Голова Фонду держмайна Сенниченко: Одна людина мені $5 млн хабаря намагалася дати, друга – $800 тис., третя – $100 тис. Я здав їх у НАБУ G

– Нещодавно мав відбутися аукціон із продажу в'язниці в Київській області, точніше – Ірпінського виправного центру. Які результати торгів, скільки держава отримала за продаж цієї будівлі пенітенціарної системи?

– Аукціон було оприлюднено, але покупців було недостатньо, отже, його оголосять ще раз.

– Із чим ви пов'язуєте брак покупців: з економічною кризою через пандемію, яка триває понад рік, чи ще із чимось?

– Загалом тематику приватизації мало рекламують, підприємці мало про неї знають. Ми у Фонді держмайна минулого року провели 1900 аукціонів, але по-іншому, ніж раніше. Ми повертаємо довіру до приватизації. Я зустрічаюся з бізнес-асоціаціями, торговельно-промисловими палатами й кажу: дивіться, раніше була газетка "Відомості приватизацій" накладом 400 примірників, де дрібними літерами писали, що й коли буде виставлено на аукціон.

– І цей умовно аналоговий спосіб оповіщення ви змінили на цифровий?

– Тепер є сайт privatization.gov.ua, де викладено всі об'єкти. Довіру до процесу приватизації доведеться повертати довго. Її дуже сильно зіпсовано ваучерною приватизацією 1990-х та олігархічною приватизацією 2000-х. Тоді українці нічого доброго не одержали ні від однієї форми приватизації, ні від іншої.

Ірпінський виправний центр №132 виставлено як лот на офіційному сайті приватизації державних об'єктів. Указана стартова ціна – понад 110 тис. грн. Фото: privatization.gov.ua

Олігархічну приватизацію взагалі було організовано так, що великі активи часто продавали самі собі та своїм бізнес-групам за обіцянку доінвестувати, як було у випадку із Запорізьким титано-магнієвим комбінатом.

– А сучасна приватизація чим відрізняється?

– Вона принципово інша. Однак спочатку потрібно заслужити довіру так, щоб це відчув бізнес. Частково це вже вдалося: кількість учасників аукціонів за рік зросла удвічі. У складний коронавірусний 2020-й рік ми провели на 40% аукціонів більше і виторгували вп'ятеро більше коштів, ніж у докоронавірусний 2019-й. І в 10 разів більше, ніж 2018 року. Це все завдяки великій кількості так званої малої приватизації, тобто приватизації підприємств із балансовою вартістю до 250 млн грн.

Ще одна принципова особливість нашої приватизації в тому, що ми виставляємо на аукціони активи з повністю розкритою інформацією, добре промаркетовані та із зазначенням усіх переваг. Наприклад, розташування активу, готове під'єднання до електрики, залізнична гілка або автомобільна дорога поруч. Це з плюсів.

– А з мінусів?

– Дуже часто державні активи просякнуті poison pills – отруєними пігулками. Тобто там штучно накопичено кредити, які брали самі в себе, там судові тяганини й інші обтяження. Підприємства спеціально занехаювали, щоб або дешевше купити, або знищити конкурента, або взагалі не купувати, а просто користуватися.

Щодо в'язниці в Київській області, із якої ми з вами почали, таких обтяжень немає. Можливо, на аукціоні просто було завищено стартову ціну. Цей об'єкт виставлятимуть ще раз за цією ціною, якщо покупці знову не прийдуть, будемо долучати так званий голландський аукціон, коли ціну знижують доти, доки покупець не знайдеться.

– Під час придбання державних активів якось зазначено, що покупець має бути не з Росії, із якою Україна воює восьмий рік?

– Є обмеження, їх прописано безпосередньо в законі про приватизацію, ухваленому 2018 року. Ми керуємося саме цим законом, де є спеціальне визначення: ні бенефіціар, ні грошові кошти не можуть бути із країни-агресора.

– Інформація, що рішенням Ради національної безпеки і оборони приватне підприємство "Мотор Січ" повертають у власність держави, вдарила по вашій роботі, налякала потенційних інвесторів?

– Питання серйозне. Ми наслідків поки не відчули. Із регулярного спілкування з людьми, зацікавленими в інвестуванні в Україну, таких дискусій поки не було. З іншого боку, і часу минуло небагато.

