$41.01 €44.72
menu closed
menu open
weather +28 Київ
languages

Бєлковський: Ботокси Путіна – вияви страху старості. Якщо до нього притулити батарею – він потече G

Бєлковський: Ботокси Путіна – вияви страху старості. Якщо до нього притулити батарею – він потече Бєлковський: У Путіна немає інших козирів. Він знищуватиме критичну інфраструктуру, щоб довести Україну до повної знемоги. До того ж, як кажуть різні джерела, у Москві є певна елітна паніка стосовно того, що відбувається
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Чому на Володимира Путіна чекає "капець" на фініші кар'єри, чи відправлять у відставку міністра оборони РФ Сергія Шойгу, чому Рамзан Кадиров і Євген Пригожин дозволяють собі критикувати керівництво російської армії, чи є у Кремлі люди, здатні влаштувати переворот, чи вдасться Путіну обвалити "американоцентричний світ " і чи може Захід погодитися на укладання миру з Росією в обхід України. Про це, а також про психологічні проблеми Путіна та ймовірне інсценування його смерті в інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону розповів російський політолог Станіслав Бєлковський. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.
Путін іде шляхом руйнування американоцентричного світу, але завалить він його собі на голову. Американоцентричний світ встоїть. Впаде Росія, ним очолювана

 Станіславе, добрий вечір.

– Добрий вечір, Дмитре Іллічу.

 Що таке? "Іллічу"? Що сталося?

– Я просто хотів, як у старому анекдоті про Леоніда Ілліча Брежнєва. "Кличте мене просто Ілліч".

 Так.

– Я хотів наголосити на твоїй всесвітньо-історичній ролі.

 Дякую тобі. 364 роки ми вже не бачилися. Сумував безмірно, зізнаюся.

– "За этим рулем полвека без сна", як сказав Юрій Юліанович Шевчук.

 Сумував безмірно за цим потужним інтелектом. І не менш потужним аналізом. Але сьогодні ми нарешті маємо нагоду про все поговорити вперше за ці майже вісім місяців війни. Скажи, будь ласка, ти чекав від Путіна, що він може це зробити?

– Ти знаєш, я переконався на прикладі цієї війни (не війни, а спецоперації Z), що ідеальний інструментарій для аналізу Володимира Путіна дає нам психоаналіз. Завжди, коли я користувався психоаналізом, щоб його оцінити, усе було правильно. Тому що в березні 2016 року я опублікував статтю "Путін, і досить нервово", де було дві основні тези. Перша: Путін обов'язково має влаштувати війну з метою зруйнувати звичний для нього світ. Ми можемо цю тезу розглянути докладніше, якщо ти побачиш у цьому потребу. І друга: ми – заручники його програми саморуйнування. Потім, упродовж наступних років, мені здавалося, що ні з політичного, ні з економічного, ні навіть з воєнного погляду ця війна нерозумна. Тому, можливо, її не буде. Але я забув власний висновок від березня 2016 року, і потім все так і вийшло. Так, він мав піти цим шляхом. Він був приречений на це. А ми, намагаючись поставити свою голову на його плечі й недооцінюючи психічні проблеми цієї видатної людини, намагалися ідеалізувати ситуацію. І даремно.

 А психічні проблеми навіч? Чи на обличчі?

– Ну, на обличчі в нього різні проблеми. Оскільки ми знаємо його схильність до косметологічних процедур. Так, звісно, цього його навчив його друг – Сільвіо Берлусконі. Але зрозуміло, що всі ці ботокси й інше – явний вияв страху старості. Скажімо так, це не очевидне рішення – використовувати косметологічні різні речі, у таких обсягах у всякому разі. Здається, якщо до Володимира Володимировича притулити батарею – він потече. Це, до речі, гарний сюжет для казки на кшталт злої чарівниці Бастінди. Я думаю, що ці казки й вивчатимуть у школах у найближчому майбутньому. У ролі злої чарівниці буде Володимир Володимирович Путін, який тане на батареї. Батареї не будуть уже такими гарячими в нову епоху через зростання вартості енергоносіїв, але, щоб розтопити ботоксні запаси Володимира Володимировича, їх усе ж  вистачить. Я тоді стисло. Психічні проблеми є у кожного. Так би мовити, навіть у нас із тобою.

Скріншот: Дмитро Гордон/YouTube  Скріншот: Дмитрий Гордон / YouTube

 Навіть у нас із тобою?

– А як їх може не бути? Інакше ми стали б богами і правили б світом. Доки нам цього не вдалося, ми змушені констатувати, що ми звичайні люди. Але коли людина наділена такою величезною владою й можливістю впливати на долю всього світу, то ціна психічних проблем людини завжди вища. І у випадку Путіна головна проблема полягає в тому, що на рівні психології несвідомого він завжди вигравав від падіння тих систем, яким служив. Своїм першим кар'єрним ривком він завдячував падінню Радянського Союзу. Хоча на словах і, ймовірно, навіть насправді він був адептом радянської імперії і намагався в міру скромних сил захищати її як майор і підполковник у дрезденському будинку радянської культури. Потім відразу після падіння СРСР – перший різкий зліт: з підполковника, звільненого із КДБ, він перетворюється на другу особу міста Санкт-Петербурга, північної столиці Росії, а за багатьма показниками і першу. Потім 1996 року відбувається падіння адміністрації Анатолія Собчака. І, здавалося б, кар'єра Путіна має завершитися. До того ж завершитися з ганьбою, оскільки він був безпосереднім начальником штабу Собчака і, власне, відповідав за той страшний результат, який здавався немислимим на початку їхньої кампанії. Але ні. Володимир Володимирович стає директором ФСБ, а потім – президентом Російської Федерації. І залишається ним 22,5 роки, чого теж ніхто не міг собі уявити, ну, за винятком чотирьох років Дмитра Медведєва. Але в цьому випадку це не має значення.

І ось він мав зруйнувати американоцентричний світ, у межах якого він і прийшов до влади і став одним із найвпливовіших людей світу. Принаймні людиною, здатною наводити жах на весь цей світ. Він іде шляхом руйнування американоцентричного світу, але він завалить його собі на голову. Американоцентричний світ встоїть. Впаде Росія, ним очолювана. У цьому сенсі сакраментальна фраза спікера російської Держдуми В'ячеслава Володіна: "Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії", – абсолютно правильна, як ми тепер розуміємо. Якщо з Путіним щось трапиться і він піде, то життя у РФ не буде тим самим, і держави РФ у нинішньому розумінні вже не буде. Хтось ставиться до цього зі знаком мінус, хтось – зі знаком плюс. Це вже інше.

 Мені зараз різонуло вухо дещо на початку нашої розмови. Ти назвав війну "спеціальною воєнною операцією". Чому ти не називаєш війну війною?

– Я називав війну війною, доки я сидів у РФ, до 8 березня цього року. Потім я виїхав із РФ, оскільки ст. 207, ч. 3 мені цілком загрожувала. Це "дискредитація збройних сил" і поширення "фейків" про них. "Фейк" – це будь-яка правда про збройні сили. Але ще важливішою причиною було те, що закрили всі проєкти, зникли всі мої заняття буквально за два тижні. І з людини, яка щось робить і десь умовно прийнятна для певної частини російських еліт, я перетворився на особу абсолютно неприйнятну. Тому я міг тільки лежати на дивані й чекати на арешт. І я вирішив, що лежати на дивані і не чекати на арешт для мене кращий варіант, хай у якій точці світу це буде. Тому в мене зараз немає жодної проблеми називати війну війною. Саме тому я можу собі дозволити її так не називати. Тому що "спецоперація Z" – це набагато більше, ніж війна. Це справді проєкт Володимира Путіна щодо руйнування світу.

