+1 Київ
Поїхав у місто Жовті Води до хірурга. Він подивився – і каже: "Обично з таким люди не виживають. Це случай, що ти вижив. Так як це вогнепальне поранення, помощі тобі ніде не окажуть". Так я й виходився сам, без больниці
– Пане Юрію, доброго вечора.
– Доброго вечора.
– Ви знаєте, на початку нашого інтерв’ю – це вже наше друге інтерв’ю – я хочу, щоб ви всій Україні й усьому світу сказали, хто ви: ім’я та по батькові, прізвище, якого року народження...
– Я, Ткач Юрій Михайлович, народився 12 серпня 1969 року.
– Де ви народилися?
– У смт Петрове.
– Яка у вас освіта?
– Середня?
– Що ви закінчили?
– СПТУ.
– Яка спеціальність?
– Механізатор була. Мирна.
– Скажіть, будь ласка... Ви ж працювали в міліції свого часу?
– Да.
– Ким ви були в міліції? І в які роки ви там працювали?
– У 90-ті роки. Сначала патрульно-постова служба, потом помічник чергового.
– Зараз ви фермер?
– Нє. Ну, так кажуть. Я людина. Став калікою. Нада щось робити, бо я получаю пенсії 2100. На ці 2100 – нічого. Хочеш жити – іди робити. У мене виходу нема. На роботу мене ніхто не візьме, бо я став калікою. Я піду на роботу, а завтра заболію. Хто за мене буде платити больничний? Такі люди нікому не нужні вже. Отжиті люди. І я став калікою не по своїй волі ж.
– Скажіть, будь ласка, велике у вас господарство?
– Щас – ні. Багато покрав Григорович Поворознюк, багато вистріляв, багато він мені шкоди наробив, і я калікою став. Невелике.
– Ну, хто у вас є? Перелічімо.
– Вівці, кози, коняка, ослиця єсть, корови, телята.
– І ви самі пораєтеся по господарству?
– Сам. Плюс мені ще помагають.
– Скільки років ви знаєте Олександра Григоровича Поворознюка?
– Скільки років? Щас скажу... У 90-ті роки я його знав, коли він бандитствував, коли я ще робив у міліції. Він бандитствував. Його забирали, його одпускали. Я з ним сталкувався. А потом я хорошо його знав, коли у 10-му получив перше вогнепальне поранення, потом слідуюче: у 13-му, – а в 14-му я вообще знав... Коли я получив вогнепальне поранення, мені в больниці не оказали ні помощі – нічого. Спасибі бившому начальнику розиску Серьозі Коваленку, який довіз мене додому. До хати я не дійшов. Це було перед Новим годом. Я впав на вулиці. Це був дощ, сніг, ожеледь. Так я десь лежав часів 9–10. Підо мною висохла даже грязь. У самій сорочці. Бо в больниці в мене забрали й куртку. І так я й лежав. Потом уже, коли я очухався, я зайшов у хату, розпалив плитку. На другий день... Чим я лічився? Пішла упаковка таблєток обезболюючих. На слідуючий день я вирізав клапоть сорочки, бо воно пересохло і загнилася рана. Оттуда йшов гній, вонь була. Десь через врем'я поїхав у місто Жовті Води до хірурга. Він подивився – і каже: "Обично з таким люди не виживають. Це случай, що ти вижив. Так як це вогнепальне поранення, помощі тобі ніде не окажуть. Тільки надо через міліцію, усе як полагається". Так я й виходився сам: без больниці, без єдиного укола. Отак я й виходився. Скільки я куди не звертався: як у прокуратуру, так і в міліцію. Що мати, що я зверталися, но кругом був отказ: все ховалося. По сьогоднішній день за допомогою вас – коли я звернувся, ви помогли. Пішли здвиги, щось почало робитися. А так би ніхто...
– Пане Юрію, зараз ми до цього повернемося. Скажіть, будь ласка... От такий термін у вас був: "бандитствував". А що таке "бандитствував Поворознюк у 90-ті роки"? Чим він займався?
– Чим він займався? Загоне бензовоз у колгосп, витачує солярку... Там, де запчасті, крав. Де тільки міг – усе підряд у нього, він нічим не брезгував. Що міг, те і гріб. Дядько був голова суду. Що ви хотіли?
