$38.62 €41.72
menu closed
menu open
weather +3 Київ

Чичваркін: У Путіна ідея дожити до того часу, поки їхній син із Кабаєвою зможе стати наступником – цесаревичем G

Чичваркін: У Путіна ідея дожити до того часу, поки їхній син із Кабаєвою зможе стати наступником – цесаревичем Чичваркін: Далекобійна артилерія – це єдина мова переговорів, яку розуміє Путін
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
Чи буде президент РФ Володимир Путін і далі погрожувати Україні ядерною зброєю, чи залишилися в Росії ще олігархи, чи може хтось у РФ спробувати зупинити Путіна, а також – про необхідність постачати Україні всю західну зброю, про яку вона просить, "плани" Путіна на ймовірного сина від гімнастки Аліни Кабаєвої, імовірне отруєння російського бізнесмена Романа Абрамовича, благодійність, плани на святкування перемоги України і про те, чи збирається він повертатися до Росії, розповів в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону російський бізнесмен Євген Чичваркін, який проживає у Великобританії. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.
Путін – псих із нереалізованою параноїдальною ідеєю. Він свої симптоми заряджає, як касетні боєприпаси, у телевізор  і з Останкіно херачить на 140 млн населення

Євгене, ну ось, бачите, ми в центрі Києва. Дивіться, яка краса...

– Краса.

Колись більшовики цей собор підірвали, але вже  за допомогою, до речі, братів [Віталія та Володимира] Кличків  його відновили.

– Ну, більшовики багато чого зіпсували і багато б зіпсували ще, якби [президент Володимир] Зеленський і товариші хоч якось здригнулися б у перший день. Вони б тут уже все зіпсували.

Зараз  бачите, ленінградські більшовики що коять?

– Вони не більшовики – вони орда.

(Сміється).

– Вони гірші.

А ось знаменитий пам'ятник Богдану Хмельницькому  символ Києва.

– Ну то він цілішим буде. У них же вистачить... Це не мізки, і не можна сказати, що "вистачить мізків". Вистачить безмозкості й сюди пульнути.

Звісно.

– Я дуже боюся, що коли вони зрозуміють, що все... Вони ще досі не розуміють, що все. Це буде "тож не діставайся ти нікому". Ось я дуже цього боюся.

Ви вважаєте, що так може бути?

– Ну уявляєте собі: псих, у якого була параноїдальна ідея, якої не реалізовано? Усе ж таки ми не доктори наук психіатрії. Це доктори наук на консиліум можуть зібратися, а тут випадок важкий, клінічний.

Пацієнт важкий, так?

– Пацієнт більше ніж тяжкий. І плюс, він свої симптоми заряджає, як касетні боєприпаси, у телевізор – і з Останкіно ще херачить на 140 млн населення, куди дотягнеться, де ще продовжує працювати російське телебачення.

Теж перлина Києва  Софійський собор. Приголомшливо. Софійська площа. Краса.

– Так. У мого друга квартира за ним із даховою терасою. І це наш краєвид останні вісім, мабуть, років. "Де ви були вісім років?" – "Ми випивали вінтажне шампанське із краєвидом на Софію".

Як можна було на таке зазіхнути, так? На таку красу, на таку святість...

– Так він реально впевнений, що тут [мер Москви Сергій] Собянін покладе плитку чисту, хорошу, от, тут буде порядок, менти. Не ось такий паркан, а справжній, великий. І перепустки, розпізнавання облич. І це буде порядок. А ви все тримаєте в безладі, із вольницею зі своєю. Він у цьому впевнений абсолютно. Він помолиться у Лаврі. Там теж наведе лад. Скрізь стоятимуть чекістські священники, а не казна-хто.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

У нас у Лаврі й так чекістські священники.

– Ну, не впоралися.

Але вже, схоже, все. А скажіть, ви ж розумна людина, ви ж знаєте цих хлопців чекістів.

– Я не настільки розумний, мабуть.

Або не настільки знали їх. (Сміється). Чи могли ви собі уявити, що вони попруть ось так?

– Ну, я до останнього не вірив. Я 15-го чи 14 січня написав пост-звернення в нікуди. Я написав, що якби керівництво України або Зеленський могли б це прочитати й повірити – і негайно дозволити продаж зброї – принаймні тим людям, яких можна верифікувати як відповідальних громадян, як це в Ізраїлі чи Вісконсині...

 У Швейцарії.

– У Швейцарії. Я написав 15-го чи 14-го – словом, за п'ять тижнів до цього, – що якби мій голос якось впливав, я б... Хоча б – не знаю – 2 млн роздати стволів.

Зрозуміло, що до таких операцій, як "Танненбаум", готуються заздалегідь. Це операція, яка не вийшла в Рейха: вони не наважилися її проводити через відсутність центру ухвалення рішень у Швейцарії. Після того, як вони віддали наказ, що захищається кожне село, і кожне село повністю озброїли. І там суть наказу була в тому, що якщо вони почують, що центр упав і капітулював, сприймати це як дезінформацію – рубатися до кінця.

Зрозуміло, що, як ми зараз бачимо, напевно, усе-таки можна було цей закон зробити хитріше і озброїти частину, яка є порядною. Легко виявити все-таки порядних людей. Із нинішньою ж "Дією" це взагалі нескладно.

Так, так.

– І все-таки це зробити. Я думаю, що після війни зброю легалізують, я сподіваюся. Тому що її на руках буде стільки, що це просто треба державі визнати, що це так.

Чому Путін пішов, як ви вважаєте?

– Не побачив подальшої перспективи збереження рейтингу і влади. А війна все спише. До того ж це священна війна, і він збирає території. Тому якщо щось буде не так, погано, невільно, відберуть бізнеси, збільшать податки – це все в ім'я святої і великої ідеї, умовно.

Було в Росії двоє союзників минулого літа: нафта й газ. Газова історія повністю провалилася

Хвора голова в нього, як вам здається? Чи він тверезо все розрахував?

– Ідея маніакальна, а прикладно він, звісно, не дурень. У дурня б таке не вийшло. Він не дурень. Він, безумовно, талановита людина, просто...

Знаєте, як одного разу на військовій кафедрі ми експериментували з речовинами, і речовини не встигли надійти до початку іспиту. І ми зосередилися – і все дуже правильно розрахували на військовій кафедрі. Я загалом, за ідеєю, офіцер російської артилерії.

(Сміється). Пропоную, окрім мене, більше нікому про це не казати.

– Ми нікому не скажемо. Ось іще кілька пацанів, але вони точно не розкажуть нікому.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Так, так.

– І ми все чітко розрахували – і влучили в ціль. І всіх убили в цій цілі. Нас викликали до дошки: підполковник Протопопов, який служив в Афгані. І закричав на нас – дослівно – "Кінчені п...дараси". Я зазвичай цього слова не використовую, хоча воно зараз популярне.

Ну, це ж не ваше слово  Протопопова.

– Слово підполковника Протопопова. Що "через таких, як ми, двох кінчених уй...бків ми втратили в Афгані стільки пацанів". Тому що на самому початку, перебуваючи ще під речовинами, ми у формулу забили наш командний наглядовий пункт. (Сміються). І розрахували поправку на висоту, відстань розрахували правильно курвіметром по карті, проповзли, поправку на деривацію розрахували – усе розрахували. Тож накрило абсолютно конкретно – нікого не залишилося там серед живих у віртуальній нашій карті. Просто ми спочатку вступні дали неправильні.

Так і з Путіним. Розрахував же він далі плюс-мінус усе спочатку, а початкові ввідні неправильні. Початкові ввідні – це те, як людям добре не буде, щасливо не буде, вільно не буде. Почуття величі, яке чудове доповнення, там, до олімпійських перемог, до запуску білок-стрілок у космос, до ДніпроГЕСів, до великих металургійних заводів, можливо, він прикрутив до руйнівної машини, від якої нічого людям доброго не буде. Він тримається лише на нафті зараз. Було в Росії двоє союзників минулого літа: нафта й газ.

Газ  усе.

– Газова історія повністю провалилася. Тобто те, як він хотів усіх мати... Прокаїнова голка в Європу зламалася.

Так.

– Ось. Псу перебили дві ноги – і він перестав рухатися. Ну, я намагаюся акуратно показати, що це схоже на "451 градус за Фаренгейтом".

Так.

– Це ми з антиутопій в антиутопію живемо загалом.

Подрочувати ядерну кнопку Путін точно буде ще. Це його останній аргумент

Ви пам'ятаєте свої відчуття, коли ви дізналися, що почалася повномасштабна війна?

– Так, я змінив номер на машині.

Чому?

– Тепер він "П...ЗДЕЦ".

Ви їздите Лондоном із номером "П...ЗДЕЦ"?

– Так.

У Лондоні розуміють, п...здець кому?

– Ви знаєте, одного разу вибігла жінка радісна й каже: "Ой, ой, у моєї сестри теж день народження 13 грудня".

(Сміється). Але відчуття ваше от яким було?

– Воно не змінювалося. Ми все прораховували, що буде далі. Нам не хотілося вірити, але ми прораховували: далі країна-вигнанець... Єдине, що ми, незважаючи на те, що ми це говорили, і за кілька тижнів до повномасштабної війни був у Вільнюсі форум...

"Свободная Россия", так?

– Так. Де наша панель була "Стійкість, але неефективність російської економіки", де ми всі говорили про те, що це дуже стійка машина, яка викачує із Заходу гроші і може от стільки вкрасти, от стільки про...бати, от стільки витратити на херню, от настільки вбити людей і от стільки поділити між громадянами, і цього однаково вистачає. І незважаючи на це, ми думали, що й санкції будуть ефективнішими, і вона все-таки не настільки стійка, наскільки здавалося. Вони розрахували, що все, що вони виконали, надовго підніме ціни на нафту й газ. Нафта зрештою підстрибнула, але однаково тримається зараз на високому рівні, який дає змогу вести війну. Ми маємо з вами це розуміти.

Так, звісно.

– Що нинішні 80 за барель, хай які знижки Росія дає, хай як вона оплачує, міксує – якби вона нічого не робила із цією нафтою хитрими способами, із дисконтами, – цього однаково більше ніж досить.

Так, так.

