Гурвіц: Треба на колінах просити, щоб Джемілєв, Глузман або Ліна Костенко погодилися очолити Україну G

– Добрий вечір, Едуарде Йосиповичу!

– Добрий!

– Як ви, не одесит, людина, яка народилася у Вінницькій області, двічі змогли стати мером Одеси? Одеса відразу полюбила вас як рідного чи довелося її завойовувати?

– Звісно, любов Одеси завоювати дуже складно. У мене було коріння в місті. На Петра Великого, 16 жила моя бабуся. Я у 1977 році приїхав в Одесу, відтоді минуло 40 років. І коли деяка молодь, яка стільки років ще не прожила, кричить, що я не корінний одесит, це доволі смішно. Я ніколи не думав, що мені доведеться займатися такою роботою. Я інженер-будівельник. Точніше – не будівельник, а інженер шляхів сполучення. Мій фах – будівництво автомобільних доріг. Я працював за фахом багато років. Коли почався кооперативний рух, мені вдалося одному з перших, не тільки в Одесі, а й у країні, створити кооператив "Екополіс", який розрісся до одного з найбільших у місті. Цей кооператив займався найрізноманітнішими видами діяльності, підтримував екологічний рух. Наприкінці 1989 року він висунув до міської, обласної та районної рад 37 кандидатів. Ми були єдиним колективом, який мав таку можливість. У нас було 200 трудових книжок, ми брали людей на постійну роботу.

– Як ви заробили свій перший мільйон?

– Е-е, дивлячись який! Адже мільйон від мільйона відрізняється. Я заробив гроші в кооперативному русі та вдало продав кооператив. Я вчинив так, як належало за законом. У 1990 році мене обрали головою Жовтневої райради.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Скільки вам років було, коли ви стали офіційним мільйонером?

– Коли я став головою Жовтневої райради, мені було 42 роки. І я продав кооператив "Екополіс", як і мав. Хоча багато хто думає, що можна поєднувати державну діяльність із комерційною.

– (Усміхаючись). А що, неможливо? Історія нашої країни свідчить про зворотне.

– По-чесному – неможливо.

– А не по-чесному?

– Шахраям усе вдається.

– Із шести спроб стати мером Одеси у вас вдалими були лише дві. Чому?

– Це не так. Я переміг на виборах 1994 року. Це були перші загальноміські вибори, які проводили в новому стилі. Я виграв і в 1998 році, із великим відривом від першого секретаря обкому Комуністичної партії [Руслана] Боделана. Розрив був 72 тис. голосів. Але це рішення було скасовано судом за вказівкою центральної влади. Зі мною вели боротьбу. Тоді була ціла серія замахів на мене. Убити хотіли просто, але не вдалося. Випадково не вдалося. Хоча великий внесок зробила "Альфа", я цим людям завжди вдячний. Вони тричі рятували мені життя.

– Скільки загалом на вас було замахів?

– Тепер уже зрозуміло, що було задумано, і була спроба вчинення шести. Трьох злочинців офіційно спіймали.

– Один навіть за кордоном був, правильно?

– Планували один за кордоном. Я летів у Стамбул, будучи головою Міжнародного чорноморського клубу. До нього входило 18 міст із 11 країн. Я мав у Туреччині провести збори цього клубу. І водночас підписати з мером Стамбула угоду про побратимство з Одесою. Мені зателефонував Володимир Іванович Радченко, голова СБУ. Сказав, що планують замах на мене у Стамбулі, і зі мною полетять двоє співробітників "Альфи". Ще двоє зустрінуть на місці. А все інше взяла на себе турецька сторона. Там було багато чого цікавого. Змагалися МВС і СБУ. Покійний Кравченко (міністр внутрішніх справ України у 1995–2001 роках Юрій Кравченко. – "ГОРДОН"), який потім двічі застрелився, звелів не пускати в літак альфівців зі зброєю. Узагалі міліція в той час була на боці бандитів і допомагала мене вбивати. Зі зброєю не пустили. Але мені сказали: "Летіть спокійно". Хоча я й так був спокійним. Мовляв, "вас зустрінуть, зброю підвезуть до трапа". Так і було: привезли. А турки дуже специфічно охороняли. Посадили мене у броньований автомобіль. Делегацію – в автобус. Виставили охорону біля літака. Мене повезли в готель, який було практично оточено.

– Ким?

– Автоматниками.

– Тобто охороною?

