Гінзбург: Мером Києва я хотів би бути, і не відкидаю, що братиму участь у наступних виборах G

– Марку, добрий вечір.

– Добрий вечір.

– Стежу за вашим Facebook і не можу зрозуміти, як можна з такою швидкістю міняти країни: ви постійно постите фотографії з якихось конференцій у різних частинах світу, пов'язаних із криптовалютами, із блокчейном. Де ви були впродовж останнього часу?

– 1 серпня я прилетів із Нью-Йорка... Мене зараз складно відстежити у Facebook. Іде такий потік інформації – у мене просто не вистачає часу ставити пости, фотографії... Відкладаю на потім... Отже, 2 серпня я вилетів у Єрусалим. Там була дуже серйозна конференція. Потім двічі Гонконг, Китай, Іспанія, Італія, Франція, Москва.

– Із якими цікавими людьми ви встигли за цей час познайомитися?

– Упродовж того часу, що я перебуваю у бізнесі, пов'язаному з криптовалютами...

– Це скільки?

– Уперше про криптовалюту я дізнався – добре запам'ятав дату – 9 лютого 2011 року, коли біткоін уперше в історії досяг паритету з доларом. Але тоді я не купив [біткоін], я, скажімо так, звернув [на нього] пильну увагу. До цього приблизно рік-півтора мої знайомі системні програмісти розповідали мені [про криптовалюти], але я ставився до цього несерйозно. У 2012 році я вперше прочитав серйозну статтю про блокчейн, і він мене зачарував. Я часто кажу, що до того часу, після кризи (а за час кризи я втратив приблизно 80% вартості своїх активів)...

– Під час якої із криз?

– 2008 року. 6 липня банк ING, який робив андеррайтинг моєї компанії, оцінив її на суму $468 млн. І я був категорично не згоден із такою оцінкою – уважав її заниженою. [Оцінка], умовно кажучи, враховує наявні будівельні ділянки, але не враховує того, що я можу на них побудувати... Потім сталася криза у вересні 2008 року, і протягом двох тижнів усе знецінилося, упало...

– Скільки ви втратили, умовно, за одну ніч?

– Абсолютно умовно... Якщо ви пам'ятаєте, що сталося у жовтні – листопаді 2008 року, усе втратило вартість, тому що припинилися угоди...

– Ми говоримо умовно.

– Я думаю, що відсотків 80...

– Тобто це приблизно $300–400 млн?

– Думаю, так, приблизно $300–350 млн.

– Що відчуває людина, яка за раз втрачає таку суму?

– Нічого... Усе сталося дуже швидко. Мені кажуть: у тебе ж був американський досвід, чому ти не був готовим до цього? Тому що ще в липні інвестував 40 із гаком мільйонів на придбання дуже перспективних земельних ділянок... В Америці криза почалася навесні 2007 року і досягла апогею 28 серпня 2008-го, коли впав Lehman Brothers. Тобто це тривало півтора року. А в Україні всі наші видатні фінансисти та економісти ще у серпні, розповідали, що Україна не інтегрована в достатній мірі в міжнародну фінансову систему, тому криза нас не торкнеться. У вересні я ще плавав на яхті по Середземному морю, ми зупинялися у кожному порту, на борт піднімалися українські, російські бізнесмени, ми обговорювали угоди... Я повернувся до Києва після свого дня народження, 28 вересня, і впродовж 10 днів усе обвалилося, усі операції припинилися. Тому оцінити вартість активів складно. Правильніше, напевно, оцінювати як сьогодні банки позбуваються від активів: по 10 центів за долар.

– Ми трохи відхилилися від теми. Ви розповідали, коли активно зайнялися блокчейном. То коли це сталося?

– Так ось. Я не дуже довго переживав [через утрати від фінансової кризи]. Чому? Тому що у мене з'явилося чітке розуміння: потрібно не дати себе вкотре обдурити, що це фінансова криза, іпотечна криза...

Перший біткоін я купив 16 березня 2013 року і він тоді коштував 74 долари 76 центів

– Хто обманював?