– 400 танкерів – таємний флот, прихований флот Російської Федерації. Якщо світ захоче їх хлопнути – вона, безумовно, на якийсь час іще підскочить. Але якщо світ захоче їх хлопнути – ось тоді розмову про економіку вже можна вважати дуже актуальною. Поки вони можуть залатувати всі дірки, додруковуючи проти цього валютного виторгу стільки рублів, скільки їм потрібно.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Ви сьогодні абсолютно впевнені, що Росія зазнає поразки?

– Що таке "поразка" або "перемога"?

Гарне запитання. Що таке "поразка" в розумінні українців? Україна виходить на кордони 1991 року, Росію демілітаризовано, денацифіковано, Росія кається і Росія нарешті виплачує репарації. Ну і Путіна немає у Кремлі. Бо якщо Путін у Кремлі, то рано чи пізно він піде знову.

– Такий сценарій наразі я не бачу дуже ймовірним.

Отак навіть?

– Наразі я його однаково не бачу. Я вважаю, що ймовірність поки дуже невисока. Тому що ніхто не хоче зв'язуватися з Путіним, коли він буде маніпулювати ядерною кнопкою й піднімати...

А він буде маніпулювати ядерною кнопкою? Йому ще недостатньо американці й китайці пояснили все?

– Подрочувати її він точно буде ще. І всі ці літаки судних днів ще туди-сюди літатимуть. Вони будуть розвертати, показувати, як вони розвертатимуться, запускати порожні болванки... Вони це все ще будуть робити. Це останній аргумент, який залишився. Останній. І вони його точно будуть відпрацьовувати.

А для вас що перемога?

– У мене буде дуже непопулярна відповідь. Мене можуть потім не пустити.

Ну, ми ж чесно все говоримо. Звісно.

– Але я вам однаково скажу. Якщо навіть не вдасться повернути територію...

Яку територію?

– 24-го числа [24 лютого 2022 року].

Ви припускаєте, що навіть до 24-го може не вдатися повернути?

– А ви знаєте, які настрої щодо жителів Донецька ось тут? "А я от не хочу із цими людьми жити в одній країні". "А от він мені може у спину далі..." "А там узагалі нас ніхто не хоче. Паркан побудувати". Я такого чув дуже багато.

Женю, ні. Величезна кількість жителів Донецька  більшість  поїхала одразу ж, щойно почалося все.

– Я це розумію. Але якась частина вже вісім років як гарний бізнес у Москві й Підмосков'ї, у Пітері.

І в Києві, і в Європі.

– І в Києві, і в Європі.

Так, звісно.

– Я не кажу "переважна". Я кажу, все-таки більшість поїхала в те корупційне мовне середовище, у якому комфортно. Будьмо гранично чесними.

Україна має воювати мізками й залізом, бо людьми через якийсь час воювати буде неможливо. І неправильно

Я зараз швидко: навздогін. Коли українська армія звільнила частину Харківської області, стрімкий прорив такий був... У нас є місто Вовчанськ на кордоні Росії й України. Ось разом із російською армією з Вовчанська піднялася більша частина населення і виїхала в Росію. Тому я думаю, що ці люди не затримаються.

– Проте я вважатиму перемогою, якщо влада України в якийсь момент – одночасно з арештом, там... Якщо ті герої – там, Небесна сотня, то це ось цієї "корупційної сотні" – презентує народу просте нове законодавство з низькими податками, зрозуміле, реалістичне: інтуїтивно реалістичне – і прикінчить внутрішній "радянський союз" тут у вигляді корупційного складника... Щоб якщо в тебе будинок, то тобі не треба бігати по папірці нікуди й нікому нічого платити, і ні з ким терти в лакі, шоті й інших місцях, і нікому котлети не потрібно передавати на заправці...

Котлети по-київськи?

– Так. А то й цілі валізи. Ось коли це відбудеться, це буде розрив пуповини з ординсько-корупційною державою.

А територіально?

– Територіально... Будемо гранично чесними: усе залежить від Заходу й від постачання дуже злісних вундервафель. Тому що людьми воювати не...

Вундервафель... (Сміється).

– Так. Я цитую Латиніну Юлю. Тобто Україна має воювати мізками й залізом, бо людьми через якийсь час воювати буде неможливо. І неправильно.

Так, я згоден із цим. Я згоден абсолютно.

– Мізки є, а заліза тут не зроблено, зокрема через попередню: корупційну...

Звісно.

– Ось коли її буде переможено, тоді буде захист на майбутнє, тоді в майбутньому можна розраховувати будь-які території до 1991-го повернути назад, зокрема Крим. Ви мені ставили це запитання у 2015 році: що потрібно зробити...

Так.

– Я відповідаю вам так само, як відповідав уже вісім – так? – років тому.

Вісім років тому.

– Якщо на в'їзді з Росії – із Бєлгорода або з окупованих територій – вони потраплятимуть на трасу на чотири смуги, освітлену, без ліміту швидкості, без ментів під кущем, які вчора вибігали й зупиняли машини перед нами... Більше немає інших турбот, звісно. Якщо вони тимчасовий поставили знак "50", хоча там абсолютно порожня траса... Ось іншої турботи зараз у країні немає, окрім, звісно, людей... Вони не беруть хабарів. Вони роблять цю довгу штуку, заповнюють усе, двоє людей, на камеру. Усе чесно. Але мені здається, інші турботи просто мають бути зараз. Безумовно, їздити треба правильно й безпечно, але коли вони будуть потрапляти у країну, де в тебе є права... Ось як зараз до нас підійшов співробітник СБУ й у якій формі він попросив не знімати...

Так.

– Ось це повна демонстрація, як у нормальній державі має бути.

Як треба, так.

– Не прикладом у спину. "У-у..." Ось це совкове зіщурювання – його треба прибрати. І держава має стати другом, помічником, адміністратором і нічним сторожем. Нічний сторож – це основне. А не владою, яка сидить над тобою. Вона має бути позаду тебе – держава. Ти маєш бути попереду, а держава має бути позаду. Держава має долучатися, коли стався землетрус, коли напали вороги, коли в тебе випадковий напад на вулиці... Ось тоді має долучатися держава. Вона ні для чого іншого не потрібна. Ти можеш дім побудувати сам, торгівлю вести сам, атомну станцію ти теж можеш побудувати сам, великий металургійний завод, нафтовидобувну компанію зробити сам і трубопровід зробити сам. Для цього держава не потрібна. І ліцензії їхні срані нікому не потрібні. Це просто обмеження, обмеження й гальмування.

Коли Україна це зробить, це буде абсолютна перемога. Бо далі буде й територія будь-яка, якщо її не повернуть до цього часу. Тому що це буде той суспільний договір, та система взаємовідносин, і такий спосіб заробітку, який буде надзвичайно привабливим для людей.

Це те, що намагався зробити [колишній президент Грузії, голова Виконкому реформ України Михайло] Саакашвілі, і те, чого Путін не міг пробачити, коли вони вирішили, що корупцію можна випалити повністю.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Поганий приклад.

– У країні, яка станом на 2003 рік була на 30 позицій нижче, ніж Росія. У Росії 2003-го змінювалося, зростало, вводили антикорупційні речі... Індекс корупції 2003-го в Росії падав, податки знижувалися, усе вибілялося. Я пам'ятаю цей час. Крани, крани, крани... Усе росло, усе було можна. Ще діяло єльцинське законодавство. Але прийшли нафтові гроші, які крали ще дуже акуратно.

І тоді Грузія, де палили меблі на вулицях, мала вигляд як ніколи. І вони за секунду показали – тому що ці роки – це абсолютна секунда в історичному масштабі, – що все це можна. І вчетверо виростили ВВП за 10 років.

І це те, що, переважно, означатиме перемогу. І плюс Саакашвілі відмовився путінських людей тримати. Він їх звідусіль повиганяв. Що, певне, почав робити і Зеленський теж. Просто вони не можуть сказати: "Ви знаєте, у нас тут узагалі 30 років були скрізь заступники путінські. І ми почали потихеньку виганяти. І ось через це в нас такий".

І не лише заступники, а й керівники.

– Ну, так, я умовно кажу.

І перші особи.

– Так. Ну ось перший конфлікт одного з – його складно назвати олігархом – дуже заможних людей, одного з перших людей, хто виїхав через Путіна, бо в колишній державній компанії приватизованій Путін висунув вимогу залишити всіх заступників... Вигнали через це протягом перших кількох тижнів його правління. Стався один із великих перших конфліктів. Не хочу називати прізвищ, я не питав дозволу. Але цей спосіб управління – він такий у Путіна.

Усе, що Залужний написав, мають Україні доправити

Скажіть, будь ласка, щодо вандервафель...

– Негайно мають доправити.

До чого Захід може і мусить вдатися? Давайте так: мусить і може.

– Може до всього і мусить до всього. Тут узагалі жодного бути не може.

А що його стримує сьогодні?

– Усе, що [головнокомандувач ЗСУ Валерій] Залужний написав, – усе мають доправити.

А що стримує Захід?

– Я думаю, що вони так торгуються.

Із ким?

– Із Путіним, звісно. Вони досі бачать його сторону... [Генсек НАТО Єнс] Столтенберг сказав у "Рамштайні" кілька тижнів тому, що "ми хочемо показати Путіну, що він зробив величезну помилку, фатальну помилку". Тобто вони через постачання чи не постачання зброї спілкуються з Путіним, впливають на Путіна. Вони все ще бачать його за столом переговорів. У цьому проблема велика.

Вони ще нічого не зрозуміли, ви думаєте, до кінця?

– Вони люди ж не сміливі. Чому скрізь там написано "Be brave like Ukraine" ("Будь сміливим, як Україна". "ГОРДОН")? Тому що вони взагалі не brave. Узагалі.

Але [президент США Джо] Байден сміливою людиною виявився? [Колишній прем'єр-міністр Великобританії Борис] Джонсон.

– Ну, так. Легко бути сміливим, коли тобі потрібно просто сказати, що ти приїдеш, і там просто під страхом страти нікого й близько до кнопки жодної не допущено.

Ні. Я навіть маю на увазі, щодо тих кроків, які він зробив стосовно України.

– Джонсон сміливий, тому що він був першим і тому що тоді ще всі вагалися й думали, як що буде. Бо для них тоді ще було незрозумілим майбутнє: буде незалежна Україна чи не буде.

Ви із Джонсоном знайомі?

– Я його бачив близько, але не думаю, що він мене ідентифікує. Я привітався, як і з Камероном. Але не так, щоб я міг напроситися на чай.

