Ведуча телеканала "112 Україна" Бекетова: Люди, думці яких я довіряю, уважають, що Крим буде українським. Але це питання не одного року G

Ведуча телеканала "112 Україна" Бекетова: Люди, думці яких я довіряю, уважають, що Крим буде українським. Але це питання не одного року Еліна Бекетова: Біля керма повинні бути українці, а поради західних партнерів потрібно слухати й адаптувати під наші реалії
Фото надане телеканалом "112 Україна"

Чи важко працювати в прямому ефірі, у чому відмінності між американською та українською журналістикою, чи покинули Україну західні партнери і як потрібно повертати Крим, розповіла в інтерв'ю виданню "ГОРДОН" ведуча прямих ефірів телеканала "112 Україна", автор програми 112 International Insight Еліна Бекетова.

Ми спілкувалися з колишнім послом США в ООН Джоном Болтоном щодо миротворчої місії ООН в Україні. Він уважає, що Україні це не потрібно. На його думку, місія заморозить конфлікт на Донбасі

Еліно, ви починали кар'єру на "112 Україна" як редактор. Від самого початку мали намір обійняти посаду ведучої?

– Я працювала як другий редактор, а коли було оголошено кастинги ведучої на вихідні – вирішила випробувати свої сили. Стала ведучою "Студії LIVE". За сім місяців були проби на "Вечірній прайм", і я їх пройшла. Робота у прямому ефірі – це драйв. Ти ніколи не знаєш, що станеться наступної хвилини, адже це прямий ефір. Потрібно завжди знати інформаційну картину дня і орієнтуватися в усіх процесах.

– Так працювати складно?

– Так, але мені подобається. У перервах між роботою сумую за нею. Мені в житті пощастило, бо робота й хобі збігаються.

– Ви вчилися у США. Що вас там здивувало? У чому відмінність американської та української журналістики?

– Одразу після школи я поїхала за "програмою лідерства" для школярів у США, у Північну Кароліну. Америка стала першою країною, куди я виїхала, але тоді у Штатах мене нічого не вразило. Напевно тому, що мені було 16 років і я готова була, як губка, увібрати все, що мені показують. Другого разу я, навчаючись на четвертому курсі факультету журналістики університету імені Каразіна в Харкові, їздила за обміном у штат Міссісіпі. Там же у студентському медійному центрі я проходила практику. Студенти готували щоденний випуск новин маленького містечка. Мене тоді вразило досить професійне обладнання й організація роботи. Там було заведено так: журналіст виїжджає на зйомку, водночас він же водій, оператор, монтажер. Це пов'язано з невеликими бюджетами. А з погляду підходу до журналістики – у США все те саме, що й в Україні: демонструють баланс думок, пишуть медіа-запити...

Щоправда, загалом є специфічні американські моменти. Наприклад, у них не можна знімати дітей до 21 року без дозволу батьків. І у США вже давно сюжети ґрунтуються на інтершумах, синхронах, використовують дуже мало закадрового тексту.

– Ви не планували залишитися жити у США?

Я спочатку їхала туди з тим, щоб повернутися назад до України, привізши американський досвід. Тоді я писала магістерську роботу на тему "Порівняльна характеристика ньюз-румів у Штатах і в Україні на прикладі двох каналів".

– У принципі, якби була можливість, залишилися б там?

Я б із задоволенням попрацювала у Штатах. Це інший досвід. До речі, мені там працювалося легко. Пам'ятаю, як робила запит у департамент охорони здоров'я. Якраз тоді була епідемія вірусу свинячого грипу, і я готувала про це сюжет. Мені показували вакцини, пояснювали подробиці їхнього застосування. Здавалося б, зйомка такого рівня має проходити зі складнощами, я думала, що мене змусять довго чекати, а в підсумку на мого листа відповіли вже наступного дня.

– Тобто, можна сказати, у США інформація більш відкрита?