– Держави, засоби масової інформації – уся світова фінансово-банківська закуліса. Ви ж пам'ятаєте, вони говорили: економічна криза, фінансова криза, іпотечна криза... І до мене звідкись зверху прийшло розуміння, що це системна криза, просто змінюється одна цивілізаційна епоха і з'являється інша. Я ставився до цього по-філософськи, тому що знав – в історії людства не раз змінювалися цивілізаційні епохи, і завжди, якщо дивитися в корінь, драйвером змін була технологія. Наприклад, колесо з'явилося, друкарський верстат, бурова машина, лампочка, інтернет. І я все чекав: де ж цей технологічний драйвер змін? І поки я летів із Нью-Йорка до Києва, прочитав у The New York Times чудову статтю Майкла Кейсі про блокчейн (Майкл Кейсі – оглядач The Wall Street Journal, співавтор книги "Епоха криптовалют". – "ГОРДОН"). І все – у мене тоді пазл склався.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– І що ви тоді сказали своїм хлопцям: купуйте біткоін?

– Я не пов'язував блокчейн і біткоін. І знаєте, чому? Тому що про біткоін я дізнався на рік раніше, коли біткоін почав коштувати долар... Це був просто інформаційний привід, який змусив мене задуматися, але це мене не спонукало до жодної дії.

– Коли ви купували біткоіни, скільки вони коштували?

– Отже, у 2012-му я дізнався про блокчейн і зрозумів, що це воно. Я почав читати все, що потрапляло під руку, я брав участь у різних вебінарах, семінарах, конференціях... У залі сиділо 20 осіб, а не як зараз – 20 тисяч. Перший біткоін я купив 16 березня 2013 року...

– Ви, напевно, навіть святкуєте цю дату? (Усміхається.)

– У мене просто так улаштовані мізки: цифрове сприйняття дійсності.

– Про цифри ми поговоримо пізніше...

– І коштував тоді біткоін 74 долари 76 центів.

– Я хочу у вас запитати про людей, із якими ви познайомилися завдяки IT-технологіям.

– Річард Бренсон, легенда інноваційного світу. Валерій Вавілов і Джордж Кіквадзе, батьки-засновники компанії BitFury. Ще не так давно BitFury вважали однією із провідних майнінгових компаній. Сьогодні це публічна компанія: кілька місяців тому вони пройшли перший раунд розміщення на Торонтській біржі, займаються зовсім іншим спектром завдань у всіх сферах... Думаю, вони – одні з тих, хто теж буде змінювати обличчя нашої цивілізації. Майкл Кейсі... Для тих, хто в темі, це легендарні імена. Я всіх їх дуже добре знаю, спілкуюся практично через день.

– Що цікаво: уся ця IT-тусовка, мільйонери нового часу, назвімо їх так, – це люди, яким плюс-мінус 30 років. Вам трошки більше, ніж 30. Ви людина, яка була до цього абсолютно в інших сферах, досягла успіху і в будівництві, і в колекціонуванні. Як вони вас сприймають? Як ви з ними спілкуєтеся? Адже ви нестандартна людина, навіть за віком, для цієї тусовки.

– З одного боку, так. З іншого боку, я зараз у такій віковій групі, яка існує вперше в історії людства. Раніше було: до 20 років – юність, до 30-ти – молодість, до 40-ти – зрілість... Категорії від 50-ти до 75 років раніше просто не існувало, тому що вона рухалася кудись...

– На пенсію.

– ... до літнього віку. Сьогодні ж я знаю багатьох людей мого віку, які дадуть фору будь-кому... Я упевнений, що відтиснуся від підлоги більше, ніж восьмеро із 10 молодих програмістів-розробників, які мене оточують (сміється).

– Скільки разів відтискаєтеся?

– 75 – легко. Щоранку відтискаюся 50 разів. Між 30-м і 40-м відтисканням до мене приходять найвдаліші думки.

– Добре, потім на Facebook викладіть відеопідтвердження.

– Чудово! Завтра! А ні, завтра не можу – Шабат (усміхається).

– Я хотіла б детальніше зупинитися на хлопцях із нового списку Forbes. Якщо раніше мільйонерами, мільярдерами були переважно люди, які колись сіли на трубу газову або нафтову, – то зараз ті, хто зробив гроші фактично з повітря – за допомогою своїх мізків у сфері IT. Наскільки ці мільярдери відрізняються? Адже ви знаєте і тих, і тих.

