-2 Київ
Автомати, пістолети – усе повністю. Навіть, мені здається, що він більше і краще озброєний, ніж Олександрійський райвідділ
– Юрію, добрий вечір.
– Добрий вечір.
– Ви знаєте, це інтерв’ю насправді для мене дуже важливе. Тому що я хотів би з вами поспілкуватися, щоб установити істину: істину про людину, про яку ми будемо з вами зараз говорити. По-перше, я хочу ще раз запитати: ви Юрій Михайлович Ткач?
– Так.
– У мене є ваш паспорт. Ви народилися 12 серпня 1969 року в селищі міського типу Петрове Кіровоградської області. Підтверджуєте?
– Так.
– Де ви зараз живете?
– Кіровоградська область, Олександрійський район, село Богданівка.
– Скажіть, будь ласка, яка у вас освіта?
– Середня.
– Чим ви займаєтеся? Чим ви заробляєте на життя?
– Я став інвалідом. І наразі в мене мала пенсія. Плюс тримаю худобу, овець. Завдяки цьому виживаю. Інакше мені вижити неможливо. У мене хвороба – треба лікуватися. А щоб купити ліки, потрібні гроші. А що я отримую пенсію – не вистачає ні на що. Заплатити за світло, купити хліба плюс лікарня. Я постійно хворію. У мене три вогнепальні поранення були. Ну і все таке.
– А ви займалися все життя сільським господарством?
– Ні. Я до цього служив в армії як строковик і надстроковик. Потом працював 10 років у міліції.
– У міліції працювали?
– 10 років я пропрацював, так. Я всю систему знаю від "а" до "я".
– Скажіть, будь ласка, сім'я у вас є?
– Ну, були батьки. Батько помер, померла мати 2017 року. Я сам. Ну, є жінка, яка... Але ми не офіційно.
– Стосунки з односельцями у вас нормальні?
– Дивлячись із ким. Якщо людина не п’є, то нормальні. Якщо п’є – буває по-різному. У мене поблизу немає нікого. До найближчої хати пів кілометра.
– У вашому районі живе знаменитий на всю Україну й уже й за її межами Олександр Поворознюк. Скажіть, будь ласка, що це за людина?
– Що це за людина?.. Це людина, яка може відібрати, застрелити, убити... Нехороша людина.
– Ну, його називають папою. Він навіть їздить в авто, де написано замість номерів "Папа". Чому "Папа"?
– Ну, це раніше було. Зараз ці номери він зняв. Він поїхав із цими номерами у Кривий Ріг і там його просто побили. І після цього, як його побили, він зняв ці номери.
Ткач: У Поворознюка зброї багато, якої хочеш: армійської, тепловізори... Усе в нього є на озброєнні. Скриншот: Канал Футбол
– У нього, наскільки я знаю, чотири судимості й він сидів один раз. Це так?
– Я не знаю, чи є в нього судимості, але вони всі умовні. Завдяки тому, що дядько був головою суду, і йому все просто сходило з рук.
– Ну, один раз він сидів?
– Не буду казати. Я точно не знаю. Але знаю, що всі судимості були умовні.
– Це правда, що Поворознюк тримає у страху весь район?
– Так, це дійсно так.
– А чому? Він страшний такий?
– Ні. Дядько – колишній голова суду. Що він хотів, те й робив. Колишній заступник начальника райвідділу Микола Васильович Нерода – той що хотів, те й робив, а той відпускав його. І так воно пішло й поїхало. Кум – заступник начальника райвідділу. Кум – начальник УВС – Кондрашов. А хто йому ще що міг робити? Усе, куди будеш скаржитися, – воно все повертатиметься в район.
– Що він за людина така?
– Людина він погана. У нас є навіть люди, які багатші за нього, але вони їздять без охорони, нікого не вбивають, нічого не роблять. А цей може відібрати, убити, забрати, застрелити. На його совісті багато всього цього.
– Скажіть, будь ласка, це правда, що місцеві жителі дуже його бояться? От просто бояться.
– Авжеж, це так.
– Чому, Юрію?
– Бо в нього є своє ОЗУ: організоване злочинне угруповання. Воно добре озброєне. Тільки я не розумію, якщо на території Олександрійського зараз району, а куди ж дивиться начальник райвідділу, куди дивляться оперативні служби? На їхній території ОЗУ.
– Багато людей у складі цього ОЗУ?
– Ну, наскільки я знаю, осіб четверо-п’ятеро. Це наскільки я знаю тільки.