– Так. Усе відкрито відбувалося. Я підписав угоду про побратимство Одеси і Стамбула з Реджепом Ердоганом.

– А, він тоді якраз був...

– ...так, мером Стамбула.

– Зараз ви із дружби з ним користаєте?

– Коли я був у Страсбурзі, то турецькі мери до мене підходили і говорили, що "от ми знаємо, ви підписували угоду з нашим президентом". Але я в Туреччині більше не був, тож...

– ...контакту не підтримуєте?..

– ...більше нічим не скористався. Загалом, замахи були серйозними, але, утім, вибори я все одно виграв. Можна вважати, що мене обрали, тому що рішення судів у 1998 році скасовано. Й указ президента [Леоніда] Кучми скасовано як антиконституційний і антизаконний. Практично єдине таке рішення. Тому мене б обрали й у 1998 році. Потім, у 2002 році, я знову виграв вибори за всіма опитуваннями. Але – довго судилися. Ніяк не робили експертизи протоколів. Кримінальну справу було порушено за фактом фальсифікації генеральним прокурором. Тоді – виконувачем обов'язків генерального прокурора (Миколою Гарником. – "ГОРДОН"). Тільки наприкінці 2004 року, коли вже йшов Майдан, усі документи передали на експертизу, яка підтвердила, що всі протоколи фальсифіковані. Тобто мене обирали чотири рази. У 2006 році мене знову обрали, із великим розривом – у 100 із гаком тисяч голосів. У 2010-му мене вкотре вигнали з міста.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– (Усміхаючись). Вам уже було не звикати після всіх подій!

– Мені сказав [Віктор] Янукович. Він мене запросив, коли був президентом. Я до нього приїхав. У мене були різні взаємини із президентами. Я підтримував Кучму свого часу, уважаючи, що не потрібен [Леонід] Кравчук, який був секретарем КПРС. Аж надто я не люблю цю партію. Я підтримував [Віктора] Ющенка, безсумнівно. Намагався підтримувати і [Петра] Порошенка на виборах. Але найрівніші стосунки в мене були з Януковичем. Я з ним познайомився у 1997 році. Я вийшов із кабінету Кучми, він підійшов до мене і сказав, що хоче зі мною познайомитися, що він – новий губернатор Донецької області.

– Уже чув про вас...

– Я був на Майдані проти нього у 2004 році. Був на Майдані у 2013 році, знову проти Януковича. Тобто рівні стосунки, які не змінювалися протягом усього цього часу, були з ним. Так от, він мене тоді запросив і сказав чудову фразу. Сказав, що він мене дуже поважає, цінує, запрошує на своє 60-річчя, на закриту частину.

– Як приємно!

– Усе це сказав. Але, каже, [прем'єр-міністр Микола] Азаров і [перший віце-прем'єр] Андрій Клюєв пообіцяли цю посаду (мера Одеси. – "ГОРДОН") [Олексію] Костусєву.

– (Усміхаючись). Тобто подарунок ви могли не дарувати йому на день народження.

– Я був на дні народження. Я йому сказав: "Ну так, я розумію, що мені за 60 років, у мене четверо дітей, троє онуків. І я не тримаюся за крісло. Але тільки одного не можу зрозуміти: як можна недоумку і дегенерату Костусєву довірити мільйонне місто?" На що він мені намагався розповісти, що вони йому там заступників поставлять, які допоможуть йому. Зважаючи на те, що нашій країні потрібні здорові і дурні хлопці, Костусєв їм підходив. Мене просто насильно вигнали з міста. Те саме сталося і 2014 року.

– Тоді була ваша найсвіжіша спроба, так? Виграв у вас Геннадій Труханов.

– У 2014 році ви працювали на каналі [Савіка] Шустера, правильно?

– Ні, уже там не працювала.

– А, не працювали?

– Я вже була головним редактором видання "ГОРДОН".

– Вибачте! Коли Шустер робив опитування, то всі вони завжди збігалися.

– Так, дуже точна соціологія зазвичай була.

– Ось опитування 2014 року. (Дістає з теки і кладе на стіл аркуш зі скріншотом).

– Покажемо одразу. (Демонструє аркуш на камеру).

– Я непричетний до цього опитування.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– За Гурвіца – 42,6%, за Труханова – 36%.

– Так. Це розрив у 20 із гаком тисяч голосів.

– Ви хочете сказати, що вибори мера Одеси було сфальсифіковано?