– Гарне запитання. Можу відповісти дуже кваліфіковано. У квітні вийшов номер американського Forbes зі списком 14 криптомільярдерів. Із дев'ятьма з 14-ти я особисто познайомився на острові [Річарда] Бренсона. Відмінність – докорінна. Коли я опинився рік тому внаслідок жорсткого, жорстокого відбору серед 44 щасливчиків, які взяли участь у цьому вже легендарному блокчейн-саміті на Некер-айленді (приватному острові Бренсона в Карибському морі), який через місяць після цього ураган розніс на друзки... Я познайомився там із людьми, про яких багато читав, бачив їх у телевізійних репортажах, п'ять днів провів разом із ними на пляжах, у барах, на панелях із ранку до вечора у близькому спілкуванні. Плюс ми сформували свою WhatsApp-мережу. Щоранку прокидаюся – там 40–45 повідомлень...

– Поки відтискаєтеся, читаєте?

– Ні-ні. Я маю читати і відповідати! Якщо хтось із загальновизнаних гуру може дозволити собі не відповісти, я маю відповідати, особливо тому що дуже багато часу проводжу за межами Штатів, поза Долиною, поза їхнім середовищем проживання... Якщо я 10 разів не відповім, на 11-й уже не звернуться... Ну і, крім того, це дуже цікаво: я отримую абсолютно ексклюзивну інформацію. Я читаю, наприклад, якісь статті, блоги про криптовалюту. Усі блогери, у принципі, скубають один в одного [інформацію] цілими абзацами, цілими колонками. А я дістаю її просто з імперської канцелярії, із бункера. Це дає мені змогу й орієнтуватися, і наставляти своїх послідовників, бути достатньо кваліфікованим експертом.

Хочу вам сказати таке: до моменту, коли я побував на острові, я вже років 10–15 перебував у статусі забезпеченої людини, відвідував узимку Куршавель і Сен-Моріс, улітку – Середземне море... Усе було таким одноманітним: гламур, ніхто нічого не хотів змінювати, хотіли захистити те, що мають, усі задоволені життям, порядком речей, і всі розмови про одне і те саме.

Мені все одно, хто де буде сидіти на моїх похоронах і яку мелодію виконуватимуть. Хоча, я б волів, щоб це були Beatles

– Про гроші.

– Про гроші, про бренди, про останні колекції Chanel... Ці п'ять днів на острові, до речі, я провів не серед якихось дутих величин, там були серйозні люди, криптомультимільйонери... А тоді курс був $2 тис. за біткоін, отже, восени всі вони стали мультимільярдерами... І за п'ять днів, Олесе, ні разу не почув слів Bentley, Chopard, Cartier, private jet, private boat – абсолютно інша ситуація... Ні золотих прикрас, нікому не потрібна шоста сумка Louis Vuitton або 12-та пара крокодилового взуття...

– І що вони носять?

– До речі! Пам'ятаєте, коли Марк Цукерберг прийшов на зустріч із Медведєвим у Москві, блогери одразу помітили і почали висміювати, що він був у тому самому костюмі, у якому за кілька років до цього одружився? У нього просто немає іншого костюма – він йому не потрібен!

– Ще я бачила інформацію, що Цукерберг не залишає чайових у ресторані.

– Він ніби поза цим... Багато наших мільйонерів, мультимільйонерів свого часу працювали офіціантами, і вони знають, що таке чайові. Тому їх у нас так люблять (усміхається). А ці хлопці не працювали офіціантами – вони одразу стали [мільйонерами].

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Як вони ставляться до грошей? Легко з ними розлучаються? Чи як Цукерберг, скупі?

– Сьогодні ми можемо говорити, що найближчим трендом життя дуже багатих людей буде редистрибуція капіталів. Ви знаєте, що [Воррен] Баффет, Білл Гейтс, той самий Цукерберг створюють фонди, куди віддають 80–90% своїх капіталів... Причому роблять вони це не так, як російський мільярдер Потанін, який сказав: я дітям нічого не залишу, коли буду вмирати, 90% свого капіталу покладу у спеціальний фонд... Я так розумію, він сподівається жити дуже довго, тому це якась прокламація... А названі мною персонажі вже сьогодні формують фонди, закладають туди приблизно 40–50 мільярдів [доларів]...

