Гордон: Коли Гітлер і Путін зустрінуться в пеклі, вони обіймуться і визнають один одного, нажеруться і, можливо, здохнуть від неякісного алкоголю. Тому що якісний – лише у раю G

Радянський Союз був в'язницею народів. Усі розмови про гарне були фасадом, а життя було зовсім іншим. Ця огидна країна виродилася в підсумку в Росію

– Із величезним задоволенням представляємо вам українського журналіста, засновника видання "Гордон" Дмитра Гордона. Дмитре, добрий день.

– Добрий день.

– Дмитре, цього дня, 79 років тому, радянська влада вчинила один зі своїх злочинів – депортацію кримських татар, яку в незалежній Україні визнали геноцидом. Цього дня 1944 року з півострова спрямували перший ешелон кримських татар до Узбекистану, Казахстану, Таджикистану та Росії. За офіційними даними, протягом року депортували приблизно 200 тис. людей, із яких лише від голоду та хвороб у першу ж зиму загинуло орієнтовно 20%. Із 1944-го до 1948 року у Криму русифікували назви 80 топонімів, які мали кримськотатарське походження. За твердженням різних істориків, депортація кримських татар 1944 року була завершальним актом російської колонізації Криму. Коли я все це читаю, у мене таке відчуття, що ми з вами говоримо про 2022–2023 роки. Примітно, що офіційною приводом для виселення стала колаборація кримських татар із нацистами. Їх називали народом-зрадником, тобто Сталін проводив "денацифікацію" і "демілітаризацію". Колонізаційних і геноцидних методів Росія відтоді не змінила. Усе повторюється. Як же ми не знали, не бачили і не розуміли, і знову це з нами зробили?

– Ну, загалом добре знати історію. Тому що історія повторюється постійно. Безперечно, Росія – це не лише правонаступниця, а й спадкоємиця Радянського Союзу. Радянський Союз був в'язницею народів. Усі розмови про гарне були фасадом, а життя було зовсім іншим. Це був геноцид народів, які жили на території Радянського Союзу. Геноцид українців під час Голодомору, геноцид кримських татар, чеченців, інгушів, кабардинців та інших народів, яких піднімали з рідних місць і організовано, як есесівці, вивозили, кидали. Кого – на Крайній Півночі, кого – у Казахстані у степах. Це жахливо. Це огидна країна, яка виродилася в підсумку в Росію. І закінчилося все негативною селекцією, бо геноцид, знищення народів закінчується для країни, яка це здійснює, негативною селекцією та виродженням. Росія в підсумку й виродилася. Щоправда, вона ще, вироджена, встигає завдати дуже багато шкоди, жаху, насильства і страхіть тим, проти кого вона розв'язала злочинну війну.

– Якщо ми говоримо зараз не про нас, а про те, що відбувається на московських болотах, то вони ставлять під сумнів, що американський лендліз за часів Другої світової війни був ефективним. Вони часто використовують фразу, що Росія ніколи не програвала. Але саме у контексті Кримського півострова дуже цікаво... Чи може так вийти, що незнання і зіграє з ними злий жарт?

– Вони трактують історію, як хочуть. Вони славилися цим із початку існування Радянського Союзу: зі стирання з фотографій історичних особистостей, яких вони вбили або відправили у табори. Навіть за першими фотографіями Країни Рад… Коли Ленін стояв на трибуні з групою людей… як у міру знищення цих людей чи потрапляння їх в опалу з групових фотографій ретушували ці обличчя. Троцький, Зінов'єв, Каменєв, Риков, Бухарін. Це огидна, порочна країна. Без жодних правил, без понять, без принципів. Лендліз американський їм не до вподоби. Вони ж кажуть, що росіяни перемогли під час Другої світової війни. Вони забули про мільйони українців, які склали свої голови у цій страшній м'ясорубці. Вони забули про те, що сотні тисяч британців й американців загинули. Вони забули про те, що якби не багатомільярдна допомога Сполучених Штатів і Великобританії за лендлізом і за всім іншим, якби не сотні тисяч танків, машин, бронемашин, мільйони тонн бензину... Страшенна допомога була за обсягом. Величезна. Вони вдають, що цього не було. Це країна без історії. Як казав Михайло Задорнов, "велика країна з непередбачуваним минулим". Це дуже точно. Щоправда, вона ніяка не велика. Вона просто географічно чимала. Але й це до певного часу. Тому що в мене є надія, що незабаром цієї великої, тупої, безголової країни у цьому вигляді, у цьому форматі не буде.