– Не просто сфальсифіковано, а нахабно сфальсифіковано за допомогою бандитських дій. Труханов – бандит, це зрозуміло. За повної підтримки губернатора [Ігоря] Палиці, який прямо мені сказав: "Труханов – мій друг". І, отже, тому вони так діють. І за повної бездіяльності центральної влади, дволичної позиції. На жаль. Але – не будемо про сумне!

– Ну добре, сьогодні Геннадій Труханов працює мером Одеси, він на своєму місці...

– У 2015 році були вже наступні вибори. У 2014-му я виграв вибори, безсумнівно. Але – ось так сталося. Труханов – це бандит із 90-х. Як би це вам краще зобразити? З'явився в Одесі Труханов, відслуживши у Радянській армії. Його звільнили у званні капітана. Він дістав російський паспорт і приїхав в Одесу. Створив невелике охоронне агентство. Охороняв бандитів, до того ж міжнародного класу. Охороняв [Леоніда] Мініна. Це міжнародний бандит. (Шукає потрібні папери).

– Я бачу, ви підготувалися!

– Так. Трухановим займалися на міжнародному рівні. Ось список мафіозі України. Тут – ось він! – товариш Труханов є. (Показує документ). Із повними даними. Із грецьким паспортом. Його затримували в Європі.

– Але бачите, суд відпустив, усе нормально.

– Який суд?

– Стосовно його громадянства.

– У цьому вся суть.

– Ви кажете: російське громадянство. Як це все відбувається? Може, це все фейки?

– Людей, неугодних владі, спокійно садять до в'язниці. І навіть Надію Савченко (позафракційний народний депутат, підозрювана в підготуванні теракту. – "ГОРДОН") ганебно водять у наручниках. Труханов має два російські паспорти. Один видали в Буйнакську, другий – у Сергієвому Посаді. Має грецький паспорт, що підтверджено італійською і німецькою поліцією. Людина, узагалі, належить до бандитських угруповань. Те, що витворяла в Одесі ця банда, – абсолютне свавілля. Головне – що це доведено. Найпростіша річ: у 2014 році я показував документи, що Труханов має російський паспорт, виданий у Сергієвому Посаді. Коли він його дістав, як він туди літав. У мене всі ці документи є, перші екземпляри. Труханов, звісно, усе заперечує. Своїх не здають у Росії – йому консульство Росії видає довідку, що він не громадянин РФ. Одразу, наступного дня. Минає два роки. "Панамський" скандал. Навіть Петро Порошенко визнав, що так, у цьому списку він є. Щоправда, він сказав, що не винен, вони самі прийшли, але визнавав. Визнавали інші прем'єр-міністри та президенти. Усі визнали. Один Труханов, на якому 21 підприємство записане в "панамському" списку, де його вказано громадянином Росії...

– (Усміхаючись). Напевно, однофамілець.

– Труханов Геннадій Леонідович, що проживає за тією адресою, яку я називав два роки тому. Ці організації працюють – за бюджетні гроші – в Одесі. Збіг. І цю людину відпускають на поруки народного депутата від БПП, якого самого відпустили на поруки.

(Сміються).

– Матрьошка!

– Бо він шахрай, який обікрав тисячі людей за кордоном, й американці вимагали його видання. Там гроші списували з карток.

– Ви кого маєте на увазі?

– [Дмитра] Голубова. Відомий інтернет-шахрай, крутій і пройдисвіт, який тут сидів чотири роки у в'язниці. І такий самий суд відпустив його тоді на поруки двох регіоналів. Один із них був [Володимир] Макеєнко, другого я не пам'ятаю (Володимир Демьохін. – "ГОРДОН"). Ну то про що тоді говорити?! Як можна довірити мільйонне місто Труханову? Зараз це місто просто знищують.

– Можу опитування "Соцису" процитувати. Навесні 2017 року за Труханова – 43,1%, за вас – у 10 разів менше. Виходить, одесити його реально підтримують?

– Щодо опитування сказати не можу, але знаю, що бандитське угруповання відрядило його в публічну політику. Коли Костусєв утік, вони все це робили, до того ж у найнахабніший спосіб. Протягували його в мери міста. У 2015 році трапилася інша історія. Тоді був уже [головою Одеської ОДА Михайло] Саакашвілі. Він залишиться в історії як людина, яка багато зробила у Грузії, успішний реформатор. Разом із тим, він абсолютно провалився в Одесі. Це був провал! Провал, небезпечний тим, що надії сотень тисяч людей були звернені до Саакашвілі. Розумієте, коли він приїхав, усі в Одесі сконцентрувалися на тому, що він створить диво. Саакашвілі міг це зробити, у принципі. Навіть незважаючи на дволичну політику центру, на те, що були повністю корумповані силові структури.