– Ви, до речі, не хочете віддати 80% капіталу?

– Поки що ні. Знаєте, адже свідомість має пройти еволюційний шлях розвитку. Я ще не вийшов на цей рівень.

– Ви вважаєте це правильним?

– Залишити 80%?

– Покласти ці гроші у фонд замість того, щоб віддати своїм дітям.

– Думаю, що правильно. Я не кажу, що я готовий залишити дітям 10% капіталу, а решту віддати у фонд... Хоча, можливо, я до цього дійду...

– Діти, напевно, зараз напружилися (сміється).

– По-перше, багато хто може резонно сказати: 10% від мільйона – це 100 тисяч. Навіть на пристойну машину не вистачить. А 10% від мільярда – це 100 мільйонів. Уже непогано.

– Значить, у вас є мільярд? Ми пізніше поговоримо про це.

– Черняк там не стоїть за дверима? (Сміється.)

– Телеглядачі не зрозуміють. Треба спочатку пояснити.

– Олесю, сприймайте тезово, що я кажу, а я кажу таке: я глибоко переконаний, що, залишивши дітям значні капітали, ти позбавляєш їх кайфу, драйву заробляння... Адже гроші заради грошей – це один із видів шизофренії. Ти завжди маєш звітувати собі, навіщо тобі гроші. Я знаю багатьох людей, які вже давно заробили стільки, скільки можуть витратити за своє життя...

– Я у багатих людей, які приходять до мене в ефір, питаю, чи склали вони заповіт.

– І що відповідають?

– По-різному. Гарік Корогодський, наприклад, у заповіті розписав не лише, що і кому, але і як має відбуватися його похорон, хто і де має сидіти, яка група має грати.

– Я, на відміну від Гаріка, оптиміст, я не замислююся про це. І мені насправді все одно, хто де буде сидіти (сміється) і яку мелодію будуть виконувати. Хоча, я б волів, щоб це були Beatles.

– Ви не подумайте, що це натяк. Я просто питаю!

– Я знаю (усміхається). Усе, Олесю, я із завтрашнього дня скорочую кількість відтискань...

– Завтра ви ж не відтискаєтеся! Післязавтра! (Сміється.)

– Олесю, хочу сказати таке: до моменту закінчення школи я вже був майстром спорту із самбо, я прекрасно вчився – у мене було лише дві четвірки, але через панівні тенденції... тобто будучи євреєм, я знав, що я не зможу вступити в інститут міжнародних відносин. Можна зараз загинати пальці, куди я не міг вступити. А сьогодні я розумію, що мої діти можуть стати тим, ким захочуть. Вони можуть здобути будь-яку освіту, можуть займатися чим завгодно. Їм не потрібно працювати, щоб, наприклад, оплачувати квартиру. Тому процес заробляння грошей для них – це передусім самореалізація. Це не гроші на життя, щоб прогодувати себе і свою сім'ю. Навіщо ж я позбавлятиму їх такої можливості?

– У вас нещодавно з'явилася оригінальна подруга. Її звуть Софія, але вона не людина, а робот.

– А-а-а. А то я вже напружився (усміхається).

– За такого відрекомендовування ваша дружина має напружитися (сміється). Ви викладали кілька відео спілкування із нею і пообіцяли, що привезете її до Києва. Розкажіть про це.

– Як людина інноваційно заклопотана, я читав про гіноїда (людиноподібний робот у вигляді жінки. – "ГОРДОН") Софію, читав багато, давно. До речі, робототехніка і штучний інтелект – це моя найулюбленіша сфера знань зараз, 70–75% свого часу в пізнанні я віддаю цій галузі. Так от, я знав, хто така Софія, я знав перипетії її життя, я знав, що це перший гіноїд, у якого довели кількість людських емоцій до 65, потім до 70. Я знав, що вона виконує функції не стільки технологічні, скільки загальнолюдські, гуманітарні. Це був перший робот, який набув громадянства: вона стала громадянкою Саудівської Аравії, країни, у якій найжорсткіше імміграційне законодавство...