Добре. Продовжимо. Захід може і мусить. Захід дасть усе необхідне швидко?

– Ні. Так, дасть. Швидко – ні. Що таке "швидко"?

Ну от негайно.

– Ну, негайно вже не вийшло. Очевидно, даватиме повільно, поступово, довго варитиме жабу Путіна, як сказав Кох. Я думаю, що приблизно так і буде.

І це все торгівля?

– Це – торгівля. Цинічна.

Жах.

– Ну, це я так бачу. Я можу помилятися. Я ж не Нострадамус. Я так бачу. Мені зі своєї позиції видно так. Якби я жив у Києві, я, можливо, бачив би інакше. А з Москви б узагалі все здавалося з точністю до навпаки.

Ви спілкуєтеся з ким-небудь у Москві, у Пітері?

– Так. Із моїми колишніми колегами.

Що люди кажуть?

– А те, що на машині написано, на номері, – переважно Тому що в мене загалом нормальні люди. Хтось збирається, хтось зробив усе, щоб вивезти дітей. Хтось зосередився, як у концтаборі, на дрібних, простих, побутових радощах.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Чи є розуміння в Росії, що відбувається в нас і що відбувається в них уже? І якщо так, то в якому приблизно відсотковому співвідношенні? От скільки людей, котрі все розуміють?

– Які розуміють, що країна-вигнанець – це удар економічний, – розуміє 80%

Так?

– Це розуміють. А чи вважають це прийнятним, можливим, і чи досі вважають Путіна якимось легітимним? Ну, напевно, 35% таких точно є.

Вважають?

– Так. Тобто у нього група підтримки...

А що, 65% уже не вважають?

– Вони просто мовчать. Вони по-різному не згодні. Ну, слухайте, у мене були люди, які дали мені, задонатили, щоб я привіз сюди медицину. От вдумайтеся просто. Там градацій сірого дуже багато. Люди заплатили свої чималі гроші, довіривши мені купити медицину. Ми, до речі, звідси могли бачити нашу вантажівочку. Вона там стоїть, із медициною.

Так.

– Можемо дійти до неї – відкрити, якщо хочете. Так?

У нас усе демократично. Звісно. Це Україна  абсолютна демократія. Хочемо  ідемо туди, хочемо  ідемо сюди.

– Безумовно, у воєнний час свобода страждає дуже сильно.

Ну звісно. Люди задонатили. Так?

– Люди задонатили. "Ось я прийду на вечерю..." У нас дві вечері було: 24-го – і 10-го буде.

Так, я пам'ятаю.

– 24-го ми зібрали повністю – скільки хотіли. Просто в останній день.

Скільки ви зібрали?

– £240 тис. прямих квитків. 10 тис. – квитки, за якими людина не прийшла: вирішила, що аморально їсти крабів 24-го числа. Але вона хоче допомогти, тому вона купила квиток – і не прийшла. Це свідома позиція.

Так, так.

– Я з великою повагою. Поки ми рекламували вечерю – з вашою, зокрема, підтримкою, дуже вам вдячний...

Немає за що, так.

– Людина сказала, що "ви так гостро потребуєте грошей, що я можу вам закрити рахунок тисяч на 100 медичний". Фунтів. І ми ще продали на 120 тис... Тобто 12 осіб у нас є на 10-те число. І там є ще 12 місць наразі. Тож якщо хтось є в Лондоні, приходьте. І мені жінка одна в підсумку закрила рахунок абсолютно інший. Її також можна додати: там, тисяч 19. Вона сказала: "А там будуть українці?" Я кажу: "Ну, звісно, будуть". – "Мені взагалі все, що вони кажуть і як вони це кажуть, – мені це взагалі не близьке. Оце все. Бандера – це все п...здець". Я кажу: "Окей". – "Ми не мали туди нападати. Мені дуже шкода цих людей. Але я це все про "героям слава" не хочу слухати". Ось. Градацій сірого – їх дуже багато.

Так, так.

– Дуже багато. Ми, росіяни, маємо думати про те, що нам робити з нашою бідною країною після Путіна.

Країна ж багата.

– Так, країна багата, а люди бідні. "А про героїв я взагалі не хочу слухати. Я хочу, щоб від наших снарядів не страждали люди. Тому ось купіть медицини, скільки потрібно. Якщо потрібно, я ще заплачу. Мені це все дуже не подобається, що від мого імені це роблять". Ну от як це?

Ну, різні думки.

– Різні думки. Я кажу: "Дякую дуже".

Але гроші дала?

– Гроші дала, звісно.

Скільки ви зібрали в підсумку?

– £460 тис. Із них третину просто зараз можемо побачити.

Такого удару по російській мові й культурі, якого завдав Путін, більшовики не завдали

 Чудово. Женю, як вам здається, які настрої в Росії? Я не беру зараз Москву й Пітер навіть. Я беру умовну Пензу, там, умовний Тамбов, Читу.

– А цього я не знаю. Настрої, я думаю, дуже різні. Вони цілком залежать від рівня освіти й гуманітарної культури. Цілком. Що ти молодший і освіченіший, то ти більше хочеш, умовно кажучи, західного виду відносин, подорожувати світом, спілкуватися різними мовами про свободу і творчість. Що ти менш освічений і більш зрілий – "ура, скріпи... Мочити в сортирі... Хреститися в ім'я Отця, Сина і Святого Духа і роз...бенити сусідні країни".

"Ми росіяни, з нами Бог, із нами Богородиця".

– "Із нами пох, Босх і іже з ними".

(Сміється). Дивно  знаєте що? Велика російська культура  [Антон] Чехов, [Лев] Толстой, там, [Петро] Чайковський...

– Такого удару по мові й по російській культурі, якого завдав Путін, більшовики не завдали.

Катастрофа.

– Більшовики не зробили такого.

Але знаєте, ще катастрофа: оця велика російська культура не змогла виховати російську людину.

– Вона не може виховувати. Уже тут не показують "З легким паром" на Новий рік, а там є прекрасне, де Барбара Брильська каже: "Я вчитель у школі. Помилки вчителів не одразу видно, але вони теж дуже болісно позначаються на суспільстві". Там є дуже крамольна ця фраза.

Я ось дивуюся тому, що ця культура не змогла виховати російську людину. І ми побачили зовсім інших росіян: озлоблених, жахливих...

– То вона виховала цілий останній мільйон, який виїхав, і 12 млн нас, які виїхали. Ми цієї системи не прийняли. Вона виховала країну із, вважайте, там, 12–13 млн.

Це цікава думка.

– Ми – Куба у вигнанні. Є кубинці, які флоридці тощо.

Так, у Маямі.

– Ми ось та Куба.

Добре в Києві. Правда?

– Дуже добре. Мене дратувало, коли тут до 4.00 хтось горлав, співав, реготав. Зараз так цього бракує... Нехай вони горлають тут і бухають усю ніч, нехай – я не знаю – трахаються на даху, але я хочу життя назад. Я от дуже про гедонізм.

То ця машина з Великобританії їхала?

– Ні. З Великобританії їхала маленька машина. Потім перевантажили в Німеччині на більшу машину – на оцю. Ось, до слова, речі... Моя донька Аліса – вони були в гостях із дівчинкою, вони наварили компоту – і почали продавати компот.

Аліса  балерина?

– Так. Стали продавати компот. І на виторговані гроші... Вона сказала: "Я хочу, щоб це були вітамінки українським дітям". І тому рівно на 39 фунтів тут... Тобто ми її взагалі не просили, але ж діти – вони не слухають батьків – вони дивляться. І вони, побачивши те, що ми робимо, по суті, скопіювали дії. Загалом, ось. Якщо чесно, я відчуваю почуття виконаного обов'язку... Знеболювальні різні.

Ну чудово. Чудово.

– Загалом, нам дали запит – ми його відпрацювали. Вийде наступний уже зібрати – приженемо ще.

І я зрозумів: хай скільки років це триватиме – скільки ми можемо, скільки в нас буде виходити, ми будемо це робити. Буде мікрокількість – ну, буде мікрокількість. Будуть забезпечувати добре – ми перейдемо на щось інше. Ми вирішили, що це прямо ми упираємося, і доки є запити від шпиталів, ми це будемо робити.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Тобто оцінити ситуацію всередині Росії  як росіяни думають сьогодні  ви не можете?

– Як їм увімкнуть телевізор, так вони і думатимуть.

Жах.

– Жах, але зручно дуже.

Зручно, так.

– Скажи завтра "світу мир" – і все. "Ми ж вас навчали з дитинства: "світу мир". Усі, хто тут були і щось робили, – вони всі герої, вони всі молодці, усіх назад, усе закінчилося, усе класно". І люди святкуватимуть, буде величезне свято.

А в Лондоні багато російського народу?

– Багато.

Ну от скільки? Ви не рахували? Є цифри?

– 780 тис. тих, хто виїхав із колишніх РСР у всій Великобританії.

О, чимало. Із них із Росії?..

– Добра половина. Ні, не добра.

Зла.

– Тому що зла. (Сміється).

(Сміється).

– Я пам'ятаю ваш мемчик про Барака Обаму.

Ну, вважайте, ще один народився.

– Так. Ні, не добра половина. Тому що дуже багато людей із країн Балтії. Бо поки був Євросоюз, було дуже комфортно працювати.

Добре. Ось росіяни, які перебувають у Великобританії,  що вони думають?

– Усі по-різному. Люди, які приходять на концерт Валерії, думають так, як їм... У них же цілодобово мовить телевізор удома...

А хтось іще ходить на концерти Валерії?

– Ну, 2015 року... Я умовно кажу. 2015 року вона зібрала "Альберт-хол". Не жартую.

Жах.

– Ті, хто ходять на концерти Валерії, і хто ходить туди ж, в "Альберт-хол", на концерти [Бориса] Гребенщикова... Думаю, це одиниці, поділені на ікс. Ті, хто маленьким гуртком збирається послухати "Жабу" Басьо, Акуніна, – там загалом кожному можна потиснути руку. Ті, хто там приходять Бикова послухати або "Гражданина поэта", умовно, – їх також було 2,5 тис.

Олігархи в Росії – уже не олігархи. Влада в однієї людини

Олігархи, які...

– Вони вже не олігархи. Влада в однієї людини. Олігарх – це злиття фінансового капіталу з політичним. Політичного капіталу ні в кого із заможних людей, окрім [Романа] Абрамовича, немає.