– Чому тоді не вдалося?

– Не вдалося тому, що Саакашвілі не усвідомив, де він перебуває. Моєї провини у цьому немає. Я кілька разів проводив тривалі, багатогодинні розмови із Саакашвілі. Намагався йому розповісти про ситуацію в Одесі. Саакашвілі був значною мірою зациклений на молодих кадрах. На тому, що він протягне у мери свого, відверто слабкого кандидата. Зрозуміло, що в Саакашвілі був рейтинг 75%. Якщо людина сама водила за руку кандидата й агітувала за нього, маючи 75%? І пішли на змову з бандою Труханова, уважаючи, що мене треба в будь-якому разі усунути. Думаю, нічого особистого в Саакашвілі до мене не було.

– Саакашвілі пішов на змову з Трухановим?

– Його люди.

– За його спиною чи він знав?

– Він знав про це. Наскільки мені відомо. Я до Саакашвілі, загалом, завжди ставився добре. І досі...

– Едуарде Йосиповичу, ви такі речі говорите про Труханова. Вам не натякали, що, може, вам краще прикусити язика? А то ви ходите по ефірах, розповідаєте...

– Мене важко залякати. Після того, що я пройшов, нікчемна бандитська шістка Труханов, очевидно, розуміє, що йому це не до снаги. Не за рангом. Для мене він – ніхто. Але те, що він робить в Одесі, – дуже небезпечно. Сьогодні Труханов – кілер міського бюджету. Провели у країні децентралізацію. Здавалося б, дуже корисна справа. Але провели її так, що це дало можливість набивати кишені місцевим чиновникам і возити валізи грошей у Київ. Жахлива ситуація.

– Як ви познайомилися з Трухановим?

– Прийшов до мене якийсь хлопець просити приміщення для тайського боксу. У 1993 році, до Жовтневої райради. Я йому це приміщення знайшов. Виділили його.

– Тобто у вас були гарні стосунки?

– Хіба це створює стосунки? Я так ніколи не вважав.

– (Усміхаючись). Зараз шкодуєте, що тоді дали йому приміщення?

– Ні, не шкодую. Тайський бокс нехай розвивається, мені не шкода. Але сьогодні це люди, які обікрали країну і місто. Для них 20–30 мільйонів гривень уже є дрібними грошима. У них проекти під 300 мільйонів. Відкати для чиновників, центру, силовиків мають бути такими значними, що доводиться красти сотнями мільйонів.

– Отже, є гроші у країні? Україна залишається багатою країною, виходить? Бідний народ, але багата країна?

– Тому й не багатіє народ. Він бідніє, а ті, хто біля корита, і далі багатіють.

– Ви весь час [у планшет] дивитеся – хочете щось зачитати?

– Хочу показати, до чого дожилися. Якщо мені вдасться. Бачите, коли сильно хочеться... (щось шукає у планшеті). Зараз знайдемо.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Техніка пручається!

– Пручається. Отже, здійснюють спробу побудувати на Приморському бульварі семиповерховий готель. Побудувати рибний ресторан біля Потьомкінських сходів. Побудувати торгово-розважальний центр у Міськсаду. Цілковите свавілля у місті. І як апофеоз усього цього – на сцені Національної опери в Одесі (показує фото на екрані планшета) на барабані грає бандитська шістка Труханов. Шансон.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Послухайте, та він талановита людина. Ще й на барабанах уміє!

– Під фанеру продемонстрував. Інша річ – що шансон на сцені Національної опери виходить уже за всі межі. Якщо вже ми показали цю картинку, я розповім вам історію створення Національної опери за указом президента. У 2007 році завершили реконструкцію Оперного театру. В Одесу на відкриття прибув Ющенко. Із ним був [Віктор] Балога, керівник секретаріату. Їх почали просити: зробіть оперу національною.

– Хто почав просити?

– Директор театру, інші люди ходили. Нас було небагато біля Ющенка. Я йому сказав, щоб він у жодному разі не робив. Не тому, що мені було шкода. Я сказав, що театр не працював 10 років із гаком. Трупи немає. Є стіни.