Путін – дуже фартова людина. Він ішов від перемоги до перемоги тривалий час. А у такої фартової людини не може не статися капець на фініші її зіркової кар'єри

 Він реально хоче зруйнувати світ?

– На рівні несвідомого – звісно. Він до цього йде. Але результатом його зусиль буде руйнування РФ, так. Оскільки РФ формально, звісно, є правонаступником і правопродовжувачем Радянського Союзу, але де-факто і на концептуальному рівні вона виникла вже на руїнах Радянського Союзу. Коли уже не було біполярного світу. Біполярний світ зник наприкінці 1989 року, коли 9 листопада впала Берлінська стіна, а потім у грудні цього самого року з'їзд народних депутатів СРСР скасував ст. 6 конституції (у статті йшлося про керівну роль КПРС. – "ГОРДОН").

 Так.

– Це було пострілом у серце всієї цієї імперії, тому що весь сенс її існування, raison d'être, як сказав би путінський друг Еммануель Макрон, був у побудові комунізму. І відмова від побудови комунізму означала безглуздість подальшого існування...

 До речі, із пропозицією скасувати ст. 6 конституції виступив Євген Євтушенко.

– Так. Я думаю, що це його черговий великий внесок у російську культуру. Тому РФ виникла як найбільше сепаратистське утворення, що відкололося від СРСР уже всередині американоцентричного світу влітку 1990 року. Тому спроба вивести РФ із американоцентричного світу означає вбити основу існування своєї держави. Що Володимир Володимирович зараз успішно робить. Результат буде такий самий, як із Радянським Союзом і адміністрацією Анатолія Собчака. Інше питання – якою буде ціна і для РФ, і для України, і для всього світу. Цього ми поки що в повному обсязі усвідомити не можемо. Тому що ми зрозуміємо це лише ретроспективно.

 Станіславе, коли 24 лютого Росія напала на Україну, навіть тут, у Києві, були зовсім різні думки у досить авторитетних джерелах. Дехто казав, що нам кінець, за три дні зметуть усе. Дехто  їх було менше  казав, що ми вистоїмо й переможемо. Інші воліли мовчати. Скажи, будь ласка, з Москви твоє бачення яким було? Що ти думав 24 лютого? Чим усе скінчиться?

– 24 лютого я, безумовно, дослухався до думки, що Україна вистояти не може. Принаймні в довготривалій перспективі. Але інтуїтивно я вважав, що Україна вистоїть. Із двох причин. І я маю багато свідчень, як публічних, так і не публічних, що я це казав насправді, а не придумав щойно. По-перше, найважливіша національна риса українця (а я дуже добре знаю український народ не лише з огляду на мою громадську активність, а й через обставини особистого життя) – це завзятість, упертість. Я дуже люблю українські слова, які часто набагато...

 Упертість.

– Так, це упертість. Що набагато виразніше, ніж "упрямство". Так само, як перемога виразніше, ніж "победа". І ця впертість не давала Україні змоги здатися на милість переможця, хай там що. У цьому сенсі вибір об'єкта агресії для Путіна був максимально невдалим. От якби російські війська рушили на Ригу (я бажаю Латвії свободи і процвітання, не треба думати, що я пропоную щось таке зробити), то Рига не встояла б протягом кількох днів. А потім збирався б НАТО, тер би про ст. 5 Вашингтонського договору... Це було б іще довго й болісно. Але Путін зробив свою найголовнішу першу помилку: він пішов точно не туди, куди йому треба було йти. А по-друге, я намагаюся з певного часу в моєму житті дивитися на історію не з погляду набору предметних обставин, із якими ми маємо справу тут і зараз, а з погляду історичного визначення, що ж має бути.

Фото: Ростислав Гордон/Gordonua.com   Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Ось простий приклад із нещодавнього минулого. Серпень 1991 року. 20 серпня мають підписати у Ново-Огарьово, у резиденції Михайла Горбачова, союзний договір. Так, не із 15 республік, а з дев'яти, але все ж. Але цього вже не могло бути, тому що Радянський Союз був з погляду історичного призначення приречений. Що ж відбувається? Відбувається путч ДКНС – і союзний договір скасовують. Так і тут було зрозуміло, що цю війну не може виграти Володимир Путін. Це історично не виправдано, це абсурд. Він має завести РФ у глухий кут і, як Самсон, завалити цей храм собі на голову. До того ж Путін – дуже фартова людина. Він ішов від перемоги до перемоги тривалий час. А в такої фартової людини не може не статися капець на фініші її зіркової кар'єри. Краще, коли життя влаштоване як зебра: перемога – поразка, перемога – поразка, успіх – невдача... А коли постійно пре, пре і пре – це, згідно з відомою історією, про супермаркет: набираєш товару, скільки можеш підняти, але каса попереду. Тому, зважаючи на це ірраціональне міркування, я вважав, що Україна не впаде. Це була непопулярна думка тоді, але зараз, мені здається, вона справдилася.

 Майже вісім місяців триває повномасштабна російська агресія. Як ти розцінюєш сьогоднішню ситуацію не лише на фронтах, а й з погляду міжнародної і, головне, стратегічної перспективи?

– Дуже оптимістично. Можливо, це звучить на межі блюзнірства з погляду жертв, які сьогодні є в України передусім, і потім у всього світу. Оскільки жертви України, звісно, набагато більші, ніж втрати всього світу сьогодні. І тих жертв, які є навіть у недорогих росіян на кшталт мене. Тому що я не тільки маю покинути на невизначений історичний термін свою батьківщину, що завжди не добре, але ще я перетворився на людину з токсичним папірцем – російським паспортом. Перефразовуючи Михайла Салтикова-Щедріна, за нього скоро даватимуть у морду по всьому світу. І переконати, що я, так би мовити, добрий і завжди був за свободу і проти Путіна, – це все на користь бідних. Це дуже складно. Тим паче, тут я теж не маю перетинати певні межі й скаржитися на свою долю сильніше, ніж вона на те заслуговує. Усе-таки я живу у відносно стабільній ситуації, хай і некомфортній для мене історико-психологічно. Але річ не в мені. Щось, відповідаючи на твоє запитання про долю світу, я заговорив про себе.

Це, звісно, типова обмовка за Фрейдом: поговорити немає з ким, поскаржитися нікому на вкрай жорстоку долю. Яка, щоправда, у цьому випадку не розлучає мене з тобою, а навпаки, поєднує в цьому ефірі. Оптимістично я дивлюся, тому що реалізовано всі історичні тенденції, які я вважаю правильними. Партія минулого, як і завжди в історії, має програти партії майбутнього. Водночас, звісно, минуле кістлявою рукою хапає майбутнє, мертві хапають живих. І путінська війна – це і є кістлява рука смерті, яка намагається придушити життя. Це ніяк не вдасться. Але ми вже знаємо багато нового, чого ми раніше не знали. Хоча ми люди допитливі й охочі до знань. Наприклад, ми знаємо, що в Путіна немає збройних сил. Нам же розповідали, що це друга армія світу, скорочено [російською] "ВАМ". Тому зараз я вигадав бренд "ФИГВАМ". Це рубрика, що описує реальний стан колишньої другої армії світу.