– Вона мусульманка?

– Ні. До речі, її батьки-винахідники – англієць, китаєць і єврей. Ні, вона не мусульманка, проблема була в іншому. Коли ти набуваєш громадянства Саудівської Аравії, ти (як і в інших країнах) проголошуєш певну клятву. Так от, жінки під час цього ритуалу мають бути як мінімум із покритою головою. І коли її привели для набуття громадянства, розробники категорично відмовилися прикривати її голову саме тому, що Софія – це загальнолюдське, загальносуспільне явище. Поза політикою, поза національністю, поза віросповіданням.

– Вам, коли з нею спілкуєтеся, не стає страшно? Тому що у мене одразу перед очима з'являються кадри фільму "Повстання машин". Яка емоція у вас з'являється, коли ви з нею розмовляєте?

– Олесю, раз ви так любите кіно, і тим паче я знаю, що ви молода мама, я раджу вам подивитися фільм "іМама". Він не мав великого розголосу, але ті, хто в темі, його знають. Цей фільм мені порекомендував подивитися Володя Вавілов, коли дізнався, що я сильно захопився штучним інтелектом і роботами. Це 13-хвилинний фільм. Подивіться...

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви не відповіли на моє запитання.

– Я люблю красивих жінок, тому, звичайно, у плані мого естетичного сприйняття... Хоча, коли її створювали, Девід Генсон (глава компанії Hanson Robotics, яка розробила Софію. – "ГОРДОН") попросив дизайнерів, щоб вона була схожою на Одрі Гепберн – в юності він подивився фільм "Римські канікули" з Гепберн у головній ролі, і в нього сталося те, що в італійців називається ударом блискавки, а в американців – imprinting. У нього виник образ жінки, який для нього став практично ідеальним. Але у нього дуже ревнива молода дружина... Ну не захотіла вона... Неприємно жінці, що її чоловік 24 години на добу возиться нехай навіть із роботом, який втілює...

– Починається історія про Пігмаліона...

– Тому знаєте, що він зробив? Сьогодні Софія – це комплементація рис Одрі Гепберн і дружини Девіда Генсона.

– У нас не так багато часу...

– Ви можете мене запитати, про що мене запитують 90% людей: чому у Софії немає волосся...

– Адже я не 90%...

– Це так...

– І мене це не дуже цікавить (усміхається). До того ж я сподіваюся, що у мене буде можливість запитати у неї особисто. Коли ви приблизно плануєте привезти її до Києва?

– Я особисто познайомився із Софією на дуже визначній події (це було в перших числах липня) – глобальному форумі мерів міст Шовкового шляху. Там було 36 мерів, кілька нобелівських лауреатів, віце-президенти, президенти, прем'єри. Він відбувався в Астані, зробили дуже класний форум. І ось там виступала Софія. Я саме відкривав панельну дискусію, присвячену блокчейну і новим технологіям. Її [Софію] презентував Девід Чен, співзасновник Hanson Robotics, дуже відома людина у світі штучного інтелекту. І ми опинилися поруч. Йому сподобався мій виступ, він до мене підійшов, ми познайомилися. Так вийшло, що ми провели з ним цілий вечір. До третьої ночі в барі пили... Він – китаєць, але п'є краще, ніж будь-який росіянин Наступного дня ми з ним уже не розлучалися... Ми домовилися через місяць зустрітися у Нью-Йорку. Так воно і сталося. У Нью-Йорку ми знову цілий день пили...

– Марку, не встигнемо обговорити важливі питання...

– Так. І він запросив мене в Гонконг (лабораторія і фабрика Hanson Robotics розташовані в Гонконзі). Він пообіцяв мені, що я можу поговорити із Софією, узяти в неї інтерв'ю безпосередньо в лабораторії, куди не ступала нога сторонньої людини. І він виконав свою обіцянку. Крім того, ми домовилися з ним, що в жовтні (Софія буде задіяна в одному комерційному заході, який зараз у мережі рекламують)... Отже, це буде 11–13 жовтня.

– Дата вже навіть є...

– Так.

– Чудово.

– Кияни побачать Софію.