Можливо, мені просто пощастило. Я не можу сказати, що там одержати інформацію легше у принципі. Щодо своєї програми на "112 Україна" – 112 Insight International – можу сказати, що я пишу листи багатьом американським політикам і експертам, і мені не завжди відповідають... Не знаю, чому, можливо, кореспонденцію відсівають їхні помічники. Хоча експерти зазвичай готові висловитися і роблять це з ентузіазмом.

Наприклад, кілька місяців тому я писала ведучому CNN Фаріду Закарії. Відповіді не було, а потім я його зустріла на заході, і ми поспілкувалися. Питала Фаріда про нашу країну. Він сказав, що підтримка Штатами зараз сильна, але є певна втома від України. Коли сталася анексія Криму й окупація Донбасу, про це всі говорили, але потім була маса інших подій.

– Чи немає у вас враження, що Україну покинули і до неї вже байдуже західним країнам?

– Ні. Можливо, тому що я спілкуюся з людьми, які або досліджують Україну, або мають якісь зв'язки з нашою країною. Багато журналістів з інших країн, зокрема США, хотіло б попрацювати в Україні. Експерти аналізують українські проблеми і дають поради. Наприклад, ми спілкувалися з колишнім послом США в ООН Джоном Болтоном щодо миротворчої місії ООН в Україні. Він уважає, що Україні це не потрібно. На його думку, місія заморозить конфлікт на Донбасі, і вплив Росії ще посилиться.

– Чому?

– Можливо тому, що в миротворчий контингент входитимуть росіяни. Росія ж постійний член Ради Безпеки.

– Ви народилися в Судаку, у Криму живуть ваші родичі. Як уважаєте, чи поверне коли-небудь Україна Крим?

– Я вважаю, що це цілком реально. Повернення Криму – питання дипломатичного поля. Можливо, якщо в міжнародну групу з деокупації Криму, про яку зараз говорять перші особи країни, увійдуть представники різних країн і на це питання звертатимуть належну увагу, ми повернемо цю територію. Зараз питання Донбасу стоїть на першому місці, тому що там гинуть люди.

Необхідно, щоб у групу з деокупації Криму увійшли політики, бізнесмени, медіа-персони. Вони постійно триматимуть кримське питання на слуху

– Ви думаєте, санкції посприяють розв′язанню питання?

– РФ адаптується до того, що їм доводиться жити із санкціями, але, утім, вони мають своє значення. Повернення Криму – питання не одного року. Багато людей, думці яких я довіряю, уважає, що все ж Крим буде українським. Імовірно, уже не з цим керівництвом РФ. Необхідно, щоб у групу з деокупації Криму увійшли політики, бізнесмени, медіа-персони. Вони постійно триматимуть кримське питання на слуху. Я, як корінна кримчанка, хотіла б, аби це питання було першочерговим.

– Чи залишилися у кримчан пориви повернутися в Україну?

– Частина населення Криму не уявляла, що Україна віддасть шматок території, вона чекала, що Крим залишиться в Україні. Але людям важлива робота, зарплата, безпека сім'ї, а політика на другому плані. У кримському суспільстві не знайшлося лідера, який очолив би протестний рух, і людей, які, незалежно від ризиків і небезпеки, виходили б на ці протести. Можливо, історики пізніше з'ясують, чому так сталося.

Деякі мої близькі після анексії Криму продовжували їздити з українськими прапорами в машинах. Були такі випадки, коли автомобілі просто розбивали камінням. Підтримувати Україну в Криму стало небезпечно.

Як каже екс-посол США в Україні Стівен Пайфер, нашій країні потрібно демонструвати кримчанам, що тут більше можливостей: економічне зростання, реформи, безвіз. Тоді люди із Криму будуть прагнути в Україну. Так ми зможемо залучити молодь, від якої і буде загалом залежати вибір півострова.

– Незважаючи на історичний досвід, люди досі вірять демагогам і популістам. Як ви думаєте, чому?