Часткова могилізація, яку проводять у Росії, – це ж корм зовсім не в коня. Людей нікуди відправляти: немає військової інфраструктури, яка була б здатна поглинути всіх цих людей. Тому вона їх може лише перемолоти

 Армії немає, ти вважаєш?

– Ну, суто формально є. Фактично її немає. Бо це якесь військо 50-річної давності за системою управління, за всіма принципами організації. Це визнають сьогодні й російські воєначальники. Ну, окрім тих, хто має безпосередньо відповідати за провал "спецоперації Z". І військові експерти, і навіть колишній начальник Генштабу збройних сил Росії генерал Юрій Балуєвський написав кілька місяців тому велику програмну статтю, у якій пояснив, чому російська армія ні хріна не боєздатна і не придатна для ведення великої неядерної війни. Водночас він, звісно, вдав, що взагалі не про це пише, а це досвід конфліктів останніх років, а до "спецоперації Z" це не має жодного стосунку. Але ми розуміємо, що це до "спецоперації" і має якраз стосунок. Балуєвський дуже чітко, як і багато інших, до речі, експертів... Просто тут характерно, що це робить колишній начальник Генштабу.

Він сказав, що так війну не ведуть у сучасних умовах. Війна – це переважно онлайн-війна, де найважливішими є розвідка й можливість на екрані комп'ютера прямо відстежувати, як стоять порядки противника, а головні ударні сили – це різні безпілотні апарати тих чи інших форматів. Російська армія влаштована навпаки. Це все та сама радянська армія, лише вигляд збоку, але вона позбавлена мобілізаційного ресурсу й офіцерського складу радянської армії. Тобто зараз ця часткова могилізація, яку проводять у Росії, – це ж корм зовсім не в коня. Людей нікуди відправляти: немає військової інфраструктури, яка здатна була б поглинути всіх цих людей. Тому вона їх може лише перемолоти. І як правильно зауважив один полковник у Саратові, що спричинило великий скандал навіть у закритому сучасному російському суспільстві: "Що ви чіпляєтеся? Вас же на м'ясо відправляють. Які військові спеціальності? Навіщо вони вам?" Тому, як у відомому анекдоті про преферанс: сідають джентльмени грати у преферанс, і один каже: "Знаєте, джентльмени, у мене є кілька проблем. Перша: у мене немає грошей". – "Тоді, – кажуть інші, – інших проблем можеш не називати". От у Путіна немає армії.

Отже, у цьому всі якось несподівано переконалися. Тому починається повний розвал усіх безпекових структур, які культивували під егідою РФ протягом минулих десятиліть. Зокрема, ОДКБ. Ми знаємо, що Вірменія фактично вже виходить із ОДКБ, бо ця організація не врятувала її від чергової азербайджанської війни. І Киргизія скасувала навчання ОДКБ "Непорушне братерство". Який сенс у цьому ОДКБ? Усі ж думали, що є якась жахлива армія, яка за два тижні дійде до Берліна, а за три – до Ла-Маншу. А тут чогось Авдіївку взяти не може вісім місяців і, навпаки, втрачає вже території України, зайняті на початку. Тож, залишившись без армії, тобто без свого основного козиря-аргументу, що лишається Володимирові Володимировичу? Йому залишається фігачити ракетно-бомбовими ударами по критичній інфраструктурі й погрожувати ядерною зброєю. Тоді як психологічного ефекту він уже не досягає, бо його усі перебоялися. Коли, так би мовити, ти надто довго погрожуєш чимось, то, власне, уже реалізація цієї погрози нікого не бентежить, усі готові до цього. Це, як то кажуть, усе враховано в ціні товару. Тому головного ефекту несподіванки будь-яких його радикальних дій уже немає. Ну добре, уже підривай бомбу ядерну. Де вона в тебе?

Не було випробувань ядерної зброї з 1990 року. Без випробувань, чи що, проводитимуть? Може, роза вітрів розвернутися не в той бік, як сказав Путін. Тому, інакше кажучи, вісім місяців продемонстрували, що це колос на глиняних ногах, що жодного потужного авторитаризму, який має прийти і знести тендітну демократію, немає, що Україна самотужки практично протистоїть вісім із гаком місяців цьому... Ну, звісно, не зовсім самотужки. Це я погарячкував. А за допомогою великої економічної та військової підтримки Заходу, але не прямої військової підтримки, без участі прямої збройних сил інших країн. Тому путінський проєкт виявив свою повну безперспективність. І це найважливіший позитивний результат усього, що сталося.

 Ну, добре. Проте останніми днями він спрямував на Україну такий шквал ракетних ударів. Такого давно не було. І що далі?

– Це було абсолютно передбачувано. Що йому лишається робити? Наступати сухопутними військами не може. Перед ним зараз стоїть завдання обороняти окуповані території, які він саме тому терміново й анексував, щоб уже використати їх у подальшій торгівлі, мовляв, це вже моє. "Що моє, те моє, а про твоє ми поговоримо", за відомим бандитським принципом. Не забуватимемо, що Володимир Путін – хоча він юрист і нібито КДБшник, він, звісно, дуже, значною мірою, ментальне породження того самого бандитського Петербурга, у якому він був однією з головних фігур.

Фото: Gordonua.com  Фото: Gordonua.com

– Так.

– Так він і має чинити, на жаль. Бо він не має інших козирів. Він і зараз нищитиме критичну інфраструктуру, щоб довести Україну до цілковитої знемоги. До того ж, як кажуть різні джерела, у Москві є певна елітна паніка щодо того, що відбувається. Ну, у частини російських еліт маски всі приросли до облич, незважаючи на ботокс. І вони все ще вірять, що Володимир Путін перемагає й переможе. Але значна частина еліт має інше розуміння ситуації. Їм хотілося б вискочити й зіскочити. Вискочити й зіскочити вже неможливо.

Тому еліти зараз ведуть дуже тонку піар-кампанію через усілякі сайти й Telegram-канали, наближені до Кремля, про те, що, з одного боку, це не Путін, виявляється, хоче завдати ядерного удару, а американці його так розводять, щоб знищити. Але, коли Путін зрозуміє, що американці його розводять, він відмовиться від ядерного удару. Або, наприклад, сьогодні буквально в одному Telegram-каналі, яким займається безпосередньо головний посадовець адміністрації президента пан Громов, я читаю, що надійшла розвідувальна інформація про те, що США вже погодили план атаки на Росію протягом 88 годин. Як ця розвідувальна інформація відразу потрапила до Telegram-каналу і чому американці абсолютно не стурбовані витоком, неважливо. Мені здається, це придумали самі кремлівські посадовці, щоб налякати Путіна і показати йому, що НАТО готовий завдати нищівного удару по Росії. Тому треба трохи одуматися й охолонути. Але одуматися й охолонути Володимир Володимирович може не в повному обсязі. Тому що він перебуває в межах своєї суїцидальної програми, описаної у березні 2016 року твоїм покірним слугою у статті "Путін, і досить нервово". Він же викинувся з даху свого будинку. І просто так зависнути в повітрі десь на рівні сьомого поверху і полетіти вгору він ніяк не у змозі. Це суперечить усім законам фізики, хімії та психології. Тож не все просто.