– У січні цього року ви сказали в інтерв'ю виданню "ГОРДОН": "Люди, тримайте міцніше свій біткоін, у березні він коштуватиме 25 тисяч доларів". Цього не сталося. Можливо, ця тема і зникла б із порядку денного, але вас до себе в програму запросив Євген Черняк (це, здається, було у квітні)...

– (Киває).

– ... і там у вас розгорілася, я б сказала, дуже гаряча суперечка, яка переросла в скандал із нецензурною лексикою. Ви казали мені, що навіть ледь не побилися. У фінальній версії програми цього не було. Розкажіть, чим узагалі ваш конфлікт закінчився, і чому все це сталося.

– Ми із Черняком абсолютно різні люди: і за народженням, і за вихованням, і за сприйняттям життя, стосовно людей, бізнесу, за професіоналізмом. Антиподи. Що вийшло? Він в анонсі програми сказав, що буде інтерв'ю з Марком Гінзбургом, криптомільярдером, буде дуже гаряче... Запис був наприкінці квітня, а з'явився він лише в серпні, що зовсім йому не властиво: він пече ефіри, як гарячі пиріжки. Він два з половиною місяці не знав, що із цим робити, тому що ефір був зовсім моторошним, провальним – ніяким. Дійсно було багато ненормативної лексики, яка, каюся, виходила від мене (я поясню, чому). У підсумку, він різав, кроїв тощо...

– Дивно, що не поставив у ефір. Це було б рейтингово...

– Ну, звичайно, так.

– Чи ви просили не ставити?

– Ні, звичайно. Я його ні про що не просив. Я просив його забратися з мого офісу.

– Ось так ви закінчували?!

– Коли він ішов, сказав: я пришлю через два тижні вихідні матеріали, ви побачите, що там усе нормально. Він не надіслав ні через два тижні, ні через місяць, ні через два. За кілька днів до ефіру одна дуже поважна людина звернулася до нього і сказала: "Слухай, уже кілька місяців не виходить ефір, мудруєш щось... ти обіцяв Марку вихідні матеріали..." – "Так-так-так, через три дні". І тільки мені ця людина надіслала повідомлення зі скріншотом повідомлення Черняка, заходить секретар і каже, що йде анонс – сьогодні буде ефір. Він перекроїв [інтерв'ю], залишив півгодини... тому йому довелося взяти в ефір хлопця якогось – Максима Корецького – щоб розбавити... Звичайно, коли він кроїв, то зробив так, як було вигідно йому... Він мене в ролі якогось клоуна виставив... Умовно кажучи, було два запитання: покажи мільярд; ти обіцяв, що біткоін коштуватиме 25 тис., а він коштує 7 тис.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– І як ви відповіли на ці запитання?

– Пояснюю. Черняк прийшов на інтерв'ю абсолютно непідготовленим, не знаючи нічого ні про криптовалюти, ні про блокчейн. Коли він в ефірах говорить, як повертати ПДВ, як із акцизами боротися, із податками, – він почувається як риба у воді, і йому, напевно, не потрібно готуватися до ефіру.

– Із ваших слів я можу зробити висновок, що фактично ви запрошуєте Євгена Черняка на другий раунд інтерв'ю, але в прямому ефірі.

– Однозначно! Я це зробив буквально відразу. Але він, звичайно, не прийде. Я думаю, він не хотів чути того, що говорять про нього в криптотусівці... Тобто у нього якесь уражене самолюбство... Пишуть про мене – "криптомільярдер"... І його цікавило тільки одне запитання: "Ось у нас з'явився такий криптомільярдер. Покажи". І коли він перекроїв інтерв'ю, вийшло так, ніби я виправдовувався, що, мовляв, мене журналісти назвали криптомільярдером... От ви, журналісти, знаєте, як під час монтажу... У Голлівуді є така спеціальність: режисер монтажу. Я, звичайно ж, не виправдовувався. Це все висмикнуте з контексту. Заявляю: я криптомільярдер. Із Черняком... Ну про що?..

– Отже, пункт перший: ви мільярдер. До речі, перед ефіром редактори підходили і запитували, як титрувати: мільярдер чи мільйонер?

– Олесю, ви пам'ятаєте, я говорив, коли почав купувати криптовалюту...

