Смілянський: Держава витрачає 2 млрд грн на доправлення пенсій. Дозвольте "Укрпошті" діяти як банку, ми до нуля зведемо ці витрати протягом чотирьох років G

Ігореві Смілянському 44 роки. Він народився в місті Білгород-Дністровський. Там само закінчив школу, вступив до Одеського державного економічного університету. Але за три роки покинув навчання й емігрував у США. Подальшу освіту здобував уже в американських вишах. У Pace University опанував спеціальності "бухгалтер-аудитор" і "правознавство", потім закінчив юридичну школу The George Washington University Law School та здобув ступінь MBA у Georgetown University McDonough School of Business. Після цього працював у фінансових і юридичних компаніях, зокрема в офісі Boston Consulting Group у СНД. У середині 2016 року Смілянський приїхав до Києва, щоб очолити державне підприємство "Укрпошта" і зайнятися його реформуванням.

Протягом часу, що минув, на адресу Смілянського пролунало чимало критики. Найгучнішими були суперечки навколо підвищення тарифів на доправлення преси та пенсій. Обидві розв'язали на користь "Укрпошти". В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Смілянський розповів, що прагне провести максимум перетворень, щоб зміни в роботі підприємства стали незворотними, а клієнти змогли їх відчути. Для цього потрібні кошти. Він зазначив, що, наприклад, небажання переглядати вартість доправлення пенсії коштувало компанії понад 1 млрд грн збитків і двох років утрачених інвестицій. Але тепер ці труднощі позаду – 4 грудня уряд установив новий тариф на доправлення пенсій. Зараз, за словами Смілянського, у планах компанії – продаж невикористовуваних приміщень, будівництво нових сортувальних центрів, розвиток мережі пересувних поштових відділень, інформатизація та відмова від паперового документообігу.

– Що змінилося в роботі "Укрпошти" після того, як вона припинила бути державним підприємством і стала публічним акціонерним товариством?

– У нас стало трохи більше можливостей у частині бізнес-активності. З'явилася наглядова рада і зменшилося спілкування з органами контролю. Коли ми були держпідприємством, у мене сидів цілий поверх представників державного аудиту, через який проходила кожна платіжка. Ми змогли від цього звільнитися, і стало набагато легше. Повірте, до виявлення корупції це не мало жодного стосунку, особливо коли я бачив, на яких машинах приїжджають аудитори із зарплатою 4–5 тис. грн.

У нас усі вдають соціальну державу. Замість того, щоб платити своїм найкращим операторам стільки, щоб вони не виїхали в Польщу, я витрачаю гроші на юристів, HR, службу безпеки, щоб звільнити найгірших. За фактом чинний Трудовий кодекс 1972 року захищає не найкращих співробітників. І вони це знають.

Подивіться на досвід США. Там немає жодного трудового кодексу. Зате є десятка найрейтинговіших компаній світу. Випадковість? У мене зараз не заповнено 2 тис. вакансій. Листоноші скаржаться, що я їм мало плачу. Ми запропонували доплату в розмірі 10 тис. грн, щоб у слушний час люди допомогли нам розібрати посилки. Думаєте, черга вишикувалася? Лише двоє людей поцікавилося, чи можна за готівку попрацювати.

– А хіба не простіше найняти людей зі сторони?

– Ми експериментуємо, залучаємо аутсорсинг, але вся ця морока з кодексом дуже заважає. Зміни, служба охорони праці, оформлення найму співробітників, а потім спробуйте їх звільнити (треба ж попередити за два місяці, а членів профспілки навіть за три) тощо. Поки ми державна компанія, ми не можемо наймати людей за трудовим договором. Це розцінюють як закупівлю послуг. Отже, вони мають іти через ProZorro.

ProZorro, безумовно, правильний механізм. Завдяки йому ми заощадили 700 млн грн. Однак на процедури витрачається дуже багато часу. Водночас імовірним є головний біль. Підрядник може виграти тендер, а потім несподівано відмовитися. І що робити, якщо йдеться, наприклад, про закупівлю бензину? Потім тобі телефонуть і кажуть: "Бензин буде, але нам 20% відкату".

– І як ви в таких випадках вчиняли?

– Не буду розкривати таємниць. Ми витратили приблизно рік, щоб переконати підрядників, що в нас не можна вигравати тендери і потім займатися шантажем чи постачати казна-що.

– То, може, варто вибирати не ціну, а співвідношення ціна – якість?

– Ми зобов'язані купувати за найнижчою ціною. Адже це публічні закупівлі. Є передкваліфікація, де можна висунути вимоги потенційним партнерам. Але коли учасники кваліфікувалися, виграє виключно ціна.