Але він сам вважає, що до кінця року досягне якогось, як то кажуть, договірняку із Заходом. Водночас він відштовхується від твердого переконання, що, звісно, Україна не має жодної самостійної суб'єктності, усе вирішують США, і якщо він домовиться зі США про щось, то Україна це воленс-ноленс виконає, і про це не треба думати. Думку про те, що Україна не збирається здаватися, бо вона вже не здалася, – і в цьому сенсі позиція США важлива для України, але не на 146%, – він не може прийняти. Це суперечить його базовим уявленням про світобудову.

– Ми говорили про армію. Зараз розширимо цю тему. Він фігачить нас ракетами. Він довго це робитиме?

– Ну, він не може це робити постійно, бо якщо він витратить запаси ракет, то цей козир у нього зникне. Запас ракет у нього не безмежний. Він, звісно, вводить у дію нові резерви, здатні змінити перебіг сучасної війни. Наприклад, під егідою ПВК "Вагнер", формально структури, якої немає, у межах програми мобілізації-могилізації зеків на війну вирушив доцент Соколов. Знаєш таку людину?

 Так, звісно. Який розчленував...

– У зв'язку із цим виник термін "розчленінград" і відомий анекдот: "Можу я попросити руку й серце вашої доньки?" – "А донька загалом вас не цікавить?"

На Заході є потужні сили, які б хотіли миру з Путіним. Але загалом я в це не вірю. Оскільки Захід уже зрозумів, що ситуація розвивається для Путіна несприятливо

 (Сміється).

– Ось такі елітні з'єднання зараз вирушать розв'язувати проблеми на фронтах. Загалом, якщо він викладе всі свої козирі відразу, із чим він торгуватиметься? Він же хоче доторгуватися зі Сполученими Штатами до чогось. І там метушиться величезна кількість фігур на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом, щоб якийсь мирний договір цього року виник. Але Ердогану це потрібно тому, що станом на зараз він програє свої найближчі президентські вибори. Вибори, щоправда, у червні наступного року. І до цього часу ішак Насреддін або падишах можуть анулюватися, як каже Пригожин, використовуючи його термінологію. Але поки що йому потрібні великі справи, здобутки. І мир у Європі – це найбільше для Ердогана досягнення. Тому він хоче його досягти у різні способи. І вже сформував команду миротворців, до якої, щоправда, Україна, здається, не увійшла. Тому незрозуміло, як без України це все вирішуватимуть, коли основні удари війни вона прийняла на себе, урятувала цю ситуацію практично одноосібно ще на самому початку, коли жодних великих західних озброєнь не було. Захід не постачав озброєння в Україну. Чому? Тому що він не вірив у перемогу України й у те, що Україна вистоїть.

 Так.

– Тому я й кажу, що відсотків 30 озброєння і грошей, які зараз отримує Тайвань для оборони від майбутньої китайської агресії, він має відкотити Україні відразу. Бо, якби не успіхи України, ніхто б не постачав зброю на Тайвань, а так само чекали б на його капітуляцію.

 Тобто ми маємо сьогодні удари ракетні по Україні. І ти кажеш, що це закінчиться невдовзі, бо закінчаться ракети?

– Ну, це зовсім не закінчиться. Паузу візьмуть якусь. Бо розстріляти всі козирі одразу Путін не може. Він таки хоче домовитися про щось зі Сполученими Штатами до кінця року. Це його завдання. Я сумніваюся, що йому це вдасться зробити, – він також у цьому сумнівається, але хоче, безумовно. Його головне завдання – щоб США все-таки визнали його рівною стороною в перемовинах і перестали посилати його в баню. У цьому сенсі "карибська криза" йому необхідна як повітря, тому що сам факт наявності "карибської кризи" або сюжету, що розвивається за таким сценарієм, свідчить про те, що Путін нібито на рівні зі США і з ним домовляються.

 Ну, точно хвора людина. Як із ним можна розмовляти на рівних? Хто він уже? Керівник країни-примари.

– Ну, він так не вважає.

 Так.

– Знову ж таки, не приставлятимемо свою голову на його плечі. Він намагається всіляко продемонструвати, що він не збожеволів повністю і спроможний домовлятися. І обмін полоненими, який було проведено за посередництва Ердогана і спадкоємного принца Саудівської Аравії Мухаммеда бен Салмана, мав це засвідчити. Він може досягати навіть невигідних в іміджевому плані собі домовленостей і чітко виконувати їх. Тому той пакет, який він пропонує Заходу через Ердогана, цілком зрозумілий. Це фактичне визнання – неформальне, звісно – анексії майже 20% української території. Це відновлення співпраці в енергетиці, що потребуватиме зняття технологічних санкцій із "Газпрому". Це головне болісне для Путіна питання. І третє – це обмін активами: Захід розблоковує російські активи, особливо золотовалютні резерви, на суму $320 млрд, а Росія розблоковує всю іноземну власність на своїй території, яка формально не заарештована, але фактично – так. Тому що зараз розпоряджатися своїми частками в російських підприємствах резиденти так званих недружніх країн не можуть.

Скріншот: Дмитро Гордон/YouTube  Скріншот: Дмитрий Гордон / YouTube

 Захід на це погодиться?

– На Заході є потужні сили, які хотіли б миру з Путіним. Так. Але загалом я цього не бачу. Бо Захід уже зрозумів, що ситуація розвивається для Путіна несприятливо. І Захід багато в чому перелякався. Будь-яка нереалізована загроза страшніша за реалізовану. Тобто навіть ці ракетні удари – так, вони відбулися, але вони не призвели (з усіма жертвами і нашим гігантським співчуттям до цих жертв) до краху української державності чи капітуляції? Ні, не призвели. Здається, Україна не стала ближчою до поразки внаслідок цих ракетних ударів. Радше, вона додатково мобілізується в підсумку. Але якщо, як наслідок, Європа, стиснувши зуби і через силу, усе-таки зрозуміє, що їй доведеться пережити цю холодну зиму і не здаватися на милість Путіна, то вже до весни цих козирів не буде. Я вважаю, що взагалі дуже корисно те, що відбувається в історичній перспективі, оскільки світ потребує нової філософії споживання.

Ми жили останніми десятиліттями в ситуації, коли зайве було нам важливіше за необхідне. Якійсь абстрактній людині автомобіль узагалі не потрібен, бо між роботою й домом у неї 15 хв пішки. А тим паче їй не потрібен автомобіль Rolls-Royce. Але вона купує автомобіль Rolls-Royce заради шильдика. І цей Rolls-Royce коптить небо. Ось так не має бути. Справді, навіщо тобі в домі температура +25 °С, якщо досить +20 °С? До цієї філософії світ так чи інакше мав прийти, і Путін своїми діями мимоволі підштовхує світ до осмислення всієї цієї проблематики.

 Сі Цзіньпін і Моді розуміють, що Путін  лузер?

– Сі Цзіньпін і Моді, на мою думку... Я з ними не мав можливості поспілкуватися останнім часом, але, судячи з їхніх дій, розуміють. Тому що жодної масштабної підтримки Путіну вони не надають, і навпаки, вони фактично дотримуються, хоч і неформально, американського режиму санкцій і бояться вторинних санкцій США набагато більше, ніж будь-якого конфлікту з Росією. Але, окрім того, наскільки можна судити, вони також звертають увагу свого уявного друга Володимира Володимировича на те, що ядерний удар категорично неприпустимий і що вони ніяк не зможуть його підтримувати в цій ситуації.

– Маєте на увазі, стратегічний ядерний чи тактичний?