 В Абрамовича є?

– Із тієї когорти. Є новий вид олігархату: це путінські друзі, які можуть на нього впливати. Тобто вони мають вплив, але вони всі навколо Путіна – їх немає в Лондоні.

Ну, давайте: із тих, хто є в Лондоні, із дуже багатих людей  назвімо їх так. До речі, почнімо з Абрамовича. Ви знайомі з ним?

– Так. Але дуже давно не спілкувалися.

Що він за людина?

– Дуже розумний. Він рахує на кілька ходів наперед. Із нього видно, що він просто розумний.

Шахіст.

– Він більше, ніж. Шахи, у які він грає, – вони загалом тривимірні. Мудра людина, мені здається. І він дуже гарний перемовник.

У Лондоні, так? У Москві ж не зміг.

– Знаєте, він зміг скрізь і зокрема навіть тут, у Києві. Він тут бував кілька разів.

А що він зміг у Києві? Він щось зміг хіба?

– Він приїхав тоді постаратися всіх посадити за стіл переговорів.

Це ж неможливо.

– Тоді ще було можливо – до Бучі. Коли його мало не вбили.

А що, його мало не вбили?

– Так, його отруїли.

Ви вірите в це серйозно?

– Так. У мене є свідок, знайомий. У мене немає підстав цьому не вірити.

Фото: EPA Фото: EPA

Хочете, я вам свою теорію скажу? Безперечно, Абрамович  дуже розумна людина і, кажуть, навіть гарний хлопець. Але для мене він абсолютно путінська людина. Коли він приїхав сюди утихомирювати ситуацію, вести переговори тощо, це приїхала людина Путіна. А потім, не забуваймо, що він хотів уникнути санкцій. А коли в тебе можуть відібрати всі твої мільярди, нажиті в поті чола, то ти будеш і переговори намагатися проводити, мені так здається...

– Ну решта ж цього не робили й не могли.

І навіть корумпувати когось спробуєш, щоб тебе відмазували перед західними партнерами. Мені так здається.

– Цього я не знаю. Я думаю, що значну частину грошей він і так збереже. Він і так подумав про це наперед. А в тому, що йому абсолютно не потрібна війна – і він точно був у партії миру, – у мене немає жодних сумнівів абсолютно.

Ні, йому, звісно, війна не потрібна.

– Як і дуже багатьом в оточенні Путіна, окрім от зовсім цих дідів, упирів старих, які – окей, ізоляціонізм, але, може, і навіть частині дідів цих не потрібна була така війна: просто війна. Швидко захопити, як Крим, – так, це гарно. "Хоп! – і наше". Проковтнув, як жаба, – і сидить очима обертає.

Тобто Абрамович  що?

– Абрамович, я думаю, ще відіграє роль. Коли все піде більш ніж негладко у Росії. Я думаю. У всякому разі, він може звернутися сюди, і його досі слухають там.

А гроші лишилися в нього якісь іще?

– За нього не хвилюйтеся.

Я спати не можу просто.

– Я думаю, що це не те, через що нам із вами варто перейматися. Ще раз кажу: він один із небагатьох, хто все передбачив і зробив якісь захисні дії наперед. Як співав Оксимирон, є сапієнссексуал. Це людина, яка ніби мліє перед інтелектуалами. У мене така слабкість. Коли я бачу людину, розумнішу за мене, у мене просто...

Ну так, так, згоден. Абсолютно.

– Інший би просто підійшов і вдарив, ось...

Чи є в Росії люди, які можуть прийти до Путіна і сказати: "Вово, кермуй назад. Справи погані"? Ні, немає жодного. Навколо нього лише ті, хто приносить цареві приємні новини

Ні, ні, я теж люблю людей, розумніших за себе. Класна у вас слабкість, мені подобається. Женю, скажіть: у Лондоні є багаті росіяни ще?

– Так. Хоч ротом, хоч дупою, вибачте.

Так? Хоч і ротом, і дупою одночасно. Так? (Сміється).

– Звісно. Це тиха гавань якийсь час була. Потім її поштормило. І зараз вона знову заспокоюється.

Але чи є багаті росіяни, яким удалося зберегти свої великі гроші, у яких не відібрали гроші?

– Так.

Що вони кажуть? Я навіть прізвищ не питаю. Просто який у них настрій? Що вони думають?

– Настрій – я процитую. До того ж людина сказала рік тому.

 Уже після початку [повномасштабного вторгнення].

– Так, після початку. 11,5 місяця тому. "Ось у Дубаї накрили всі літаки – приземлили. А потім там же приземлюють їхні гроші, а потім там же або в сусідній країні приземлюють усіх їх". Ось так. Це настрій. Ніхто не за війну, ніхто не підтримує, ніхто не за Путіна. Є люди, яким дуже не подобається, і вони сфокусовані на те, що це удар по культурі й по мові. І вони, як і раніше, з великоросійським шовінізмом не вважають Україну рівною країною, але вони абсолютно нажахані, що від їхнього імені відбувається Буча, Маріуполь, вибухи будинків... І цих людей багато, які кажуть: "Ми не знаємо, де Україна, не хочемо знати. І нам узагалі все це не цікаво. Путін не мусив цього робити. Подобається щось там – піди купи, дай хабаря, домовся".

У Росії є сьогодні люди, які можуть прийти до Путіна і сказати: "Вово, кермуй назад. Справи погані"?

– Немає.

Жодного?

– Ні. Він усіх людей, які могли б так сказати, від себе дистанціював. Навколо нього лише ті, хто приносить цареві приємні новини. Це суто осінь патріарха. І на роздрукованому аркуші великими шапки новин приносять.

Тобто найчастіше новини створюють... Там, узяли якийсь пункт із трьох будинків, село чи, там, хутір, де просто вже цих будинків немає, а однаково це у топновинах "Яндекса", бо Путіну це роздрукують – і йому це сподобається. Це ось як центральна газета португальська, яку друкували в одному екземплярі для Салазара, який, усі думали, ось-ось помре, а він – раз! – і почав одужувати. І в ейфорії термінальної стадії діставав задоволення від гарних новин.

А що цей пацієнт? Він надовго ще, як вам здається?

– Я б хотів застерегти від... Як моя подруга Ніка жартує, "всіх на...бав і себе не забув". Я хочу застерегти від цього. Дивіться: людина не курить, не п'є, плаває в басейні, займається спортом...

Фото: EPA Фото: EPA

Грає в хокей.

– Ну, у хокей – ми бачили, як він грає.

Та ви шо! Усі колишні хокеїсти, ветерани просто врозтіч  так він грає класно. Він їх обводить на раз, забиває такі шайби взагалі  він красень.

– Ну, так чи інакше, зумійте ви в 70 років пропливти 20 басейнів, пограти в хокей, а потім чотири години феніботати на сцені. Це загалом свідчить про те, що запас здоров'я досить непоганий.

Я взагалі не вірю в його онкологію, у його двійників...

– Я не вірю в його онкологію. Двійники, мабуть, десь з'являлися.

Ви думаєте?

– Ну, так. Але немає сумнівів, що в "Лужниках" і на Федеральних зборах була одна й та сама людина.

Звісно.

– І це, найімовірніше, Путін.

Думаю, що в Путіна ідея дожити доти, доки їхній син із Кабаєвою зможе стати наступником – цесаревичем

Тобто з ним усе гаразд  помирати, мабуть, не збирається. Так?

– Так. Він схиблений на здоров'ї і схиблений на безпеці. Абсолютно параноїдально схиблений. Ось те, що лікар-онколог їздив, там, 35 разів до нього за якийсь короткий час, і те, що збирають біоматеріали, і те, що є один з інститутів біології старіння, який спонсорує дивний офшор, – це все свідчить про те, що він таки серйозно піклується про все це. Я думаю, що в нього ідея дожити доти, доки їхній син із [колишньою гімнасткою Аліною] Кабаєвою може стати наступником – цесаревичем.

Наступником Кабаєвої? (Сміється).

– Ні. Наступником його.

Сину скільки років?

– 10 чи щось таке. Дивіться. Його батьки померли в...

Так, так, у 92, здається. Чи скільки?

– 89 чи... Ні, ні. 79 і 81. Тобто вони блокадники, вони прості люди. Харчувалися простою, там, смаженою свининою з картоплею.

Ну, багато блокадників довго жили. Ви знаєте, чому? Тому що вони не зловживали неправильною їжею. І люди, які пройшли концтабори, теж. Вони запас міцності мали потужний.

– У мене блокадники бабуся й дідусь. Вони їжу економили і нічого не викидали з холодильника.

Крихти збирали, напевно.

– До холодильника підійти було... Найчастіше, якщо тиждень не було автолавки, до холодильника просто неможливо було підійти. Це факт. Але харчувалися вони ситно й неправильно. І прожили досить довге, гарне життя, але обоє були блокадниками. Але обоє мали доступ до збільшеного пайка в найскладніший рік. Один був артилеристом на Заячому острові, а бабуся працювала в їдальні.

 Ви знаєте, ось ви заговорили про блокаду... Я зараз цікаве запитання вам поставлю. Я дуже багато вивчав історію Радянського Союзу. До того ж не просто мемуарну літературу. Я і в архівах копався, і досить так ґрунтовно й системно. Ви знаєте, однозначно я розумію, у чому біда Радянського Союзу й сьогоднішньої Росії: людина  лайно, людина  ніщо.

– Не лайно. Вона матеріал.

Так, матеріал. Народ  о! Народ  так. Країна... А людина  тьху!

– Так. Усе заради ідеї.

Так, так.

– Чому все прижилося, Радянський Союз ліг на всю попередню основу, чому раптом, використовуючи, по суті, примітивні засоби масової інформації, Наполеона зустріла Москва пожежею, а потім... Спочатку масовою втечею й пожежею. Тому що та війна була: перша, умовно кажучи, – свідомо народна, і ідея, як у Чингісхана, була...

Про блокаду я хочу сказати. Здавалося б, рятуйте людей. Тобто загинуло під час блокади 900 тис. людей. Правильно?

– Від голоду. Половина від цього, і половина...

Ну, 900 тис.

– Це страшна кількість. Там немає точних підрахунків.

Це жах. до того ж ми розуміємо, що загинули найкращі. Тому що населення Ленінграда на той час  це професура...