Смілянський: Три роки тому "Укрпошта" надсилала 46 тис. експрес-посилок на рік. А тепер стільки само протягом дня. Фото: ukrposhta.ua

Матеріали можна нормально закуповувати. І "Укрпошту" навіть вважають найкращою компанією в системі публічних закупівель. Для контролю якості ми навіть залучаємо конкурентів, які програли торги, приймати для нас товари. Але з послугами все складніше.

Наприклад, нашу рекламну компанію Alibaba визнано третьою у світі за успішністю. Ми створили й запустили ролик, а до нас прийшли органи перевірки, тому що ми дискваліфікували за невідповідність вимогам якусь компанію, найнявши дорожчу. Довелося пояснювати, що ми вчинили за законом. Навіть більше, якби ми так не вчинили, то з роликом, знятим Васею з камерою, ми б нічого не продали. Але тоді я знову спілкувався б із контролерами через розтрату державних коштів у разі відсутності результату.

На жаль, є речі, які важко виміряти. Mercedes дорожчий за УАЗ, але дешевший в експлуатації. Коли закупаєш машину, як рахувати дешевизну? За вхідною ціною чи за обслуговуванням? А як довести прокуратурі, що умовний Mercedes дешевший в обслуговуванні, ніж УАЗ? Водночас ми також розуміємо, що в село, скажімо, у Закарпатті доїхати можна тільки на УАЗ – бездоріжжя. Тут знову нюанси: УАЗ я не маю права купувати – він же не наш, а "Ростехнологій".

– І як ви викрутилися?

– Купили три цехи і самі збираємо автомобілі. За собівартістю такий УАЗ найдоступніший. Ми зараз випускаємо один автомобіль на тиждень. Ще кілька років попрацюємо – і закриємо потреби.

– А куди потім цехи?

– Будемо ремонтувати техніку.

– Нещодавно прем'єр-міністр України Гончарук заявив, що допускає часткову приватизацію "Укрпошти" через IPO. Як відомо, навіть підготовка до виходу на торги коштує чимало. Навіщо зараз це потрібно?

– Така компанія, як "Укрпошта", фізично не може обходитися без інвестицій і технологій. Тому ми запропонували варіант часткової приватизації. Це допоможе залучити кошти на розвиток і, головне, відверне відкат у минуле, коли компанію використовували для різних незрозумілих схем.

Тоді "Укрпошта" стане прозорою, і, незалежно від того, хто нею керує, нікому не спаде на думку примушувати її безкоштовно надавати комусь послуги. Стане звичайною компанією, яка не живе за державний кошт, і люди не будуть соромитися, що вони тут працюють. Будуть їздити на нових машинах і користуватися сучасними технологіями. Світ швидко змінюється, треба бути адаптивними, створювати інфраструктуру. А для цього потрібні чудові IT і кошти.

– Уряд вас підтримує?

– Звісно. Це може бути на першому етапі не IPO, а, скажімо, стратегічний інвестор. Продати якусь частину акцій, а ще краще зробити додаткову емісію, щоб кошти пішли на розвиток компанії і ринок побачив, що нам можна довіряти, що є стратегія і результати, клієнти, посилки, платежі.

– Як у вас складаються відносини з новим прем'єр-міністром і членами Кабміну?

– Краще, ніж зі старими. Мене чують, розуміють. Багатьох я знав раніше, і це допомагає. За останні чотири місяці розв'язали проблеми, до яких за попередні три роки навіть не змогли підійти.

Смілянський: Попередній Кабмін годував нас "завтраками". Вони коштували "Укрпошті" понад 1 млрд грн збитків за цією послугою і двох років утрачених інвестицій. Фото: Ukrposhta / Facebook

– У вас із Кабміном були серйозні розбіжності через пенсійний тариф. Ви навіть пригрозили зупинити доправлення пенсій. Можете пояснити, чому вам було так важливо домогтися підвищення вартості цієї послуги, адже ви однаково в села їздите?

– Усе просто: тарифу на доправлення пенсій не змінювали із 2004 року. За цей час мінімальна зарплата, яка становить 70% від наших витрат, змінилася в десятки разів. Що важливо, цей тариф оплачує держава, а не пенсіонери, так само, як і, скажімо, тариф на доправлення листа від Пенсійного фонду одержувачу пенсії.

Попередній Кабмін годував нас "завтраками". Вони коштували "Укрпошті" понад 1 млрд грн збитків за цією послугою і двох років утрачених інвестицій. Новий Кабмін зумів не тільки почути, але й протягом чотирьох місяців розв'язати питання, затвердивши новий тариф. Тепер компанія, її 70-тисячний колектив і понад 5 млн клієнтів можуть з упевненістю дивитися в завтрашній день.