– І що, у них є зброя?
– Так. Автомати, пістолети – усе повністю. Навіть, мені здається, що він більше і краще озброєний, ніж Олександрійський райвідділ.
– Автомати й пістолети?
– Так. Востаннє він дав чергу по мені з автомата. Це була черга. Двох тварин було поранено, я впав за згірок. І була автоматна черга. І він мені викрикує: "Це тобі від Зеленського!" Якби я не впав, мене б чисто перерізало автоматною чергою. У нього є законний автомат, але це автомат мисливського варіанта: одиночними. А це був бойовий автомат – 7,62.
Усі ці три рази завдав мені вогнепальних поранень Поворознюк Олександр Григорович
– Ви знаєте, ми цього торкнемося ще. Я хотів би вас запитати попередньо. Багато жителів місцевих – вони налякані, залякані.
– Налякані й залякані.
– Група незалежних журналістів зараз веде розслідування про справи Поворознюка. Факти дуже ганебні ми бачимо, але здебільшого деякі люди кажуть: "Я вам усе розповім, але, будь ласка, без мого прізвища й не показуйте мене. Бо я боюся, я наляканий, заляканий".
– Бояться помсти.
– Бояться помсти. Скажіть, чому ви вирішили вийти от так, назвати себе і говорити про Поворознюка? Ви не боїтеся його?
– Не боюся. Його має хтось зупинити. Якщо всі боятимуться, його просто не зупинять. Вовка боятися, то в ліс не ходити.
– Тобто ви не боїтеся його?
– Він тричі завдав мені вогнепальних поранень. Не боюся. Нічого він мені не робитиме вже. Я думаю, що його вже зупинять раз і назавжди.
– Він тричі завдав вам вогнепальних поранень?
– Так. Із них два тяжкі. 2010-го, 2013-го – наскрізь лівий бік грудей, 2014 рік був – оце тяжке вогнепальне поранення. Мені не надали допомоги. Я пережив клінічну смерть і витягнув кулю, яка є на знімку. На мої неодноразові звернення у прокуратуру, в обласну, до райвідділу, до слідчих і досі мені не надали направлення на судово-медичну експертизу. Мені відмовляють усі.
– Ще раз: Поворознюк завдав вам трьох вогнепальних поранень? Так?
– Так, так. І всі це знали. І ніхто нічого не хоче робити.
– Він особисто по вас стріляв?
– Так, він особисто.
– Чому?
– Чому? Я зараз розкажу. 2010 рік. Це було 23 квітня. У мене була велика спадщина, батькова спадщина: земельний пай. Директор – колишній заступник начальника райвідділу з оперативної частини Нерода Микола Васильович. Після того як його звільнили, він пішов на пенсію із райвідділу. Він став директором ПСП "Богнер". У мене було оформлено законний пай. Він два роки використовував. Не платив, не віддавав його.
Я поїхав на поле: там було вже виділено, ну, межу... Усе. Тоді поле обробляв тракторист Пилипій Василь, нині покійний. Я кажу: "Чоловіче, не заїжджай поки. Бо воно вже моє". Він зателефонував цьому самому колишньому директору... Він помер уже. Цей директор ПСП Нерода приїхав до мене додому, і в нас сталася бійка. Він кинувся битися. Дістав відповідь. Коли мати нас із ним розтягнула, він сказав: "Я положу тисячу – і тебе не стане".
Це було 23-го. З 29-го на 30 квітня в ніч я дістав перше вогнепальне поранення, потрапивши в реанімацію. Місцевий райвідділ тодішній і районна прокурорка Займак Лариса Миколаївна – вибили двері у моє помешкання, відірвали металевий сейф, забрали його в райвідділ, там його ламають, дістають звідти законну мисливську рушницю. Досі її не повернули. Там було 20 тис. грн. Ті гроші забирають. Слідчий Титаренко пускає їх у кредит. Рік мені їх не віддають. Коли мати скаржилася на генерального прокурора – аж тоді, за рік, віддали. Я п'ять діб лежав у реанімації. І не мав за що лікуватися. І пішов додому – все. Це перше було вогнепальне поранення.
– Чекайте, Юрію. Хто по вас стріляв тоді: 2010-го?
– Олександр Поворознюк.
– Особисто він?
– Особисто він.
– Він приїхав до вас кудись? Де він стріляв?
– Удома, уночі.
– Приїхав із чим? З автоматом, із пістолетом?