– Ні, тактичний. Зокрема й тактичний. Тому що однаково це перетин певних червоних ліній. Адже не можна кидатися камінням, живучи у скляному будинку. І в Китаю, і в Індії багато проблем і зі своїми сусідами, і з сепаратистами на власній території. І ні Китаю, ні Індії не вигідне створення такого прецеденту.

– Путін може кинути на Україну тактичну ядерну зброю?

– Так. Я думаю, що з погляду психологічної готовності – так, може. Для того, щоб зрозуміти, що людина думає, досить уважно її слухати. Не потрібні жодні прослуховування, таємні файли.

– Про щура?

– По-перше, "щур, якого загнали в кут". Безперечно, це ідеал для нього. Оскільки в ситуації приреченості, хай як це смішно, він почувається комфортно. Це важлива особливість його психології. Коли в нього є вибір, він почувається некомфортно. Саме із цим пов'язана його огида до демократії. Він не вірить у продуктивність самої процедури й акту вибору. Він радше дотримується наперед визначеного. Знову ж таки, якщо його запитати свідомо – він це заперечуватиме, але несвідомо це так. І він доводить це всією своєю політичною і не політичною біографією. Тому він хоче спиратися на японський прецедент 1945 року, вважаючи, що якщо він застосує тактичну ядерну зброю, то Україна ухвалить рішення про капітуляцію, незалежно від будь-яких інших чинників та обставин.

Чи є люди, здатні влаштувати переворот у Росії? Вочевидь, такі люди є. Просто ми ніколи про них не дізнаємося, поки цього не станеться

І світ не вступатиметься у цій ситуації за Україну, оскільки західне життя надто дороге, щоб ним ризикувати в особливо великих розмірах і товарно-промислових кількостях. І тут він посилається на те, що Америка так само вирішила свої проблеми 1945 року. Ядерних ударів по Хіросімі та Нагасакі завдавали не тому, що Америка хотіла налякати Радянський Союз, хоча як один із непрямих наслідків це могли сприймати, а тому що було цілком зрозуміло, що у разі розв'язання за допомогою звичайних озброєнь й армії загинуло б набагато більше людей, до того ж з обох сторін. Жертви Хіросіми та Нагасакі – це 200 тис. людей, а так було б 1,2 млн, із яких 400 тис. американців. Я можу зараз у деталях помилятися, але якісно підрахунки адміністрації Трумена і військового відомства США були тоді такими. "Ну то й що? якщо Америці можна – отже, можна і мені". Протягом останніх років із Кремля лунали всякі витоки про те, що Путін думає, що США дотиснули Радянський Союз і розгромили його в холодній війні не в останню чергу тому, що були з 1962 року чітко переконані: Москва не застосує ядерної зброї ніколи, за жодних обставин. І якщо зараз США думатимуть інакше, якщо вони зрозуміють, що Путін таки застосує ядерну зброю, – тоді вони злякаються по-справжньому, стануть його поважати і домовляться з ним.

– Спробуємо уявити застосування Путіним тактичної ядерної зброї проти України. Жертв багато буде серед українців?

– Ну, це залежить від безлічі параметрів цього ядерного удару, об'єкта удару. Що це буде? Це буде скупчення військ чи це будуть мости через Дніпро, чи щось... Тобто жертв буде необов'язково надто багато. Тут Путін розраховує, природно, на психологічний ефект і на те, що нарешті світ зрозуміє... Адже він воює не так з Україною, як зі США. Його головний ворог – США –зрозуміє, що він на це здатен. А якщо він на це здатен, то жарти скінчилися – треба про щось домовитися. Ось його логіка. Але міркувати нам із тобою, скільки буде жертв від тактичного ядерного удару, я б не хотів, бо це фантазії зі сфери "що ми з тобою робитимемо після смерті". Тобто це квадратний тричлен. Як в анекдоті: Петька поїхав вступати на мехмат МДУ, повертається до Василя Івановича, і Василь Іванович запитує: "Петю, що, вступив?" – "Ні." – "Чому?"– "Бачиш, Василю Івановичу, у мене був білет "квадратний тричлен", а я не тільки не знаю, що це таке, – я цього уявити собі не можу". Ось я не можу уявити, скільки людей загине під час тактичного ядерного удару. Тому краще не заглиблюватися в цю тему.

– Не дай боже, РФ застосувала тактичну ядерну зброю. Що роблять США?

– На мою думку, США знатимуть про це заздалегідь завдяки своїм розвідувальним можливостям. Я у цьому разі маю на увазі не шпигунів, які чи то є, чи немає у Москві і Кремлі, а супутники.

– Звісно.

– І, так би мовити, вони завдають превентивного удару неядерними надточними ракетами по якихось критичних об'єктах на території Росії. Ось я бачу, що так...

– А вони завдадуть цього удару?

– Ну, з огляду на аналіз їхньої риторики станом на сьогодні – так, вони до цього готові. Просто тому, що у Путіна немає вже ефекту несподіванки. Уже всі знають, що він може застосувати тактичну ядерну зброю. Як абсолютно правильно кажуть і Джозеф Байден, і Ангела Меркель, усе це може бути не блефом. І сам Путін говорив в одній із нещодавніх своїх промов, що "це не блеф".

– Тобто ти собі уявляєш, що американці можуть завдати по Росії превентивних ударів високоточною дальньою зброєю?

– Так. Особливо ж вони можуть завдати цього по окупованих територіях України. Бо тоді у Путіна не буде формальних можливостей стверджувати, що вдарили по Росії. Наприклад, якщо потоне Чорноморський флот – він не на території Росії, з погляду міжнародного права? Ні. Ну, то Росія не має висувати претензій, що її території атаковано.

Фото: Ростислав Гордон/Gordonua.com   Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Чому вони не зроблять цього зараз?

– Тому що це надто жорстка зброя. Вони не хочуть також усі козирі викладати на стіл відразу.

– Дії Путіна, якщо американці завдадуть превентивних ударів?

– Це залежить від наслідків превентивних ударів. Сьогодні ми бачимо, що в російських елітах дуже багато хто проти взагалі радикального сценарію. І ми це бачимо хоча б з огляду на ту піар-кампанію, яку ведуть у кремлівських медіа вустами кремлівських людей: що Путіна залякують, що він потрапляє в американську пастку, що він не буде сильним, якщо завдасть ядерного удару, а слабким, бо Америка його забуцає потім однаково через величезну перевагу в ресурсах. Але, знову ж таки, я дуже сподіваюся, що ми всього цього уникнемо. І тут треба стримувати свою фантазію, щоб не зайти в ній надто далеко. Уникнемо ми цього в якийсь спосіб. Але зрозуміло, що наслідки для РФ будуть дуже серйозними. Інша річ, що Путіна у його суїцидальності це не дуже бентежить. Він готовий перейти певні червоні лінії. Зате це бентежить багатьох елітаріїв, які хоч і обирають собі місця в бункерах, бо вони теж серйозно ставляться до всього, але теж не хотіли б там у вирішальний момент опинитися.

– Сьогодні у Кремлі є люди, які можуть зайти до кабінету Путіна і заарештувати його чи відправити на зустріч із Жириновським?

– Вочевидь, такі люди є. Просто ми ніколи про них не дізнаємося, поки цього не станеться. Людей, які могли б до нього зайти і сказати, що він помиляється, немає.

– Це може статися?

– Ну, ось нещодавно, минулого тижня буквально, на сайті державного музею-заповідника "Московский Кремль", тобто музею Кремля, чомусь з'явилася шведська табакерка XVII століття. Можливо, наступного тижня ще з'явиться шарфик часів епохи Відродження.