– Скажіть: він що, таким був, що всі боялися його вже у 90-ті роки?
– Ні, його у 90-ті били. Хто хотів – били. Даже я знаю такого чоловіка. Він щас помер. Вітя Гранюк був. Він його бив, топив в унітазі обикновенно і обісцяв даже оцього дєятєля. Но щас він високо піднявся. Щас його тоже били б, но коло його куча хлопчаків оцих, охранників.
– Як це – обісцяв?
– А так. Топив в унітазі, ще й обісцяв узяв. Мордякою топив у той унітаз, ще й сцяв на голову йому. Він помер – той Вітя Гранюк. Він його знає хорошо. Я йому щас і розказую. Як він людей оце паскудить, я йому те саме розказую, щоб він почув, як хорошо людей паскудити. Він хай за собою дивиться. Я йому ще не те розкажу у слідуючій серії, єслі він не успокоїться паскудити людей.
Поворознюк чисто їде, забирає у того, в того – і оддає, допустим, на армію, а собі – славу. Це така людина підла
– Це у нього клікуха бандитська була – Ропік?
– Да. Папа або Ропік. Ну, Папа – це стало вже у 2000-х, а в ті года був Ропік.
– А чому Ропік?
– Я сам не знаю даже. Знаю, як розшифрувати "Папу", а як "Ропік"... Я даже...
– А як "Папу" розшифрувати?
– "Папа" – петрівський авторитет типу. Поворознюк Олександр – петрівський авторитет. А хто його коронував чи як воно – я не знаю. Він сам собі все, що надумав. "Я генералом став". А як він генералом став?
– Та то ж він купив погони генерала козачих військ... (Сміється)... Аферист.
– Да. Ну як от можна стати, не маючи ні військового образованія? Ну як можна стать генералом?
– Він же в армії не служив зовсім. Да?
– Я не знаю, чи він служив, чи ні. Я не буду цього утверждать. Я не знаю.
– Скажіть: а у 90-ті... Я знову повертаюся до буремних 90-х років. Ви кажете, що він займався рекетом і всім, чим міг, займався. А що люди казали взагалі про нього тоді?
– А що? Ну що? Йому ніхто тоді не міг... Коє-хто боявся, коє-хто рукою махне. Ну ось бачте: дядько був голова суду, і його ніхто... Йому так все сходило з рук. Плюс він у райвідділі, у розиску був інформатором.
– Він був інформатором?
– Він був інформатором.
– Він був інформатором у міліції?
– Да.
– А, так він ще й стукачок?
– Да. Люди сідали. Він людей здавав – і люди сідали просто. Я знаю людей...
– От воно що. От чому міліція та поліція його не здає всі ці роки. То він стукач ще.
– Да, обикновенний стукач, інформатор.
– Це ви кажете: колишній співробітник органів внутрішніх справ.
– Да, да. Я знаю одного чоловіка. Ну, він був опером тоді. І цей опер його задержав, коротше, на кражі. Дали йому сутки – і він іде до дядька свого, до голови суду Юрченка. Казав Ропік, що "мені все одно нічого не буде, бо дядько у мене голова суду". Дядько розізлився – і дає йому 15 суток. Но він їх не сидів, бо його мгновєнно оттуда ж витягнули. Бо він інформатором був. Я не буду називати того, хто був тоді колишній начальник розиску. Я не буду називати просто.
– А, так все потроху – бачте? – все прояснюється. От чому він такий безкарний: то він же працював на міліцію. Так?
– Так. У 90-х роках, так.
– Тобто, з одного боку, він був бандитом, а з іншого – здавав людей міліції.
– Да.
– (Сміється)... Ну, це типова ситуація, до речі. Тому що багато моїх друзів: генералів міліції, поліції – багато розповідали мені, як авторитетні діячі бандитських угруповань займалися і тим, і тим: були бандитами і інформаторами міліції.
– Да, усе він совміщав: і те, і друге. Чуть шо – воно було безнаказано. Плюс ділився грішми.