Кілька днів тому Верховна Рада проголосувала і розблокувала велику приватизацію, яку цілий рік було заборонено законом.

– Як ви сприйняли новину, що "Мотор Січ" – одне з провідних у світі підприємств із виробництва авіаційних газотурбінних двигунів для літаків і вертольотів – буде фактично націоналізовано?

– Інвестиційний клімат в Україні і так не сильно привабливий. Ідеться про нашу правоохоронну систему, і про судову, і про непередбачуваність інших державних інститутів. Утім, капітал завжди й усюди шукає прибуток, попри ризики. Особливо зараз, коли в усьому світі дуже велика кількість грошей та інвестицій. Світові індекси зараз на максимумі.

ПАТ "Мотор Січ" – один із найбільших світових виробників двигунів для авіаційної техніки, а також промислових газотурбінних установок. Фото: depositphotos.com

Україна, напевно, остання країна у Європі, яка так і не завершила первинної приватизації. У Польщі було 8 тис. державних підприємств, залишилося приблизно 50. Вони залучили інвесторів, які трансформували держактиви, які не працювали, в ті, які працюють, і ось уже українці масово їдуть до Польщі в пошуках кращого життя.

Саме тому я й прийшов у Фонд держмайна: не просто заробити на приватизації гроші для бюджету, але трансформувати непродуктивні активи, які часто є джерелом корупції. Для цього потрібно на конкурсах швидше передати їх приватному сектору, а державі залишити її державні справи: установлення справедливих правил, регулювання, антимонопольне законодавство, стимулювальне податкове законодавство, судову систему.

– Держава точно повністю має вийти з усіх підприємств?

– Вона має залишити в себе виключно стратегічні об'єкти, їх не так багато. Якщо говорити ширше, протягом 30 років незалежності України так і не було сформовано політичної філософії та консолідованої думки, що продавати, а що залишити у власності держави. Лише 2019 року розморозили список із 1900 держпідприємств, заборонених до приватизації. 1900, уявляєте?!

– Це багато чи мало?

– На папері, точніше – у реєстрі власності держави вказано лише 3600 підприємств. Із них 600 залишилися в анексованому Криму та окупованих районах Донбасу, з іншими треба визначитися – продавати чи ні.

З огляду на світову практику не підлягає приватизації держвласність у вигляді природної монополії (наприклад, "Енергоатом", "Укргідроенерго" – серія побудованих на Дніпрі каскадів гребель), об'єктів культури, критичної інфраструктури (наприклад, залізничне полотно, хоча приватні вагони можуть ним їздити й конкурувати).

Ми не продаємо, наприклад, компанії, які надають соціальні послуги, що входять у сферу відповідальності держави. Наприклад, хтось має доправляти в найвіддаленіші й маленькі села пенсії, журнали, газети. Це робить державна "Укрпошта", тому що жодна приватна поштова організація не поїде в село на п'ять дворів. Але вважаю за можливе і навіть бажаним дати можливість приватному інвестору придбати неконтрольний пакет або запросити спеціалізованого інвестора, на кшталт пошти Франції, Китаю тощо.

Повертаючись до несформованої консолідованої думки. Державним мужам на рівні Верховної Ради потрібно, нарешті, визначитися з остаточним списком підприємств: які не можна приватизувати, а які – можна. Філософія така: якщо підприємство не є продовженням функцій держави, а просто потенційно прибуткове – забирайте з нього прибуток через податки, а не тримайте в держвласності, неефективно керуючи. А то держава зараз одночасно виступає і як арбітр, і як гравець, і сама правила встановлює. Розуміння, що держава лише правила встановлює, в українському політикумі досі не сильно закріплено попри 30 років незалежності й ринкової економіки.

Наприклад, якщо компанія виробляє спирт, – нехай приватники цим займаються, а держава має лише регулювати обіг спирту, стежити за якістю, збирати акцизи й податки. Україна та Білорусь донедавна були останніми в розвиненому світі країнами, де була державна монополія на спирт. До чого це призвело? 55% спирту виробляли в тіні, бюджети різних рівнів недоодержували 8–10 млрд грн. Тепер Україна ліквідовує державну монополію на виробництво спирту, і Білорусь залишається сама.

