Голова Фонду держмайна Сенниченко: Одна людина мені $5 млн хабаря намагалася дати, друга – $800 тис., третя – $100 тис. Я здав їх у НАБУ 

Українці нічого доброго не одержали ні від ваучерної приватизації 1990-х, ні від олігархічної 2000-х

– Нещодавно мав відбутися аукціон із продажу в'язниці в Київській області, точніше – Ірпінського виправного центру. Які результати торгів, скільки держава отримала за продаж цієї будівлі пенітенціарної системи?

– Аукціон було оприлюднено, але покупців було недостатньо, отже, його оголосять ще раз.

– Із чим ви пов'язуєте брак покупців: з економічною кризою через пандемію, яка триває понад рік, чи ще із чимось?

– Загалом тематику приватизації мало рекламують, підприємці мало про неї знають. Ми у Фонді держмайна минулого року провели 1900 аукціонів, але по-іншому, ніж раніше. Ми повертаємо довіру до приватизації. Я зустрічаюся з бізнес-асоціаціями, торговельно-промисловими палатами й кажу: дивіться, раніше була газетка "Відомості приватизацій" накладом 400 примірників, де дрібними літерами писали, що й коли буде виставлено на аукціон.

– І цей умовно аналоговий спосіб оповіщення ви змінили на цифровий?

– Тепер є сайт privatization.gov.ua, де викладено всі об'єкти. Довіру до процесу приватизації доведеться повертати довго. Її дуже сильно зіпсовано ваучерною приватизацією 1990-х та олігархічною приватизацією 2000-х. Тоді українці нічого доброго не одержали ні від однієї форми приватизації, ні від іншої.

Олігархічну приватизацію взагалі було організовано так, що великі активи часто продавали самі собі та своїм бізнес-групам за обіцянку доінвестувати, як було у випадку із Запорізьким титано-магнієвим комбінатом.

– А сучасна приватизація чим відрізняється?

– Вона принципово інша. Однак спочатку потрібно заслужити довіру так, щоб це відчув бізнес. Частково це вже вдалося: кількість учасників аукціонів за рік зросла удвічі. У складний коронавірусний 2020-й рік ми провели на 40% аукціонів більше і виторгували вп'ятеро більше коштів, ніж у докоронавірусний 2019-й. І в 10 разів більше, ніж 2018 року. Це все завдяки великій кількості так званої малої приватизації, тобто приватизації підприємств із балансовою вартістю до 250 млн грн.

Ще одна принципова особливість нашої приватизації в тому, що ми виставляємо на аукціони активи з повністю розкритою інформацією, добре промаркетовані та із зазначенням усіх переваг. Наприклад, розташування активу, готове під'єднання до електрики, залізнична гілка або автомобільна дорога поруч. Це з плюсів.

– А з мінусів?

– Дуже часто державні активи просякнуті poison pills – отруєними пігулками. Тобто там штучно накопичено кредити, які брали самі в себе, там судові тяганини й інші обтяження. Підприємства спеціально занехаювали, щоб або дешевше купити, або знищити конкурента, або взагалі не купувати, а просто користуватися.

Щодо в'язниці в Київській області, із якої ми з вами почали, таких обтяжень немає. Можливо, на аукціоні просто було завищено стартову ціну. Цей об'єкт виставлятимуть ще раз за цією ціною, якщо покупці знову не прийдуть, будемо долучати так званий голландський аукціон, коли ціну знижують доти, доки покупець не знайдеться.

Україна – остання країна у Європі, яка так і не завершила первинної приватизації

– Під час придбання державних активів якось зазначено, що покупець має бути не з Росії, із якою Україна воює восьмий рік?

– Є обмеження, їх прописано безпосередньо в законі про приватизацію, ухваленому 2018 року. Ми керуємося саме цим законом, де є спеціальне визначення: ні бенефіціар, ні грошові кошти не можуть бути із країни-агресора.

– Інформація, що рішенням Ради національної безпеки і оборони приватне підприємство "Мотор Січ" повертають у власність держави, вдарила по вашій роботі, налякала потенційних інвесторів?

– Питання серйозне. Ми наслідків поки не відчули. Із регулярного спілкування з людьми, зацікавленими в інвестуванні в Україну, таких дискусій поки не було. З іншого боку, і часу минуло небагато.

Кілька днів тому Верховна Рада проголосувала і розблокувала велику приватизацію, яку цілий рік було заборонено законом.