– Але театр приголомшливий, дуже красивий. А акустика яка там!

– Це інша річ – що [Герман] Гельмер і [Фердинанд] Фельнер зробили театр кращим, ніж у Відні, усе так. Будівля – видатна пам'ятка архітектури, але до чого тут Національна опера? Начебто Ющенко із цим був згоден. Але його продовжували просити, і Балога сказав, що їм не шкода, мовляв, зробімо якось. І Ющенко погодився. Указу не було. Але як в "Оптимістичній трагедії", із чистого аркуша Балога прочитав: "Надати звання національного". І ось до чого докотився Оперний театр. Знаєте, це мені нагадало стару...

– Едуарде Йосиповичу, вибачте. Мені пишуть наші редактори, що зараз убили Аркадія Бабченка, журналіста, у Києві.

– Нічого собі!

– Подробиць поки що ми не знаємо. (Редакторам). Як це сталося? Постріл? (Пригнічено). Його застрелили. Одразу після програми зберуть усі подробиці, і ми їх видамо.

– Отакої... Настрій зник...

(Повідомлення про загибель Бабченка надійшло увечері 29 травня, під час прямого ефіру програми. 30 травня у Службі безпеки України повідомили, що вбивство було інсценуванням. Бабченко виявився живим і сам узяв участь у брифінгу СБУ. За підозрою в організації замаху на журналіста затримали громадянина України Г., розповіли у спецслужбі. – "ГОРДОН").

...Я все-таки дорозповім історію з Національним театром. Якщо вже почав, треба закінчити. Що вона нагадує? У Радянському Союзі [Сергій] Трапезников був начальником відділу науки ЦК КПРС. Курирував цей відділ Суслов (секретар ЦК КПРС у 1947–1982 роках Михайло Суслов. – "ГОРДОН"). Він викликав до себе керівників Академії наук [Мстислава] Келдиша та [Анатолія] Александрова і попросив їх надати Трапезникову звання академіка. Проголосували. І – тільки чорні кулі. Ніхто не голосував за Трапезникова. Суслов знову запросив Александрова й Келдиша і запитав: "Що вам, шкода?" Йому відповіли: "Академікам не шкода. Академіки просто побоюються, що наступного дня Трапезников подумає, ніби він справжній академік". У нас і в Верховній Раді, і в уряді багато хто вважає, що вони справжні академіки. Жахлива ситуація для країни, коли неуки займаються управлінням державою. Багато в чому це проявляється.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Хто буде наступним мером Одеси, як ви думаєте?

– Звісно, сподіваюся, що я.

– Ви будете балотуватися?

– Неодмінно! Я ж не можу бандитам поступитися.

– Ого!

– Я тоді сказав Януковичу, що "якби ви запропонували кандидатуру, якій можна було б віддати ключі, якби я вважав, що ця людина буде займатися Одесою, то я б це зрозумів"...

– Якщо вже пішла така п'янка, скажіть тоді: хто президентом України буде?

– Скажу. У вас Іво Бобул сказав, що хоче бути президентом. Чув ще зо два десятки прізвищ.

– Сьогодні Роман Безсмертний офіційно заявив, що йде у президенти.

– Думаю, що це перетворюється на фарс. Це дуже небезпечне для країни явище. Сьогодні влада практично мертва. Яка різниця, температура трупа 12 градусів, 11 чи 7? Не має значення. Такого не було в історії України. Навіть коли кажуть, що там, Ющенко мав 7%, але було два кандидати, у яких було по 30%. [Юлія] Тимошенко і Янукович. Тобто зовсім інша ситуація. Усі ці спроби розмити важливість виборів, перетворити їх на фарс небезпечні для країни та українського народу. Ви запитали мою думку? Я вважаю, що всі демократичні сили мають визначитися, що керівником країни має стати моральний авторитет.

– Наприклад?

– Україна пройшла повз шанс, який був у нас у 1991 році. Якби обрали В'ячеслава Максимовича Чорновола, ми б жили зараз в іншій країні. Це був український Гавел.

– Він був вашим другом.

– Так, для мене це велика честь. Одна з найважливіших подій у моєму житті – що В'ячеслав Максимович уважав мене своїм другом. Я це дуже ціную і дуже пишаюся цим. Український народ зробив колосальну помилку. Сьогодні треба визначитися, хто в нас моральний авторитет і хто поведе країну. Не крадучи, подаючи приклад кожному у країні. Я можу сказати, кого можна висунути.