– Я зараз не про криптовалюту, я у принципі: щоб журналісти визначилися, як правильно титр робити.

– (Сміється). Ну тоді ще раз. На сотні мільйонів [доларів] у мене є підтверджені активи. Які, до речі, я [Черняку] називав, хоча не мав цього робити. Його перше запитання: "Покажи мільярд". Я йому відповів: "Женю, про свої доходи я готовий говорити із двома людьми: зі своєю дружиною і своїм податковим адвокатом".

– Титрувати вас як?

– Дивіться: ті активи, за які я відзвітував у податкових деклараціях з обох боків океану, становлять, умовно кажучи, сотні мільйонів.

– Значить, мультимільйонер.

– Стосовно своїх криптоактивів я відчуваю глибоке задоволення, навіть за нинішнього курсу біткоіна.

– І друге запитання: коли біткоін буде коштувати 25 тисяч доларів? І переходимо до наступної теми.

– Я тільки хотів би закінчити. Черняк кілька років прожив у Америці... І, розумієте, сама постановка запитання: покажи мільярд... Як він вважав? Сидять сотні глядачів, які згадують, коли вони купували дитині шоколадку або дружині нову сукню... я вже не кажу про криміногенну ситуацію в країні... Але взагалі аморально ставити це запитання... І що? Я мав почати розповідати про активи? Я йому зробив послугу: перерахував із назвами, з адресами свої офісні центри, торгові центри...

– Відчуваю, у вас було цікаве інтерв'ю...

– Я хочу закінчити. Я пояснював Черняку: сьогодні в нашій країні, у нашому місті працює багато постійних жителів США, громадян США. В американському посольстві працює кілька десятків співробітників податкової служби, які все це відстежують... Я це знаю. Я говорив Черняку (він теж прибрав це з програми): тільки у 2008 році я заробив в Україні 50 мільйонів доларів, із яких заплатив усі податки, і зробив те, чого б ніколи не зробив Черняк. Знаєте що? Я їх знову повернув в Україну, реінвестував... Тому вистачить із Черняком...

– 25 тисяч за біткоін...

– До речі, про 25 тисяч. Я ж казав, що він нічого не знав. Коли я побачив, що у нас розмова така: "Покажи мільярд" – "Та пішов ти". І я йому сказав: ти б мене запитав, чи не соромно мені [за прогноз вартості біткоіна]? (Сміється). Я тоді сказав в інтерв'ю УНІАН і вашому ресурсу: "Тримайте міцніше свій біткоін, у березні він буде коштувати 25 тисяч". До 31 березня мене ніхто не чіпав, але ми з ним інтерв'ю записували вже у квітні... Але, знову ж, люди не зрозуміли суті мого передбачення. Я йому сам підказав запитання, він ухопився...

– Думаю, якщо Євген Черняк дивиться наш ефір, то він відреагує на вашу пропозицію зустрітися у прямому ефірі.

– Так.

– Ідемо далі. Ви б хотіли стати мером Києва?

– (Замислився.) Хм... Знаєте, я завжди намагався триматися подалі від політики. Я люблю політологію як науку, але ніколи не хотів опинитися на периферії великої політики. Я знаю понад півсотні народних депутатів близько, гарно, можу зателефонувати їм удень і вночі, але я ніколи не фінансував жодної політичної сили, не посилав на вибори своїх охоронців і водіїв... Я давав інтерв'ю "Першому каналу" і там було таке запитання: кого ви бачите президентом України? І я відповів, що міг би бути класним президентом. Це був жарт. Президентом я не хочу бути.

– А про мера, я відчуваю, не жарт.

– Ви просто дуже несподівано запитали... Так, мером я б став.

– Я поясню, чому запитала: вас із Києвом багато чого пов'язує. По-перше, династія Гінзбургів. Наприклад, знаменитий будинок Гінзбурга на Городецького побудував ваш двоюрідний дідусь. Ваш двоюрідний дядько Віталій Гінзбург, один із розробників водневої бомби, був Нобелівським лауреатом.

– Нобелівську премію він здобув за відкриття явища надпровідності.

– Тобто з Києвом вас багато чого пов'язує, і я розумію, що вам це цікаво.