– А що за табакерка з'явилася?

– Дуже гарна. Якась справжня, аутентична, не фейкова. Це був, мабуть, якийсь сильний натяк. Це все згідно з анекдотом про білявку та динозавра. "Із якою ймовірністю можна зустріти на вулицях Москви динозавра?" – запитують білявку. "50%". – "Чому?" – "Або зустріну, або не зустріну". Ми не можемо зробити жодного достеменного прогнозу палацового перевороту хоча б тому, що ми не можемо знати про нього заздалегідь. Будь-який палацовий переворот, будь-яка змова такого типу, про яку дізнаються завчасно, приречена на провал одразу. Тому це спочатку має статися, а потім ми маємо про це дізнатися. Хоча в мене є сценарій, як Володимир Путін може інсценувати власну смерть і переміститися у владі по горизонталі в якесь інше місце. Я ще у 2017 році написав й опублікував сценарій "Таємнича смерть". Путін ніби вмирає, але насправді стає військовим диктатором в одній країні Карибського басейну. А зараз мені здається, оскільки Володимир Володимирович дуже захоплюється Африкою... У мене є проєкт афро-російської імперії, де він може стати імператором. Його рольова модель – це Жан-Бедель Бокасса, імператор Центральноафриканської Республіки у 70-ті роки ХХ століття, який теж із полковників став імператором. Щоправда, потім французи його скинули, але це вже інше питання. І, так би мовити, куй залізо, не відходячи від Бокасси, як сказав би Остап Ібрагімович Бендер-бей. І враховуючи, що руками Пригожина й інших своїх соратників Путін серйозно впливає на одразу кілька африканських країн, чому б йому там не окопатися остаточно? Тим паче там тепло і є природні ресурси, як він любить. Особливо запаси урану. І він за допомогою уранових запасів зможе впливати на світовий ринок атомної енергії, до чого він завжди був небайдужим.

З'ясували, що Лавров – не блискучий дипломат, а старий п'яниця. Блискучим дипломатом він був тоді, коли існувала легенда про другу армію світу. Щойно ця легенда розсмокталася, чомусь весь дипломатичний блиск Лаврова теж кудись зник

– Наїзд Кадирова і Пригожина на генералів російської армії про що свідчить?

– І Рамзан Кадиров, і Євген Пригожин традиційно ворожі щодо федеральних силовиків. Просто тому, що в них є власні армії. Вони самі собою держави у державі. Що федеральних силовиків у Росії завжди не влаштовувало. Тому федеральні силовики розкривали вбивство Бориса Нємцова, але потім за політичною волею Володимира Путіна результати розслідування тонули. Але силовики робили все можливе, щоб до Рамзана дістатися. Їм це, звісно, не вдалося. Тому зараз Кадиров і Пригожин завдають удару у відповідь. Вони давно були у конфлікті з усіма цими людьми. Це не новина. І навіть відомо, що під час бойових дій у Сирії якісь бійці-вагнерівці пішли патрати нафтопереробний заводик, а російські регулярні війська, які там перебували, поінформували про це американських партнерів, і американські партнери цих вагнерівців трошки обнулили.

– Не трішки, а, кажуть, кілька десятків людей.

– Ну, цілком, так, безкомпромісно обнулили. Тому, звісно, Пригожин цього не забув міністерству оборони і Генштабу. Тому він зараз використовує ситуацію для того, щоб продемонструвати, що війну програли, а її програли саме тому, що міністерство оборони і Генштаб безперервно роками вводили в оману верховного головнокомандувача, розповідали, що вони непереможні війська, а вони виявилися фейком, і блефом, і пшиком. Ну ось тепер вони просувають своїх генералів. Зараз нова зірка, – це Сергій Суровікін. Чомусь купа розмов про те, що Суровікін – великий стратег і тактик, який повністю змінить перебіг війни. Але змінити нічого не можна через ті причини, про які ми з тобою вже сьогодні говорили. Тому що це системна проблема російської армії, яка не залежить від конкретних постатей командувачів на тих чи інших напрямках. Справді, Суровікін запам'ятався у своїй біографії деякою кількістю скандалів, починаючи від розчавленої людини...

– ДКНС.

– Так. У тунелі під Новим Арбатом у серпні 1991-го. Продовжуючи розкраданнями зброї в Таджикистані та рукоприкладством щодо підлеглих. Але ще дивина полягає в тому, що найбільша проблема російської армії – це брак ефективної космічної розвідки. А саме Суровікін же й був командувачем військово-космічних сил Росії. Він якраз і відповідає за головний неуспіх РФ на цьому напрямі. І тому стає командувачем усієї "спецоперації". Але Пригожин із Кадировим у дикому захваті. І другий їхній фаворит, якого вони, мабуть, просуватимуть, – це Михайло Теплинський, командувач повітряно-десантних військ. Чувак цікавий уже тому хоча б, що став героєм Росії не за часів, коли героєм Росії стає кожен другий із людей, хоч трохи відомих Володимирові Путіну.

Знову ж таки, як у старому анекдоті, що народився років 20 тому. Безхатько сидить у Санкт-Петербурзі на звалищі і гріє руки на багатті. У цей момент під'їжджає три машини з мигалками, звідти виходять міцні хлопці, хапають безхатька за руки й ноги і несуть його у лімузин. Безхатько відбивається всіма руками та ногами і кричить: "Ні, я не хочу працювати в адміністрації президента!" Звання героїв останнім часом надавали абикому. Але ось Теплинський – справжній герой. Тому що він, будучи лейтенантом, щось таке зробив у Чечні 1995 року і йому надали героя. Але якісно вплинути на перебіг війни це не може. Інша річ, що в Кадирова і Пригожина є власні армії. І найбоєздатніша й найефективніша частина всіх інтегральних збройних сил Росії – це горезвісний "Вагнер", хоч як смішно, який сьогодні має у своєму розпорядженні не тільки танки та артилерію, а й зенітно-ракетні комплекси і ППО. Можете уявити, як до цього ставляться міноборони і Генштаб. Але оскільки міноборони і Генштаб, перефразовуючи товариша Сталіна, просрали путінську справу, а Пригожин із Кадировим наче поки що ні, то, природно, зараз на боці Рамзана Ахматовича та Євгена Вікторовича стратегічна, вона ж і тактична, ініціатива.

Фото: stanislav_belkovskiy/Instagram Фото: stanislav_belkovskiy / Instagram

– Шойгу і Герасимова знімуть?

– Найближчим часом – ні. По-перше, у цьому немає сенсу, оскільки Володимир Путін особисто керує "спецоперацією Z", видає всім вказівки і зараз із Суровікіним вирішуватиме всі питання безпосередньо, і не тільки з ним. По-друге, їхня демонстративна відставка означала б визнання Путіним поразки, чого кремлівський дідусь ніколи не зробить.

– А перевести стрілки?

– А на його думку, нічого страшного не сталося.

– Так?

– Ні, сталося щось погане – у нього не виявилося армії. Так? Але це означає, що Сергія Шойгу та Герасимова позбавлять фактичних повноважень. Що з ними й сталося. До речі, під роздачу потрапив Лавров. З'ясували, що він – не блискучий дипломат, а старий п'яниця. А блискучим дипломатом він був тоді, коли у світі була легенда про другу армію світу. Щойно ця легенда розсмокталася, чомусь увесь дипломатичний блиск Лаврова теж кудись випарувався, і тут уже за Аркадієм Райкіним чи Михайлом Жванецьким: "На мені блискучий у деяких місцях костюм".