– За скільки минулого року в підсумку продали державний "Укрспирт"?

– Є держпідприємство "Укрспирт" і є концерн "Укрспирт". В обох 78 заводів, із яких 43 не працювали зовсім. Ми почали приватизацію саме з тих, які не працюють, тому що приватний інвестор може модернізувати недієвий спиртзавод і виробляти на ньому щось спиртовмісне. Не тільки спирт для горілки, але біоетанол, антисептики, спиртовмісні фарби тощо. За результатом кількох місяців ми провели 23 аукціони на суму понад 1,5 млрд грн.

Це і є наша філософія: перетворювати неробочі активи на робочі або, як мені сказала представниця ООН в Україні, непродуктивні на продуктивні. Наприклад, у Харкові випускали лампові телевізори "Берізка". Вони не витримали конкуренції з умовним Samsung, завод закрили. Згодом його придбав інвестор, модернізував і почав випускати зарядки для електромобілів. Ось вам наочна демонстрація неефективності держуправління проти приватного.

Ще приклад. Інвестор купив недобудову на березі Азовського моря. Мільйон гривень заплатив за шматок цегли з фундаментом, вклав 75 млн грн і побудував чотиризірковий готель, створив там робочі місця і базу для податків. Або ще приклад: минулого року було приватизовано "Київпассервіс". Автовокзал на Московській площі в Києві, радянський такий вокзал, знаєте?

– Звісно, була в цьому, вибачте, обшарпаному гадючнику кілька разів, не знала, що він уже у приватних руках...

– О-о-ось! А ви приїжджайте туди за місяць – не впізнаєте. Це буде сучасна споруда. Приватники заплатили 230 млн грн за придбання і вкладуть в об'єкт, напевно, ще кілька мільйонів доларів. Там буде сучасна будівля з комфортними залами очікування, із мініготелем, автоматизованим паркінгом тощо. Ось що ринок животворний робить.

– У договорі якось зазначено, що на місці умовного автовокзалу не може бути споруджено, наприклад, бордель або ларьок з ігровими автоматами?

– У цьому випадку була умова, щоб інвестор зберіг перевезення, оскільки автовокзал розташований на транспортній розв'язці, це важливий інфраструктурний об'єкт.

Завжди, де є для цього сенс, ми висуваємо постприватизаційні умови. Особливо це стосується об'єктів великої приватизації. Наприклад, цього року буде приватизація Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГКХ). Це два рудники, які видобувають руду на експорт. Стартова ціна буде кілька мільярдів, і держава вторгує серйозні гроші від цієї приватизації, однак будуть ще соціальні й екологічні умови до покупця.

– Ще раз уточнимо: на момент вашого приходу у Фонд держмайна у вересні 2019-го за ним було закріплено 3600 підприємств, із яких 1900 були в забороненому списку приватизації, правильно?

– Навколо фонду було і є дуже багато міфів. Наприклад, що ми безпосередньо управляємо абсолютно всім державним майном. Насправді держмайном управляють державні органи влади – міністерства. Фонд лише враховує держмайно. Хто керує держмайном, вирішує Кабмін.

Наприклад, Міністерство економіки управляє держпідприємством "Артемсіль", а Міністерство оборони – готелем "Козацький". А загалом 3600 держпідприємств, якими управляє 96 органів державної влади: міністерства, держагентства, відомства.

– А навіщо Міноборони готель, хоча він і розташований у самому центрі Києва – на Майдані Незалежності?

– Гарне запитання, ми його теж ставимо. Президент Зеленський же передав готель "Дніпро" в центрі Києва з Держуправління справами на приватизацію. Тому що це не функція президента – готелями управляти, цим мають займатися оператори готельного бізнесу.

У Міноборони, знову ж, є готель "Власта" на 8 тис. м² у центрі Львова. Абсолютно збитковий готель за всі останні роки. Держфіскальна служба управляє гірськолижним курортом у Львівській області. І таких прикладів безліч.