Узагалі, за законами в Україні працювати дуже непросто. Їх виписано так, що керівника можна посадити в будь-який момент. Ось приклад: не принести пенсію людині – це кримінальна справа, і рознесення пенсій за тарифом, нижчим за собівартість, – теж кримінальна справа, тому що це завдання збитків державі. Оскільки тарифу не змінювали із 2004 року, у мене був тільки один вибір: за якою статтею КК іти. Тож є ціла низка проблем, яких у білих рукавичках і формі не розв'язати.

Ми вирівняли тариф не тільки щодо пенсій, але й щодо доправлення преси. Раніше "Укрпошта" субсидувала доправлення періодики в села. Я запропонував установити ринковий тариф, який відображає реальну вартість послуги, а субсидувати пресу може бюджет. Нехай видання звітують, як вони витрачали гроші, а в нас простий процес – замовили послугу, розрахувалися. Мені часто кажуть, що бізнес має бути соціально відповідальним. Але у світі "соцвідповідальність" – це енергозберігальні лампи поставити, сортувати сміття, а в нас – щось робити за чужий рахунок. Усі мають засвоїти одне: за послуги потрібно платити.

– Які перетворення в компанії ви вважаєте досягненням?

– "Укрпошту" багато хто перестав вважати совком. Коли я щойно прийшов, для боротьби із грубіянством закупили послуги "таємного покупця" і зробили перші виміри: 40% співробітників не віталися із клієнтами, 44% не прощалися. Є такий показник – індекс NPS – рівень прихильності споживачів до товару або компанії, готовність рекомендувати. У McDonald’s він 90%. Ми почали з мінус 23%. Людей, які ненавидять "Укрпошту", було на 23% більше, ніж тих, хто рекомендує. Сьогодні в нас плюс 30%.

Ми показали приклад, як робити неможливе, виграючи міжнародні нагороди.

Мені стало важко утримувати людей. Це наша велика заслуга. Украли айтішника в "Укрпошти". Смішно. Раніше їх не було, не було чого красти, а сьогодні на наших фахівців полюють круті хедхантери. Конкуренти переманюють наших людей зарплатами, удвічі більшими. Звісно, мені як гендиректору складно втрачати гарних фахівців. Але цей факт демонструє: якщо платити нормальні зарплати, створювати гідні умови для роботи і креативу, є можливість розвиватися навіть у державній компанії.

Смілянський: Ми навчили людей у невеликих містах і селах продавати на eBay, Amazon, Etsy. Фото: ukrposhta.ua

У 2016 році "Укрпошта" надсилала 46 тис. експрес-посилок на рік. А тепер стільки само протягом дня. Це не тільки через свята. Ми нарощуємо експорт, підписали угоду з усіма гравцями електронної комерції в Україні, щоб вони користувалися нашими послугами під час надсилання товарів. У тих умовах, у яких ми працювали, ми досягли багато чого. Ми навіть виграли приз "Найкраща пошта світу" з експорту, обійшовши у фіналі "Пошту Австралії".

– Завдяки чому так зріс обсяг експорту?

– Зокрема завдяки тому, що ми навчили людей у невеликих містах і селах продавати на eBay, Amazon, Etsy. Провели шість експортних шкіл, де нові навички здобуло приблизно 1400 осіб. Наприклад, наші жінки шиють весільні та концертні сукні та з великим успіхом продають їх у США. Сьогодні українці займають 9% ринку хендмейду в Америці. Для багатьох людей це стало можливістю доволі успішно розвивати свій бізнес. І за цю діяльність нам дали міжнародний приз як компанії, яка багато робить для розвитку сільської місцевості.

Щодо експорту в нас відбулися глобальні зміни. Наприклад, раніше вантажі надсилали тільки з аеропорту в Борисполі. А тепер ми надсилаємо пакунки з чотирьох аеропортів – в Одесі, Львові, Жулянах і Борисполі. Тільки у США ми збільшили відправлення на 50% із початку 2019 року. У Великобританію – на 30%.

– Хто ще в топовій трійці?

– Росія. Обсяг надсилань туди і звідти залишається доволі значним.

– А з імпорту, напевно, серед лідерів Китай?

– Точно. І з таким великим відривом, що друге місце вже не релевантне в порівнянні. Протягом 10 місяців обсяг замовлень з AliExpress зріс на 70%.