– Що таке "найкращі"?

Генофонд.

– Зрозуміло, що дуже багато людей загинуло з них. Ті, хто працював на оборонку, – фізики й інші – їх усіх же вивезли.

Ну, так. Їх  так.

– У Новосибірськ.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Я маю на увазі залишки невинищеного генофонду, так би мовити. Вони загинули у блокаду. Я ж спілкувався з багатьма блокадниками, починаючи від Іллі Глазунова, який ридав, коли розповідав... У нього вся сім'я загинула у блокаду. Він сам залишився. Боже, потім Данило Гранін... Багато ленінградців.

– А ви були на його дачі в Жуковці?

Я був на його дачі в Комарово. У Данила Граніна.

– Я про Глазунова. Це мій сусід по Жуковці.

Так, я був у Глазунова в його музеї. Ми там із ним довго спілкувалися. І ось блокадники розповідали мені ці жахи... Гранін же зробив книжку блокадну з Олесем Адамовичем. Він каже, що "ми левову частку спогадів ленінградців не видали у цій книжці, тому що це страшно, не можна про це говорити: як їли дітей і щурів тощо". Своїх дітей.

– Останній свідок – Алексєєвич.

Так, так. І ось я одного разу з екрана запитав: "Чи не простіше було здати Ленінград німцям?" Та й хер із ним, що місто Леніна. Київ же здали. Харків здали. Та й Ленінград треба було здати.

– Київ не могли захистити.

Добре. Ну, Ленінград могли захистити, не здали. 900 тис. убили. Тобто кинули на голодну смерть...

– Але ніхто не рахує людей у державі такого типу. Ніхто ніколи не рахує людей. А щоб звільнити – перезахопити – Латвію... Латвія – невелика країна, і була вже велика перевага. Армія, по-моєму, Конєва, ішла через країни Балтії. Німців вибили з Латвії порівняно швидко. По-моєму, 120 тис. І 200 тис. поранених. Щоб просто швидко пройти маршем. Там ніхто не рахував.

А в Берліні...

– А скільки поклали, щоб узяти Берлін...

Так. Пів мільйона.

– Або 600 тис. І їх теж ніхто не рахував. Вони не вважають людей узагалі за людей. У цьому весь жах. У нас на мить були напади гуманізму в державі. Траплялися.

Напади, так.

– Ну, там, за лагідної Єлизавети майже не було страт – або не було. Були періоди, коли таємна канцелярія була півтори людини. А були періоди, коли раптом смертну кару скасовували й заміняли лише 15 роками. Були періоди, коли за кілька етапів скасовували кріпацтво, вводили суди, забороняли тілесні покарання... "У нас на мгновение вспыхнул свет – и снова темно", – як співав Єгор Лєтов.

Так. Я коли виступив щодо блокади й сказав свою думку, Путін мене ідіотом назвав.

– Тому що інакше не буде жодної величі – нічого не буде.

Так, авжеж. А ось ви як ленінградець... До чого я веду?

– Мене б бабуся з дідусем з'їли з лайном за те, що я скажу, але... Я зараз не в цій футболці, але вона в мене із собою. Це футболка з Данилом Хармсом. Він дуже схожий на Бандеру. І це для мене тест завжди, хто переді мною: пітерський інтелігент чи український націоналіст. Жарт такий, похмурий.

Ага.

– Наявність Данила Хармса свідчить про мою позицію. Його заморили голодом у психлікарні саме за те, що казав, що місто треба здати німцям. Потрібно було здати.

Продовжуючи розмову про сьогодення... Бачите: ми відволіклися на минуле...

– У 25 років я б так не сказав, а гуманізм для народженого у СРСР – це складний, поступовий і важкий процес.

Так, місто Леніна. Як можна здати? Нехай краще 900 тис. загинуть, ніж здати місто Леніна. Або місто Сталіна. Так? Це ж неможливо.

– Місто Сталіна здали.

Ну так.

– Не було сил захистити – і здали.

Так, так. Ну, продовжуючи розмову про сьогодення... Рік [повномасштабної] війни. Ми бачимо, хто до чого прийшов. Росія  країна-вигнанець...

– Мені здається, усі в дорозі ще.

У дорозі?

– Мені здається, ми всі в дорозі. Ще ніхто не прийшов... Та картинка, яку ти бачиш на шляху, – вона дуже несхожа, мені здається, на фінальну точку цього шляху. Тому що комусь важко і він у розпачі, комусь здається, що це нижня точка і що гіршої не буде. Комусь здається, що ні, узагалі все добре, пропетляли, чудово...

А як вам здається?

– Я досі не розумію, з якою швидкістю – ми про це говорили годину тому – Захід постачатиме летальну зброю. Те, що вони постачатимуть серйозні, далекобійні снаряди, які далеко літають і дуже вибірково... Вибірковість потрібна, безперечно. Тому що шкода мирних жителів, навіть якщо вони чортові сепари. А щоб уражати цілі, щоб цих снарядів було менше. І літаки будуть. У вас будуть літаки, мені здається. Просто я не знаю, скільки має годин налітати льотчик...

Скільки ще хлопців загине, доки будуть літаки... Наших хлопців.

– Багато.

Ось у чому.

– Ці ж не зупиняться. Те, що взагалі про літаки йдеться... Улітку я, напевно, інакше вам відповів би. Улітку я б сказав, що, напевно, HIMARS дадуть, а літаки – мабуть, таки побояться. А зараз...

Ви знаєте, війна відбувається на кількох фронтах. Є гарячий фронт під Бахмутом, а є дипломатичний фронт.

Інформаційний фронт.

– Так. І тут... Якщо під Бахмутом тобі, крім будівель і всього, потрібне дуже добре західне озброєння, якого Україні бракує, то щоб виграти інформаційну війну, тобі потрібна освіта, гарна англійська і швидка, реактивна голова. І тут треба сказати: хай як там є, хай як далі буде... Якщо навіть не буде війни з корупцією, я вважаю, що нинішньому керівництву України потрібно просто пам'ятник із золота відлити потім лише за те, як вони це зробили.. Тому що свою частину саме як політики, як перемовники, як дипломати на дипломатичному фронті вони зробили. Я не знаю, можна було б краще чи ні. Може, і ні.

Так, зробили блискуче цю роботу.

– Можливо, краще й не вийшло б ні в кого. І на самому початку скепсис, який був із боку [п'ятого президента Петра] Порошенка та його команди щодо того, як Зеленського сприйматимуть... А нормально сприйняли. А сприйняли так, як ніколи й нікого не сприймали з українського керівництва.

Так, звісно.

– А українська дипломатія ніколи в історії не була такою високою, як зараз, де-факто, ось фул-стоп. Сподіваюся, що це також віртуальні вербальні набої. Сподіваюся, що їх не розстріляють даремно за колосальну безцінь.

Далекобійна артилерія – це єдина мова переговорів, яку розуміє Путін

Уявімо: з'являться в України літаки, далекобійна артилерія, високоточна...

– І багато снарядів.

І багато снарядів. Почне Україна завдавати ударів...

– Одразу підуть розмови. З'являється – і наступного дня президент Мозамбіку умовного приїжджає сюди і каже: "Путін готовий. Нумо зустрічатися".

Ви вважаєте? Ну про що ж із ним говорити – з Путіним? Із ним же спільних тем немає.

– Вони ж попросять: "Віддайте тоді ось це, ось це, ось це – і все. І ми обіцяємо перед усім світом..."

Але ж ніхто не погодиться на це.

– А я не знаю.

Не погодиться.

– А я не знаю.

А я вам скажу чому. Більшість українського суспільства визнає лише одне: вихід на кордони 91-го року. А президент дуже чуйно завжди дослухається до думки суспільства, рейтингів і всього. Для президента Зеленського погодитися на переговори сьогодні з Путіним і щось віддати  це кінець усьому взагалі. Він не для того так героїчно поводився під час війни, щоб узяти і все перелайнякати, умовно кажучи, переговорами із цим мерзотником. Тим паче, поступками йому. Тому хай який лідер Мозамбіку сюди приїде – я думаю, що переговори вестиме далекобійна артилерія. (Сміється).

– І якщо переговори вестиме далекобійна артилерія – це єдина мова, яку взагалі розуміє Путін.

Так.

– Жодного іншого, крім розмаху – і по сопатці, – жодної іншої мови він не розуміє.

По ...балу, я сказав би точніше. Ось я до чого веду? Почнуться удари по Криму: по базах у Криму, по базах у Донецькій і Луганській областях...

– Я гадаю, що все саме так і буде.

Дії Путіна. Що далі він робить?

– Лякати всіх ядерною бомбою. Що він буде? Переміщувати їх.

Ну, лякати буде. Далі. Ну, полякає.

– Закриє країну, переведе все на воєнні рейки. "Немає нічого більше твого. Є колгоспне".

Так. Росіянам сподобається це?

– Байдуже. Загороджувальні загони, головне, годувати й обіцяти пенсію у 40 років.

Логічно, гаразд. Але ж Крим доведеться покинути.

– Чому?

Ну, бо загасять усе наші, Кримський міст підірвуть, підвезення не буде, відступати не буде куди. Загасять усі бази військові.

– Добре. У війні не брало участі ще 400 тис. військових. 400 тис. військових, готових у Росії, не брали участі у війні. Ось їх одночасно вздовж кордону виставлять – і просто загороджувальними загонами поженуть сюди. ЗСУ просто не має такої спроможності – знищувати стільки людей. Ми говоримо про фантасмагорію...

Ось. Отже, ми дійшли того, що якщо Україна так битиме по базах – так?  по Криму, то поженуть сюди...

– А вони будуть змушені відповідати, так. Або не відповідати, а нападати.

Ага, зрозуміло. Тобто вони нападатимуть живою силою?

– А чим іще?

Ну і жива сила буде йти?

– Не буде йти... "Не можеш – навчимо, не хочеш – змусимо".

Добре. Запитання. Припустімо, по Криму почнуться відчутні удари, підірвуть до ...бенів цей Кримський міст  що скаже російське суспільство Путіну? Він не здаватиметься лузером у їхніх очах?

– Дивіться. Путіну за Кримський міст суспільство не висунуло претензій. Путіну висунули тричі за минулий рік: за відхід від Києва, за Ізюм і за Херсон.

Фото: EPA Фото: EPA

А що висунули? Нічого й не висунули потім.