– Це ми окремо поговоримо зараз. Скажіть, будь ласка, а який він? Якщо б я попросив вас дати характеристику... Як колишній співробітник органів міліції дайте, будь ласка, характеристику-об’єктивку на цю потвору.
– У 90-х годах, єслі сам він отак, то він сцикливий. Обикновенний сцикун, ще й обісцяний. Він боягуз. Єслі б він був не боягуз... Дивіться: у нас у районі є багато багатих людей. Я ніколи не бачив, щоб ті багаті люди бігали з автоматами, щось стріляли... Допустим, єсть такий у нас Діма Затинацький. Він багато... На похоронах оце в армії убитим помагав, удовам. Багато: він около 10 млн уже допоміг на ЗСУ. Чисто людина помагає. Сьогодні даже хоронили в нас солдата – Діма організував і обід. Усе помагає. Що Діма Затинацький, що мати, Ліда Григорівна Затинацька, помагає усім, чим може. У Діми так само є законний автомат, но він же з ним не бігає. Він не бігає. Просто людина помагає на армію усім, чим може. Він у тіні. Він не афішує це. А цей чисто їде, забирає в того, в того – і оддає, допустим, на армію, а собі – славу. Це така людина підла. Дивіться: я ніколи не бачив, щоб він без охрани вийшов увечері у дев’ять часов, у 10 – і пішов додому по мєсту. Він не піде, бо він боїться. Бо його обнаковенно будуть бити. Це людина сциклива, подла. От дивіться, я вам скажу. Тимошенко, Порошенко, даже Віталій Кличко... Що йому Віталій Кличко, я не знаю. Ну от чого занімать мера міста Києва, єслі він його даже ніколи?.. Ну для чого займати того спортсмена – мера Києва? Що він йому зробив? Об’ясніть мені. Це подла людина: як би когось зацепити, обпаскудити. Він хай дивиться за собою і за своєю сім’єю, за своїм сином Віталієм. Віталя-син – наркоман. Що ви ще хотіли? Алкоголік і наркоман кончений.
– Я дивлюся, які відео записує Поворознюк. Це не відео – відоси. Такий, колгоспний Голлівуд, де він бере якихось хлопців, які розповідають, як він допомагає армії.
– Алкашів – разних усіх. Кидає бутилку водки... Так, як мене осьо паскудять по усьому обикновенні алкаші... Я ту бабу знаю, я знаю того алкаша, ранєє судимого. Чисто розплачується водкою. Водкою, там, якусь сотню кине – і вони теліпають язиками. А на даний час по цих, хто мене паскудив, була написана заява. Щас слідчий буде заніматися за статтею "наклеп". Їх потягнуть у суд.
– Він ще й брехун першостатейний. Бо він каже, що це воїни ЗСУ, а вони у балаклавах. Чи охоронці його. Я не знаю, хто це взагалі.
– Та обикновенну алкашню насобирав, передів, дав їм, там, закусити, випити – та й усе. Воїни, я думаю, не будуть. У воїнів вєздє, начиная на донецькому, запорозькому направлєнії, скільки я сталкувався, за нього дуже нехороші отзиви. Так що він гадость і гниль.
Я бачив, що це був Поворознюк. Ми бачилися один з одним отак, упритик. Я вже знав. Коли я звертався у міліцію, ніхто не хотів слухати. Ні в прокуратурі, ні в міліції
– Скільки разів Поворознюк у вас стріляв впродовж багатьох років?
– Щас я вам називаю: 10-й, 13-й, 14-й рік, потом у 20-му році, це було у листопаді місяці, коли він поранив двоє скоту і дає очередь зі свого внєдорожніка і кричить: "Це тобі от Зеленського!" – і тікає. Щас по даній кримінальній справі я дав показання, і йде розслідування. Воно уже заканчується. Буквально на днях воно вже заканчується. Там уже осталося допитати коє-яких людей. Воно вже заканчується. Потом: у тому місяці, 26-го чи 27-го, – він підкрався, ззаді мене під’їхав, дав автоматну очередь мені, получається, у спину. 174 шага моїх було. На слідуючий день я заміряв. Автоматна черга. От дивіться, скільки раз уже.
– Ну давайте не так. Через що це відбувається?