У нас гарні показники роботи. "Укрпошта" піднялася в міжнародному рейтингу й посідає впродовж останніх двох років 33-тє і 37-ме місця. Я задоволений? Ні. Ми мали досягти більшого. На сьогодні в нас тільки 40% відділень із комп'ютерами та інтернетом. Далі не підемо, немає сенсу. Ми поставили 3 тис. термопринтерів, 5 тис. терміналів і почали приймати оплату картками банків. Ми своїм прикладом показуємо конкурентам, що можна працювати по-іншому, чесно й відкрито.

– З огляду на ваші слова, 60% відділень так і залишаться без комп'ютерів та інтернету?

– Мало поставити комп'ютер, треба створити умови для збереження техніки, а це не завжди можливо. До того ж у селах важко знайти якісний інтернет. Для розуміння: в Україні 7 тис. населених пунктів із населенням менше ніж 100 осіб, 10 тис. – від 100 до 500, 6 тис. – понад 500 осіб. Загалом у таких селах проживає 10 млн українців.

Але нічого неможливого немає. Тому в нашій стратегії закладено реалізацію проєкту пересувних поштових відділень і поширення їх по всій країні для сіл із населенням менше ніж 2 тис. осіб. Машина приїжджатиме наприкінці дня на точку, де є інтернет, й оновлюватиме дані.

Це звільняє від необхідності шукати по селах працівників. Простіше укомплектувати бригаду із трьох осіб, для яких це буде робота, а не місце зберігання трудової книжки, і навчити їх. Це можливість принести цивілізацію в села. Адже там часто немає ні аптек, ні магазинів. А ми можемо привезти ліки, продукти, товари, побутову техніку, яку можна вибрати по каталогах. Коли в кожне село України приїде таке пересувне відділення, де можна провести всі необхідні операції, я вважатиму, що все зробив і зміни незворотні.

– Скільки треба таких відділень по всій країні?

– Приблизно 1200–1300. У деяких більших селах можна залишити окремого листоношу. Усе залежатиме від бізнесу.

– Доправлення кореспонденції, посилок, преси, платежі, перекази, пенсії, виплати за паї. Але вам мало і ви хочете ще, як висловився міністр інфраструктури Владислав Криклій, "стати квазібанком". Що це означає?

– 40% українців узагалі не знають, який вигляд має банківська картка, і не користуються банківськими послугами. Є рейтинг доступу до фінпослуг. За ним ми наразі в компанії таких країн як Замбія, Сенегал і Бахрейн.

– А у Європі для порівняння?

– 80–85%. Дивимося на кількість комп'ютеризованих відділень в "Ощадбанку" – 2630, у "ПриватБанку" – 2021, у нас – 4031. Є низка сіл, де взагалі немає жодного банківського відділення, тому мільйони людей ніколи не під'єднаються до банків. Ми просимо дати нам можливість надавати цим людям фінансові послуги.

Міністр інфраструктури України Владислав Криклій і генеральний директор "Укрпошти" Ігор Смілянський. Фото: Ukrposhta / Facebook

– Що ви можете їм запропонувати, якщо тією самою карткою їм просто ніде розплачуватися?

– Усе, крім кредитування. Ми можемо дати банківську картку, відкрити депозит, проводити платежі, адже в кожного листоноші буде смартфон, що працює як термінал. Зараз ми відвозимо людині пенсію, а потім починаємо знову збирати гроші – комунальні платежі, доправлення товарів та продуктів. Тоді навіщо потрібен цей обіг готівки? До того ж ми можемо запропонувати вигідніші ціни під час оплати карткою. Тобто створимо мотивацію не знімати грошей.

Можемо запропонувати людині депозит, дати овердрафт (за агентською схемою), якщо не вистачає до наступної пенсії. У такий спосіб можна поступово залучати людей у банківську систему. У них з'явиться кредитна історія, вони зможуть узяти кредит. Той самий фермер зараз у селі оперує тільки кешем. Поступово він одержав би кредитну історію і міг здійснювати безготівкові операції.

Ми можемо стати своєрідним маркет-плейсом для банків. Хто запропонує найкращі умови, той і видасть кредит, а ми одержимо комісію. Так усі можуть заробляти. Навіть більше, сьогодні держава витрачає приблизно 2 млрд грн на доправлення пенсій. Ми сказали, що якщо ухвалять закон, який дозволить "Укрпошті" діяти як банку, ми до нуля зведемо ці витрати протягом чотирьох років. Уявляєте, яка економія для бюджету.

– Наші люди без кешу не можуть. У вас у відділеннях черги, щоб готівкою оплатити комуналку, хоча в більшості є смартфони.