– Над цим ми працюємо усі разом. Коли я вас запитувала про те, що незнання історії може зіграти злий жарт, саме це і відбувається. Тому що вони завжди повторюють улюблену фразу: "Можемо повторити". Україна як учасниця Другої світової війни завжди може сказати: "То й ми можемо". І ми демонструємо, як це ми робимо. Як це виявляється у статистиці? Понад 200 тис. окупантів, які безславно померли на українській землі. Ця цифра, здавалося б, мала нажахати російське суспільство. Здавалося б, такі втрати у війні просто неймовірні. Тим паче, коли ми говоримо про сучасне століття. Але, як бачимо, для Росії немає нічого неможливого. Додам також, що, згідно з класичними підрахунками, співставність убитих і поранених становить один до трьох. Відповідно, якщо зараз РФ втратила 200 тис. солдатів убитими, отже, сумарні втрати армії РФ становлять приблизно 800 тис. Звісно, хтось із поранених повернеться на фронт, але чимала частина з них знову стати у стрій не зможе. Ну і, звісно, дуже часто порівнюють втрати російської сьогоднішньої армії з тим, що пережила армія Радянського Союзу в Афганістані. Тоді, за офіційними даними, було 15 тис. І це стало фатальною цифрою. Ми, Дмитре, можемо з вами припустити, що українська армія також має великі втрати. Для нас вони завжди будуть колосальними, бо життя будь-якого військового безцінне. Для нас це дуже боляче. Але ми точно знаємо, що ми і близько не підійшли до цих страшних втрат, як у російської армії. Тому що ми бережемо своїх солдатів. У нас інша техніка, інша медицина, зрештою. Але Росію ніщо не зупиняє. Пам'ятаєте, на початку війни всі думали: де ж критична цифра? Як ви вважаєте, вона взагалі є для воєнного злочинця Путіна?

– Це дуже важливе запитання. На нього є кілька відповідей. Перше, щодо критичної цифри радянських втрат в Афганістані. Наскільки я пам'ятаю, там не 15 тис., а 13 із чимось тисяч загиблих із 1979-го до 1989-го, за 10 років. Річ не у цифрі. Радянський Союз вивів війська з Афганістану з однієї причини: економіка сипалася, Рональд Рейган викрутив руки Радянському Союзу економічно, обваливши ціни на пальне, нафту, газ, довівши їх до непристойних показників. У підсумку, як розповідали мені Шеварднадзе й Горбачов, Радянський Союз не міг уже брати участь на рівних у гонитві озброєнь. Тому що не було можливостей економічних. Рейган запустив стратегічну оборонну ініціативу і Радянський Союз зрозумів, що не може з ними змагатися. Економіка тріщить по швах. Ось чому СРСР погодився на поступки Америці, ось чому почалася в Радянському Союзі перебудова, а як наслідок – гласність, демократія, а як наслідок – виведення радянських військ з Афганістану, яке відбулося 1989 року – зазначу, за чотири роки після історичного для Радянського Союзу пленуму КПРС, де Горбачов оголосив курс на перебудову. Тому не цифри змусили Радянський Союз забратися з Афганістану, а міжнародна кон'юнктура, внутрішня ситуація у країні й усе супутнє.

Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Тепер щодо втрат Росії. За кілька місяців до війни я наївно говорив: "У Росію підуть труни – росіяни вийдуть на вулиці з протестами і Путіна знесуть". Ну, я був просто цілковитим ідіотом, але дуже важливо зізнаватися в цьому. Я визнаю свої помилки. Я не думав, що це безмовне бидло, це рабське, тупе стадо буде покірно сприймати втрати. Навіть більше, говоритиме: "Давайте давити цих "нацистів" українських, бандерівців, цю наволоч". Але є ще один момент – математика. Математика засвідчує нам, що 200 тис. загиблих на 140-мільйонну країну – це все-таки мало для суспільної свідомості, для зрушень у суспільному розумінні. Уявімо: 140 тис. загиблих – це один загиблий на тисячу людей. Це крапля у морі. Гине щодня в Росії величезна кількість людей: від отруєння неякісним алкоголем, від глоду, на дорогах, коли п'яні вилазять туди... Тобто для них одна людина загибла на тисячу – це не страшно. І дві людини загиблі на тисячу – це не страшно. А що таке дві людини загиблі на тисячу? Це 280 тис. загиблих... Якщо ми до цього їх ще не переможемо. Тому це не та статистика, не та математика, яка змусить ці обдовбані тупі пики про щось замислитися. Тим більше, що телевізор робить свою справу: він розповідає з ранку до вечора, яка праведна війна триває з європейськими геями, з американськими фашистами, бо вони кажуть, що вони воюють не з Україною, а з усім блоком НАТО. "Тому така священна в нас війна". Ну, це країна ідіотів, це хвора, тупа країна. Ми бачимо, як вони реагують на все, що вони говорять. У нас є повний обсяг інформації.