– Він залякує, щоб я йому зробив опроверженіє.
– Ні, це зараз. А колись чому він стріляв?
– Чому? А я вам розкажу. Щас я вам уже розкажу. Бивший заступник начальника райвідділу Микола Васильович, який йому... Оце ж він усе крав, що хотів робив, а той, будучи замначальника райвідділу, організував на території Кіровоградської області ОЗУ. Обикновенне ОЗУ Даже була стаття: "Дармова свіжина". Віктор Крупський: "Народне слово". Даже це була стаття. Цю банду задержав УБОП. Вони получили наказаніє, а Миколу Васильовича чисто вигнали на пенсію. Він ушов у 1990-х роках. Його нада було посадить за соучастіє в банді, но одійшов. Так воно й получилось. Після того доця організувала у 2014 году саме таке опасне... Це директор ПСП "Богнер" Аліна Миколаївна. Вона од папки далеко не пішла. Вона уміє це організувати. Це подруга Поворознюка. Дуже хороша подруга.
– Але я ще повторю запитання. Скажіть, чому він по вас стріляв тоді? Причина яка?
– Микола Васильович попросив... А через що в нас началося? У 2000-му в мене був земельний пай. Це спадщина батька. Я уже переоформив його на себе. І два года Микола Васильович самовільно занімав і розщитувався. Це було в 10-му году. 23 квітня я поїхав на поле – і кажу механізатору Василю Прилептію... Це покійний механізатор. "Вася, – кажу, – не заїжджай сюди, бо ти закультівіруєш, і тоді він мені таку суму видвине..." Він каже: "Хорошо. Щас я позвоню Нероді Миколі Васильовичу, що він скаже". Я приїжджаю додому, і приїжджає Микола Васильович на розборки. І в нас із ним получилася... Він кинувся битися – і получилися отношенія такі, конфліктні. Він упав. Так, як мене учили в міліції, я йому зробив, що він ліг на землю. Він каже... Стряхує землю, мати вийшла... "Я положу отак на капот штуку – і тебе не стане". Це було 23 квітня, а з 29-го на 30-те у ніч я получив перве вогнепальне поранення.
– А звідки ви знаєте, що стріляв Поворознюк?
– Мені сказала людина, яка його тоді бачила. І плюс я по лиці вже... Я його через дві людини чи до місяця зустрів у Петровому, і я бачив, що це був Поворознюк. Ми бачилися один з одним отак, упритик. Я вже знав. Коли я звертався у міліцію, ніхто не хотів слухати. Ні в прокуратурі, ні в міліції. Мені предлагали другу людину зовсім. Кажуть: "Це він". – "Та ні, – кажу, – це не він, а той був". Но доказать... Ви знаєте самі, як доказать, коли тебе ніхто не хоче слухати.
– Це 10-й рік. Це перший раз він у вас стріляв?
– Да.
– Другий раз через що стріляв?
– Через те, що Микола Васильович мені мстив. Це було у 13-му році. Ну, це не тяжке. Це була ліва сторона: мене взяло насквозь, ноччю. Я утром обратився на прийомний покой, і з другої сторони різонули – і випала пуля. Була написана заява, і єсть справка по сьогоднішній день, що вогнепальне поранення лівой сторони, мягких тканєй. А в 14-му що получилося?..
– Стоп, стоп. А у 13-му році ви бачили, що це Поворознюк стріляв?
– Да. Ми з ним столкнулися – і все я бачив. Я заявляв.
– З автомата черга, чи що?
– Це не автомат. Це у виді пістолєта, короткоствольне. Був вистріл упритик.
– Так. 14-й рік...
