ми ж віддали свій третій у світі ядерний потенціал, усі зобов'язання, узяті на себе, виконали! А ми цього не робимо, тому що нагорі, схоже, усе-таки знову надто заклопотані майбутніми виборами, а не державою та її перспективами.