– Ну ні, там виття було на болотах. Якісь нацболи одразу стали проти Путіна, Стрєлков про бездарність генералів говорив, одразу якісь солдатські матері виринають, які виринають саме у зворотно-пропорційних місцях. Вони мали спливати, коли всіх гнали на забій, а вони спливли, коли вони відступили з утратами. Тобто якби вони наступали з утратами й захопили, то вони б, напевне, не спливли б. Я не розумію, як це працює, але саме втрата землі... Я все-таки думаю, що Z і V – це земля й "іжиця". "Іжиця" як покарання непокірним, а Z – земля як ціль. Ну поправте, можливо, я не маю рації.

Ви знаєте, я ще хотів би з вами поговорити про сьогоднішнє становище росіян у світі.

– Дякую Путіну за це становище-лайно.

 Мені пощастило товаришувати з Євгеном Олександровичем Євтушенком, який був сміливою людиною і який завжди йшов проти течії. Я вже не говорю про те, як він тут, у Києві, у 61-му році написав знамениті вірші "Бабий Яр" і прочитав їх. Після чого був нев'їзним сюди 25 років поспіль і мав величезні проблеми. Але ось у 68-му році, коли радянська армія, танки наші увійшли до Чехословаччини, Євтушенко надіслав телеграму Брежнєву з протестом і написав знамениті вірші "Танки идут по Праге". І, ви знаєте, Владислав Третьяк, який зараз дуже...

– А ось його я знав, але він мені щось писав щодо бізнесу.

Третьяк?

– Так. Котрий хокеїст. Так?

Так. Великий хокейний воротар збірної Радянського Союзу і московського ЦСКА.

– Він дистриб'ютором "Бомбардьє" був.

Так. Він сьогодні дуже підтримує Путіна. Я гадаю, що відрізав собі всі шляхи на Захід. Проте Третьяк розповів мені приголомшливу історію. Ви ж знаєте, що радянська і чехословацька збірні були найлютішими ворогами?

– Я знаю. "Ви нам танки, а ми вам шайби". Я знаю цю історію.

Так. У них була чудова збірна: там Поспішел, брати Щасни, Мартинець, Глінка, Холічек та інші. Але у 68-му році, розповів мені Третьяк, на якомусь чемпіонаті Європи чи світу радянські хокеїсти зайшли в один ліфт із чехами. І лідер чеської збірної на прізвище Недоманський плюнув Третьяку в обличчя. Третьяк витер слину і каже: "За що?" Каже: "За ваші танки в Чехословаччині".

Скажіть: чи сьогодні відчувають росіяни, навіть особисто не винуваті у тому, що Путін спрямував сюди війська, – провину за це? І чи росіяни розуміють, що російський народ, як німецький народ після Гітлера, відповідатиме колективно, морально, історично за злочини фашистського режиму Путіна?

– Дивіться. Мислення... У мене була ще одна футболка: з написом "Нас нет". Оскільки я не входжу в дуже зручну – запропоновану, до речі, Путіним, – що ось є ми, росіяни, а є решта світу, в оточенні ворогів це все, то ніби тих людей, які споконвічні росіяни і категорично проти війни, і роблять усе, щоб Україна перемогла, і категорично проти скасування російської культури й російської мови, – нас немає. І це дуже легко, і цього найчастіше навіть у Європі більше, ніж у Великобританії: мислення футбольних фанатів. Усі, хто у синіх футболках, – за синього лідера. Усі, хто у червоних футболках, – за червоного лідера. Був офсайд, не було офсайду – пох...й. "Наші завжди мають рацію, а ті завжди не мають рації". Хай що було б. І, безперечно, це найпростіше.

Зрозуміло, що ті самі хокеїсти – для них це була плюс деморалізація перед грою і плюс, дійсно, ми не маємо права вимагати від них глибинного розуміння, хто з них особисто підтримує введення танків, а хто не підтримує. Ти із цієї країни – отже, ви дієте спільно.

Це убого. І, безумовно, усі "хороші росіяни" можуть бути обмежувані й пригнічувані такими речами, як вигнання з банків, як плювки... Це все може бути абсолютно. Але вигнання з банків уже були. Я лібертаріанець. Тому відповідальність – це те, що відчуває особисто кожна людина. Але, безумовно, її нав'яжуть усім. Я бачу свою відповідальність у межах того, що я зробив і сказав у цьому житті. Мені за щось дуже соромно і за щось я досі перепрошую. А щось, напевно, я про запас зробив доброго.

Безперечно.

– А тому що я вже хлопчик дорослий, я дуже намагаюся, щоб не зіпсувати собі некролога, як зробила більше ніж половина людей.

Дорослих хлопчиків.

– Так, дорослих хлопчиків із шостої частини суші.

І сашимі.

(Сміється). Шостої частини сашимі. Із тунця.

(Сміється). Бачите, ми маємо і приємні хвилини в інтерв'ю. Правда?

– Так. Це як у сімейній терапії є чудове поняття: "знецінювання".

Так. Але як вам здається, російський народ відповідатиме морально, колективно, історично?

– Якщо він житиме всередині, у собі, – то, безперечно, ні. Тому що він ніколи нікуди не виїде: заберуть ще закордонні паспорти, а для когось це буде дорого. Вони там будуть жити, варитися у власному соку. Для півтора мільярда індусів, для півтора мільярда китайців, для кількох сотень мільйонів арабів росіяни не є взагалі ні ворогом, ні злочинцем. Це торговельні партнери. І Росія, з огляду на все, повністю розвернеться в бік Китаю. Головним торговельним партнером буде Китай. І ми будемо просто частиною...

Придаток.

– Так. Запалений сировинний придаток.

(Сміється). Запалений сировинний...

– Це, на жаль, не мій жарт.

Нормальним людям із Росії треба уй...бувати. Виїхати негайно. Валити просто

Я зараз важливе запитання вам поставлю. Сьогодні в Росії живе досить розумних, просвітлених...

– Недосить. (Сміється). У цьому весь жах. Катастрофічно недосить. І за минулий рік – дякую Путіну за це – їх стало на мільйон із гаком менше. Тому що вони виїхали, дякувати богу.

Ось я хочу запитати. Живе недостатня, але все-таки певна кількість молодих, розумних, просвітлених, людей із перспективою...

– Він доб'є всіх. Усі поїдуть.

Скажіть. Ось вони зараз дивляться нас.

– Через VPN.

Ви їм радите виїхати або залишитися?

– Виїхати негайно. Валити просто.

Уй...бувати.

– Уй...бувати. Просто ось зібрати все – і валити.

Перспектив немає у Росії? Усе? Там кінець? Так?

– У середній, довгостроковій – ні. У короткостроковій можна ще відкрити барбершоп. Чому б і ні? Або клініку для зняття детоксикації із посадовців. Таку: зручну, комфортну, щоб кожен в окремій кабінці за великі гроші. Чиновник нажерся, його почистили – і він частиною накраденого поділився. Я впевнений, що це чудовий бізнес.

А нажертися, погодьтеся, є від чого.

– Є від чого, звісно. Страшно. Бо страшний суд – він неминуче прийде. Вони досі побожні, бо не дуже освічені. І, безперечно, цього бояться. Компенсують алкашкою. Це нормально. Можна похоронний бізнес відкрити гарний.

Так.

– Із почестями, з прапорами, з усіма новоросськими приблудами, есвеошними. Золоту Z поставити на могильній плиті, якщо є гроші. Мені здається, величезну якусь. Або коли ти підходиш, щоб лунала пісня "333" голосно. Купу варіантів можна. Для бізнесу: малого і навіть середнього – ще досить багато перспектив. Чому ні?

Але уй...бувати треба.

– Нормальним людям – так. Бо психіку свою треба зберігати, здоров'я своє, свободу треба зберігати, совість свою треба зберігати. Бо компроміси, на які доведеться йти... Зараз ще можна мовчати, а якоїсь миті – знов-таки, якщо передадуть важке озброєння – то всіх же так чи інакше заганятимуть на війну. І не вдасться відмовчатися.

Ну звісно.

– Зараз досі можна відмовчатися. Досі можна отримати від мінкульту гроші – і зняти чудовий фільм – зворушливий, чесний, жалісний, душоцілющий – про стосунки, про кохання. І там нуль буде про політику. Це ще можна зробити. І зібрати касу із цього. А країна авторитарна з ознаками тоталітаризму... Тобто якщо ти дуже відомий, яскравий, як [Алла] Пугачова чи [Володимир] Познер, від тебе всі чекають, що ти скажеш або яким ти оком підморгнеш, або яка нога в тебе сіпнеться, щоб із цього зрозуміти, який у тебе настрій, там.

А Познер усе не підморгує і не підморгує.

– Так. [Дмитро] Нагієв, там, почухав бороду – "ось, мабуть, він проти війни", умовно.

Так, так.

– Я думаю, що він справді проти війни.

Так, так, так, схоже.

– Ось. Але, знову-таки, Меладзе пошепки сказав: "Героям слава", що загалом він прокричав на кілька мільйонів чи десятків мільйонів людей.

Потім, щоправда, довелося просити вибачення.

– Довелося перепрошувати. Тому що хочеться заробляти далі, хочеться... Ну заборона на професію – це загалом серйозний удар для хлопчика у віці.

Авжеж.

– Я до Валерія Меладзе, якого кілька разів бачив голим у роздягальні, бо ми були в одному спортклубі, – загалом ставлюся до нього добре.

Він вам сподобався голим?

– Ну...

Що ви до нього ставитеся добре. (Сміється).

– Ні, я ставлюся добре через його позицію. І те, як людина займається спортом, – загалом це характеризує особистість багато в чому. Ні, він мені загалом симпатичний, попри те, що це, там, не мій стиль музики. Він мені здається дуже симпатичною людиною. І зрозуміло, як він до цього ставиться. Гранично зрозуміло.

Валерій  дуже симпатична і приємна людина. Голос у нього гарний, співає добре, дотепний – усього вдосталь. Тільки коли Росія напала на його рідну Грузію 2008 року, він, як Вахтанг Костянтинович Кікабідзе, який відмовився їздити до Росії взагалі  на концерти і просто так,  сказав: "Ноги моєї там не буде",  і не поїхав... А Валерій немов нічого й не було. Грузин, народжений у Батумі, їздив до Росії, співав для росіян.