– Скажіть!

– Мустафу Джемілєва (радянський дисидент, уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу. – "ГОРДОН"). Семена Глузмана (радянський дисидент, президент Асоціації психіатрів України. – "ГОРДОН"). Ці два прізвища я вам назву.

– Ви вважаєте, вони готові піти?

– Не просто готові. Це люди, які врятують країну. А не ось ці всі...

– Чи готові вони балотуватися?

– Я не знаю. Я кажу про те, що їх треба на колінах просити. Якби Джемілєв, Глузман, [письменниця] Ліна Костенко – якби хтось із них погодився очолити країну... Скажуть: літні, такі-сякі... Знаєте, що сказав [мільярдер] Джон Рокфеллер? "Коли мені потрібно розвантажувати вагони, я беру молодих. Коли мені потрібно вирішувати проблеми, я беру людей, які мають досвід їх вирішення". Коли країна в дуже скрутному становищі, коли всі дискредитували себе, необхідно обрати лише морального авторитета. І всі мають об'єднатися навколо нього. Усі ці люди, які кажуть: "Ми дуже любимо Україну".

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви ж краще за багатьох розумієте, що таке вибори по-справжньому. Щоб той самий Мустафа Джемілєв, якого я безмежно поважаю, зміг узяти участь і перемогти у виборах, по-перше, потрібні величезні гроші. Від 100 до 250 мільйонів доларів треба, експерти говорять про такі суми. Щоб перемогти на виборах, потрібен доступ до каналів, до ЗМІ. Потрібна команда. Де це взяти?

– Треба цю команду зараз створити, до виборів.

– А який олігарх дасть моральному авторитету гроші?

– Жоден. Український народ має зрозуміти, що або він обирає за гроші олігархів чергового... Процитувати Януковича?

– Звісно!

– "Козли, які заважають нам жити". Так сказав Янукович зі сцени.

– Я пам'ятаю.

– Чергового козла? Будь ласка! Нема проблем. Це право того-таки українського народу. І знову будете гнити.

– Я просто не розумію практичного механізму. Як Мустафа-ага може потрапити на президентську посаду в Україні?

– Ви сказали, $250 млн потрібно? Це означає, по $5 із кожного українського громадянина. У кожного українського громадянина вкрали вже по $1000!

– Зрозуміло.

– Друзі, скидайтеся! Друзі, єднайтеся! Є люди, які можуть після цього нормально, чудово працювати. Ось той-таки Роман Безсмертний. Лановий (міністр економіки України у 1992 році Володимир Лановий. – "ГОРДОН"). Я назву вам десятки прізвищ. Пинзеник (міністр економіки України у 1992–1993 роках, міністр фінансів у 2005–2006 і 2007–2009 роках Віктор Пинзеник.  – "ГОРДОН"). Сенченко (віце-прем'єр АР Крим із питань економіки у 1993–1997 роках Андрій Сенченко. – "ГОРДОН"). Доній (депутат Верховної Ради VI, VII скликань Олесь Доній. – "ГОРДОН"). Ті самі кандидати у президенти можуть бути десь. Гриценко (міністр оборони України у 2005–2007 роках Анатолій Гриценко. – "ГОРДОН") може бути міністром оборони. Хто завгодно. Тільки, друзі, ви маєте розуміти, що ви угробите країну. Такі фейкові вибори, де набиратимуть по 7%, 10%, 12%...

– Головний ворог України сьогодні – хто?

– Я дуже люблю український народ. Але населення України вже кілька разів так голосувало, що стає найголовнішим ворогом собі. Якщо воно це зробить ще раз, буде дуже шкода.

– У 2014 році ви говорили, що давно знаєте Петра Порошенка та дебре ставитеся до нього. Зараз ви готові це повторити?

– (Задумався). Хм. Марк Твен сказав, що якщо дружба закінчується, то її взагалі не було. Марк Твен був дотепною людиною. Знаєте, влада змінює людей. Змінюється і ставлення до дружби. Іноді дружбу навіть розмінюють.

– Наведіть конкретний приклад. Про що ви зараз говорите у плані ваших взаємин із Петром Порошенком?

– (Усміхаючись). Я теоретично відповідаю.

– А практично?

– Не хочу згадувати анекдот про "практично".

– Прошу анекдот, ви ж одесит!

(Усміхаються).