– Це була невстановлена зброя. Ці кулі в мене в легенях.
– Досі?
– Так. Мені тоді чисто в реанімації, грошей не було, витягнули рідину – і все. Воду, яка в легеню набралася, стягнули. І я пішов. Бо грошей мені не віддавали. Ті мої гроші віддали за рік.
– Тобто 2010 року Поворознюк стріляв у вас, і у вас дві кулі зараз у легенях?
– Так. У правій легені на знімку видно, що вони є. 2013 року те саме було. Той самий Поворознюк. Мене взяло наскрізь: лівий бік. Є довідка з приймального відділення Петрівської центральної лікарні.
– 2013 року теж Поворознюк по вас стріляв?
– Теж він, так.
– Із чого?
– Невстановлена зброя. Ну, коли вона взяла наскрізь, і хірург... У спині залишилася під шкірою. То була це малокаліберна куля. Вона була сточена. Сточують для того, щоб коли вона заходить усередину, вона починає все ламати і трощити. Це сточена, має назву "зміщена куля".
.
Ксерокопія довідки з особистого архіву Юрія Ткача
– 2014 року що було?
– Аналогічно. Уночі. Це було перед Новим роком. Мені блимнули так, як і в ті роки, у вікно. Загавкали собаки. Я вийшов надвір. Вистрілив мені у груди. Я зателефонував на 102. Приїхала опергрупа, забрали мене в лікарню. Там подивився хірург, каже... Там теж Поворознюк стріляв. Усі ці три рази завдав мені вогнепальних поранень Поворознюк Олександр Григорович.
– А чого він від вас хотів оці три рази? Чому він по вас стріляв?
– А я вам розкажу. Микола Васильович покійний: цей директор ПСП – був раніше заступником начальника райвідділу з оперативної частини, який, будучи начальником, організував у районі ОЗУ. Давши свій ГАЗ-52, його особистий, озброївши це ОЗУ. І відправляв в інші райони Кіровоградської області, і ті займалися викраденням худоби й усім, чим могли. А він рахував гроші. Коли їх затримало УБОЗ, цих членів ОЗУ посадили на строк, а Миколу Васильовича випхали на пенсію. Після чого він став директором ПСП, потім заступником голови районного адміністрації. Йому все було безнаказанно.
Рентгенівський знімок із архіву Юрія Ткача, де позначені імовірно кулі
– Тричі Поворознюк по вас стріляв – ледь не вбив. У вас дві кулі в легенях досі?
– Так.
– А розслідування якесь було? Поліція чи прокуратура – хтось займався розслідуванням цього?
– Ніхто нічого. По сьогодні ніхто нічого. Мене навіть не визнали потерпілою особою. Ніхто нічого на мої неодноразові... Як мати зверталася покійна, як я в Генпрокуратуру, в обласну прокуратуру, в районну... Районний прокурор Апостолов навіть не хоче слухати.
– А що, у Поворознюка так усе пов’язано там?
– Виходить, так. Я стільки разів скаржився на 102 на начальника райвідділу Апостолова, на начальника слідчого відділення Олександрійського РВ – вони навіть відповіді не дають.
– Ви кажете, що коли він утретє по вас стріляв, він сказав: "Це привіт від Зеленського". Чи що?
– Ні. Це коли він востаннє по мені стріляв. Це було на випасі: коли йшло дві худоби, я їх пішов завертати. У мій бік їде джип 1001 АА і зупиняється, і йде автоматна черга. Я падаю. Рятує типу горб мене. Він каже: "Це тобі від Зеленського". І поїхав.
– А він що, геть здурів?
– Тоді приїжджала слідча. Ну десь відстань метрів 40–50 була.
– Він що, геть здурів, щоб називати прізвище Зеленського? Він що, уже не в собі?
– А він усім каже, що за ним стоять Зеленський і Кирило Тимошенко. Я вам розказую. Оце як дітки гуляють, там є хлопчики. Вони між собою побилися, і один каже хлопчик: "А я мамці скажу". – "А я – татові". Так само він каже: "А я – Зеленському або Кирилові".
– А що, люди в це вірять?
– Принаймні у прокуратурі і місцевій поліції його бояться.
У нього вдома стоять вежі. На вежах охорона з автоматами всюди. Та і в машині в нього всього добра цього армійського
– Скажіть, він лише до вас так ставиться? Лише по вас стріляв? Чи є ще люди, по яких він стріляв?