Міністерства, відомства та агентства прикипіли до держактивів і прикриваються соціально-популістськими гаслами: мовляв, не можна продавати стратегічні об'єкти. Стратегічні дійсно не можна, але до чого тут готелі? Ось ми й домагаємося визначеності, точніше – вимагаємо сформувати перелік підприємств, дозволених і заборонених до приватизації. А то в нинішньому хаосі кожен де хоче – ловить рибку в каламутній воді.

У мене зараз війна навіть не з олігархами, це само собою зрозуміло, а з бюрократією. Ну ось у кожному міністерстві є відділи зі здавання в оренду. У міністерстві! Хоча воно має формувати політику у своїй сфері, а не орендою займатися.

Ви знаєте, що найбільшим орендодавцем в Україні, після Академії наук, є Міністерство освіти? Питання: якщо воно вам не треба і ви здаєте це в оренду, може, визначитися з тим, що треба (університети, гуртожитки, їдальні), й тільки його й залишити у власності? А то не зчуєшся, як на території чергового держпідприємства виростає житлова висотка під виглядом договору спільної діяльності: мовляв, Міносвіти нам землю, а ми натомість частину квартир із новобудови викладачам віддамо. Але ж не віддають! Бачили держпідприємство "Пуща Водиця" в Київській області? Там же вже купу висоток будують!

– Ви не вперше як приклад вдалої приватизації називаєте "Укрспирт". На суді у справі про викрадення Ігоря Луценка й убивство Юрія Вербицького під час Майдану 2014 року неодноразово лунало ім'я Олексія Чеботарьова, який, за версією сторони обвинувачення, не тільки збирав тітушок проти активістів, але є кримінальним авторитетом, який контролював навіть після втечі до Росії саме "Укрспирт". Як вам удалося позбутися його впливу на компанію, якщо вдалося, звісно?

– Тут потрібні спільні зусилля всіх у країні. Знаєте, як я познайомився із президентом Зеленським? У мене є невеликий досвід роботи в державному секторі: дуже давно, задовго до приходу у фонд 1997 року, я працював у Нацбанку і потім у службі прем'єр-міністра. Після 2005 року перейшов у реальний сектор економіки інвестицій.

Мене запросили до Фонду держмайна, оскільки я розумію обидві сфери: як працює бюрократія і як мислить бізнес. Запрошували мене нардепи зі словами "Дімо, ти можеш". Я відповідав: "Хочу зрозуміти, чи будемо ми разом? Чи буде це єдина воля? Чи однаково ми розуміємо завдання?" І тоді мені влаштували зустріч із президентом, ми з ним обговорили policy, проговорили, що і як робимо.

У кожному з активів, про які ми говоримо, є своє коріння. Пустили їх досить давно і дуже різноманітні люди, багато з яких цілком небезпечні. Вони робитимуть усе, щоб ви не вивели "їхні" держактиви на приватизацію. Але тільки спільні зусилля допоможуть це подолати. Коли президент підтримує, Верховна Рада голосує за необхідні закони, Кабмін ухвалює потрібні рішення, а Фонд держмайна технічно все організовує... Загалом, коли всі разом – і не таке виходить.

Щодо "Укрспирту" так і вийшло: президент видав указ, Рада ухвалила закон про демонополізацію у спиртовій галузі, ми з Мінекономіки розробили програму, у яку заклали філософію, щоб спочатку віддати на приватизацію підприємства, які не працюють, а потім ті, які працюють. Далі було організовано абсолютно прозорий процес, де всі бачать усе: повний опис об'єктів, знімки, віртуальна кімната даних, електронний майданчик "ProZorro.Продажі" тощо.

Ось коли всі впираються в одну точку, тоді все виходить. А якби тільки Фонд держмайна цим займався, я би смикався, упирався, але нічого не добився б. Хоча ми й так у постійній боротьбі. Протидія тому, що ми робимо, у рази перевищує наші зусилля та можливості. У нас зараз 1800 судових справ...

– Скільки, вибачте?

– Вам не почулося: одна тисяча вісімсот судових справ одночасно для захисту інтересів держави Україна. Завод "Більшовик" у центрі Києва знаєте? Його, на жаль, уже довели до ручки: там тепер не завод, а територія з корпусами, на даху яких навіть дерева проросли. Хоча частину корпусів уже здано в оренду.