– Так, так.

– Отакий вигляд сьогодні має російська дипломатія. Лаврова теж не зніматимуть. Оскільки це все означало б, що Путін переосмислив те, що відбувається, і визнав, що він глибоко помилявся. А цього Путін ніколи не зробить. Він потім, трохи пізніше, їх прибере. У цьому немає потреби. Вони нікому не заважають. Сидять, знову ж таки, дідки чудово на призьбі, випивають і закушують. І нехай собі.

Як блискучий аналітик і психолог, я запропоную тобі зараз опинитися у шкурі Путіна, цього невбитого ведмедя.

– У шкурі невбитого Путіна... До речі, із твоєї фрази зараз випливало... Вибач, що я піддам тебе легкій дружній критиці. Що блискучим аналітиком і психологом ти вважаєш себе.

– Ні. (Сміється).

– "Як блискучий аналітик і психолог, я запропоную тобі", – ти сказав.

– Я вважаю тебе блискучим аналітиком.

– Ось я хочу сказати, любий Іллічу, що от я ж про тебе так думаю, я так вважаю.

– Дякую. Але я тебе вважаю набагато кращим аналітиком і психологом, ніж я. І це не формальний комплімент... Давай ти проникнеш у шкуру цього варвара. Про що він зараз думає? Він розуміє реальну ситуацію? Він розуміє, що в минулого немає шансів перемогти майбутнє? Чи він судомно чіпляється за щось?

– Він судомно чіпляється і розуміти це відмовляється до труни. Він абсолютно переконаний, що минуле має перемогти, а майбутнє – фантом. Він так улаштований. Він консерватор-індуктивіст. Для нього щастя у минулому.

– Чим він закінчить?

– Я не знаю, чим він конкретно фізично закінчить. Я пропоную йому стати афро-російським імператором, а також королем Верхньої Вольти і великим князем чадським, якщо він візьме під контроль державу Чад. Був такий жарт радянських часів: "Як майже в усіх людей, у нього були батько й мати". Ось як усі люди, Володимир Путін смертний. І цим він закінчить. Поки він закінчить поразкою. Це вже видно. Тобто якщо наприкінці лютого уявлення про путінську поразку радше належали до серії virtual thinking, то зараз усі бачать, що відбувається на фронтах. І всі бачать, що відбувається із частковою могилізацією, яка стала найнепопулярнішим актом Путіна за всю історію його правління. І губернатори прагнуть її якнайшвидше завершити, щоб цьому жаху покласти край. До речі, усі збираються відкосити від могилізації, зокрема Микита Михалков, який попросив кінематографістів звільнити. Навіть уже і їх. Сам він великий патріот і готовий померти за Батьківщину, але бажано всіх кінематографістів звільнити. Але він за віком не годиться, якщо він не фельдмаршал, звісно. А здається, він поки ні.

Якщо Пригожин не боїться боротися з Ковальчуками лоб у лоб, то, отже, він відчуває свою силу

– Та й у російську армію геїв же не беруть. Тому Михалков не годиться за всіма показниками.

– Ні, взагалі я тобі маю сказати, що "спецоперація Z"... По-перше, зараз договоримо про могилізацію. Уже цілими соціальними групами... Наприклад, досягли повного звільнення від могилізації оленярів. До того ж явно це пролобіював Сергій Собянін, оскільки він, так би мовити, найголовніший оленяр РФ у сучасній історії. "Увезу тебя я в тундру, увезу к седым снегам"…

– "Белые шкуры медвежьи – брошу их к твоим ногам".

– Так. Ось усі в тундру і збираються від могилізації. Тільки б від українських фронтів подалі. Але загалом, зараз "операція Z" започаткувала колосальний розкол у гей-спільноті. Ти хіба не знаєш, що в обваленні Кримського мосту – точніше, в аварії на Кримського мосту – винен особисто Філіп Кіркоров? Тобі не відома така теорія?

– Ні.

– Там різні відгалуження російських геїв... Частина російських геїв традиційно групувалася довкола Алли Пугачової. І її вважали покровителькою гей-спільноти ще з радянських часів. І ця частина геїв не дуже лояльна щодо "спецоперації Z". А "фірма-конкурент" – навпаки. Я завжди гадав, що з них можна відновити абревіатуру НБП. Саму Націонал-більшовицьку партію у Росії давно заборонено разом з абревіатурою, але можна її використовувати, розшифрувавши "настоящие боевые педерасты". Там є група товаришів, зокрема генеральний директор телеканала "Спас" Борис Корчевников... Він ридав кілька днів тому у студії через те, як зрадники тікають від могилізації. Але він ридав не над їхньою гіркою долею, а над тим, як вони несправедливо поводяться зі своєю батьківщиною. А зараз він заявив буквально, що аварія на Кримському мосту й узагалі поразка російських військ – це прямий наслідок блюзнірської поведінки Філіпа Кіркорова на концертах. І поки, отже, Кіркоров не заспокоїться, російські війська не почнуть перемагати. Відразу всі згадали, природно, знаменитий ролик Філіпа Бедросовича 2,5-річної давності, де він вдавав десантника-гея. Не пам'ятаєш такий? "Штык мне в жопу"...

Тоді був жахливий скандал із десантниками тощо, але я цей ролик відкопав. Точніше, не зовсім так. Не я його відкопав. Зараз маленький ліричний відступ. Річ у тім, що є Telegram-канал "Белковский". Чи є він моїм Telegram-каналом, невідомо. Цього не встановлено в експерименті. Його робить штучний інтелект. І він є моїм головним інформаційним спонсором. Я тому закликаю всіх підписуватися на Telegram-канал "Белковский", використовуючи службове становище з особистою метою. Ну ось у цьому Telegram-каналі несподівано з'явився цей ролик: "Штык мне в жопу". Тому якщо хтось забув, який усе це мало вигляд, то... Про десантника-гея... Це дуже смішно. І всіх закликаю подивитися, і вже для цього підписатися на Telegram-канал "Белковский". Але там, загалом, усе не по-дитячому. Ти знаєш, що з властивим Путіну сарказмом він доручив саме геям просувати законодавство про заборону ЛГБТК+ пропаганди. Я думаю, що незабаром усе-таки доведеться в межах цього закону заборонити трансляцію засідань Державної думи. Загалом, гей-спільноту розворушила "спецоперація" не по-дитячому.

– Володін усім заправляє, головний гей Росії.

– Головний не-гей Росії. Назвімо його так. Щоб ніхто не здогадався.

– Ти знаєш, я, щиро кажучи, раніше думав, що Кіркоров – гей, але після того, яку він позицію зайняв стосовно моєї країни, я зрозумів, що він – просто п...дор.

– Я, чесно кажучи, не знаю, яку позицію він зайняв, але зараз його вважають недостатньо лояльним Кремлю. Усе-таки він зі сфери впливу Алли Борисівни, і там він не може бути цілком ворожим їй ідеологічно.

Скріншот: Дмитро Гордон/YouTube  Скріншот: Дмитрий Гордон / YouTube

– Я хочу тебе запитати. Якщо Путіну настане кірдик, він же кінець, він же капець, хто може опинитися на вершині влади в Росії замість нього?