– Я прихильник принципу: якщо я не розумію, чому людина чогось не робить, вона й далі не буде цього робити. Треба знайти мотивацію. Люди приходять із різних причин. Навіть коли в онука iPhone, бабуся вимагає квитанцію з печаткою. Так, черги – наш бич. Ми постаралися розвести бабусь і хіпстерів, упровадили систему "щасливих годин" – якщо ви прийшли до 13.00 у відділення, то комісія за комуналку 4 грн, а після – 8 грн. Безумовно, треба зменшити час обслуговування. Для цього потрібні не тільки термопринтери, але й бази, де швидко вся інформація буде підтягуватися.

Раніше посилку за кордон оформляли майже пів години. Сьогодні достатньо п'яти хвилин. Оскільки ми даємо п’ятивідсоткову знижку за оформлення в "Особистому кабінеті" на сайті, 30% відправників уже самі оформляють усі документи. Так ми мотивуємо людей іти в онлайн.

Оскільки ми розносимо рахунки, я попередив усі комунальні компанії, що ми піднімемо ціну доправлення. Хто хоче платити менше, має у платіжках друкувати QR-код, куди закладено всю інформацію щодо платежу. Коли до нас будуть приходити клієнти, залишиться тільки цей код відсканувати, і оплата послуг відбудеться протягом 20 секунд. Плануємо, що з нового року це запрацює. Тобто, як бачите, нерозв'язуваних питань немає.

До речі, якби нам дали можливість відкривати рахунки, ми могли б інтегруватися з комунальними компаніями і, в ідеалі, автоматично списувати з рахунку клієнта оплату послуги. Бабусям узагалі нічого робити не потрібно було б. А "Укрпошті" це сильно спростило б роботу.

– А що ви поки не змогли зробити для розвитку компанії?

– Моя мрія – відмовитися від паперів у принципі. Зараз це видається космосом. Але це реалістично. Є, наприклад, рекомендовані листи з повідомленням – купа папірців. Навіщо надсилати папірець про вручення, якщо людина може розписатися в отриманні на планшеті й онлайн це буде видно протягом лічених секунд.

Хочу також розвивати мобільні відділення, поміняти всю ІТ-внутрішність компанії, щоб тут був маленький бек-офіс, а мої співробітники могли бачити щодня, як зростає їхня премія. Ось листоноша продав послугу чи товар за каталогом – і у своєму смартфоні побачив, скільки заробив. Якщо йому потрібна відпустка – натиснув кнопку і замовив.

Протягом двох років я хочу максимально спростити бухгалтерські розрахунки й побудувати кілька нових автоматичних центрів сортування. Тому що сьогодні в нас сортування повністю ручне. Сьогодні таких центрів 35. А хочемо побудувати вісім комп'ютеризованих. Для цього необхідно $100–150 млн. У нас уже є підтвердження від кредитних компаній, готових це профінансувати.

– І скільки років ви потім будете такий кредит повертати?

– Можна 10 років, а можна продати непотрібні нам будівлі й розрахуватися набагато швидше. Раніше нашу компанію було заборонено для приватизації. Приблизно два місяці тому заборону зняли. І ми плануємо продати понад 800 об'єктів, які не використовуємо для щоденної діяльності – гаражі, старі автобази, склади, старі офіси – приблизно 100 тис. м² нерухомості, на охорону якої ми ще й витрачаємо чималі кошти.

Смілянський: Упевнений, будівлі Головпоштамту в Києві можна придумати адекватніше застосування. Фото: Alina Vozna / wikipedia.org

Виторговані гроші вкладемо в нові машини, ремонт відділень, зарплати. До речі, головне сортування "Укрпошти" розташоване поруч із залізничним вокзалом – це 3 га землі. Напевно, не найоптимальніший варіант, коли всі машини з'їжджаються в центр Києва. Ми можемо продати його й побудувати чудовий комп'ютеризований центр за межами столиці, чим зробимо велику послугу місту. Тоді й за кредит розрахуємося.

– А чим вам будівля поштамту не подобається? Чому ви хочете звідси з'їхати?

– У нас наймолодший ліфт – 1982 року випуску, найстаріший – 1965-го. Уявляєте, скільки коштує їх обслуговування? Ви, напевно, звернули увагу на фотографії навколо будівлі. Думаєте, ми знайомимо вас з історією? Так, але не тільки. Насправді – захищаємо. Щоб плитки не падали, потрібно сонаром продзвонити весь фасад. Це коштує 10 млн грн, поміняти ліфти – майже 20 млн. У нас постійно стояки протікають. Ремонт коштуватиме ще по 2 млн грн на кожен.

Тобто для того, щоб не гарні умови для співробітників створити, а просто полагодити те, що вийшло з ладу, доведеться витратити приблизно $2 млн. Тепер запитання: навіщо? За такі гроші можна орендувати нормальний сучасний офіс і всіх співробітників туди переселити. Упевнений, цій будівлі можна придумати адекватніше застосування.