"Більшовик" – це 35 га в центрі Києва. Коли ми почали рухати цей об'єкт на приватизацію, "раптово", буквально в одну ніч, виконавча служба якоїсь там районної області ухвалила рішення про відчуження чотирьох корпусів просто посеред території заводу. Плюс миттєво хтось заклав їх собі в заставу фінансової компанії. Саме так poison pills – отруєні пігулки – і запускають. Спробуйте продати, якщо в центрі об'єкта чотири корпуси вже відчужено.

Ми рік боремося в судах, триває чотири паралельні процеси. Лише нещодавно виграли в одному із процесів Верховний Суд. Іншими словами, справедливість є, але за неї треба боротися. Дуже-дуже боротися.

Пам'ятаєте, я казав, що 3600 підприємствами керує 96 органів влади: міністерства, відомства, агентства рибного господарства тощо.

– Так. І що?

– Завод "Електроважмаш" нам передали з управління Мінекономіки наприкінці 2019 року. Що ми побачили на цьому підприємстві?

– Занедбані корпуси з деревами, які виросли на дахах?

– Із 2016-го до 2019-го, коли там хазяйнував попередній директор, якого ми відразу ж звільнили, кількість людей скоротилася з 5 тис. до 3 осіб.

– Ви хотіли сказати трьох тис. осіб?

– Ні, саме до трьох осіб. Узято було кредит в "Сбербанке" вгадайте якої країни. Кредит не обслуговували, відповідно, накопичилася заборгованість.

– І що все це означає?

– У випадку з "Електроважмашем" це була спроба тіньової приватизації та доведення підприємства до збитків. 80% продукції, яку вони випускали, було протерміновано за строками постачальника, усі закупівлі та продажі – через сумнівні фірми-прокладки. На підприємстві накопичувалися збитки і сягнули мінус 70 млн грн.

"Електроважмаш" наразі в управлінні Фонду держмайна України і входить до переліку об'єктів великої приватизації. Спеціалізація підприємства – виробництво генераторів для АЕС, ТЕС, ГЕС, електродвигунів для транспорту і промисловості. Окрім українських електростанцій, генератори виробництва "Електроважмашу" використовують на електростанціях у країнах СНД і ЄС. Фото: spetm.com.ua

Щойно нам його передали, ми спробували його відновити й уже рік зусиллями всіх стабілізуємо ситуацію. А нам кричать: мовляв, Фонд держмайна занапастив підприємство! Слухайте, хлопці, воно давно було доведено до ручки. Ми його щоденними робочими нарадами у прем'єр-міністра стабілізуємо, тільки зараз піднялися трохи вище від ватерлінії, щоб потихеньку почати розвиток. У нас є стратегія розвитку підприємства: об'єднати його з "Турбоатомом" і завантажити замовленнями. Та сама "Укрзалізниця" до цього ніколи не робила в Україні замовлень, а тепер зробить. Уперше!

До чого я? Коли держпідприємств дуже багато, держава ними дуже неефективно управляє. Треба залишити невелику кількість, навести там лад, решту – на приватизацію. Той самий ОГКХ нам передали 2019 року, фінансовий результат був 100 млн грн прибутку. За рік компанія показала прибуток 450 млн. Тобто не тільки приватизація важлива, але й елементарне наведення ладу на держпідприємстві.

– Завдяки чому саме вдалося, як ви висловлюєтеся, навести лад?

– Повністю міняли менеджмент, рубали фірми-прокладки, змушували працювати прозоро. До речі, тричі міняли менеджмент, поки він не почав працювати за цільовими показниками.

– Як вийшло, що багато українських держактивів опинилося в руках сумнівних персонажів і як ви плануєте виправити цю ситуацію?

– Тут знову треба повертатися до ролі держави, яка має встановлювати чіткі правила, бути прозорим і чесним регулятором, що підвищує конкуренцію. Такий принцип має бути в усіх сферах: держава стежить, щоб усі виконували закони, й не лізе в економіку.

У нас немає чіткої моделі держави. Ми зависли між Радянським Союзом і ринковою економікою. Ми впродовж 30 років незалежності так і не завершили приватизації, не створили сильних і фахових інституцій. Ми хочемо розуміти, за що саме платимо держслужбовцям і що саме вони разом із політиками роблять для підвищення якості життя громадян, які проживають на цій території.