– 14-й рік – що у нас получилося? Мати лежала в больниці покойна, у мене були материні вівці, кози, і це був осінню туман тоді. Утром ті вівці одходять з дому – і по туману вони попали на річку. З річки вони перейшли міст. Я після обіду йду шукати тих овець. І по слідах іду до однієї жінки, яка держала... Я не буду щас називати ту жінку, бо буде слідство. Іду до тієї жінки – вона каже: "Да, вони у мене були. Я їх одігнала до Аліни Миколаївни Нероди: на територію ПСП "Богнер". Вона сначала не соглашалася, но потом забрала з таким условієм: коли буде хазяїн, я прийду із цієї жінкою, і вона мені їх оддасть. Я приходжу – вона мені сказала: "Іди отсюда. Ти не получиш нічого". Ну, раз так, я визиваю, дзвоню на 102. Виїжджає слідчо-оперативна група. Оперуповномочений територіальний опер Євген Кривошея. І начальник слідчого відділу Анатолій Городинець. Я пишу заяву. І що по поводу цієї заяви? Ніхто нічого не робе. Їде до мене територіальний опер Кривошея. У нас була із ним конфліктна ситуація. Доходить, що мене вони б’ють із невідомим. Вони мене б’ють, і цей Євген каже: "Єслі ти будеш багато балакати, ти овець не получиш. Ти підеш на той світ". Так і получилося. Я получив оце тяжке вогнепальне поранення... Благодаря Серьозі Коваленку... Був колишній хірург тоді Яновський. Це родственнік оперуповномоченого Кривошеї. Він каже: "Там нічого нема. Іди отсюда подалі". Благодаря Серьозі Коваленку... Він мене довозить додому, я падаю – і більш не встаю. Це була, як мені потом об’яснили люди, клінічна смерть. Я просто обморозився, но не замерз.
– Скільки куль у вас випустив Поворознюк у 14-му році? І з чого він стріляв?
– Така сама короткоствольна зброя, і вона безшумна. Це було в упор. Щас у мені находиться за 10-й і 14-й рік дві пулі. Будемо казати, інородні метали.
– Вони зараз у вашому тілі?
– У льогких. Я вчора робив снімок, і на снімку чітко видно, що дві єсть у легенях.
– У 14-му році ви теж бачили, що стріляв у вас особисто Поворознюк?
– Поворознюк Олександр Григорович.
– Ви розумієте, що ви повинні казати тільки правду і нічого, крім правди?
– Я так і кажу. Усе я кажу, як і було. Я звертався до цього територіального опера. Буквально пару днів назад. Кажу: "Ти ж був територіальний опер. Чого ж ти не розкривав? Я тебе увєдомляв. Як і тебе, так і районного прокурора. Мати їздила до начальника УВС і вєздє, но ніхто нічого не робив по сьогоднішній день. Оце щас заворушилися вони благодаря вам, а також що помінявся новий начальник райвідділу: щас не Хвостов, а Петров. Петров свій лічний состав начина ставить на место. І також став новий начальник: виконуючий обов’язки: Федорович. Я з ним общався. Який шото хоче робить і шото робе. Ну, в олександрійській прокуратурі, я бачу, вони не хотять робить покаміст іще.
– Ми зараз ще торкнемося цієї теми. Тобто я вже налічив три випадки, коли Поворознюк по вас стріляв. Були ще випадки? Скажіть.
– Да. У 20-му році, коли поранило двоє скоту, я падаю, автоматна очередь, і кричить: "Це тобі від Зеленського!" І він тікає.
– Так, це четвертий раз. Усе?
– Четвертий, да. І він тікає. Двоє скоту поранено. І я вспів упасти. Якби я не вспів упасти, мені б, може, перерізало ноги. Ну, мало б не показалося. Дальше...
– З автомата він стріляв?
– Да. Це вже був автомат. Це не охотнічий варіант, а це бойовий автомат.
– І ви бачили, що це був особисто Поворознюк?
– Да. У нас растояніе метрів до 40 було. Я бачив лице, я бачив, як він цілиться, як стріляє, як викрикує, як тікав. Усе це я чітко бачив.
– Це четвертий раз.
– Да. П’ятий раз – це у тому місяці: 26-го чи 27-го. Це він ззаду дає автоматну очередь. Це 174 моїх шага було. Скот тікає, і я стою здивований, бо я злякався.
– І ви бачили знову, що це Поворознюк?
– Да, його внєдорожнік. На його внєдорожніку ніхто не буде їздити. Тільки він особисто їздить. І він тільки до цього склонний: він любе по мені охоту. Це вже п’ятий раз. А дальше – хтозна, як буде. Може, ще й шостий буде. Буде все завісєть від начальника УВС у Кіровоградській області. Він же все бачить: сводки і все. На його території ОЗУ, а нічого він не робить. Він чисто сидить там.