– Уже пригледіли новий офіс?

– Поки що ні. Потрібно багато питань розв'язати щодо оптимізації. Наприклад, у нас у країні працює приблизно 2 тис. бухгалтерів. Під час впровадження комп'ютеризованої системи їхня кількість скоротиться до 200. Але ці 200 отримуватимуть у рази більше, і шанс утратити їх унаслідок імміграції в Польщу значно зменшиться.

Зараз 1300 осіб у відділеннях обробляють папірці. Коли запровадимо електронний документообіг, їх стане набагато менше. Коли ми проведемо всі ці процеси, стане зрозуміло, скільки людей ми збережемо і який офіс за розмірами необхідний.

– У підсумку тисячі людей утратять роботу?

– Ми обов'язково дамо їм можливість знайти нову роботу. Треба розуміти, що ці люди, які працюють у нас за 5 тис. грн, не готові робити це вічно. В Україні не вистачає кваліфікованих кадрів. Ті, у кого є бажання працювати, упевнений, навчаться і зможуть навіть покращити свої позиції на ринку праці.

– Зважаючи на новини, вас самого регулярно хочуть звільнити.

– Це частина роботи. Будь-який день може бути останнім, і до цього треба нормально ставитися. Хоча дружина сказала, що більше не вірить. Вона сподівалася, що це станеться швидше.

– Коли ви приходили, скільки людей працювало в компанії, скількох звільнили?

– Було 70 тис. співробітників, зараз 65 тис. У Києві як було 6 тис. співробітників, так і залишилося, просто ми поміняли тих, які грубіянили клієнтам, на тих, хто поводиться привітно. Те саме на сортуванні.

– Але все-таки 5 тис. звільнили.

– Почнімо з того, що в нас були тисячі мертвих душ, безліч людей на 0,1 ставки. Кочегари, прибиральники, електрики...

– А сенс у такій ставці?

– Щоб десь лежала трудова книжка. Адже пенсійний стаж іде, навіть коли людину на 0,1 ставки оформлено.

Далі, у будівлі головного поштамту було оформлено 45 електриків. Я попросив зібрати їх разом, щоб поспілкуватися. Одразу після цього 20 осіб написали заяву на звільнення. Так я і не зміг усіх побачити вкупі.

Приїхав до Одеси, здивувався, там у відділенні електрик за 2 тис. грн працює. Я просто попросив показати мені цю людину. Відповідь: "Він не готовий. Але якщо щось трапиться, він прийде". Як це? Робочий день. Можна найняти електрика за 5 тис., щоб він на роботу ходив? І дістав відповідь: "За 2 тис. він готовий не ходити на роботу, за 5 тис. – не готовий працювати".

– Тоді поговорімо про зарплати в "Укрпошті": яка найменша?

– 4173 грн. Нижче ми платити не маємо права. Коли люди кажуть, що заробляють менше, отже, вони не на повній зайнятості. Є листоноші, які з преміями і надбавками заробляють 15–20 тис. Вони за каталогами продають товари й отримують 7,5% від суми замовлення. І, до речі, намагаються не афішувати своїх досягнень. Вони мене просять: "Тільки нікому не кажіть, а то мене з'їдять". Дуже хочеться, щоб успішні люди припинили боятися говорити про свої досягнення. Не може компанія змінюватися, якщо не показуватиме історій успіху своїх співробітників.

Зате когось жаліти – у нас завжди будь ласка. От приклад: одна бухгалтерка вкрала 1,5 млн грн. Коли її звільняли за статтею, співробітники стали на її бік. Це причина, через яку демократія часто не працює, через яку іноді потрібно через коліно переломити. Я роблю все, щоб людей, які крадуть, садити. На жаль, це не так просто. Закон тут пробуксовує. Кримінальних справ багато, а притягли до відповідальності не всіх.

Смілянський: Коли тисячі нових машин заїдуть у село, привезуть продукти, ліки, товари за нормальними цінами, коли люди зможуть замовити доправлення необхідних їм речей, тоді всі помітять, що життя змінюється... Фото: Ukrposhta / Flickr.com

Ще про зарплати. Нещодавно ми одержали унікальний кейс, коли впроваджували пересувне відділення в Чернігівській області. Це не всім сподобалося, нам навіть палили шини. Але в чому була головна біда? У цьому регіоні найнижча щільність населення. Із 1435 сіл тільки у 12 живе більше ніж 2 тис. осіб. Начальників поштових відділень там було оформлено на 0,25 ставки. Водночас соціальний податок на таких працівників 100%. Тобто ми платили 1 тис. грн зарплати і майже 1 тис. грн ЄСВ. Зрозуміло, що жодний комп'ютер туди у відділення не можна ставити, тому запустили пересувне відділення і призначили стартову зарплату начальнику 6,7 тис. грн. Разом із премією виходило приблизно 10 тис. грн на місяць. Ми всім запропонували роботу. Як думаєте, скільки людей перейшло на роботу в нові пункти? Тільки 5%.