– Як говорив Еріх Марія Ремарк, ми живемо у вік обману, коли демократія змінилася демагогією. Люди готові слухати промови, які говорять політики. Вони не бажають думати чи почути правду. Усі хочуть високої зарплати чи пенсії і не ставлять водночас питання, чи є для цього джерела, чи потягне це бюджет держави, чи не порожні це слова того чи іншого політика.

Фото предоставлено телеканалом Фото надав телеканал "112 Україна"

– Чи існує свобода слова взагалі, і в Україні зокрема? Наскільки це поняття абсолютне?

– Мені пощастило: я працюю на каналі, де є свобода слова. Ми подаємо позиції всіх сторін, і кожен наш гість може вільно висловлювати свою думку. А до підготовки ефіру телеканал залучає не тільки органи, але і глядача. Наприклад, кожен, хто став очевидцем події, може через мобільний додаток "112 Очевидець" просто з місця повідомити про те, що він побачив. Свідок події подає нам факт, а ми повідомляємо про те, що трапилося, в ефірі. Оперативно та об'єктивно.

А що стосується абсолютної свободи слова... Мені здається, якщо ти як журналіст можеш вільно, без цензури ділитися своїми поглядами – це вона і є.

– Чи небезпечна професія журналіста як така?

– Мені здається, небезпечна, особливо зараз. На сході країни йде війна, і багато журналістів працює там. Наші знімальні групи туди постійно їздять, а одного разу у прямому ефірі вся країна спостерігала, як наші журналісти потрапили під обстріл.

– А чи небезпечна у принципі, поза зоною воєнних дій?

– Професія журналіста передбачає певні ризики. Коли людина йде в журналістику, вона розуміє, що на неї чекає. Одна справа, якщо ти працюєш в інформаційній журналістиці, інша – у розслідувальній, коли копаєш факти, які можуть комусь не подобатися. Безумовно, тоді ризики підвищуються.

Біля керма мають бути українці, а поради західних партнерів потрібно слухати й адаптувати під наші реалії

– Як можна убезпечити журналістів?

– Це складно. Тут, як і з рівнем тероризму: ніхто не може передбачити, що станеться в найближчому майбутньому. Біля кожної людини неможливо поставити агента чи охоронця. Якщо надходять погрози чи відбувається стеження, потрібно писати відкриті листи і говорити про потенційну небезпеку. Уже це може убезпечити.

– Чи траплялося, що гості висували вам претензії після прямих ефірів на "112 Україна"? Можливо, їх провокували або вивели на відвертість, чого вони не хотіли і не чекали?

– Найчастіше, якщо гостям щось не подобається, вони кажуть про це у прямому ефірі. Усе спілкування відбувається там. А на розмови до або після ефіру у нас просто немає часу.

– Із ким ви мрієте поспілкуватися в межах вашого проекту 112 Insight International?

– Не хочу забігати наперед, щоб мене не випередили конкуренти. Я говоритиму про тих значимих персон, із ким вдалося поспілкуватися за фактом – це генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, колишній перший заступник держсекретаря США Ентоні Блінкен, спецпредставник США щодо України Курт Волкер тощо. Попереду, безперечно, тільки цікаві спікери й теми.

– Яке висловлювання або одкровення іноземного експерта вас вразило останнім часом?

– Мені сподобалася відповідь Пета Кокса, колишнього голови Європарламенту, на запитання про те, що робити, якщо наші народні депутати по п'ятницях не ходять на роботу. Так от, він сказав: необхідно втілювати принцип name and shame – "називати і соромити". Необхідно, щоб люди знали, як народні обранці ставляться до своєї роботи. У медіа тут є великий вплив, адже від оприлюдненої інформації багато в чому буде залежати думка виборців.

– Іноземці мають в Україні лише виконувати роль порадників чи бути біля керма?

– Біля керма мають бути українці, а поради західних партнерів потрібно слухати й адаптувати під наші реалії. Калька тут не спрацює, зате, проаналізувавши думки, можна здобути користь для нашої країни.

Як читати "ГОРДОН" на тимчасово окупованих територіях Читати