– Ні, це буде занадто. Щодо виборів... "Мало знати собі ціну, – сказав Жванецький, – треба ще мати попит".

– Ви часто стикалися у ставленні до себе з антисемітизмом? У дитинстві або пізніше?

– Стикався. Але я завжди вважав, що те, що відбувається зараз, коли за найменших побутових речей починають кричати... Це нагадує мені історію "вовки-вовки". Безсумнівно, побутовий антисемітизм є. Це хвороба ідіотів. Вони вважають, що їм принесе користь відсутність євреїв. Ні. Треба позбуватися негідників при владі, які проводять антиукраїнську, антиросійську, антиєврейську, антитатарську...

– ...антилюдську...

– ...так, антилюдську політику, яка може розлютити будь-яку людину.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Але в публічному просторі стає дедалі більше антисемітських висловлювань. Любителька Гітлера зі Львова, жінка, яка кричить на броньовику, до речі, в Одесі, із "Правого сектору". От скажіть: їй у центрі Одеси не могли відразу ж пояснити доступно, що вона, м'яко кажучи, не має рації?

– (Знизує плечима). Дурість несусвітня. Що ви з цієї дівки візьмете? Вона, мені здається, плутається у поняттях, не знає, що витворяє. Це настільки дрібні справи. Національні відносини – особливо складні. У нас на телебаченні всі наводять як приклад Ізраїль. Але ж там – євреї. Самі євреї.

– (Усміхаючись). Та що ви кажете?!

– Так. Увесь час розповідають: от в Ізраїлі армія... Знаєте, скільки людей у Центральній виборчій комісії Ізраїлю?

– Скільки?

– Я був у гарних взаєминах із Мішаелем Хешином, головою Центрвиборчкому Ізраїлю, який мав велику владу. Узагалі тільки на період виборів створювали Центральну виборчу комісію. Я їздив у цю країну як керівник міжпарламентської групи "Україна – Ізраїль" з офіційним візитом. Зі мною був [Олександр] Лавринович, який колись виконував обов'язки голови Центральної виборчої комісії [України]. І от ми подивилися, як там проходять вибори. Нам, як виняток, дозволили подивитися, як у 2001 році проводили вибори прем'єр-міністра. Зазвичай його не вибирають відкрито, але того разу було відкрите голосування, двоє кандидатів – [Ехуд] Барак та [Аріель] Шарон.

– Запасного сервера не виявили там?

– Комісію, яку створюють на час виборів, очолює заступник голови Верховного суду, юрист, якого знає вся країна. А всі інші – це люди, обрані від кожної фракції. Вибори проводять специфічно. Витрачу дві хвилини і розповім вам. Нам дозволили відвідати як виняток виборчі дільниці. Нас туди привезли представник Центральної виборчої комісії, заступник мера Єрусалима, двоє депутатів парламенту. І нікого туди не пустили. Тому що не можна зайти на виборчу дільницю перед виборами. Для того, щоб нам, за рішенням Мішаеля Хешина, показати, було зупинено голосування. Поки ми там – не голосують. Зроблено це дуже просто і назавжди. На вході сидять дві дівчини з автоматами. Це не виборча комісія, це – поліція. Ви показуєте паспорт. Якщо ви є в загальнодержавному реєстрі у цьому округу для голосування, вас пускають. У виборчій комісії вас заносять у комп'ютер і дають конверт. Ви голосуєте. На виході позначають, що ви проголосували. Там не може бути такого, щоб не співпало хоч на один голос. Коли закінчилося голосування о восьмій вечора й оголосили екзит-пол, нас на хвилину пустили в цю виборчу комісію. Нікого не пускають, і журналістів теж. Ми запитали: "А що далі?" – "Далі, – кажуть, – їдьте на стадіон, там зараз усе буде оголошено". Ми приїхали. Стояв колишній прем'єр-міністр Барак із дружиною і прощався з народом. Екзит-пол показав, що він програв. А Шарон приїхав за 40 хвилин і вітався.

– Едуарде Йосиповичу, а серед українських політиків ви знаєте антисемітів?

– У-у, звісно, таких негідників я знаю.

– Хто?