Я поїхав на місце – треба ж розібратися, чому людина погоджується працювати, отримуючи тисячу гривень і не згодна працювати за 10 тисяч? І одна начальниця відділення мені розповіла: у неї дві корови – це 6 тис. грн чистими (7,5 тис. – брудними) на місяць від продажу молока, зарплата на пошті 1 тис. грн, тому офіційно вона – бідна жінка, й одержує субсидію 1,5 тис. грн. Разом місячний дохід уже за 10 тис. Плюс пенсія, і ще вона з городу щось продає. От і виходить, що, працюючи два дні на тиждень на пошту, а решту часу на себе, вона отримує в підсумку більше. А працюючи чесно за 10 тис. зарплати вона не зможе так жити. Коли я про це кажу, на мене всі ображаються.

Коли люди мені нарікають на мою зарплату, я питаю: "А хто, вибачте, просрав "Укрпошту"? Хто зробив так, що всі ходять до наших конкурентів відправляти посилки? Хто грубіянить людям? Хто ці 40%, які не вітають клієнтів, хто ці 44%, які не прощаються з клієнтами"? Доводилося пояснювати, що грубіянство – це похідне душі, а не зарплати. Я даю всім можливість заробити. Не хочете – ідіть.

– Але образа ваших співробітників зрозуміла: тоді як мінімальна зарплата в компанії приблизно 4,2 тис. на місяць, ви заробляєте майже 750 тис. грн.

– Я прихильник ринкових зарплат. Але цю тему неможливо виграти. Я раніше помилявся, думав, покажу людям, як змінюються їхні умови роботи і зарплати, вони будуть задоволені, будуть краще працювати. Коли я прийшов, виробничий персонал у середньому заробляв 2800 грн. Сьогодні 6300 грн. Думаєте, хтось щасливий?

Коли я почав роботу в "Укрпошті", листоноші за готівку розносили рекламу, водії зливали бензин, сортувальники сортували ліву кореспонденцію, на сортувальний центр заїжджало 60 млн одиниць кореспонденції, виїжджало 90 (якщо за 1 грн кожна, то це більше ніж 1 млн грн обіг), HR продавали посади мертвим душам. Коли я прийшов на зустріч із колективом, одразу ж люди почали обурюватися розміром моєї зарплати. Я попросив усіх підійти до вікна, подивитися уважно вниз, на паркування у дворі, і показати машину, яку вони могли б придбати на свою зарплату. І пояснив, що можу відзвітувати за кожну копійку своєї зарплати. А власники цих авто – ні. Тому нам усім час припинити прикидатися.

Узагалі, у великих колективах не можна розраховувати на любов. Це може бути сумно, але хай що б ти зробив, спасибі не скажуть. Я якось уночі приїхав на один сортувальний центр, бачу, жінки сходами на другий поверх тягають мішки з поштою, там сортують і несуть униз. Цікавлюся: "Що ви робите? Чому не користуєтеся ліфтом"? Виявляється, він уже два роки як не працює.

Почали розбиратися, з'ясували, що попередній директор стільки вкрав на ремонті, що коли ліфт вмикали, будівля розсипалася. Цікавий момент: коли я того директора звільняв, ці самі жінки писали листи на його захист. Ми відремонтували будівлю, ліфт, душ, систему опалення, підняли зарплати. І коли я знову приїхав і запитав, чи все гаразд, позитивної відповіді не було. Це сталося за три дні після публікації моєї декларації, і єдине, що їх хвилювало: "Яка ж у вас зарплата!"

Тому більша частина моєї роботи – про мізки: про що думає персонал, про що – клієнти, чому не працює те, що має працювати. Наприклад, коли ми підвищили зарплати, одразу знизилися продажі. Як думаєте, чому? Виявилося, люди не захотіли втрачати субсидії.

– Ви виїхали зі США, де були гарна робота, висока зарплата і шанобливе ставлення. Ви не шкодуєте про своє рішення?

– У мене часто запитують, чи погодився б я на це місце, якби знав, у якому реальному стані перебуває компанія. Звісно, я не знав і не міг навіть уявити, що в "Укрпошти" 11,5 тис. відділень і тільки 20% із них мали комп'ютери. Що з цих комп'ютерів 60% більше ніж 10 років. Що передплату в Київській області приймали у Windows 95. Коли я прийшов, тільки дивувався: що ж потрібно було з компанією зробити, щоб довести її до такого стану! І потім, коли частина людей, яка привела компанію в такий стан, учила мене жити, мені хотілося щонайменше голосно їм пояснити матом, що я про них думаю. Рівень цинізму серед "колишніх" що в "Укрпошті", що в політиці, звісно, зашкалює.

