-1 Київ
Сидіти цілий робочий день за комп'ютером, планшетом або у смартфоні навіть студенту важко, а що говорити про школярів молодших класів? Їм подвійно нестерпно
– Як епідемія коронавірусу вплинула на батьків, дітей і навчальний процес цього року?
– На всіх людей пандемія вплинула. Ніхто не був готовий до обмежень і радикальної зміни способу життя. Коли така проблема стосується чи не кожного у світі, це психологічно дуже важко. Багато батьків минулого навчального року переживало, адже в сім'ях є старше покоління, яке було особливо вразливим. У всіх був певний страх. А почуття загрози ускладнює ухвалення рішень.
На жаль, цей страх не зник. Перше питання, яке я почула від батьків 1 вересня: що чути стосовно локдауну?
Дітям було відверто нудно в ув'язненні. Їм же важливе живе спілкування, а замінити його віртуальні контакти не можуть. Сидіти цілий робочий день за комп'ютером, планшетом або у смартфоні навіть студенту важко, а що говорити про школярів молодших класів? Їм подвійно нестерпно.
Карантин не минув без наслідків. Раніше я говорила, що адаптація до дитсадка триває від одного тижня до півтора місяця, а зараз ми бачимо, що строк збільшився до двох із половиною місяців. Діти стали менш довірливі до навколишнього світу, у них повільніше йде процес пізнання, установлення соціальних зв'язків, прийняття і спілкування з іншими.
А навчальний процес не змінився. Практично все залишилося, як торік. Дезінфекція, маски, дистанція й усе інше – для нас уже норма життя.
– Персонал вашої школи вже вакцинувався?
– Приблизно 75% педагогів щеплено двома дозами. І приблизно 10% – однією. Є ті, хто відмовляється категорично. Я не маю права змушувати їх. Ведемо переговори. Але треба сказати, що з учителями все більш-менш, а от з обслуговувальним персоналом значно більше проблем. У нас велике господарство і є різні категорії працівників.
Романенко: Стрес на початку навчального року обумовлений тим, що у нас надмірно тривалі літні канікули, діти відвикають від навчального процесу, від школи, від учителів. Фото: rozoomka.com
– Які нові тенденції в освітніх підходах ви фіксуєте?
– Ми дедалі більше відходимо від старих радянських норм стосовно дитини. Раніше говорили у школах: не бігай, не кричи, будь спокійним. Зараз ми розуміємо, наскільки важливо в усьому виявляти терпіння, не лаяти дітей. Ми всі різні, з різними здібностями й інтересами. У когось не виходить математика, зате він добре малює. Важливо зацікавити дитину тим, що їй подобається, але водночас донести і навчальний матеріал. Наприклад, ми для цього навіть розробили комплексне заняття для початкової школи – математика через малювання. Дитина малює, а потім відповідає на запитання: скільки квітів вона використала, скільки предметів намалювала – і в такий спосіб через улюблене захоплення розвиває математичні навички та здібності.
– Зараз активно розвивається інклюзивна освіта. А у вашій школі є такий напрям?
– Я підтримую ідею інклюзивності шкільної освіти. У нас діти з інвалідністю та розладами аутичного спектру (РАС). Ніхто з них не почувається дискомфортно.
Такі реалії життя, що дітей із РАС стає дедалі більше. І у нас є такі вихованці. Діти приймають їх без будь-яких проблем. У нас працює психолог, який на рівні гри допомагає дитині призвичаїтися. Їх вчать контактувати одне з одним, взаємодіяти, приймати всіх із добротою і терпінням.
Наприклад, у нас є дівчинка, яка потребує допомоги. Її підтримує вся дитсадкова група. Діти, не чекаючи на тьютора, можуть протягнути їй руку, допомогти пройти, поправити одяг тощо. У нас ні словом, ні діями ніхто жодного разу не образив таку дитину. І діти з РАС швидко підтягуються у своєму розвитку до групи, коли опиняються в таких сприятливих умовах. Треба сказати, що через локдаун їм було особливо складно. Адже тільки налагодилося взаєморозуміння у групі, як раптом довелося на самоті сидіти вдома. Вони дуже нудьгували.
Несадкових дітей немає – є несадкові батьки. Вони такі налякані, що передають свою тривогу і страхи дитині
– Ви зазначили, що через локдаун і пандемію знизилися здібності дітей до адаптації. У зв'язку з цим ваша рекомендація: як допомогти дитині впоратися зі стресом на початку навчального року?