У Конституції все написано: президент, парламент, уряд мають забезпечувати незалежність країни, організовувати зовнішню політику й оборону, підтримувати незаможних. Як вони мають це робити? Завдяки збору податків. Справедливі податки, компактні держоргани і фахові держслужбовці, створення правил, законів і розпоряджень уряду, а також забезпечення їх неухильного виконання через справедливе правосуддя, сильну армію – от справжня роль держави. А у нас, на жаль, як і раніше, дуже великий сектор держекономіки.

– Відчуття, ніби з випускником західного вишу спілкуюся, який теоретизує про світові моделі економіки і філософії управління активами, а у мене дуже практичне і прикладне запитання: ви як із такою риторикою окремих впливових персонажів від державних потоків віддирати будете? Буквально: як?

– Ми кажемо їм: хочете керувати? Купуйте і керуйте. Питання в тому, щоб вони не керували саме державними підприємствами. Ми вже на дев'яти держкомпаніях змінили менеджмент, оскільки він так чи інакше був пов'язаний з олігархами.

Бачили, що відбувалося на "Центренерго", коли буквально з боєм менеджмент міняли? До цього був Запорізький титано-магнієвий комбінат, 49% акцій якого ще 2013 року купила якась група з бенефіціаром у Відні, ініціали якого Д.Ф. Купують із зобов'язанням інвестувати в модернізацію виробництва, модернізації не відбувається, гроші зникають у сумнівних банках, у підсумку підприємством, де у держави 51%, керує представник міноритарного акціонера, який не виконав своїх інвестиційних зобов'язань.

Коли мене призначили головою фонду і ми подивилися, що там відбувається... Борг за електроенергію перед державним обленерго – 1,4 млрд грн, збитки 2019 року – 800 млн грн, 2018-го – 700 млн грн. І немає модернізації. Зараз через суди і силовим методом разом із САП і НАБУ відновлюємо законний контроль держави над комбінатом, відсуджуємо назад 49% акцій. Уявляєте, який тиск на нас чинять з усіх боків? І це лише кілька прикладів.

І так за все, що не візьмись. Наша філософія і наша перемога в тому, що ми до всіх ставимося однаково, ні для кого не робимо преференцій.

– За півтора року на посаді вам особисто погрози надходили?

– Звісно, не один раз.

– І?

– Захищаємося. У нас є, скажімо так, контрметоди. Кількох хабародавців я особисто здав у НАБУ, вони вже під судом. Перший мені $5 млн хабаря намагався дати, другий – $800 тис., третій – $100 тис.

– Був ще й третій? Він що, не в курсі, що ви попередніх двох Національному антикорупційному бюро здали? Чи був у курсі й однаково пішов? Чим же він керувався?

– Бачите, як корупціонери дрібнішають.

Дмитро Сенниченко очолив Фонд держмайна 19 вересня 2019 року. Фото: Пресслужба Фонду держмайна

– Вибачте за грубе запитання, але двоє колишніх голів Фонду держмайна – Валентина Семенюк-Самсоненко і Михайло Чечетов – у дивний спосіб наклали на себе руки. Наскільки серйозно ви оцінюєте ризики свого перебування на настільки жирній посаді?

– Чесно кажучи, не знаю, у чому там була річ, намагаюся про це не думати. Ну а що робити? Стояти, боятися і не рухатися вперед? Щоб цього не траплялося, потрібно мати рівне і чесне ставлення до всіх. Думаю, це і є мій найкращий захист: ми ніколи не підігруємо жодній із бізнесових груп, керуємося тільки державними інтересами і законом.

– Проти вас відкрито кримінальні провадження?

– Упевнений, що так. Просто їх часто порушують за фактом, а не конкретно проти мене. Знаю, що відкрито кілька кримінальних проваджень за заявою народних депутатів. Вони через суд змушували правоохоронців розпочати справу.

Наприклад, п'ять кримінальних справ проти мене відкрито за "дешевий продаж готелю "Дніпро". Правоохоронні органи зобов'язані відкрити справу, усе зібрати, усіх допитати й далі, як зазвичай, закрити у зв'язку з відсутністю складу злочину. Справи накопичуються, множаться, перетворюються на снігову кулю. Це, до речі, теж один із методів завантажити нас безглуздою роботою, щоб ми весь час оборонялися, а не рухалися вперед.