Тепер щодо українських втрат. Втрати у нас, звісно, є. Ми можемо про це судити з огляду на кладовища, що розрослися, де лежать наші герої під жовто-блакитними прапорами. І, звісно, це жахливо. Ми не повідомляємо про наші втрати під час війни, мовчазно ми цього дійшли, щоб, напевне, не розбурхувати суспільство. Але втрати є, і вони чималі. Ми це чудово розуміємо.

– Я б тільки уточнила: усе-таки в нашому випадку воює вся Україна в буквальному сенсі...

– Так.

– А в Росії це регіони. Є ціла статистика щодо смертності. Ми знаємо, це найдепресивніші, найзлиденніші регіони. Тува, із Чечні забирають, буряти, звісно ж...

– Дагестан, Бурятія.

– Так. Ми уявляємо собі, що якщо ці 200 тис. розкидано по Росії, то ви абсолютно маєте рацію. А коли така щільність регіональна, то ти дивишся: немає твого чоловіка, твого сина, кума, свата, сусіда. Щось відбувається. Регіон трошки вимирає. І згадайте: адже в Дагестані намагалися повстати проти мобілізації, але й тут не вийшло.

– Подивіться, як мами загиблих синів, які пішли на фронт в Україну, гастролюють школами. Це інакше, ніж гастролями, не назвеш. Розповідають про своїх синів: "Я його виховувала. І він пішов на фронт боротися з українською нечистю, із фашистами, і загинув. Я пишаюся своїм сином!" І всі аплодують. Як це відбувається… Це жахливо. Я ще раз кажу: це хвора країна. Звісно, вони затикають роти батькам грошима. Але я нещодавно дивився відео. Театр "Современник" у Москві, один із культових і найпопулярніших театрів. І от артист цього театру – не пам'ятаю прізвища, але провідний артист, Павлов, здається, – пішов в Україну. Він прийшов у відпустку і стоїть за лаштунками, виходить на сцену. Повна зала... Ми ж розуміємо, що абихто в театр "Современник" у Москві не ходить. Тобто це більш-менш інтелігентні люди, мабуть. Сидить повна зала театру "Современник", стоять артисти на сцені, і виходить оце опудало, артист Павлов, який приїхав з України... І я думаю: "Цікаво, яка в них буде реакція". І там овація цьому ідіоту, покидьку. Обіймають його артисти, овація залу… Ну, це хворі люди, це кінчені люди, кінчена країна. Це фашисти, нацисти в одній особі. І нам треба розуміти, із ким ми маємо справу.

– Якби ми перераховували кожного, у кому розчарувалися, починаючи із 2014 року і з 24 лютого 2023 року особливо, нам би забракло ефіру. Але тоді, дозвольте, я вкину дрівець у вашу русофобію й із задоволенням до неї приєднаюся. Тому що Небензя однаково нас із вами й усю Україну звинувачує...

– Перепрошую, я не вважаю, що це русофобія. Це тверезий погляд на речі. Бо якщо країна складається переважно зі злочинців та йолопів, то це не русофобія, а констатація медичного факту.

– Я радше робила відсилання до Небензі, який стверджує, що вся Україна – русофоби. Але біс із ним. Ви завжди наголошуєте: треба розуміти, із ким ми маємо зв'язок, треба розуміти, хто це. І це дуже важливо. Але є люди, які дивляться на майбутнє Росії під двома векторами розвитку. Одні кажуть, як і ми в Україні: мідний таз, рів із крокодилами. Хтось каже: "Стривайте. Уся проблема – це Путін і його вертикаль. Не буде їх – прийде гарна людина, і Росія заживе – не буде небезпеки". Я завжди сперечаюся із цим варіантом. Він мені не подобається. Мій варіант – це саме мідний таз тощо. Що переможе, як ви вважаєте? Враховуючи, що зараз і дипломатичне, і політичне протистояння, зокрема, щодо цього питання триває.