– Ну, суто за процедурою це має бути Михайло Мішустін, нинішній прем'єр-міністр. Який, мені здається, є одним із тих людей, хто найбільше тетеріє  від того, що відбувається. Тому що він узагалі-то айтішник за фахом і чудово розуміє, що жодного імпортозаміщення, жодного технологічного суверенітету в Росії бути не може, що все це фейк безперечний. І він розуміє, що без зняття санкцій Росія опиниться у кам'яному віці значно швидше, ніж Україна, яку Путін за допомогою ракетних ударів намагається туди вдовбати. Але, звісно, претендентів багато. Це й легендарний Дмитро Медведєв. Це і Євген Пригожин, який виявляє останнім часом усе більше амбіцій публічного політика, а не просто солдата фортуни, генерала фортуни. Днями Євген Вікторович оприлюднив чергову заяву, де вже прямо втручається у внутрішню політику: вказує, які партії у Росії гарні, а які – погані. Він же змагається за посаду губернатора Петербурга. Але не особисто. Він намагається зняти нинішнього губернатора Бєглова, який важливий не сам собою, а як представник клану Ковальчуків. Тому що клан Ковальчуків – це дуже впливова сила. І якщо Пригожин не боїться боротися з Ковальчуками лоб у лоб, то, отже, він відчуває свою силу, зараз особливо. І він фактично дав зрозуміти, кого хоче бачити губернатором Петербурга, – не менш легендарного Андрія Турчака, першого віцеспікера Ради Федерації.

– Прекрасно.

– Який відомий усьому світу завдяки чуткам і підозрам – не підтвердженим у суді, зрозуміло, – про те, що він замовив побиття арматурою журналіста Олега Кашина. Пригожин, я думаю, теж рветься у бій. Ну, Рамзан Кадиров – меншою мірою. Просто тому що я не думаю, що він бачить себе формально великим федеральним начальником. Усе-таки його царина – це контролювати Чечню і, головне, бути лідером ісламської умми Росії. Він туди прагне. Він підтримує делікатні комунікації з ісламським світом, із сунітськими монархіями Перської затоки тощо. Не думаю, що він хоче взяти на себе тягар Російської Федерації загалом. Він надто розумний, щоб на таке претендувати.

– А що, скажи, відбувається з Медведєвим? Його лібералом вважали, щось від нього очікували такого ліберального. Як анти-Путін. А він звіроподібний ящір просто, крутіший за Путіна у висловлюваннях. Що це таке?

– Ну, він має подобатися патрону. А "подобатися патрону" – це означає говорити речі, які патрон сам хотів би сказати, але через свій статус і становище не може. А що йому ще робити? Повноважень у нього немає. Посада у нього опереткова. Але він колишній президент. І він має бити себе у груди і нагадувати всім, що "я крутий, друзі. Що ви? Я президентом був".

– Я іноді дивлюся Гіркіна, який виступає з різкою критикою російської армії, генералів. Каже, усе не так, усе не те. Хто дозволяє Гіркіну так поводитися?

– Гіркін є рупором певної частини військового істеблішменту. І я думаю, що такі люди, як Пригожин (у мене немає доказів), можуть опікуватися цим. Сюди ж належить і Костянтин Малофєєв із каналом "Царьград", і таке інше. Оскільки Гіркін колись працював у нього у службі безпеки. Тобто, так би мовити, певну екологічну нішу Гіркін цілком займає. Усе-таки набагато важливіше, що він ворог України та Заходу і готовий усіх знищити. Але на війну його не пускають, як ти бачиш. Тому що цій війні не потрібні неконтрольовані герої. А він саме такий. Тому поки він перебуває в суто лабораторних умовах і бентежить розтривожені уми за допомогою Telegram-каналу, хай і популярного... Мене чомусь не покидає підозра, що, здається, українці розкрутили його Telegram-канал, оскільки там лунає багато солодких думок для української душі: як про недієздатність і небоєздатність російської армії, так і політичної еліти взагалі. Йому можна поки. Головне – щоб він не потикався на війну. Якщо він надто інтенсивно туди потикатиметься, то там він може розділити долю Олександра Захарченка. Чого ми йому, звісно, у жодному разі не бажаємо. Як кажуть по-єврейськи, до 120. Знаєш, є жарт? Якщо ти вітаєш людину вже зі 120-м днем народження, що ти маєш їй побажати?

Путін хоче все закінчити до кінця року. Хай там що він собі думає і які зухвалі сценарії зображує, він розуміє, що в нього немає запасу міцності воювати довше

– Гарного дня.

– Have a nice day, звісно.

– Скільки часу ще триватиме війна?

– Цього ніхто не знає. Путін хоче все закінчити до кінця року. Бо хай там що він собі думає і які зухвалі сценарії зображує, він розуміє, що в нього немає запасу міцності воювати довше. Я думаю, що фактично вона триватиме до весни. Чому я так думаю? Не знаю. Це суто інтуїтивне уявлення. Хоча з вуст військових і деяких інших експертів я теж чую такі оцінки. Від багатьох.

– До весни...

– Так.

– Якби у твоїх силах було сьогодні зупинити війну, на яких умовах ти спробував би це зробити для Росії і для України?

– Ну, розумієш, я не Росія і не Україна. Я не перебільшую своєї ролі у світовій історії. Зрозуміло, що тут, знову ж таки, не переставиш свою голову на чужі плечі, але й чужу на свої не переставиш. Ну що, розуміючи чудово, наскільки катастрофічні наслідки для Росії цього всього, я ж не вірю, на відміну від Володимира Путіна, що санкції ні до чого не ведуть... Вони ведуть до катастрофи, безперечно. Просто, можливо, не в один день – у якійсь середньостроковій перспективі. Я насамперед обміняв би повне виведення російських військ з української території на зняття санкцій і прагнув би досягти такого результату. Тобто зрозуміло, що це поразка. Але я в ній не винен. Це влаштував Володимир Володимирович. Я змушений був би просто мати справу із цією спадщиною.

А щодо України... Звісно, Україна перемагає на фронтах – і вона має вимагати якнайбільше з погляду своїх інтересів. Знову ж таки, це не означає, що я ототожнюю себе з кимось із держав і приміряю на себе, так би мовити, в одному випадку шапку Мономаха, а в іншому – булаву. Ні, звісно. Я аналітик, я маю дивитися завжди збоку на ці питання. І уникати надмірної емоційності просто тому, що такий мій обов'язок.

– Станіславе, я змушений констатувати, що ти в чудовій інтелектуальній формі. І на завершення нашого дуже насиченого інтерв'ю я хочу попросити тебе, знаючи, що ти чудово знаєш українську мову, звернутися до української аудиторії, яка тебе зараз чує.

– Любі друзі, шановні українці. У першу чергу я дуже вдячний Дмитру Іллічу Гордону за можливість до вас звернутися українською мовою. Тому що, на жаль, у побуті в останні роки в мене не було можливості спілкуватися українською. Я не відвідував Київ уже протягом трьох років. І тому, мабуть, якість моєї української мови трохи погіршилася. Я сподіваюся, що не драматично. Але я хочу, щоб ми з вами усвідомили, що політичні лідери приходять і йдуть, що війни розпочинаються і закінчуються, а християнська цивілізація, до якої належать усі східні слов’яни – і росіяни, і українці, – існує. І Господь наш Ісус Христос врятує нас від найгірших спокус, і в першу чергу від спокуси помсти. До чого я і закликаю. Дуже дякую вам за увагу.

– Україна переможе?

– Безумовно.

– Тоді слава Україні!

– Героям слава!

 

 Відео: Дмитрий Гордон / YouTube