– А за скільки було продано готель "Дніпро" на Європейській площі в Києві?

– 1,1 млрд грн.

– Це в коронавірусний рік?

– Так.

– Скільки підприємств на приватизацію було передано у ваш фонд минулого року?

– 2020-го ми отримали на приватизацію нібито 420 компаній.

– Чому "нібито"?

– Рішення Кабміну, Мінекономіки, Міненерго, Міністерства сільського господарства передати до Фонду держмайна державне підприємство таке-то. Ми їх прийняли течками: назва підприємства, прізвище директора, якісь показники... Досі 191 директора розшукуємо з поліцією.

– Чому з поліцією?

– Держпідприємство не здає звітності, директор зник. Ще 90 держпідприємств нам передали вже у стадії банкрутства й ліквідації. Наступні 60 – це підприємства, у яких комерційні та податкові борги в рази перевищують вартість їхніх активів. І лише 20 переданих підприємств якось ледве-ледве живуть, і то ми їх рятуємо щодня.

– І про що це свідчить?

– Про масштаб біди і корупції, коли 96 домогосподарок намагаються зварити один борщ, точніше – управляти держпідприємствами кожен по-своєму.

– Звідки у вас упевненість, що саме у вас на цій посаді вийде навести лад у держмайні?

– У мене є чіткий план. І чітке розуміння, скільки я проведу часу на держслужбі. Я сюди прийшов не на все життя, ми маємо зробити певну справу і далі повернутися в бізнес.

– А "певну справу" – це?..

– Завершення реформи оцінної діяльності, реформа оренди, проведення малої та середньої приватизації, розблокування великої. Загалом, потрібен час, але це не нескінченність.

Звісно, щоб це реалізувати, потрібні ресурси і запит. Ось із цим проблеми. Свого часу я багато спілкувався з Бальцеровичем, Бендукідзе, багато вчився на Заході і добре розумію, що відбувається в Україні. Я розумію, про що поговорити і з Кондолізою Райс, і з простими людьми. Тобто я добре орієнтуюся в цьому.

Але це не має значення, якщо немає запиту на реформи і приватизацію. Ми формуємо цей запит, розробили новий закон, щоб прискорити цю приватизацію, подали його в Раду 44 нардепи. Я зустрівся та поспілкувався з усіма бізнес-асоціаціями в Україні, говорив їм: "Слухайте, це ж не Дімі Сенниченку треба МВФ. Ви хочете інвестувати в Україну? Гроші з-під матраців і з офшорів кудись же треба вкладати. Куди?" Відповідають: "Ну от не знаємо".

Так ось же вам інвестиційне меню! По всій Україні розташовані тисячі об'єктів нерухомості, робочих маленьких бізнесів, великих підприємств. Ми можемо це вам відкрити для інвестицій, тільки ви, усі бізнеси, попросіть, будь ласка, депутатів, ухвалити цей закон, який ми розробили.

Це закон, який прорубує просіку в лісі, щоб ми до світла йшли не через щільний ліс багато років, а безпосередньо. У чому проблема? Ми у фонді налагодили процес із перероблення непродуктивних активів у продуктивні, а нам їх віддавати не хочуть. Я пишу міністру одному, другому, третьому: "Навіщо вам цей готель чи гірськолижний курорт?"

– Що вони відповідають?

– "Нам дуже треба". І я не маю повноважень їх забрати і прозоро передати приватному бізнесу. У розробленому законі є чіткі критерії, що передати потрібно. Цей закон частково розв'яже проблему.

– Ви робили аудит усього держмайна?

– Так, минулого року зробили аудит того, як використовують держмайно. Виявилося, у середньому 15% – це або чорна оренда, або взагалі не використовують. Якщо 15% невикористаного держмайна помножити на його загальну площу – отримуємо 28 млн м², які безгосподарно стоять по всій країні. Це майже 200 стадіонів "Олімпійський" у ряд! Тому ми пропонуємо всім сконцентруватися на завданні приватизації.