– Тобто я ще раз попрошу вас підтвердити...
– Так.
– Громадянин Поворознюк стріляв по вас шість разів упродовж із 2010-го до 2023 року?
– Да. Ті – з короткоствольної, а ці рази – з автомата. Бойовий був автомат. Не охотнічий автомат, а бойовий, обикновенний автомат, який б’є очередями. Не одиночними, а б’є очередями.
Начальник УВС просто ховав своїх підлеглих, які занімалися по моєму розслідуванню, – я не буду називати тих слідчих – він даже їх просто пересував, щоб вони не розслідували дані кримінальні справи
– Ви ж були першими з Петрового, хто насмілився в інтерв’ю мені розповісти, що коїть ця, ну... Твариною назвати – ну це не тварина. Тварина – це красиве таке слово для нього. Ну потвора. Чому ви наважилися на це? Чому люди залякані, бояться, а ви не боїтеся? У чому тут справа?
– Його нада остановити. Він должен понести наказаніє. За ним стільки гріхів... Дивіться: ця Віка дала осьо показанія. Це така мразь... А ще, кроме цієї Віки, ви думаєте, жінок, дівчат... Ну, вже вони жінки, а тоді були дівчата. Це не перша і не послєдня жертва.
– А він насилував багатьох у селі, я знаю.
– Да, я тоже чув, що багато. Кажду неділю була дівчина – нова дівчина-малолітка.
– Малолітка навіть?
– Ну да. Тоді були ці молоді дівчата: от 15 до 18. Ну, щас вони вже жінки.
– Ну, Вікторія, бачте, дала мені інтерв’ю, де розповіла, як він насилував її, у подробицях просто. У подробицях. Не побоялася – розповіла це.
– Да. А я вам задам таке питання. Якби я взяв оце косу і підставив під його горло, що б він робив? Хай би він став на Вікине место сам, коли б йому під горло підставили косу або пістолет. Що він би робив? Хотя б замість Віки щоб він був.
– А скажіть... Люди в Петровому це ж усе бачать упродовж багатьох років. І що, такі залякані люди?
– А куди люди звернуться? До райвідділу чи до районного прокурора Апостолова? Куди? Ви мені скажіть. А Апостолов – це сидить, чисто получає гроші. Це така, як ви казали, не тварина, а потвора, яку треба гнать оттуда, щоб його не було.
– Ви знаєте, я побачив, і в мене є вже багато зібраних фактів, які я оприлюдню згодом, що поліцією в Кіровоградській області керує полковник Козьяков – Роман Козьяков, який, на мою думку, є одним із членів цієї мафії, цього бандитського угруповання.
– Да.
– Це так?
– Да, це так. Йому платяться гроші – і він на все закриває глаза.
– Це правда, що Поворознюк щомісяця платить гроші керівнику Кіровоградської обласної поліції?
– Я думаю, це 99%. Через шо той закриває глаза. Як начальник СБУ не замішаний, то він на своєму месті. Начальник СБУ, обласний прокурор – да, ці люди зараз роблять. А начальник УВС просто ховав, усе робив, своїх підлеглих, які занімалися по моєму розслідуванню, – я не буду називати тих слідчих – він даже їх просто пересував, щоб вони не розслідували дані кримінальні справи. У нас начальник відділення Косенко – це чисто просто сидить. Він нічого не робив – просто ховав справи. Коценко – начальник відділення петрівської поліції, якого нада гнать совмєсно з Козьяковим Романом Сергійовичем. І также Апостолова – прокурора.
– Чи відомо вам щось про те, що Поворознюк, який їздить на чорному джипі Toyota Land Cruiser, подарував точно такого ж джипа Козьякову – керівнику обласної поліції?