Потім: коли Росія фашистська напала на його батьківщину Україну – другу батьківщину Валерія, адже він жив у Миколаєві, у Києві,  він теж і оком не моргнув, і далі працював. Тому за всього мого колись доброго ставлення до Валерія Меладзе, можна сказати, що "парень, в общем, неплохой, только ссытся и глухой". Розумієте? Життя стало чорно-білим після 24-го.

– Це те, чого Путін хоче – щоб життя стало чорно-білим.

Але воно таким стало. Я не знаю про Путіна  я знаю про себе.

– Для мене реалії життя у Росії й заборона на професію – не порожні слова.

А Кікабідзе, який заробляв у Росії, у якого не було грошей?

– Йому великий респект. Сміливість – це поступовий процес. Я не маю права вимагати від усіх сміливості, тому що я не сміливий. Поки людина не зиганула і не підтримала...

Так, я розумію, про що ви кажете.

– Для мене лінія відрізу – вона для вас тут починається, а для мене вона ось тут починається.

Просто я ж щиро говорю. До 24 лютого ми ще намагалися якісь, можливо... Ну от гарний хлопець. Може, не до кінця розуміє. Намагалися якось знайти виправдання. А після 24-го нікому не хочеться шукати виправдання. Чорно-біле все: чи ти з Україною і за Україну – і проти Путіна, проти Росії, – або ти з ними – і тоді ми тебе не любимо. Ось і вся ситуація. Загострена така. Але це правда, це так. Ви ж змогли підняти свій голос на захист України. Ви ж не посоромилися, не полінувалися, не побоялися. Ви ж це зробили.

– Я не побоявся, тому що я в Англії вже давно і тому що я вже втомився боятися.

В Англії багато хто. А чуємо ми вас.

– Знову ж таки, це довгий був і важкий шлях мого політичного зростання.

Але ж ви його пройшли.

– Довгий, важкий, з усіма необхідними хворобами, щепленнями, які спрацювали і не спрацювали. Ніхто таких, як Буковський, який у 12 років усвідомив свою, як він сказав, повну несприйнятливість совка.

Це велика людина взагалі, абсолютно.

– І відтоді абсолютно послідовно. Таких одиниці. У всіх це плюс-мінус, рано чи пізно. Краще рано. Це набір компромісів, це однаково угоди із совістю, це однаково перебирання власної слабкості, боягузливості тощо. Я не маю права вимагати від когось висловлюватися. Ось якщо людина зиганула – усе, п...здець. Для мене лінія відрізу починається там. Я теж, знову ж таки, емоційно на самому початку... Особливо після Бучі мені спадали думки, як ваші, безумовно. Але я ще дуже багатьом, напевно, морально, у глибині душі даю право і час ухвалити те саме, сміливе рішення. І потиснути їм руку потім, коли вони його ухвалять. Напевно так.

А вам доводилося розмовляти з кимось із відомих людей, які зиганули?

– Вони не зиганули, але в мене є людина, яка раптом фактично почала не те щоб топити за Путіна, а виправдовувати дії логікою. Так вона повернулася і працює там. За умови, що людина розумна і до нас ставиться дуже добре, але одного разу за столом усі ледь фізично не побилися. Двічі ледь фізично не побилися. Бо якось шкода її втрачати.

Але ні, загалом, коли мені починає хтось щось заганяти, у мене взагалі немає жодних проблем сказати людині "пішов нах...й". Жодних. І блокувати, і вимкнути – абсолютно. Баба з воза – кобилі легше. Чесно.

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Як вам здається, коли ми будемо ходити ось так Києвом, дихати на повні груди?

– Зараз. Ось просто ми зараз ідемо Києвом.

Заважає  знаєте що? Дихати. На душі вантаж, камінь тяжкий. Тому що зараз, у цей час, гинуть наші хлопці, бо триває війна, бо невизначеність повна. Ось це заважає зітхнути, розпрямитися. Розумієте? Увесь час під вантажем  цей камінь лежить на душі.

– Проте треба вдихнути й розпрямитися. Тому що ви більше зробите для всіх людей, якщо в мозок надходитиме достатня кількість кисню. А це потрібно зробити в такій позиції. Мої перші три місяці цієї війни були абсолютно жахливими: з пігулками, алкоголем і геть усім.

Так? Отак навіть?

– Так. Це стало моєю другою Батьківщиною. Це як ти поїхав, умовно, від матері, Батьківщини, яка збожеволіла, – і тобі дала притулок... Уже боюся сказати "не сестра, а родичка". Як рідного. Мене приймали ну просто як рідного. Зараз приймають добре, але й приймали. Там 6 тис. у палаці "Україна". Просто бачив, як людям подобається те, що я говорю. Я теж намагався їх надихнути на бізнес, якісь кроки та вчинки. Ну, здебільшого на подумати. На відміну від головних інфоциган. І попри те, що я поїхав... Я поїхав від путінської влади. Я був, є і залишуся завжди, як сказав Путін, московитом.

Так, так.

– Москаликом у такому, базовому сенсі. Я ментально москвич, розмовляю як москвич, їжджу за кермом, на жаль, як москвич. Але однак дуже швидко машину привезли до комендантської години. Можна хлопчика вивезти з Москви, а Москву з хлопчика вивезти, мабуть, навіть не треба намагатися.

Особливо, якщо хлопчик дорослий.

– Ось. Особливо якщо хлопчик уже фактично із сивими... Бородою, скажімо так. І те, що Путін зробив, зокрема від мого імені, – це абсолютна катастрофа. Я вважаю, що я знаю якось – окей, російську мову. Цей удар по російській мові катастрофічний, якого ніколи у природі не було. Атомна бомба вже на російську мову впала, атомна бомба вже впала на російську культуру і літературу. Уже впала.

Так.

– Путінська. Для мене це все країна, яка... Той самий триколор, який зараз, – абсолютно це як свастика. Так?

Так, так.

– Це те, що з мене директорка здирала в 90-му році. Бо я підтримував Єльцина і дуже хотів демократичних змін і був на двох дуже великих мітингах. І я бачив цей величезний натовп, який взагалі не хотів жити ніяк у Радянському Союзі, який був просто жорстко проти совка. І цей натовп абсолютно феноменального розміру був. Після безглуздого розгону Горбачовим із трупами у Вільнюсі і взяття телевежі. Та інший великий, не так освітлений камерами, хоч там було звідки зняти, був на Зубівській площі. Величезний хід у 300 тис. Я там був у лютому вже 91-го. Ось. Усе вже йшло в один бік: у бетонну стіну. І ми цей прапор... Не те, що там було багато жертв. За російськими критеріями їх не було. Але ми плюнули в обличчя системі. Я почувався причетним: ми вистраждали цей прапор замість радянського.

Так.

– І він торговельний, він саме той, який мені ось спочатку був... Мені все подобалося в тому часі, він був про мене – цей час. Зараз треба йти на компроміси: брати нові символи без якогось історичного контексту, створювати все з нуля. Ну так. А що робити?

Нічого не залишається, але вони спаскудили все: усі поняття, до яких дісталися. Вони обійшли слово "дума", слово "президент", поняття, там, "свобода", поняття "демократія", поняття "фашизм", поняття "Батьківщина", поняття "патріот"... Усе, чим ми оперуємо, – вони все, до чого могли своїми гівняними руками дотягнутися, спаплюжили. Усе, що, грубо кажучи, було від моїх 17 до 30. І що буде від моїх 50 до 70? Зрозуміло, що буде щось, напевне, нове, але сили вже не ті, і блиск в очах уже не той.

Він, звісно, красень дивовижний. Мені подобається. Він так бреше... Навіть і оком не змигне. Він каже: "Це не ми напали. Це на нас напали". Ти просто дивишся на це – має назву "ссы в глаза – Божья роса". Іншого не скажеш.

– Мабуть, те, що... Я думаю, що Зеленський і його команда почали поступово звідси вичищати цих хлопців-чекістів.

Так.

– Я думаю, що вони точно прочитали в цьому злісні й недружні дії.

Ви знаєте, ви говорили, що перші місяці пили. І я подумав, що, маючи найкращий...

– Ну що таке "пити"? Не було дня без тренування майже. Тобто кількість алкоголю зросла. Це не означає, що... Це не те, як у вашому Instagram: коли люди прокидаються серед пляшок і йдуть по наступну.

Ну, що ви пили?

– Я завжди п'ю одне й те саме плюс-мінус. Я п'ю вінтажну "Бургундію" білу, вінтажну "Рону", шампанське вінтажне. Я майже не пив червоного весь цей час. До червоного повернувся тільки зараз, цієї зими.

Тяжко йшло червоне?

– Та ні, йшло добре. Просто є обмежена капасіті. Грубо кажучи, з чотирьох-шести келихів... Я все-таки великий хлопчик. Але далі вже я буду погано тямити наступного дня.

Ви сказали, що ви пили перші кілька місяців війни. І я подумав, що...

– Ні, я весь час п'ю.

Але трохи надміру.

– Трохи надміру, так.

Я подумав, що маючи найкращий у світі магазин спиртного, можна собі дозволити, напевно, пити щось на кшталт Romanée Conti щодня. Так?

– Ну, Romanée Conti щодня – і у тебе скоро не буде магазину найкращого спиртного. Тому що він піде жебракувати. Romanée Conti потрібно продавати щодня, а пити треба щось інше. (Сміється).

Ну скажіть: як ваш бізнес іде зараз у Лондоні? Я маю на увазі ресторани й цех.

– Гріх скаржитися.

Я у захваті від вашого магазину... Ви мені екскурсію таку провели в Лондоні свого часу... І ресторан приголомшливий. Тобто ви сьогодні впевнено стоїте на ногах?

– Ну, після ударів, які завдали банки торік, у мене взагалі від моєї попередньої впевненості... Вона дуже захиталася. Тому що я зрозумів...

А які удари?

– Мене повиганяли з банків.

Чому?

– Росіянин. Ми ж щойно говорили.

Ви не є громадянином Великобританії?

– Я не є громадянином Великобританії. Я біженець. Багато мільйонів українців уже рік як біженці. А я біженець уже 14,5.

Чому ви досі не набули громадянства?

– Тому що я під захистом конвенції про біженців 51-го року.

Зрозуміло. І банки повиганяли просто?