– З досвіду я бачу, що стрес на початку навчального року обумовлений тим, що у нас надмірно тривалі літні канікули, діти відвикають від навчального процесу, від школи, від учителів, від режиму дня, багато чого забувають (оскільки далеко не всі батьки мають можливість регулярно займатися з дітьми), через що і виникають стреси на початку року. Якщо три місяці нічого не робила дитина, то, приходячи до школи, вона зазнає труднощів адаптації. Її лякає навчальний ритм, їй важко увійти в режим дня – і все це ускладнює процес навчання. Вересень у цьому сенсі найскладніший місяць для всіх – для дітей, учителів та вихователів. Тому бажано скоротити літні канікули до двох місяців, як це зроблено в усіх європейських країнах.
Мені довго не треба ходити по класах і розпитувати вчителів, щоб зрозуміти, у якому стані діти. У мене вікна виходять на ґанок, і я завжди спостерігаю, як діти йдуть до школи. І за ходою, позою, виразом обличчя вже багато можна сказати. Якщо дитина ледь плететься зі своїм рюкзаком, щось відбувається з нею і потрібна допомога, а якщо весело підстрибуючи – усе чудово.
Щоб зменшити напругу, ми продумали плавну адаптацію для дітей дитсадка і початкової школи. Ми індивідуально для кожного розробляємо вхід у навчальний процес.
Наприклад, для дітей, які тільки прийшли в садок, ми поступово збільшуємо час перебування. Орієнтуємося на характер і поведінку дитини. Комусь на пів години щодня збільшуємо перебування в садочку, комусь на триваліший час. Дивимося, як дитина реагує, як взаємодіє з іншими дітьми й вихователями. Важливо не допустити насильства і страху.
– Коли, на вашу думку, краще віддавати дітей у садок?
– Усе індивідуально. За книжками найкращий період – три роки. Але ми бачимо, як чудово адаптуються діти в 2,2–2,4 року. Про готовність до садочка свідчить фраза "я сам". Отже, ця людина вже знає, що вона – "я", і може щось робити.
Дуже важливий фактор, що впливає на адаптацію, – поведінка батьків. Зазвичай, коли перша дитина в сім'ї йде в садок, батьки дуже стривожені. Переконана: несадкових дітей немає – є несадкові батьки. Вони такі налякані, що передають свою тривогу і страхи дитині. Адже якщо мама веде дитину в садок, а у неї від хвилювання б'ється серце, це занепокоєння обов'язково передається дитині – вона теж починає боятися. Тому, коли я бачу переляк в очах мами, передусім розмовляю з нею і прошу прийняти садочок як радість у житті сім'ї, як партнера, з яким можна розділити процес виховання.
– Молодшим школярам і першокласникам як краще адаптуватися до навчання?
– Ми, наприклад, починаємо готувати дітей до школи заздалегідь. Ще в дитсадковій старшій групі із січня з дітьми займається вчитель першого класу, який зустріне їх у школі 1 вересня. Тобто діти знайомляться з педагогом і займаються в тому класі, де потім навчатимуться. У такий спосіб ми уникаємо стресу першого класу. Дитина приходить у приміщення, яке знає, її зустрічає знайомий дорослий. І крім того, наші першокласники вдень відпочивають – хто спить, хто просто лежить. Таке розвантаження допомагає їх уберегти від перевтоми й перенапруження.
Першокласникам потрібно допомогти знайти мотивацію. Я категоричний противник матеріального заохочення за навчання. Дитина має сприймати школу як нормальну частину свого життя: батьки йдуть на роботу, а школа – твоя робота. І тоді дитина швидше включається в життя сім'ї, вона зацікавлена, тому що робить свій посильний внесок.
Романенко: Перевантажувати дітей навчанням я не рекомендую. Фото: rozoomka.com
– Як би ви рекомендували організувати позанавчальний час?
– Зараз модно відправляти дітей на всякі курси – англійська, китайська, дзюдо, музика тощо. Я хочу сказати: в усьому треба мати міру. Перевантажувати дітей навчанням я не рекомендую. Дитина має не тільки вчитися, але бігати, гратися, розважатися, подивитися мультфільм, поспілкуватися з друзями. Особливо це важливо для першокласників. Адже їм ще тільки треба навчитися вчитися.
Важливо вибрати одне емоційне заняття: малювання, танці, музику, спів, акторську майстерність – і щось для фізичного розвитку: футбол, дзюдо, гімнастику. У нас у школі це все зібрано під одним дахом. У першій половині дня діти навчаються, а потім учать уроки і залишок дня відвідують спортивні секції та творчі студії. Це зручно батькам, а дітям весело – у них у такий спосіб формуються клуби за інтересами й розвиваються навички роботи в команді.