– Я вам скажу, що у 1990-х роках так само він розстріляв Михайла Никифорова. Той став інвалідом. Він його просто розстріляв. Так само, як мене.
Була районна сесія. Колишній голова фермерського господарства Іван Великий, нині покійний, прийшов на сесію, вивів його за вухо і дав стусана під зад. Через деякий час Іван Великий загинув.
Так само кинута граната Вертелецькому. Віталій Вертелецький помер.
Так само фермерське господарство "Ластівка", Микола Охотний, – йому спалили техніки на 12 млн.
– Так, щось про загибель Вертелецького я читав в інтернеті. Нібито Вертелецький прийшов до Поворознюка в кабінет, і там його щось... Вибух був гранати чи у Вертелецького вибухнула граната... Що там було насправді?
– Люди розказують, що Поворознюк приїхав до Вертелецького і до [Левана] Цандекова на їхню фірму і що у приміщенні, у якійсь кімнаті, зірвалася граната. І самого цього Поворознюка накрила іконка, і врятувала його іконка. Ну як у приміщенні зірвалася граната? Його б навіть хвилею... Він сам би вже не вийшов звідти. Того вбито, того поранено... Люди всі знають, що він би звідти не вийшов. Його б оглушило однозначно. А він навіть не в пилюці був.
– Під час того, коли по вас він стріляв, коли по інших людях він стріляв, хтось був? Люди можуть підтвердити це?
– Це було вночі в мене. Поблизу людей немає.
– А в інших випадках?
– Ніч. Никифоров Михайло став інвалідом через нього. Це була кримінальна справа у 90-х роках. Яке покарання відбув Поворознюк, я не знаю. Я не буду казати.
– Скажіть, будь ласка, він що, любить стріляти взагалі?
– Я не знаю. Але зброї в нього багато, якої хочеш: армійської, тепловізори... Усе в нього є на озброєнні. У нього вдома стоять вежі. На вежах охорона з автоматами всюди. Та і в машині в нього всього добра цього армійського. Такого добра, як у нього, у райвідділі навіть, у ЗСУ... Ну, може, зараз є, а 2014-го такого у ЗСУ не було. Снайперські гвинтівки, автомати – усе це в нього є.
– На чому він так піднявся? На чому він заробив гроші? Чи, може, він їх украв десь?
– На чому?.. Дядько був головою суду, засівали площі... Плюс крав що хотів. Безкарність була. Дядько – голова суду. Хто йому що може зробить? Украв. А що йому буде? А нічого не буде.
– Ви таке розповідаєте... ХХІ століття вже надворі, але, з іншого боку, там десь теж, у Кіровоградській області, був такий [Віктор] Лозинський, народний депутат, який убив людину і відсидів за це. Ви знаєте про цей випадок чи ні?
– Так, був. Так, так, так. Було полювання і...
– Що це у вас коїться в Кіровоградській області?
– А тому що в Києві йдуть звичні перестановки в міністерствах, а сюди воно не доходить: до місцевого керівництва. Усіх треба змінювати. А сюди воно чисто не доходить. Став же Монастирський... Монастирський, нині покійний... Може, щось і навелось би...
– Слухайте, ну люди якось не виходять проти цього безправ’я такого. Чому вони терплять Поворознюка такого, Лозинського цього?
– Ну а куди вони дінуться? Усе в районі ним скуплено. Людям потрібна якась робота. У нього багато землі, і ці люди роблять на його землі. І плюс кому потрібні неприємності, щоб спалили, убили або побили?
– Бояться люди?
– Звісно, бояться.
– Він же з початком війни, Поворознюк, став майже народним героєм. Ви знаєте про це?
– Так, я знаю. Він собі присвоїв звання генерал-майор. Звідки в нього армійська освіта? Де він її взяв? У нього немає жодної армійської... Як він міг стати генерал-майором? А його заступник Бурковський Олександр – той капітан. Що в того освіта – вісім класів, що в того. Ну як можна собі таке звання?
– Ну він же щось для України, мабуть, робить. Чи ні?
– Нічого він не робить. Що він може зробить? Він особисто свого нічого не дасть. Людське – так. Там забрав, може, щось... Але я сумніваюся.
– Ну пишуть в інтернеті, що він і машини, джипи якісь, дав для армії, і теробороною керує в Петровому там.