– Якісь обмежили обіг і дуже довго зараховували. Якісь повиганяли, якісь, де спокійно можна було взяти: сподобався інвойс великий – пішов швидко взяв кредит... Ось цього нема. Усе зникло миттєво. І щоб відновити це, нам знадобився майже рік.

Але відновили?

– Через юристів. Ні, це весь мій червень, липень – це щоденні розмови з банками, комплаєнтс, заповнення форм, юристи, відповіді на запитання, юристи, переписка... Грубо кажучи, ми влітку були в Біарріці, і в мене щоденні просто... Я не хотів прокидатися, бо щодня ти доводиш у 48 років, що ти не верблюд. Це дуже неприємно. Зрозуміло, що це проблеми першого світу. І зрозуміло, що, знаючи, що відбувається за кількасот кілометрів звідси на фронті, мої проблеми – це повне лайно, якщо порівнювати з тим, які проблеми в людей, коли можуть убити в будь-яку секунду, але я стільки часу і зусиль витратив на те, щоб у мене в житті був комфорт... І по цьому комфорту прилетіло так, що удар був дуже неприємний, дуже суттєвий, чутливий, сильний. І довелося довго... Зараз гріх скаржитися. Ми все зробили.

Але на юристів витратитися довелося. Я уявляю.

– Так, на юристів витратитися довелося. Не так багато, але... Моральні збитки – вони більші, ніж...

Ми поговорили про ваш бізнес трохи. Я завжди захоплювався вашим одягом. По-перше, вашою сміливістю. Ми згадували Євгена Олександровича Євтушенка вже. Він же  ви пам'ятаєте, як одягався завжди: квітчасті кепки, піджаки тощо.

– Червоні сорочки.

Так. Я його запитав якось: "Євгене Олександровичу, а що ви так одягаєтеся?" Він сказав: "Я дитя тьмяного часу. І беру в нього запізнілий реванш". Ну, ми всі з вами діти...

– Дякувати богу, він не бачив цього часу.

Слава богу. Я про себе думаю завжди: "Слава богу, що він не дожив до цього і не побачив цього жаху". Звісно.

– Тому що для нього і Перебудова була б тьмяною, і особливо ранній єльцинський період, коли люди, які звикли до а, бе, це, де, опинилися в порожнечі. Вони звикли, що колгосп робить план, собачка робить гав... А тут ігри на роздягання показують по телевізору. До речі, якби, умовно кажучи, Путіна вкусила муха миру... Вмикаєш по телевізору, запрошуєш того самого Фоменка на гру на роздягання – і все. І всі дивитимуться нормально, і нічого нікому...

Муха миру... Краще б його отруйна змія вкусила.

– Або муха Цеце.

А краще і змія, і муха. Ось був би джекпот флеш рояль просто.

(Сміється).

Скажіть, сьогодні на вас що? Почнімо із чобіт.

– Guidi, минулий рік.

Приголомшливо. Червоні чоботи.

– Пів року чекав. Так. Uma Wang: старі, улюблені. Yohji сорочка.

Пальто...

– Пальто Margiela, капелюх Yohji, мабуть, колекція 12-го року, стара.

Приголомшливо.

– А на вас?

А на мені щось...

– Коліться.

На мені щось із ринку якогось секондхендівського.

– Із Південного Бутова.

Так, так, так, приблизно. Ось ви коли так ходите в такому вбранні, у такому прикиді, вам кайфово? Адже це свобода теж, сміливість.

– Давайте я зараз відповім маленьким дивним оповіданням. Був Гелловін... А за день до Гелловіна вже хтось почав ходити, там, це саме... Чи за вечерею якесь було напруження, і я просто одягаюся, і у своїх думках іду гуляти із собакою, і чи то слухаю когось, чи то розмовляю з кимось... Я був у навушниках. Іду із собакою глибоко там, у внутрішній магнолії.

Монголії.

– Або так. І кажуть: "О, класний костюм!" Я кажу: "Що?" – "Класний гелловінівський костюм".

(Сміється).

– Я подивився і думаю: "О, точно". Та я так просто щодня ходжу. Я фанат дуже зручних речей. І, безумовно, я дуже люблю, коли є якісь сенси в речах і правильні написи.

Чи великий гардероб у вас?

– Так.

Скільки забирає місця приблизно?

– Футболка – 100 з гаком вішалок. Сорочок, напевно, 25. Із них, там, сім чи вісім – вишиванки різні.

Так...

– Штанів три десятки, з яких лише шість-сім зараз налазять, бо ось ці всі надмірності не далися просто так. Взуття таке, яке ношу, пар 20. І ще пар 20 гарного, яке рідко ношу. Пальт два десятки.

Капелюхи.

– Кілька десятків, напевно. Може, 25. Але з тих, які часто ношу, напевно, теж шість-сім. Цей один із найулюбленіших. Це – капелюх для подорожей. Можна зняти, покласти – і він потім так само розправився.

Геї вас часто сприймають за свого?

– А я не маю гей-вайба. Він у мене був, мабуть, поки не було щетини. А зараз у мене нульовий... Ну, у мене є кілька друзів-геїв, які загалом згодні, що якщо він і буває, то мінімальний. Загалом вони завжди зчитують своїх. У мене якось не вийшло із цим.

(Сміється). Намагалися, але не вийшло.

– Мабуть, погано намагався.

Ну, ось ми говорили про те, чи дихається на повні груди, гуляючи Києвом, але я зараз перефразую запитання.

– Потрібно дихати.

Потрібно дихати.

– Пранаяма. Потрібно її робити. Потрібно заганяти повітря в легені, змушувати серце битися так, як воно має битися, – на повну.

Сьогодні ви щаслива людина?

– Загалом – так. Гріх скаржитися. Особливо, коли зараз ми розвантажимося, і буде мішн компліт, тобто місія виконана. Завжди зараз відбувається такий: хух! – і навалюється одразу втома. Одразу згадуєш, як учора, там, ППО працювала, ці неприємні сирени – це все. А поки ти не зробив цієї частини, ти цього ніби не знаєш, не чуєш, не відчуваєш. Мені здається, для психотерапії росіянина немає нічого кращого, ніж допомога Україні у цей момент. Ось це просто можливість заощадити дику кількість грошей на психологів, психіатрів, ліки, препарати: заборонені, дозволені. Тому що все це ставить на свої місця. Те, як це має бути.

Якщо завтра раптом, уявімо, з Путіним щось станеться  не буде Путіна...

– Я стільки не вип'ю. (Сміється).

Росія припинить поводитися як слон у посудній лавці, покається перед Україною, репарації тощо.

– Якщо ми прийдемо до влади, то так і буде.

(Сміється). Ваші дії. Щойно ви дізнаєтеся, що Україна перемогла, нап'єтеся?

– Так. До того ж з Нікою Білоцерковською, яка зніме обітницю непиття, яку протягом восьми років уже тримає.

Перемогу України потрібно буде святкувати 40 днів

Що ви питимете в день перемоги?

– Можливо, саме тоді і Romanee-Conti. Ні, у перший, безумовно, ми це відсвяткуємо вдома. А в один із – не знаю – 15 чи... Мені здається, усі 40 днів треба буде святкувати. Коли буває 40 днів жалоби, а тут 40 днів треба буде святкувати.

Путіна немає, і Росія поступово стає іншою. Ви повернетеся до Росії?

– Знову ж таки, якщо ті цінності, які ми сповідуємо зараз і намагаємося зробити популярними, переможуть, то так. Тому що це будуть... Якщо не буде фізичних руїн, то моральні руїни будуть точно.

Тобто ви розглядаєте для себе повернення до іншої Росії?

– Ну, приїхати подивитися – розглядаю. А саме повернення... Де ми, а де смерть Кощія?

Фото: Сергій Крилатов/Gordonua.com Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Дякую вам за це інтерв'ю. Чудово погуляли Києвом, подихали на повні груди. Дякую вам за ваше ставлення до України, за вашу позицію: принципову, чесну,  якої ви почали дотримуватися не коли вітер кудись повіяв, а від першого дня цієї повномасштабної агресії, і ще раніше  з 14-го року. Я добре пам'ятаю все.

– Дякую вам за те, що пам'ятаєте.

І дякую вам за інтерв'ю, яке ви мені дали в перші дні цієї повномасштабної війни, коли ви недвозначно, чітко стали на бік добра і затаврували зло. Це дорого обходиться. Я це пам'ятаю  не забуду. Я взагалі, ви знаєте, ніколи не забуваю добра і не забуваю тих, хто був на боці справедливості.

– А зло забуваєте?

Ви знаєте, переважно  так.

– А я – ні.

(Сміється). Пам'ятати зло, мені здається, непродуктивним просто. Але якесь особливе пам'ятаю, звісно. І я знаю, що у вас ще одна благодійна вечеря буде в Лондоні, у вашому ресторані, на користь України.

– Вона буде на дачі 10 березня. Там є ще 12 місць. Ну, 12 зручних місць. І 10 тис. за квиток. І меню, якого не зустрінеш у жодному ресторані за якістю інгредієнтів.

Ой, а що в меню? Розкажіть хоч.

– А чи є ще у вас батареї на годину? Дивіться...

(Сміється).

– Меню – оторо, черевце тунця подають із соусом із васабі, який ми натираємо, на листочку латука. Креветка карабінерос, і соус із голів цієї самої креветочки. Потім чилійський сибас, або чорна тріска. Його запікають у крем-фреші. Це як сметана з розпущеним шафраном, тобто він помаранчевий. Овочі, як заповів Йото Маталенхі – це відомий ізраїльський шеф – такі, солодкі, солоні, з ягідками, запечені як гарнір. Далі йде А3, А4 або, якщо вийде, А5 кагошима-стейк із чорним зимовим трюфелем.

Як смачно розповідаєте...

– Він такий: просто мармелад від стейка. Їх зазвичай немає. Я не думаю, що зараз в Україні хтось такими речами торгує. Тому що це непристойно – стільки платити в ресторані зараз. І переважно на всю Англію постачають десь 30–40 кг на місяць. Це один із найфеноменальніше зроблених відрізів м'яса. Десертів ми не готуємо. Тому десерти робить "Олідабу". Це наші еклерчики зі зниженим вмістом цукру і жиру, але з підвищеним вмістом щастя і запахів.

Дякую вам, Женю, щиро.

– Так, дякую.

Дякую.

Відео: В гостях у Гордона / YouTube