"Із днем народження, Олегу! Живи!" Письменники, художники, колишні дисиденти і політв'язні Кремля привітали Сенцова із 42-річчям 

Він поставив на карту власне життя. І зробив це насамперед для нас із вами

– По-перше, хотілося б побажати Олегу сил. Я розумію, що йому дуже важко. Важче, ніж комусь із нас, бо він зараз на вістрі цієї війни і протистояння.

По-друге, якби в мене була можливість особисто зустрітися із Сенцовим, я б йому подякував. Подякував за те, що він не дозволяє багатьом із нас забути очевидне: війна триває. Не дозволяє забути про те, що в цій війні відбувається багато несправедливості. Олег пробудив такі речі, від яких багато хто відсторонився за чотири з половиною роки війни.

Те, що сьогодні робить Олег, важко переоцінити. Він дійсно творить і змінює історію. Розумію, звучить доволі пафосно. Але саме у випадку із Сенцовим пафосу не варто боятися. Набагато гірше бути не пафосним, а нещирим і дволиким. Саме тому я хочу висловити подяку Олегові, повагу і підтримку.

Що робити, щоб на акції на підтримку Сенцова виходило більше людей? Треба спробувати до них достукатися, постійно їм нагадувати про політв'язнів, говорити і пояснювати. Робити все, що можливо. І неможливе теж.

Він не жертва, він не йде на ешафот. Його протест – це боротьба, співвідносна зі справжньою війною

– Якби була можливість цього дня на дві хвилини увійти в камеру до Олега, я б йому сказав: той фронт війни, на якому ми опинилися, ми повинні виграти. Але для цього треба залишитися живим.

Багато хто каже, що не можна відмовляти ув′язненого від голодування, інакше ви послабляєте його позиції. На жаль, не всі розуміють суть протесту Сенцова. Він не жертва, він не йде на ешафот. Його протест – це боротьба, співвідносна зі справжньою війною. Людина оголосила війну. Хіба коли оголошуєш війну, ідеш на ешафот чи вважаєш себе жертвою? Ні, ти боєць! А отже, націлений тільки на перемогу. І тому я бажаю Олегу бути живим і виграти цю війну.

Те ж саме я говорив і ще одному кримському заручникові Кремля Володимиру Балуху, у якого сьогодні 117-й день голодування. На відміну від Сенцова, я хоча б можу Балуху зателефонувати, а Олег зараз практично відрізаний від зовнішнього світу.

Звертаюся до громадян України із закликом виходити на акції на підтримку Сенцова та інших українських політв'язнів Кремля. Звертаюся з одним меседжем: вони там, за ґратами, борються за нас, вони зберігають обличчя свого народу.

Я ходжу на акції на підтримку Олега і бачу очі людей поруч, у них написано: нам соромно було не прийти. Потрібно виходити на акції не тому, що Сенцов такий, який є, і правильно вчинив, а тому, що не прийти – соромно. Публічність і масовість таких акцій дуже важлива, тому що це відразу потрапляє в усі світові ЗМІ. Інакше, якщо виходить 150–200 осіб, починаються спекуляції: ось, мовляв, на акцію на підтримку політв'язнів вийшла купка людей. Так не має бути. Треба закликати і пояснювати українським громадянам: активна підтримка потрібна, необхідно виходити і демонструвати свою позицію. Це важливо.

– Якби побачила Олега сьогодні, у день його народження і в 61-й день голодування, я б, певно, заплакала. Бо мене душить співчуття, яке чомусь так і не оселилося в серцях більшості моїх співвітчизників.

Мене це вражає, можна по-різному ставитися до України, можна навіть її ненавидіти і вважати, що Росія має рацію. Але от якась людина оголошує безстрокове голодування як жест відчаю.

Чому потрібно з нього знущатися? Чому потрібно обов'язково вважати, ніби він їсть по ночах і всіх обманює? Навіщо потрібно обзивати його мерзенними словами? Як можна взагалі не вірити в його невинність, якщо оприлюднено матеріали справи і засідання суду? Ну почитайте ви їх, адже там усе стає зрозумілим. Ні, не читають, торочать своє, приписуючи Сенцову навіть те, у чому і суд його не обвинуватив...