– Користуймося своїми історичними знаннями. Фашистська Німеччина, нацистська Німеччина, абсолютно пропаща з погляду здорового глузду країна... Німецький народ, який у масі своїй був схильний до фашистської істерії, який підтримував Гітлера, сором'язливо, а може, і не сором'язливо закривав очі на масове винищення 6 млн євреїв, на масове винищення мільйонів слов'ян, на вбивства, концтабори, де з волосся людей робили матраци. Це в голові не вкладається. Це німці, це культурна нація. До речі, я вивчав дуже багато історичних фактів... Багато київських євреїв, які потім пішли в Бабин Яр, чекали Гітлера як визволителя від Сталіна, бо вони говорили: "У 1918 році німці були в Києві. Ну це ж культурна нація. Вони прекрасно поводилися. Не те, що більшовики". Ось вам палітра.

Відео: Утро Февраля / YouTube

Що сталося далі з німецьким народом? Масове покаяння, колективна моральна відповідальність кожного німця за злочини німецьких фашистів під час Другої світової війни. Робота пропаганди усередині Німеччини. І що ми маємо? Ми маємо те, що до кінця 80-х радянські євреї поїхали жити в Німеччину. Щодо Росії... Я розумію, що важливою частиною української перемоги має стати демілітаризація, денацифікація, деімперіалізація Росії. Росією керує телевізор багато в чому. Хто на російських екранах – це дуже важливо. Після перемоги України на полі бою, безумовно, потрібно буде прибирати з екранів Росії Соловйова, Скабєєву, Попова та іншу гидоту й погань, щоб туди зайшли люди, які популярно зможуть пояснити обдуреним росіянам, що з ними сталося за ці роки й у яку халепу вляпалася їхня країна. Безперечно, від Росії треба відгородитися ровом із крокодилами. Потрібна демілітаризована зона, де жоден росіянин не має права перебувати зі зброєю, 100 чи 500 км від кордонів України. Безумовно, Україну треба приймати в НАТО і ЄС, щоб була колективна безпека, щоб колективна американська парасолька військова висіла і над Україною також. Щоб ні в кого більше не виникло потуг напасти на нашу країну. І, звісно, важливий чинник перемоги – це масове покаяння росіян. Тому що вони є учасниками грандіозного, глобального злочину. Найлегше списати на Путіна. Путін – звісно, призвідник, ініціатор. Але найлегше списати на нього. Якби його не підтримувала більшість росіян, нічого не було б. Та вони знесли б його. А вони – раби покірні. Вони, навпаки, вітали це. "Даєш Радянський Союз! Даєш Росію й Україну разом, і Білорусь! Ми ж так добре жили!" Так, черги по туалетний папір стояли на чотири години. Я цю країну добре пам'ятаю.

– Тільки, Дмитре, ви забули... Було б непогано, щоб Росія пережила ту саму історію. Тільки там була ще стіна, що розділяла, там ще бомбили Дрезден, там ще вивезли звідти абсолютно все... Якби весь комплекс – мені подобається.

– Звісно.

– Я готова будувати цю стіну.

– І "Газпром", який працює на репарації Україні, і вся нафтова галузь входять у комплекс репарацій. Ба більше, я вважаю, що кожній сім'ї за кожного загиблого потрібно виплатити $1–2 млн. Нехай платять, суки. Нехай їхні природні багатства служать Україні. Тому що вони руйнують країну.

– Це чиста правда. Але й не ви перший, хто порівнює сьогоднішню Росію з гітлерівською Німеччиною, покажемо дуже швидко логотип єдиного дня голосування в Російській Федерації й інше фото часів Другої світової. "Російський рейх готується до виборів". Я, щоправда, не розумію, як люди, які називають себе спадкоємцями великої Перемоги, роблять те саме. Ці фотографії бачили всі. Щойно це V з'явилося, порівняння з банерами гітлерівських військ у Європі бачили всі. Вони що, сліпі? Вони не розуміють? Чи це навмисно?

– Перше: вони – лицеміри, брехуни, люди, які перекручують історію і підлаштовують її під себе. Скільки разів вони змінюють підручники з історії. Це ж у голові не вкладається. Там від історії уже нічого не залишилося. І друге: ну це фашисти, це нацисти. Це справжні фашисти й нацисти. Я думаю, що коли Гітлер і Путін у пеклі зустрінуться, вони обіймуться і будуть один одному передавати свій досвід. Щоправда, сумний. Проте вони визнають один одного. Вони один одного гідні. Ще третій до них може підійти – Сталін. Вони організують у пеклі на трьох і нажеруться, і, можливо, ще раз здохнуть від неякісного алкоголю. Тому що якісний – лише у раю.

– Дякую, Дмитре, що ви з'явилися в нашому ефірі. Було дуже приємно з вами поспілкуватися. І звісно ж, принагідно ще й ще запрошуємо вас до нас у гості.

– Дякую.