– Ні, я за це не чув. Я не буду казати. Но я думаю, що за те, що він чудив, він би зміг таке зробити. Він тільки гроші бігом одмиє тут, у районі. У того піде забере, у того, в того. А куди люди будуть звертатися? Усе з Києва зверталося на низ. Куди? На область. Із області – на райвідділ. От дивіться: коли був Хвостов, усе ховалося. Не стало Хвостова – став новий начальник райвідділу. І новий начальник райвідділу їх начинає просто ганять і ставить на место. Я в ту середу був і я чисто не застав цього начальника нового. Я хотів із ним зустріться, но він десь був на виїзді. Я зустрічався із Федоровичем – начальником слідства. Це совсім друга людина, цей чоловік хоче робити. Щас виконуючий обов’язки Олександрійського райвідділу Федорович. Я не знаю, як його фамілія, но це нормальна людина. От у районі, в Олександрійській прокуратурі, ніхто за два рази не вийшов до мене. Ніхто. Там мені показали на двері.
– Я хочу, щоб наші глядачі, які зараз нас дивляться, знали, що я розмовляю зараз із Юрієм Ткачем – із принциповою, чесною людиною і людиною, яка не боїться, яка сміливо кинула виклик цьому пройдисвіту і бандиту, Поворознюку. Я хочу, щоб люди всі знали, що ви в такому заляканому середовищі знайшли в собі сили бути людиною, встати на повен зріст. Людина, у яку шість разів, як ми з’ясували, стріляв Поворознюк.
– Шість, так.
Тіко коли він сяде, тоді люди начнуть забирать усе, начнуть заяви писать, начнуть скаржитися, начнуть багато всього розбирати: як землю, матеріали... Багато він чого позабирав. Сильно, внаглу приїжджав забирав, одбирав
– Ну, а коли вийшло наше перше інтерв’ю, ви відчули з його боку якийсь тиск?
– Я вам щас скажу. Буквально кажен день чи через день начинає літать літальний апарат у вигляді дрона. Я дзвоню на 102. Це буквально почти шо через день – каждий день і ноччю. Плюс наєзди началися, плюс наєзди на мене невідомих, які мені погрожували охотнічим обрізом і залякували мене, щоб я зробив опровєрженіє Поворознюку. Плюс звонки були. Єсть номер у поліції, єсть заяви. Щас, я думаю, коли не стало Хвостова, будуть розслідувати це все. Я надіюся, що поліція буде.
– Я вам хочу пообіцяти при свідках – а у свідках у нас вся Україна – перше... Я хочу вам пообіцяти, що я беру на себе всі судові витрати, які ви понесете, коли будете відстоювати справедливість. Я беру їх на себе, я буду за них сплачувати гроші. Перше. Друге: я хочу вам сказати, що вже є великі зрушення. Козьякова звільнять, це я точно знаю. Із ганьбою звільнять, виженуть із ганьбою. Він зараз хоче, щоб його звільнили, але генералом. Але дай боже, щоб його полковником звільнили, яким він є зараз. Це я йому кажу особисто. Бо він робив багато дзвінків нашим спільним знайомим і просив їх, щоб щось зі мною поговорили, щоб я його не чіпав, щоб я його не сварив. То я хочу сказати зараз перед усіма нашими глядачами: мені взагалі похрін цей Козьяков. Я борюся за справедливість, за те, щоб такі поворознюки, такі козьякови отримали те, що вони заслужили. Тепер що стосується цієї потвори – Поворознюка. Я хочу вам пообіцяти, що він отримає все за українським законом. Йому ніхто не допоможе. Зараз плотно займається Генеральна прокуратура Поворознюком. Він не зможе її підкупити, бо там уже інші речі пішли. Він не зможе нічого зробити з прокурорами. І ми побачимо дуже швидкі зрушення, які відчують на собі всі петрівчани. Я вам це обіцяю. І я обіцяю нашим глядачам, що поки Поворознюк не сяде за ґрати, я не відступлюся і буду серію за серією знімати серіал про цю потвору. Він же хотів серіал про себе за 33 млн бюджетних коштів. То йому буде серіал безкоштовний, який я знімаю. Це вже в нас четверта серія. Буде ще серій багато. Увесь світ нехай знає, що в нашій Україні є такі бандити, аферисти, люди, які насилують жінок, неповнолітніх у тому числі, які стріляють по живих людях, які їздять з автоматами, які купують генеральські погони... Я хочу, щоб люди знали. Мені ж пишуть тисячі листів з усіх куточків України. Знаєте, що люди пишуть? "Дмитре, то в нас такий точно Поворознюк є. То приїжджайте до нас. У нас ще гірший, ніж цей Поворознюк". Оці агромагнати, чи як їх назвати... А Лозинський – він же поруч із вами, у Кіровоградській області, який сафарі на живу людину влаштував і який сів за ґрати? Відсидів, прийшов. І зараз він живе там же, у Кіровоградській області. Ви знаєте Лозинського?