– Припустимо, із тих, кого я завжди терпіти не міг (і він про це знав), – це був Азаров (прем'єр-міністр України у 2010–2014 роках Микола Азаров.  – "ГОРДОН"). Негідник і неук, який був доктором наук. Розповім вам смішну історію. У 1994 році було двоє народних депутатів [мери міст] – я і Поживанов Міша. Гроші для міст у бюджеті розподіляли через обласні ради. І ми пішли удвох до новообраного голови комітету з бюджету Азарова. Сказали, що хочемо з ним цю тему обговорити. Він сказав чудову фразу, над якою ми сміємося досі: "Добре, ми складемо бізнес-план бюджету і після цього будемо думати". Таких [антисемітів] багато. Із цим нічого не вдієш. Пам'ятаєте, була така жінка, Анджела Девіс (громадський діяч, борець за права жінок і чорношкірих, у 70–80-ті роки – один із лідерів Комуністичної партії США. – "ГОРДОН")?

– Так.

– Вона дуже любила фільм "Чапаєв". Знаєте, чому?

– Чому?

– Тому що там Чапаєв вимовляв фразу: "Ось переб'ємо всіх білих – і заживемо!"

– Хочу про інше вас запитати. Абсолютно унікальна історія. Двоє ваших молодших дітей, хлопчик і дівчинка, народилися, коли вам було 60 і 62 роки відповідно. Але це ще гаразд! Вашій дружині скільки було, коли вона їх народила?

– 48 і 50. Вона на 12 із половиною років молодша за мене.

– І сама народила?

– (Киває). Сама народила. Усіх трьох дітей народила (першу – ще у 1983 році) в одному й тому самому 5-му пологовому будинку. Хоч вони ж усі – одесити?

– Але виходить, що ваші онуки старші, ніж ваші діти?

– О-о, набагато старші. Моя донька, якій сім, каже моїй онучці, якій 22, що "я ваша тітка".

– Хотіла закінчувати програму зовсім по-іншому, але нам підтверджують, що дійсно вбили талановитого, відомого журналіста Аркадія Бабченка. Він був дуже гарною людиною. Це сталося в Києві. Стріляли впритул. Поліція підтвердила. Як ви вважаєте, це вбивство розкриють?

– Ні. Відразу, автоматично відповів "ні". Якось Жванецький написав: "Коли кажуть, що буде добре, не вірю. Коли кажуть, що буде погано, вірю відразу й беззастережно". Я переконався в тому, що наші силові структури дуже погано працюють. І в Одесі зараз дуже небезпечно, можна очікувати всього, що завгодно. Останні події в Одесі думонструють, що абсолютно непідготовлено діють правоохоронні органи, і це велика біда для країни. Не розкрито найзначніших злочинів, які керівники у своїх виступах називали "справою честі".

– 2 травня [2014 року] в Одесі. Ви зараз розумієте, що це було? Минуло чотири роки.

– Загалом, розумію, але, думаю, говорити про це зараз неможливо.

– Чому? Скажіть свою думку.

– Уважаю, що це жахлива для Одеси подія, яка надовго затьмарила життя міста. І що дуже мало зроблено для того, щоб установити істину в цьому питанні. І навіть те, що знає вся Одеса, правоохоронні органи досі вважають абсолютно невивченим.

– Що саме знає вся Одеса?

– Багато що стосовно цього одесити знають. Можна було б правоохоронним органам активно працювати, але... Де розслідування "справи честі" – убивства [журналіста Павла] Шеремета? Немає, не роблять нічого. Тому я дуже песимістично дивлюся. Я сподіваюся, що якщо у країні буде наведено лад, то це буде здійснено тільки сукупно. Неможливо, як говорили, побудувати комунізм в окремо взятій країні, а можливо – в окремо взятій квартирі. У нас це й відбувається. Цілковите беззаконня.

– Хотіла побажати всім гарного вечора...

– Так, настрій зник. Це пов'язано з тим, що в усій країні немає ладу. Сказав Семен Глузман, що дехто живе в якомусь іншому вимірі, що це – люди пороку. Якби ми обрали таку людину, як Семен Глузман, президентом, ми б самі змогли перейти в інший вимір. Уся країна перейшла б. Або Мустафа Джемілєв. Ще б Ліну Костенко обрав президентом, яка відмовилася...

– ...якби ви її вмовили балотуватися...

– ...від звання Героя України, сказавши, що не носить політичної біжутерії. Коли це високе звання продавали за часів Кучми, я сказав, що "значок Кучми" стає ганьбою країни. Продаж звань, окрім усього іншого, теж довів країну до ручки. Ну, не будемо... І так багато сумного.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Дякую вам за інтерв'ю!

– Вам – найкращого!

Записав Микола ПІДДУБНИЙ.