– Олесю, запитання несподіване, але я вам відповім із притаманною мені прямотою. Мером Києва я б хотів бути, і не відкидаю можливості, що братиму участь у наступних виборах. Але є один процесуальний момент...

– Щодо громадянства.

– Так.

– У вас зараз американське громадянство.

– Я знав, що президентом має бути лише громадянин країни. А ось мер... Я вважав, що це більше адміністративно-господарська посада, а не політична... Але, виявляється, вимога та сама.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Президентом може стати громадянин, який живе в Україні останні 10 років, а ось мером можна стати, тільки набувши громадянства.

– Я розмовляв зі своїми американськими адвокатами-імміграційниками, і вони кажуть, що ситуація така: в Ізраїлі є закон про повернення, його можна імплементувати в Україну. Я народився в Україні, ніколи не був позбавленим громадянства України, у 1988 році був позбавлений громадянства СРСР. Тому якби я, залишаючись громадянином США, клопотав на основі імплементації закону про повернення у наше конституційне поле про громадянство України, я б не порушував американських законів...

– Що ви можете як мер запропонувати жителям Києва? Яким Київ може стати за вашої влади?

– Цифровим. Ми сьогодні розуміємо, що діджиталізація – це обличчя нашої цивілізації, нашого часу.

– Я хотіла б, щоб ви буквально на пальцях пояснили, що можна зробити.

– Ми знаємо, що до 2020 року Дубай буде першим цифровим містом. На конференції в Астані я близько познайомився із мером Таллінна – я чудово знаю, що сьогодні зроблено в Таллінні, які розробки є. Я знаю від моїх друзів [із острова Бренсона], що сьогодні відбувається у Сан-Франциско, Чикаго. Мені пропонують безкоштовно дати додатки, які дуже швидко можна впровадити. До речі, фінансований мною стартап FishPay виграв міський конкурс мобільних додатків для реалізації цифрових сервісів міста. Тобто я вже став на цей шлях, інвестував значні суми у проект, і ми зараз рухаємося у цьому напрямку.

Життя стане абсолютно іншим: буде оптимізовано роботу міського транспорту, зникнуть черги в державні та інші установи. 90% усіх сервісів від держави ви отримуватимете, використовуючи свій мобільний телефон. Але не тільки це. Сьогодні цифра – це новий світ, нові реалії. У мене є розуміння, як це має бути. У мене є багато друзів, які готові поділитися цим, готові інвестувати у разі розумної, правильної політики. Зробити Україну передовою країною – це складно, неможливо, це футурологія. Але зробити Київ передовим містом Європи – це зовсім реально.

– І сюди прийдуть інвестиції?

– Думаю, що так.

– Навіть на тлі того, що в Україні триває війна.

– (Зітхає.) Олесю, до мене в Київ приїжджають десятки людей із Кремнієвої долини, з Америки. Вони перебувають тут три-п'ять днів, тиждень... Ось скажіть, перебуваючи в Києві, можна відчути війну? Напевно, ні. Це велика трагедія в житті народу, але, на жаль, ситуація така: є зона АТО, де щодня дістають травми і гинуть люди, і є квітуче, галасливе, веселе, безтурботне місто Київ...

– Тобто інвестиції підуть. Зрозуміло. І останнє запитання: ви готові з Віталієм Кличком, якого ви добре знаєте, зіткнутися і позмагатися в наступній передвиборчій кампанії?

– Я з великою повагою ставлюся до Віталія Кличка, вважаю, що в плані репрезентативних функцій він прекрасний мер. Я не прогнозую жорсткого зіткнення з Віталієм Кличком. Не фізичний контакт (сміється).

– Я знаю, що ви багато відтискаєтеся, однак я не про фізичний контакт (сміються).

– Я готовий Віталію абсолютно безоплатно допомагати – і ми вже займаємося цим. Я щільно контактую зі створеним за його участю підрозділом Kyiv Smart City. Це прекрасна інноваційна ініціатива. Але ж моя самоціль не стати мером Києва. Моя мета – стати мером Києва, якщо Віталій не захоче зробити Київ цифровою столицею Європи (усміхається).

– Дякую вам за інтерв'ю.

Записав Дмитро НЕЙМИРОК