– Тероборони, по-перше, немає. Їх забрали всіх на війну. Він тільки їх зібрав, а їх забрали на війну. Він туди стосунку не має. Ну і я бачу, біля військкомата стоїть МАЗ, підйомний кран розбитий. Його треба здати на металолом. Це те, що він дав на війну.
– А сам Поворознюк – він же каже, що він стільки робить для України, що він такий патріот, що він усе для фронту, все для перемоги... Він такий матюкливий, так у програмах лається...
– Ну так. Нічого. Я вважаю, що він нічого доброго не робить. Якщо люди щось роблять – це він проїхав по людях, позбирав, віддав. За рахунок цього він усе робить. Він і копійки зайвої не дасть. У нього є футбольна команда. От на футбольну команду – так. А на війну – воно йому не сильно...
– Він весь час у Петровому провів під час війни?
– Я не буду казати. Я точно не знаю. Напевно. Ну на війну він точно не піде. Такі люди не йдуть на війну.
Я поїду на експертизу, якщо мені буде надано. Але мені до сьогодні ніхто її не дає
– Скажіть, будь ласка... Я ще раз хочу повторити, наголосити на цьому: ви сказали, що особисто Олександр Григорович Поворознюк по вас тричі стріляв?
– Так.
– Ви сказали, що досі дві кулі у вас у легенях?
– Так. Я поїду на експертизу, якщо мені буде надано. І все буде як положено. Судово-медична експертиза. Але мені до сьогодні ніхто її не дає: ні прокуратура, ні слідчі – ніхто не дає.
– Дивіться. Цю програму я дам у ефір. Її подивляться сотні тисяч людей по всій Україні й усьому світі.
– Я згоден.
– Після цього я звернуся до правоохоронних органів офіційно, дам цю програму правоохоронним органам і попрошу офіційно дати реакцію на вашу заяву. Тому що те, що ви зараз кажете в ефірі, – це фактично ваша заява.
– Це офіційна заява.
– Ви готові будете, якщо до вас прийдуть слідчі з Києва?
– Готовий.
– Ви готові свідчити проти Поворознюка?
– Так, так.
– Скажіть, будь ласка: ви мені не брешете зараз про те, що він коїв щодо вас? Це правда?
– Ні, це все правда. Є документи, що в мене дві кулі в легені. Усе це є. Я став калікою через нього.
– Про вас не може Поворознюк сказати: "Та то хворий чоловік, душевнохворий, йому треба лікуватися, він психічно хворий, нервовий"? У вас є обстеження, що ви здоровий?
– Може. З його грішми і з його владою може що завгодно сказати. Я не сумніваюся.
– Але його гроші не розповсюджуються на Київ.
– Ну, згоден. Я готовий пройти експертизу. Я з вами спілкуюся – як ви вважаєте, нормальний?
– Я вважаю, що так. Тобто ви готові до того, щоб пройти усі необхідні експертизи заради того, щоб Поворознюка було покарано?
– Так. Щоб його було покарано. Так.
– Якщо після виходу цієї програми в ефір Поворознюк до вас особисто приїде, що він вам може сказати і що ви йому можете відповісти?
– Якщо він до мене приїде, я зателефоную на 102 і викличу опергрупу.
– Опергрупа приїде, як ви думаєте?
– Я думаю, може, і не приїхати. І якщо, припустимо, у нас жодної розмови не буде, я чисто подзвоню на 102 – і виїде опергрупа. Спілкуватися з ним я не хочу. Я вже з ним наспілкувався. Я став калікою через нього.
– Як ви думаєте, справедливість буде відновлено щодо вас і щодо Поворознюка?
– Я думаю, що Зеленський Володимир Олександрович, наш президент, дасть йому правову оцінку. Плюс Генеральна прокуратура, Служба безпеки й міністерство, поліція оцінять його дії.
– Як ви думаєте, після того, як ви наважилися вийти в ефір і розповісти про Поворознюка, з’являться ще в Петровому й інших селах Кіровоградської області люди, проти яких він скоїв злочини, які теж вийдуть отак у ефір?
– Я думаю, що ні. Я думаю, що його буде покарано. Йому цього досить буде. Люди будуть і так задоволені цим, що його покарають. Ну, будуть до вас ще звертатися за його подвиги. Я думаю, він почне віддавати земельні паї, які він людям не віддає. Усе він почне віддавати. І заспокоять його, я думаю.
– Юрію, я вам вдячний. Бувайте здорові.
– Дякую. Я вам теж вдячний. Дякую.
– Дякую.
Відео: В гостях у Гордона / YouTube