– Да, я чув.
– Ну от. Це те, що я хотів сказати. Тепер скажіть мені, будь ласка, чи відчули ви, пане Юрію, що останні, скажімо так, два тижні прокуратура запрацювала і хоче встановити істину?
– Я відчув, що щас начала більш-менш робити районна поліція. А в прокуратурі олександрійській вони ще не сильно хотять. Вони чисто не хотять робить. В олександрійській прокуратурі вони даже не вийшли на контакт у ту середу. Ні, от у поліції – да: помінявся начальник, помінявся виконуючий обов’язки слідства. Да, ці хотять робить. А у прокуратурі – ні, в олександрійській. У них ще все по-старому. До них просто не доходить.
– Пане Юрію, я написав листа міністру внутрішніх справ України з приводу того, що відбувається з Поворознюком і навколо Поворознюка. Я написав листа генеральному прокурору України. І днями я зустрінуся з генеральним прокурором і передам йому все, що знаю щодо злочинів Поворознюка. Скажіть, будь ласка, ще одне: чи відчуваєте ви, що люди, які живуть поруч із вами, – прості селяни, може, фермери, може, учителі, там, я не знаю, чим ще займаються люди, тощо – що вони скидають цей переляк із своїх плечей, що вони вже розпрямляються?
– Я знаю людей, у яких він позабирав багато чого. Я не буду називати. І люди ждуть, коли його начнуть тягати й садити, щоб назад це все позабирати – незаконно забране майно. Люди кажуть: "Коли оця гадость сяде? Щоб мені назад вернути те, що він силою забрав". Законним путьом невозможно – через суд, через прокуратуру. Тіко коли він сяде, тоді люди начнуть забирати все, начнуть заяви писать, начнуть скаржитися, начнуть багато всього розбирати: як землю, матеріали... Багато він чого позабирав. Сильно, внаглу приїжджав забирав, одбирав. Оце щас люди ждуть покаміст, що з ним буде. Єслі його закриють, тоді люди начнуть звертатися, щоб забирати те, що він силою позабирав. Це люди цього ждуть. Люди годи його наживали, а він забирав за один день.
– Пане Юрію, я наостанок хочу вас запитати. Скажіть, тільки чесно: ви особисто вірите у справедливість?
– Я вже бачу, що вона буде. Уже підходимо ми до того й бачимо, що воно вже йде до цього. Я думаю, що коли знімуть начальника УВС... Він ніхто і звать його ніяк. Уже багато хто од нього одказується в Києві й вєздє. То всіх він залякував ким? Кирилом Тимошенком – ким тіко міг. А тепер Кирила нема. Хто за ним піде? Кому він нужен? Залякуючи Зеленським... Я думаю, що Зеленський його й не знає.
– Та звичайно.
– Може, він чув, що єсть дебіл такий, а так – щоб Зеленський із ним... Чисто Зеленському він не нужен. Тим паче у теперішнє врем'я. Я думаю, вже од нього всі поодказуються. Знімуть начальника УВС... Дай бог, щоб не зняли на пенсію, а щоб дискредитирували його званіє. Він ніхто і звать його ніяк. Щоб даже пенсію получав 2100, щоб він знав, як люди живуть.
– Пане Юрію, я вам вдячний за вашу сміливість, за вашу громадянську позицію, за чесність і неупередженість. І вдячний, власне, за це інтерв’ю. І слава Україні.
– Вам тоже спасибі за те, що ви нам оказали поміч. Люди ждуть осьо. І ви знаєте: хто вам давав інтерв’ю, щас рядом коло мене сидять і дивляться, і ждуть, коли воно настане.
– Дякую вам.
– Вам тоже спасибі. До свіданія.