І все-таки що б я сказала Олегу в день його народження? Сказала б, що дуже хочу подивитися його майбутній фільм "Носоріг". Сказала би, щоб він ніколи не звертав зі свого шляху, хай яким був цей шлях важким і неможливим, щоб залишався вірним собі. Я б не стала відмовляти його від голодування, бо розумію: Олег – доросла, сформована людина, він ухвалив рішення, розрахував, до чого воно може призвести. Ставлюся до цього вкрай важкого рішення з повагою.

Без сумніву, викликає повагу й те, що він зважився на цей крок не за себе, а за інших політв'язнів, більшість із яких навіть в очі не бачив, адже багатьох посадили вже після арешту Олега.

Я хочу побажати Олегу зустріти наступний день народження зі своїми дітьми в рідному кримському степу або на березі моря, але розумію: навіть якщо Сенцова звільнять, Криму він не побачить доти, доки півострів не повернеться в Україну, а Росія не покається у скоєному. А зараз – ще раз – із днем народження, Олегу, і як же це добре, що 42 роки тому народилася така чудова людина, як ви!

Бажаю Олегу головного: якнайскоріше вийти на волю. Вважаю, це має бути серед перших завдань нашої держави

– Якби мені дозволили на кілька хвилин поспілкуватися з Олегом, я б попросив його припинити голодування, бо він потрібен нам, потрібен Україні.

Я б сказав йому, що ми віримо в його швидке звільнення. Але я б не зважився вимовити вголос: Олегу, на жаль, це залежить не від нас. Це залежить від однієї людини у Кремлі. На жаль, ця людина неадекватна. І якби я вірив у Бога, я б молився.

Чому так мало українців виходить на акції на підтримку Сенцова та інших політв'язнів Кремля? Війна багато в чому притупила почуття, а політика розвела всіх по ворожих таборах. Але тема визволення Сенцова й інших заручників могла б нас об'єднати.

Мені здається, влада і ЗМІ приділяють темі звільнення Олега недостатньо уваги. Можливо, спрацьовує "синдром Надії Савченко", яка для багатьох стала розчаруванням. Я не знайомий із Сенцовим, але в нас дуже багато спільних друзів. Думаю, якщо ця людина прийде в наше політичне і культурне життя, у неї якраз є той меседж, який вона може надіслати всім. Меседж, який ми всі можемо почути.

Бажаю Олегові головного: якнайскоріше вийти на волю. Уважаю, це має бути серед перших завдань нашої держави.

Олегу, ми просимо благословення для вас, захоплюємося вашою мужністю, але дуже важливо, щоб ви жили

– Я сам пройшов через ці випробування. Знаю, що таке перебувати в місцях позбавлення волі не зі своєї вини, а тому, що комусь це потрібно.

Що б я сказав Олегу? Будь-які наші страждання ніщо порівняно зі стражданнями наших близьких і друзів, що дуже переживають за нас. Найважливіше: пам'ятайте, Олегу, що вас люблять, пам'ятають і дуже чекають. Любов має бути головною внутрішньою рушійною силою, щоб відповідати за своє життя і берегти його.

Олегу, ми просимо благословення для вас, захоплюємося вашою мужністю, але дуже важливо, щоб ви жили. Ми дуже переживаємо за вас і просимо пам'ятати: є та цілюща енергія, яка називається любов'ю близьких і рідних. Тримайтеся, Олегу, ми боремося за вас. Боремося в Україні і на міжнародній арені – скрізь, де можливо. Ми об'єднуємо всі сили, щоб звільнити вас і всіх, хто невинно зараз страждає в Росії, в окупованому Криму і на захопленому Донбасі.

Звісно, сумно, що українське суспільство активне в соцмережах, але не завжди так масово виходить на акції на підтримку українських політв'язнів Росії. Потрібно працювати над тим, щоб пробудити громадян. Важлива деокупація свідомості не тільки на захоплених територіях, а й на вільній частині України. Багато хто тут перебуває у стані внутрішньої окупації свідомості. Люди не до кінця усвідомлюють навіть те, що відбувається у Криму, на Донбасі, у Росії. Наші громадяни там страждають, тому що перебувають у місцях, де немає можливості не тільки виживати, але просто існувати. Їм дуже важлива наша підтримка. Не просто співчуття, але й реальні дії, наприклад, вихід на акції на підтримку українських заручників Кремля.