Я народився й виріс в Україні. Заробити завжди встигну, але можливість змінити на краще життя мільйонів людей випадає дуже рідко. Робити щось за гроші я можу. Але завжди хочеться взяти участь у чомусь великому.

"Укрпошта" – реально крута компанія, одна з найцікавіших в Україні й обличчя реформ. Те, що хтось видобуватиме газ, більшість людей не побачить. Хоча це і критично важливо для країни. А коли тисячі нових машин заїдуть у село, привезуть продукти, ліки, товари за нормальними цінами, коли люди зможуть замовити доправлення необхідних їм речей, тоді всі помітять, що життя змінюється. Після таких проєктів можна піти на пенсію.

Моя сім'я живе в Нью-Йорку. Діти ходять до школи. Дружина пішла до них на концерт (там ніхто не знає, хто я такий). Поруч сіла жінка, яка колись виїхала з України, і сказала: "А знаєте, в Україні такі реформи, навіть пошта змінилася. Вони мою подругу навчили торгувати на Amazon, вона тепер успішна – придбала машину, робить ремонт у квартирі, у неї зовсім інше життя". Таких історій на іншій роботі можна й не одержати.

– Але ви весь час немов на лінії вогню. Це неймовірне напруження.

– До цього важко звикнути. І, звісно, батькам неприємно вислуховувати і читати, що про мене пишуть. Я втрачаю друзів, тому що люди не розуміють. Покажи, кажуть, реформи, й одразу ж просять: влаштуй мою дружину на роботу. Вони не бачать у цьому суперечностей. Мені в чомусь легше. Я 10 років провів у США, мене навчили говорити "ні", я там відбувся як керівник. А візьміть будь-якого політика, який виріс тут. Уявляєте, скільки у нього знайомих, як він може їм сказати "ні"?

Я поміняв 95% топменеджменту компанії протягом перших трьох місяців, шкодую, що не більше. Не прокинеться чиновник завтра і не скаже: "Усе, від сьогодні не краду". Він, може, і хоче припинити брати, але якщо на нього є "тека", його змусять.

Смілянський: Після мене "Укрпошта" має далі розвиватися, мають прийти люди зі свіжими силами, новими ідеями. Фото: Ukrposhta / Flickr.com

Так, мене всі критикують. А ви спробуйте так місяць попрацювати, коли у вас прокуратура, журналісти, коли хай що б ти зробив, однаково буде "зрада", і спробуйте водночас показати результат. А потім ще послухайте, що думає про вас сім'я, коли читає всякі дурниці. Але є внутрішнє відчуття, що можна змінити на краще життя мільйонів людей. І, може, не сьогодні, але вони однаково коли-небудь це оцінять.

Я готовий будь-кому віддати ключі від свого кабінету. У мене ситуація win-win: закінчу реформувати пошту – або висплюся і проведу більше часу із дружиною й дітьми, зароблю більше грошей. Мене влаштовує будь-який варіант. А система не вміє працювати з такими людьми. Мені простіше, тому що я граю за іншими правилами. У мене американський паспорт і я сплачую 50% податків (20% в Україні та 30% у США). З останніх, до речі, перераховують допомогу українській армії. Тож допомагаю двічі.

– У вас подвійне громадянство? Хіба це законно?

– Я – американський юрист. У законі про громадянство написано, що Україна "не визнає" подвійного громадянства. "Не визнає" і "заперечує" – два різні дієслова. Є заборона для держчиновників. Але я не держчиновник, а менеджер. Навіть більше, українське громадянство в мене за народженням. Згідно зі ст. 25 Конституції України, ніхто не має права його в мене забрати.

– У вас контракт?

– До 2021 року. Але я не буду триматися за крісло жодного дня. Якщо акціонер скаже, що треба йти, я піду. Розумію, і мені хочеться, щоб усі інші теж це розуміли: до жодного крісла не можна прикипати. Є завдання, які хочеться реалізувати. Я мало сплю. В один чудовий момент накопичиться втома. Після мене "Укрпошта" має далі розвиватися, мають прийти люди зі свіжими силами, новими ідеями. Безумовно, я багато вклав і сподіваюся, ще багато вкладу в цю компанію. І мені хочеться, щоб в Україні було якомога більше людей, які не бояться віддати ключі й сказати: "Дякую за шанс змінити країну".