– Як ви сприйняли новину, що "Мотор Січ" – одне з провідних у світі підприємств із виробництва авіаційних газотурбінних двигунів для літаків і вертольотів – буде фактично націоналізовано?

– Інвестиційний клімат в Україні і так не сильно привабливий. Ідеться про нашу правоохоронну систему, і про судову, і про непередбачуваність інших державних інститутів. Утім, капітал завжди й усюди шукає прибуток, попри ризики. Особливо зараз, коли в усьому світі дуже велика кількість грошей та інвестицій. Світові індекси зараз на максимумі.

Україна, напевно, остання країна у Європі, яка так і не завершила первинної приватизації. У Польщі було 8 тис. державних підприємств, залишилося приблизно 50. Вони залучили інвесторів, які трансформували держактиви, які не працювали, в ті, які працюють, і ось уже українці масово їдуть до Польщі в пошуках кращого життя.

Саме тому я й прийшов у Фонд держмайна: не просто заробити на приватизації гроші для бюджету, але трансформувати непродуктивні активи, які часто є джерелом корупції. Для цього потрібно на конкурсах швидше передати їх приватному сектору, а державі залишити її державні справи: установлення справедливих правил, регулювання, антимонопольне законодавство, стимулювальне податкове законодавство, судову систему.

– Держава точно повністю має вийти з усіх підприємств?

– Вона має залишити в себе виключно стратегічні об'єкти, їх не так багато. Якщо говорити ширше, протягом 30 років незалежності України так і не було сформовано політичної філософії та консолідованої думки, що продавати, а що залишити у власності держави. Лише 2019 року розморозили список із 1900 держпідприємств, заборонених до приватизації. 1900, уявляєте?!

– Це багато чи мало?

– На папері, точніше – у реєстрі власності держави вказано лише 3600 підприємств. Із них 600 залишилися в анексованому Криму та окупованих районах Донбасу, з іншими треба визначитися – продавати чи ні.

З огляду на світову практику не підлягає приватизації держвласність у вигляді природної монополії (наприклад, "Енергоатом", "Укргідроенерго" – серія побудованих на Дніпрі каскадів гребель), об'єктів культури, критичної інфраструктури (наприклад, залізничне полотно, хоча приватні вагони можуть ним їздити й конкурувати).

Ми не продаємо, наприклад, компанії, які надають соціальні послуги, що входять у сферу відповідальності держави. Наприклад, хтось має доправляти в найвіддаленіші й маленькі села пенсії, журнали, газети. Це робить державна "Укрпошта", тому що жодна приватна поштова організація не поїде в село на п'ять дворів. Але вважаю за можливе і навіть бажаним дати можливість приватному інвестору придбати неконтрольний пакет або запросити спеціалізованого інвестора, на кшталт пошти Франції, Китаю тощо.

Щодо "Укрспирту" ми провели 23 аукціони на суму понад 1,5 млрд грн

Повертаючись до несформованої консолідованої думки. Державним мужам на рівні Верховної Ради потрібно, нарешті, визначитися з остаточним списком підприємств: які не можна приватизувати, а які – можна. Філософія така: якщо підприємство не є продовженням функцій держави, а просто потенційно прибуткове – забирайте з нього прибуток через податки, а не тримайте в держвласності, неефективно керуючи. А то держава зараз одночасно виступає і як арбітр, і як гравець, і сама правила встановлює. Розуміння, що держава лише правила встановлює, в українському політикумі досі не сильно закріплено попри 30 років незалежності й ринкової економіки.

Наприклад, якщо компанія виробляє спирт, – нехай приватники цим займаються, а держава має лише регулювати обіг спирту, стежити за якістю, збирати акцизи й податки. Україна та Білорусь донедавна були останніми в розвиненому світі країнами, де була державна монополія на спирт. До чого це призвело? 55% спирту виробляли в тіні, бюджети різних рівнів недоодержували 8–10 млрд грн. Тепер Україна ліквідовує державну монополію на виробництво спирту, і Білорусь залишається сама.

– За скільки минулого року в підсумку продали державний "Укрспирт"?

– Є держпідприємство "Укрспирт" і є концерн "Укрспирт". В обох 78 заводів, із яких 43 не працювали зовсім. Ми почали приватизацію саме з тих, які не працюють, тому що приватний інвестор може модернізувати недієвий спиртзавод і виробляти на ньому щось спиртовмісне. Не тільки спирт для горілки, але біоетанол, антисептики, спиртовмісні фарби тощо. За результатом кількох місяців ми провели 23 аукціони на суму понад 1,5 млрд грн.