Чим має займатися міністр економіки? Формулювати економічну стратегію країни. Чим має займатися міністр охорони здоров'я? Зокрема продумувати стратегію на випадок пандемії, продумувати, як страхова медицина корелюється з обов'язковою тощо. Ось цим мають займатися міністерства. А через дуже велику кількість держпідприємств і майна у нас часто на посаду міністра йдуть тільки тому, що дуже хочуть цим майном управляти, у разі чого – передаючи у фонд уже порожні течки, де підприємство існує тільки на папері, а в реальності вже немає, на його місці стоять незаконно зведені висотки.

Наприклад, держпідприємство "Преса України". Гордо звучить. Будівля на проспекті Перемоги в Києві, усередині – кілька друкарських верстатів, нічого стратегічного не друкують, календарики хіба що. І там є територія, яку вже розроблено під будівництво 250 тис. м² житла. Ось якщо із цього держпідприємства виселити друкарський верстат і виставити на приватизацію – це буде плюс кілька мільярдів гривень.

– Ви згадали, що перед призначенням на посаду спілкувалися з президентом Зеленським...

– Загалом, це і стало вирішальним чинником, чому я погодився очолити фонд. Мені було важливо зрозуміти, однакове у нас розуміння цілей чи ні. Ми збіглися з ним щодо більшості позицій – залучення інвесторів у позастратегічні активи, боротьба з корупцією через нівелювання самого предмета корупції, зменшення державного сектору в економіці тощо. Усе це, власне, уже відображено в економічній стратегії "Україна 2030".

Ми у фонді впроваджуємо паралельно чотири реформи. Наприклад, реформа оцінної діяльності. Чому банки завалилися? Тому що в Україні досі діють радянські стандарти оцінної діяльності. Ми прибрали так звані майданчики-посередники. Прибрали – й українці перестали на угодах купівлі-продажу нерухомості переплачувати посередникові. У підсумку з 1 лютого 2020 року заощадили майже 1 млрд грн.

Ми повністю міняємо стандарти оцінної діяльності та впроваджуємо за гроші міжнародних донорів автоматизовану систему оцінювання активів, нерухомості, землі. Це буде зроблено до кінця другого кварталу.

Ще одна реформа – оренди державного і комунального майна. Уже ухвалили новий закон, тепер буде так само, як із малою приватизацією – усе в онлайн на сайті orenda.gov.ua. Там кожен підприємець зможе побачити, де-що-коли можна взяти в оренду з державного та комунального майна.

У межках приватизації ми й далі створюємо корпоративне управління, інвестиційні проєкти. У нас є закінчене техніко-економічне обґрунтування та бізнес-план на будівництво нового алюмінієвого заводу замість ЗАлК (ПАТ "Запорізький алюмінієвий комбінат") у Запоріжжі на суму $600 млн. Це повністю екологічний завод, який має з'явитися на місці знищеного Дерипаскою ЗАлК. Тобто ми відроджуємо високотехнологічне виробництво з додатковою вартістю.

Нещодавно я виступав у Давосі з месенджем "Україна – місце сили Європи", англійською це буде Ukraine is а powerhouse of Europe, де powerhouse перекладається як електростанція. Ми під боком найбагатшої економіки Євросоюзу, у нас є дешева електроенергія, природні ресурси, розумні люди – те, чим ми завжди пишаємося, але ще до ладу не реалізовували.

Ви знаєте, що лише шість країн у світі випускає турбіни та електрогенератори? Це висока технологія. А у нас є "Турбоатом" – одне з найбільших у світі турбобудівних підприємств. Ми підготували програму об'єднання в один ланцюжок "Турбоатома", "Електроважмашу" та "Енергопроекту". Ми з МЗС уже працюємо з економічною дипломатією, вивчаючи, де в Алжирі чи Туркменістані, наприклад, є тендери, щоб виконувати їх тут, в Україні.

Це якщо говорити про стратегічні підприємства. Залишити в держвласності треба тільки найважливіше і фахово ним управляти. Усе, що не стратегічне – готелі, санаторії, об'єкти, які не мають переваги, і приватний ринок може це робити спокійно, – потрібно виставляти на приватизацію. Це приблизно тисяча підприємств, іншу тисячу, на жаль, доведеться ліквідувати.